Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Приватбанку во взыскании пени и штрафов в связи с отсутствием подписи на условиях кредитования

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
 
головуючого Охрімчук Л.І.,
суддів:
Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П.,
Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року, рішення Апеляційного суду Одеської області від 9 грудня 2015 року та заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 8 вересня 2014 року, 

в с т а н о в и л а :

У червні 2014 року публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі – ПАТ «А-Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. 

Позивач зазначав, що 30 червня 2011 року між банком і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 6 тис. 100 грн зі сплатою 0,12 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом та кінцевим строком повернення 29 червня 2014 року.

У зв’язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 17 квітня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 18 тис. 564 грн 89 коп., з яких: тіло кредиту – 3 тис. 88 грн 62 коп., проценти за користування кредитом – 2 грн 92 коп., комісія – 1 тис. 830 грн, пеня – 12 тис. 283 грн 12 коп., штраф (фіксована частина) – 500 грн, штраф (процентна складова) – 860 грн 23 коп.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з відповідача 18 тис. 564 грн 89 коп. заборгованості за кредитним договором. 

Малиновський районний суд м. Одеси заочним рішенням від 8 вересня 2014 року позовні вимоги ПАТ «А-Банк» задовольнив: стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «А-Банк» 18 тис. 564 грн 89 коп. заборгованості за кредитним договором від 30 червня 2011 року, з якої: 3 тис. 88 грн 62 коп. за тілом кредиту; 2 грн 92 коп. процентів за користування кредитом; 1 тис. 830 грн комісії; 12 тис. 283 грн 12 коп. пені; 500 грн штрафу (фіксована частина); 860 грн 23 коп. штрафу (процентна складова). 

Апеляційний суд Одеської області рішенням від 9 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року, заочне рішення суду першої інстанції змінив: зменшив розмір пені, стягнутої з ОСОБА_1 на користь ПАТ «А-Банк» із 12 тис. 283 грн 12 коп. до 3 тис. 88 грн 62 коп. В іншій частині заочне рішення суд залишив без змін. 

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року, рішення Апеляційного суду Одеської області від 9 грудня 2015 року та заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 8 вересня 2014 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, стягнувши з відповідача на користь позивача 3 тис. 88 грн 62 коп. заборгованості за кредитом та 2 грн 92 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом, у решті позовних вимог відмовити з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави невідповідності зазначеної вище ухвали суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статті 207, частини першої статті 628, частини першої статті 638, частини першої статті 1055 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копію постанови Верховного Суду України від 11 березня 2015 року. 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 30 червня 2011 року між ПАТ «А-Банк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 6 тис. 100 грн зі сплатою 0,12 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом та кінцевим строком повернення 29 червня 2014 року.

Кредитний договір укладено шляхом підписання заяви позичальника, у якій указано, що вона разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) (далі – Умови), тарифами складає між сторонами кредитно-заставний договір.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 17 квітня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 18 тис. 564 грн 89 коп., з яких тіло кредиту – 3 тис. 88 грн 62 коп., проценти за користування кредитом – 2 грн 92 коп., комісія – 1 тис. 830 грн, пеня – 12 тис. 283 грн 12 коп., штраф (фіксована частина) – 500 грн, штраф (процентна складова) – 860 грн 23 коп.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «А-Банк», суд першої інстанції вважав, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява позичальника разом з Умовами і тарифами складає між ним і банком кредитно-заставний договір, отже, відповідач був ознайомлений з указаними Умовами, банк надав повну інформацію про умови кредитування, що підтверджується підписом відповідача в заяві.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України зменшив розмір передбаченої Умовами пені, що підлягає стягненню з відповідача, з 12 тис. 283 грн 12 коп. до 3 тис. 88 грн 62 коп, вважаючи це розумним і справедливим.

Суд касаційної інстанції зазначив крім того, що посилання заявника на відсутність у матеріалах справи доказів про те, що позичальник ознайомлювався саме з цими Умовами, є безпідставними, оскільки заявник не надав різних за змістом Умов, які б діяли у ПАТ «А-Банк» на час підписання ним заяви позичальника від 30 червня 2011 року. 

Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що Умови, пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не містять підпису відповідача. При цьому суд не встановив наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, і що саме ці Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або що в подальшому такі Умови, зокрема, щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. Адже, зміст пункту 4.2 Умов і заяви позичальника від 14 вересня 2006 року містить розбіжності. У зв'язку із цим доводи відповідача про неознайомлення його з Умовами не можна визнати необґрунтованими, такі Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм статті 207, частини першої статті 628, частини першої статті 638, частини першої статті 1055 ЦК України.

Вирішуючи питання про правильне застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що між сторонами укладено кредитний договір шляхом підписання заяви позичальника, у якій указано, що вона разом з Умовами і тарифами складає між сторонами кредитно-заставний договір. Пунктом 3.2.7 цих Умов передбачено, що позичальник зобов’язується погасити заборгованість за кредитом у повній сумі, сплатити нараховані за весь період користування кредитом проценти, винагороду й неустойку (штраф, пеню) не пізніше дати, зазначеної в повідомленні банку, передбаченому пунктами 3.3.1–3.3.3 Умов. Пунктом 3.4.1 Умов установлено, що позичальник зобов’язаний сплатити банку, зокрема, неустойку (штраф, пеню), якщо на момент дострокового погашення кредиту (частини кредиту) у банку виникли підстави для стягнення неустойки згідно з пунктом 5.1 цих Умов. За пунктами 5.1, 5.3 Умов при порушенні позичальником будь-якого із зобов’язань, передбачених заявою та пунктами 3.2.2, 3.2.3 цих Умов, банк має право нарахувати, а позичальник зобов’язується сплатити банку пеню в розмірі 1,25 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн за кожен день прострочення платежу; при порушенні позичальником строків платежів за будь-яким з грошових зобов’язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів, позичальник зобов’язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн + 5 % від суми заборгованості. 

Натомість зазначені Умови не містять підпису відповідача. При цьому суд не встановив наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов’язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов’язання з повернення кредиту, чи в межах позовної давності позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. 

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року, наданій заявником для порівняння. 

Однак у справі, яка переглядається, суди, дійшовши обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за кредитом, процентами за користування кредитом і комісії, водночас помилково стягнули з відповідача пеню та штрафи, передбачені Умовами.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню в частині вирішення вимог про стягнення пені та штрафів відповідно до статті 3604 ЦПК України. 

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Однак відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л а :
 
Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року, рішення Апеляційного суду Одеської області від 9 грудня 2015 року та рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 8 вересня 2014 року скасувати в частині вирішення вимог про стягнення пені та штрафів, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
 
Головуючий Л.І. Охрімчук 
Судді:
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко 
Я.М. Романюк 
 
ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі № 6-2320цс16

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що між сторонами укладено кредитний договір шляхом підписання заяви позичальника, у якій указано, що вона разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам і тарифами складає між сторонами кредитно-заставний договір. 

Натомість зазначені Умови не містять підпису відповідача. При цьому суд не встановив наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов’язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов’язання з повернення кредиту, чи в межах позовної давності позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. 
 
Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

Постанова від 22 березня 2017 року № 6-2320цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/1EE6DA944EC0DFADC22580F20046FA83

[ANTIRAID]

ВСУ в очередной раз абсолютно логично заметил, что неправомерным является взыскание штрафных санкций на основании условий договора не подписанных заемщиком и отсутствии доказательств, что именно такие условия были на момент заключения договора, а также факта ознакомления с этими условиями.

[samuraj]

ВСУ каже "А", але не каже "Б".

Якщо кредитний договір укладється в письмовій формі, а заява позичальника: 1) не містить всіх істотних умов кредитного договору, 2) не є підписаною Банком, то КРЕДИТНОГО ДОГОВОРУ НЕМАЄ.

А кошти Банку слід стягувати за ст. 1212 ЦК як отримані без належних правових підстав.

[ремикс]

Хотелось продолжить эту тему, что прошёл год, а суды попросту игнорируют данную постанову, как будто её и не было

[Bolt]

2 часа назад, ремикс сказал:

Хотелось продолжить эту тему, что прошёл год, а суды попросту игнорируют данную постанову, как будто её и не было

Да по разному бывает, как всегда... мало что изменилось...

[sirota88]

В 02.04.2017 в 09:56, samuraj сказал:

ВСУ каже "А", але не каже "Б".

Якщо кредитний договір укладється в письмовій формі, а заява позичальника: 1) не містить всіх істотних умов кредитного договору, 2) не є підписаною Банком, то КРЕДИТНОГО ДОГОВОРУ НЕМАЄ.

А кошти Банку слід стягувати за ст. 1212 ЦК як отримані без належних правових підстав.

В продовження теми вважаю необхідним додати:

Відповідно до ст. 1054 ЦК України розмір відсотків є істотною умовою кредитного договору.

Відповідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 11.03.2015 р. у справі №6-16цс15: «Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором».

Таким чином, у разі недотримання вимог щодо письмового оформлення кредитного договору(не зазначення розміру кредитного ліміту, відсотків, строку кредитування) застосуванню підлягають положення ст. 1055 ЦК України.

P.S.: Фактично при відсутності в заяві-анкеті істотних умов кредитного договору(розмір кредитного ліміту, відсотків, строк кредитування та ін.) та непідписанні клієнтом Умов і правил банку відбувається недотримання письмової форми кредитного договору, а в такому випадку кредитний договір є нікчемним(ст. 1055 ЦК) навіт якщо кредитні кошти були отримані від банку і відбувалось їх повернення.

[centurion]

On 24.03.2018 at 3:32 AM, sirota88 said:

 

P.S.: Фактично при відсутності в заяві-анкеті істотних умов кредитного договору(розмір кредитного ліміту, відсотків, строк кредитування та ін.) та непідписанні клієнтом Умов і правил банку відбувається недотримання письмової форми кредитного договору, а в такому випадку кредитний договір є нікчемним(ст. 1055 ЦК) навіт якщо кредитні кошти були отримані від банку і відбувалось їх повернення.

В том то и дело, что перечень существенных условий договора, кроме размера процентов, в ЦКУ не прописан, только обязательное наличие существенных условий.

Стаття 638. Укладення договору

1. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Как-то скользко и размыто.

Такой перечень есть в ГКУ, но как это спроецировать на гражданско-правовые отношения между юр. лицом (кредитор) и физ. лицом (заёмщик)? А своё время были судебные решения, в которых указывалось, что поскольку банки являются юр. лицами, то и в части текста договора должны соблюдаться требования ГКУ. Такой позиции в своё время придерживался и НБУ.

[sirota88]

В 25.03.2018 в 10:11, centurion сказал:

В том то и дело, что перечень существенных условий договора, кроме размера процентов, в ЦКУ не прописан, только обязательное наличие существенных условий.

Чому ж не прописаний?

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

[ремикс]

В 25.03.2018 в 10:11, centurion сказал:

В том то и дело, что перечень существенных условий договора, кроме размера процентов, в ЦКУ не прописан, только обязательное наличие существенных условий.

Стаття 638. Укладення договору

1. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Как-то скользко и размыто.

Такой перечень есть в ГКУ, но как это спроецировать на гражданско-правовые отношения между юр. лицом (кредитор) и физ. лицом (заёмщик)? А своё время были судебные решения, в которых указывалось, что поскольку банки являются юр. лицами, то и в части текста договора должны соблюдаться требования ГКУ. Такой позиции в своё время придерживался и НБУ.

згідно статті 6 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” договір про надання фінансових послуг, а кредитування і є фінансовою послугою (ст.4), повинен мати обов’язково найменування фінансової операції, розмір фінансового активу і зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків, строки дії договору, права та обов’язки сторін, відповідальність сторін і підписи сторін.

[centurion]

On 26.03.2018 at 10:55 PM, sirota88 said:

Чому ж не прописаний?

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Это не перечень, а общие положения, в которых есть только ссылка на условия договора.

[centurion]

Вот почти аналогичное постановление. Только непонятен один момент: в части неустойки Умови не подписаны заёмщиком, т.е. не распространяются, а в части взыскания кредита имеют силу.

Постанова

Іменем України

                  

06 березня 2018 року                              

м. Київ

справа № 308/4155/14-ц

провадження № 61-349св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Крата В. І.,                         КурилоВ. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представник позивача - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у складі судді - Бенца К. К. від 20 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області у складі колегії суддів: Павліченка С. В., Бисаги Т. Ю., Куцина М. М., від 21 липня 2016 року

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 30 серпня 2012 року між

ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, згідно з якою банк надав ОСОБА_4 суму кредиту в розмірі 25 299 грн 06 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою за користування кредитом 10 % річних на суму залишку заборгованості з погашенням суми кредиту та процентів у терміни та розміри, передбачені встановленими умовами кредитного договору.

Проте, взяті на себе зобов'язання щодо погашення суми отриманого кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, у розмірі та строки визначені кредитним договором відповідачем не виконано, у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість, яка станом на 03 березня 2014 року становила                    33 453 грн 92 коп., з яких: 23 006 грн 09 коп. - основна сума боргу за кредитом; 3 530 грн 74 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 4 847 грн 86 коп. - залишок за несплаченим штрафом, передбаченим пунктом 2.2. Генеральної угоди; а також штрафи відповідно до Умов та правил надання банківських послуг 500 грн - штраф (фіксована частина); 1 569 грн 23 коп. - штраф (процентна складова).

З урахуванням викладеного, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути на користь банку з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 33 453 грн 92 коп.

Заочним рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 20 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 21 липня 2016 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 30 серпня 2012 року в розмірі 33 453 грн 92 коп., з яких: 23 006 грн 09 коп. - основна сума боргу за кредитом; 3 530 грн 74 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 4 847 грн 86 коп. - залишок за несплаченим штрафом, передбаченим пунктом 2.2. Генеральної угоди; а також штрафи відповідно до Умов та правил надання банківських послуг 500 грн - штраф (фіксована частина); 1 569 грн 23 коп. - штраф (процентна складова).

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що ОСОБА_4 не виконала зобов'язання, передбачені Генеральною угодою від 30 серпня 2012 року, Умовами та правилами надання продукту кредитних карт та тарифами у строк, встановлений цим договором, а тому є підстави для задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк».

У липні 2016 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що Генеральна угода від 30 серпня

2012 року не відповідає вимогам до форми і порядку укладення кредитного договору, які передбачені статтею 1055 ЦК України та статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків-фінансових послуг» від 12 липня 2001 року. Крім того, не підлягає стягненню пеня та штрафні санкції, що зазначені в Умовах та правилах надання продукту кредитних карт та тарифів, оскільки ОСОБА_5 такі Умови не підписувала.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

03 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

Встановлено, що 30 серпня 2012 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та

ОСОБА_4 було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, згідно з якою банк надав ОСОБА_4, а остання отримала суму кредиту в розмірі 25 299 грн 07 коп., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку на споживчі цілі, зі сплатою за користування кредитом 0,833 % щомісячно на суму залишку заборгованості, строком на

12 місяців з 30 серпня 2012 року по 31 серпня 2013 року, що підтверджено Генеральною угодою від 30 серпня 2012 року.

Як убачається з кредитного договору, ОСОБА_4 отримала кошти

від ПАТ КБ «ПриватБанк» на умовах строковості, зворотності, забезпеченості, платності.

Відповідно до пункту 2.1 Генеральної угоди погашення заборгованості здійснюється з 01 по 25 число щомісяця, позичальник повинен надавати щомісячний платіж в сумі 2 225 грн 78 коп. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, а також інші витрати згідно умов договору.

Однак, у порушення умов кредитного договору ОСОБА_4 належним чином не виконувала взяті на себе зобов'язання по погашенню кредиту та відсотків.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Пунктом 2.2 Генеральної угоди встановлено, що за порушення позичальником строків погашення заборгованості більше ніж на 31 день за зобов'язаннями, строк яких ще не настав, сторони погодили, що строк повернення кредиту рахується 32-й день з моменту виникнення порушення. Заборгованість з 32-го дня порушення вважається простроченою. Позичальник сплачує банку штраф у розмірі 4 847 грн 86 коп.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що суди обґрунтовано задовольнили позов в частині стягнення заборгованості основної суми боргу, заборгованості по відсотках за користування кредитом та залишку за несплаченим штрафом, передбаченим пунктом 2.2 Генеральної угоди, встановивши, що ОСОБА_4 не виконала зобов'язання, передбачені Генеральною угодою від 30 серпня 2012 року.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновком суду в частині стягнення штрафів відповідно до Умов та правил надання банківських послуг виходячи з наступного.

Суди встановили, що між сторонами укладено Генеральну угоду шляхом підписання заяви позичальника, у якій указано, що вона разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам і тарифами складає між сторонами кредитний договір.

Натомість зазначені Умови не містять підпису відповідача. При цьому суд не встановив наявностіналежних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазівідповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов'язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року № 6-2320цс16, в якій були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Отже, дійшовши правильного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за кредитом, водночас помилково стягнули з відповідача штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн та штраф (процентна складова) у розмірі 1 569 грн 23 коп., передбачені Умовами, не встановивши наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеної між сторонами Генеральної угоди.

Таким чином, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування судових рішень у частині стягнення з

ОСОБА_4 штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн та штрафу (процентна складова) у розмірі 1 569 грн 23 коп., та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» у цій частині. У іншій частині рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Керуючись статтями 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4задовольнити частково.

Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 21 липня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн та штрафу (процентна складова) у розмірі 1 569 грн 23 коп.скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн та штрафу (процентна складова) у розмірі 1 569 грн 23 коп. відмовити.

Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області

від 21 липня 2016 року в іншій частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

Головуючий                                                                  М. Є. Червинська

Судді:                                                                            В. І. Журавель

В. М.Коротун

В. І.Крат

В. П.Курило

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72670282

[sirota88]

В 28.03.2018 в 18:02, centurion сказал:

Это не перечень, а общие положения, в которых есть только ссылка на условия договора.

А де ж написано, що це загальні умови і, що їх можна не дотримуватись при укладенні кредитного договору?

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди(ч. 2 ст. 638 ЦК).

Крім того, п. 3. ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" містить визначення кредиту: "фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент".

Ваша правова позиція щодо істотних умов кредитного договору формується лише на тому, що немає прямої вказівки про те які саме умови кредитного договору є істотними а які ні. Але нагадаю, що ч. 2 ст. 638 ЦК, говорить також, що істотними умовами є і ті які: "є необхідними для договорів даного виду" А оскільки у вищезазначених нормах закону мова йде про те що: "за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти", то відповідно перелічені умови є істотними. 

P.S.: Скільки не говоріть, що чорне це біле, а все ж від того воно не побілішає. Жодні постанови судів вищих інстанцій цього не змінять.

[centurion]

On 01.04.2018 at 9:59 PM, sirota88 said:

ується лише на тому, що немає прямої вказівки про те які саме умови кредитного договору є істотними а які ні. Але нагадаю, що ч. 2 ст. 638 ЦК, говорить також, що істотними умовами є і ті які: "є необхідними для договорів даного виду"

 

Какие именно существенные условия являются необходимыми?

Quote

А оскільки у вищезазначених нормах закону мова йде про те що: "за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти", то відповідно перелічені умови є істотними. 

А конкретный срок действия кредитного договора является существенным условием?

[sirota88]

В 03.04.2018 в 09:30, centurion сказал:

Какие именно существенные условия являются необходимыми?

Розмір кредиту, проценти, строк якщо він визначений договором.

[Bolt]

18 часов назад, sirota88 сказал:

Розмір кредиту, проценти, строк якщо він визначений договором.

А он вызначеный разве в Привате...

[centurion]

On 04.04.2018 at 1:37 PM, sirota88 said:

Розмір кредиту, проценти, строк якщо він визначений договором.

Позвольте узнать, откуда Вы взяли сей перечень условий? 

Поскольку срок должен являться существенным (необходимым) условием, не должно стоять условие "якщо".

[sirota88]

 ст. 1054 ЦК України 

[centurion]

On 10.04.2018 at 10:37 AM, sirota88 said:

 ст. 1054 ЦК України 

Стаття 1054. Кредитний договір

1. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

2. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

3. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

{Статтю 1054 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 3795-VI від 22.09.2011}

...................................................

И где написано именно о сроке как о существенном условии?

[sirota88]

Ніде, тому і говорю, що строк дії договору є істотною умовою кредитного договору лише якщо він визначений в кредитному договорі.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди(ч. 2 ст. 638 ЦК).

[centurion]

10 hours ago, sirota88 said:

Ніде, тому і говорю, що строк дії договору є істотною умовою кредитного договору лише якщо він визначений в кредитному договорі.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди(ч. 2 ст. 638 ЦК).

ГКУ:

Стаття 2. Учасники відносин у сфері господарювання

1. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Стаття 345. Кредитні операції банків

1. Кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

2. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

3. Правові наслідки недійсності кредитного договору, а також недійсності договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, визначаються Цивільним кодексом України.

{Статтю 345 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 5405-VI від 02.10.2012}

[sirota88]

ПЛЕНУМ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

ПОСТАНОВА

30.03.2012  № 5

Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин

1. Розгляд справ за позовами, що виникають при укладенні, забезпеченні, виконанні та припиненні кредитних договорів, а також при визнанні їх недійсними, повинен здійснюватись у точній відповідності із законом та в установлені для цього строки.

При вирішенні таких спорів суди мають виходити з положень статей 41, 42, 99 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.XI.1950), а також враховувати, що кредитні відносини врегульовано, зокрема, главами 52, 53, 71 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), законами України: від 7 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність"; від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII "Про заставу"; від 5 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку"; від 12 травня 1991 року № 1023-XII"Про захист прав споживачів"; від 18 листопада 2003 року № 1255-IV "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"; від 19 червня 2003 року № 979-IV "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати"; від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет про валютне регулювання) та іншими нормативно-правовими актами, у тому числі виданими Національним банком України у межах своїх повноважень, визначених Законом України від 20 травня 1999 року № 679-XIV "Про Національний банк України".

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-12

Даний перелік не містить зазначення Господарського кодексу України, як нормативно-правового акту, який підлягає застосуванню при вирішенні спорів, що виникають з кредитних відносин. 

Натомість як розяснено в постанові пленуму ВГСУ №1 від 24.11.2014 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів":

1.1. У розгляді справ зі спорів, пов'язаних з укладенням, зміною, розірванням, визнанням недійсними, виконанням кредитних договорів та забезпеченням виконання зобов'язань за такими договорами, господарські суди повинні керуватися, зокрема, такими актами законодавства України:

- Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) і Господарським кодексом України (далі - ГК України);

- законами України: "Про банки і банківську діяльність"; "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"; "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"; "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"; "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; "Про страхування"; "Про заставу"; "Про іпотеку"; "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати"; "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI); "Про виконавче провадження" (у редакції Закону України від 04.11.2010 № 2677-VI);

- Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 № 15-93 (далі - Декрет про систему валютного регулювання і валютного контролю);

- нормативно-правовими актами Національного банку України, виданими у межах його повноважень згідно із Законом України "Про Національний банк України".

Тобто, ГК України застосовують господарські суди. Дана тема розпочалась з обговорення постанови винесеної Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України, а тому недоречно говорити про застосування до даних відносин положень ГК України.

[centurion]

2 hours ago, sirota88 said:

ПЛЕНУМ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

ПОСТАНОВА

30.03.2012  № 5

Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин

1. Розгляд справ за позовами, що виникають при укладенні, забезпеченні, виконанні та припиненні кредитних договорів, а також при визнанні їх недійсними, повинен здійснюватись у точній відповідності із законом та в установлені для цього строки.

При вирішенні таких спорів суди мають виходити з положень статей 41, 42, 99 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.XI.1950), а також враховувати, що кредитні відносини врегульовано, зокрема, главами 52, 53, 71 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), законами України: від 7 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність"; від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII "Про заставу"; від 5 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку"; від 12 травня 1991 року № 1023-XII"Про захист прав споживачів"; від 18 листопада 2003 року № 1255-IV "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"; від 19 червня 2003 року № 979-IV "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати"; від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет про валютне регулювання) та іншими нормативно-правовими актами, у тому числі виданими Національним банком України у межах своїх повноважень, визначених Законом України від 20 травня 1999 року № 679-XIV "Про Національний банк України".

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-12

Даний перелік не містить зазначення Господарського кодексу України, як нормативно-правового акту, який підлягає застосуванню при вирішенні спорів, що виникають з кредитних відносин. 

Натомість як розяснено в постанові пленуму ВГСУ №1 від 24.11.2014 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів":

1.1. У розгляді справ зі спорів, пов'язаних з укладенням, зміною, розірванням, визнанням недійсними, виконанням кредитних договорів та забезпеченням виконання зобов'язань за такими договорами, господарські суди повинні керуватися, зокрема, такими актами законодавства України:

- Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) і Господарським кодексом України (далі - ГК України);

- законами України: "Про банки і банківську діяльність"; "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"; "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"; "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"; "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; "Про страхування"; "Про заставу"; "Про іпотеку"; "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати"; "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI); "Про виконавче провадження" (у редакції Закону України від 04.11.2010 № 2677-VI);

- Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 № 15-93 (далі - Декрет про систему валютного регулювання і валютного контролю);

- нормативно-правовими актами Національного банку України, виданими у межах його повноважень згідно із Законом України "Про Національний банк України".

Тобто, ГК України застосовують господарські суди. Дана тема розпочалась з обговорення постанови винесеної Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України, а тому недоречно говорити про застосування до даних відносин положень ГК України.

Думаю, не стоит брать во внимание бредни этой "знаменитости"

 

Quote

 

Секретар пленуму Вищого 
спеціалізованого суду України 
з розгляду цивільних 
і кримінальних справ

Д.Д. Луспеник

 

который в этой же Постанове написал следующую крылатую фразу:

Quote

При цьому відповідно до положень Закону України "Про захист прав споживачів" банк не є споживачем.

А это куда спрятать?

Стаття 2. Учасники відносин у сфері господарювання

1. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, ...

[sirota88]

Чи є судова практика по застосуанню наведених Вами положень ГК України при вирішенні кредитних спорів де відповідачами є фізичні особи(споживачі)?