Постановление БП-ВС о сроках и порядке прекращения поручительства

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

13 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 408/8040/12

Провадження N 14-145цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" (далі - ПАТ "Дельта банк") на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2016 року у складі суддів Митрофанової Л.В., Бондар Я.М., Соколан Н.О. в цивільній справі за позовом ПАТ "Дельта банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ПАТ "Дельта банк" про визнання поруки припиненою

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2012 року ПАТ "Дельта банк" звернулося до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що 3 липня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (далі - ТОВ "Укрпромбанк") та ОСОБА_3 (позичальник) укладено кредитний договір N 444/ФКВ-07 (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику 39 200 доларів США зі сплатою за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних на строк до 2 липня 2027 року.

Того ж дня з метою своєчасного і належного виконання позичальником узятих на себе зобов'язань між ТОВ "Укрпромбанк", ОСОБА_5 (поручитель) та ОСОБА_3 укладено договір поруки N 444/Zфпор-07 (далі - Договір поруки), за яким поручитель зобов'язалася відповідати за повне та своєчасне виконання боржником зобов'язань за Кредитним договором.

30 червня 2010 року між ПАТ "Дельта банк", ТОВ "Укрпромбанк" та Національним банком України укладено договір про передачу активів і кредитних зобов'язань, за умовами якого ТОВ "Укрпромбанк" передало (відступило) ПАТ "Дельта банк" право вимоги, зокрема, за вказаними Кредитним договором та Договором поруки.

ОСОБА_3 належним чином не виконувала узятих на себе зобов'язань, у зв'язку із чим у неї станом на 8 січня 2015 року виникла заборгованість за тілом кредиту в розмірі 35 569,63 доларів США, що еквівалентно 561 273,32 грн. за процентами -16 647,48 доларів США, що еквівалентно 262 690,01 грн та за комісією - 21 896,59 грн. яку позивач після збільшення позовних вимог просив стягнути на свою користь солідарно з відповідачів.

ОСОБА_3, заперечуючи проти позову, послалась на те, що ПАТ "Дельта банк" не підтвердило обставин щодо набуття ним права вимоги до відповідачів за договором про передачу активів та кредитних зобов'язань, а також щодо поширення цього договору на Кредитний договір і Договір поруки, належно і своєчасно не повідомив відповідачів про перехід прав вимоги до ПАТ "Дельта банк" у кредитному зобов'язанні перед ТОВ "Укрпромбанк". ПАТ "Дельта банк" не довело, що воно є правонаступником ТОВ "Укрпромбанк". Позов не містить розрахунків суми, яку просить стягнути банк. Позивач не надав документів для перевірки і з'ясування дійсної суми заборгованості боржника, у зв'язку із чим неможливо встановити момент виникнення заборгованості та період нарахування процентів, штрафів, комісій. Банк після першої несплати позичальником установленого платежу знав про порушення, мав змогу звернутися до суду з вимогою про стягнення заборгованості за Кредитним договором, але своїм правом не скористався, у зв'язку із чим пропустив позовному давність.

У грудні 2014 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ "Дельта Банк" про визнання поруки припиненою. На обґрунтування зустрічних позовних вимог послалася на те, що Договір поруки припинив свою дію, оскільки кредитор протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням не пред'явив вимоги до неї як до поручителя. Посилаючись на викладене, ОСОБА_5 просила визнати поруку припиненою.

Суди розглядали справу неодноразово.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 4 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою суду Дніпропетровської області від 4 листопада 2015 року, первісний позов задоволено: стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ПАТ "Дельта банк" 561 273,32 грн заборгованості за тілом кредиту, 262 690,01 грн заборгованності за процентами, 21 896,59 грн заборгованості за комісією і 3 654 грн судового збору. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності факту невиконання боржником та поручителем своїх зобов'язань за Кредитним договором та Договором поруки. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, місцевий суд дійшов висновку про його недоведеність та безпідставність.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 листопада 2015 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що апеляційний суд не визначився з датою спливу шестимісячного строку, встановленого частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) для звернення кредитора з вимогою про виконання основного зобов'язання з огляду на те, що ОСОБА_3 останній платіж за Кредитним договором здійснила у червні 2010 року, а вимогу про стягнення кредитної заборгованості до ОСОБА_5 банк пред'явив лише у серпні 2012 року. Оскільки коштів за Кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягають стягненню з відповідача в межах позовної давності. Проте апеляційний суд зазначеного не врахував та не встановив, з якого часу позичальник не сплачував проценти за договором.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2016 року рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 4 березня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким первісний позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Дельта банк" заборгованість за Кредитним договором у розмірі 798 156,24 грн. яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 35 569,63 доларів США, що еквівалентно 561 273,32 грн. за процентами - 13 624,35 доларів США, що еквівалентно 214 986,33 грн. за комісією - 21 896,59 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Дельта банк" судовий збір у розмірі 3 654 грн. Відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта банк" до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ПАТ "Дельта Банк" про визнання поруки припиненою.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ПАТ "Дельта банк", апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_3 належним чином не виконувала умов Кредитного договору, у зв'язку із чим у неї виникла заборгованість у розмірі 798 156,24 грн. яка підлягає стягненню за період з липня 2010 року по січень 2015 року.

Відмовляючи ПАТ "Дельта банк" у стягненні з боржника заборгованості за процентами у розмірі 3 023,13 доларів США, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не обґрунтував природи походження цієї заборгованості.

Відмовляючи у задоволенні вимог ПАТ "Дельта банк" у частині стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_5, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач на неодноразові запити суду не надав розрахунків заборгованості в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення.

У вересні 2016 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення з неї грошових коштів і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову ПАТ "Дельта банк" у задоволенні позову, в іншій частині рішення апеляційного суду залишити без змін.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не врахував відсутності у матеріалах справи доказів передачі ПАТ "Дельта банк" права вимоги за Кредитним договором саме до неї як боржника, а наявна копія витягу з договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30 червня 2010 року не містить інформації про факт такої передачі. Усупереч вимогам статей 516, 517, 1082 ЦК України вона не була належним чином повідомлена про заміну кредитора в зобов'язанні. Суд не взяв до уваги тієї обставини, що позивач не надав доказів на підтвердження загальної суми заборгованості із зазначенням часу її утворення помісячно до передачі активів.

У жовтні 2016 року ПАТ "Дельта банк" подало касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок апеляційного суду про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу, не відповідає нормам матеріального права, оскільки такий строк повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права повернення кредиту достроково. Посилання в рішенні апеляційного суду на те, що позивач не обґрунтував природи походження заборгованості за процентами в розмірі 3 023,13 доларів США є неправильним, оскільки в матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості за процентами.

Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада та 6 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_3 та ПАТ "Дельта банк" відповідно, витребувано справу із суду першої інстанції та надано особам, які беруть у ній участь, строк для подачі заперечень на касаційні скарги.

Учасники справи наданим їм процесуальним законом правом надання заперечень не скористалися.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі? ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29 січня 2018 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справпередав, а Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду отримав зазначену справу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 березня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 квітня 2018 року справу передано для розгляду Великою Палатою Верховного Суду з підстави, передбаченої підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України.

16 квітня 2018 року справа надійшла до ВеликоїПалати Верховного Суду та передана судді-доповідачу відповідно до автоматизованого розподілу справи.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 26 квітня 2018 року справу прийнято до розгляду.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, установлених статтею 389 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Під час розгляду справи суди встановили, що 3 липня 2007 року між ТОВ "Укрпромбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта банк", та ОСОБА_3 укладено Кредитний договір, за яким банк надав позичальнику 39 200 доларів США зі сплатою за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних. За умовами цього договору повернення кредиту здійснюється щомісячно частинами у розмірі не менш як 163,33 доларів США, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту.

З метою своєчасного і належного виконання ОСОБА_3 узятих на себе зобов'язань 3 липня 2007 року між ТОВ "Укрпромбанк", ОСОБА_5 (поручитель) і ОСОБА_3 укладено Договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов'язань перед банком за Кредитним договором у повному обсязі.

30 червня 2010 року між ПАТ "Дельта банк", ТОВ "Укрпромбанк" та Національним банком України укладено договір про передачу активів і кредитних зобов'язань, за яким ТОВ "Укрпромбанк" передало (відступило) ПАТ "Дельта банк" право вимоги, що включає в себе кредитні договори, в тому числі й Кредитний договір, укладений між банком та ОСОБА_3

Пунктом 5.1 Кредитного договору визначено, що сторони несуть відповідальність за невиконання та/або неналежне виконання умов цього Договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

ОСОБА_3 не виконувала належним чином узятих на себе зобов'язань за Кредитним договором, здійснивши останній платіж у червні 2010 року, у зв'язку із чим у неї станом на 8 січня 2015 року утворилася заборгованість, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 35 569,63 доларів США, що еквівалентно 561 273,32 грн. за процентами - 16 647,48 доларів США, що еквівалентно 262 690,01 грн. за комісією - 21 896,59 грн. що підтверджується наданим позивачем розрахунком.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта банк" до поручителя про стягнення заборгованості за Кредитним договором, апеляційний суд виходив з того, що банк не надав розрахунку заборгованості за Кредитним договором у межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням. При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що у разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 17 вересня 2014 року у справі N 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі N 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі N 6- 3087цс16 та в інших.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком і не вбачає підстав для відступлення від нього.

З огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Аналіз судової практики, здійснений на підставі інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, за релевантністю судових рішень, прийнятих Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в аналогічних справах, свідчить про те, що суд касаційної інстанції дотримується правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постановах від 17 вересня 2014 року у справі N 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі N 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі N 6-3087цс16 та в інших. Так, і у справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, і в аналогічних справах, які переглядалися Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, прийнято рішення, які свідчать про відсутність розходжень у судовій практиці (справи N 756/12263/15-ц, 522/10828/15-ц, 377/471/15-ц, 127/8315/16-ц, 285/1462/15-ц, 2-1283/11, 569/3799/14-ц, 756/4514/16-ц, 750/4903/14 та багато інших). В усіх зазначених справах суд касаційної інстанції виходив із того, що строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов'язанням. Більш того, у цих судових рішеннях містяться посилання на висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України у справах N 6-53цс14, 6-3087цс16 та інших аналогічних справах.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Христовпроти України" (рішення від 19 лютого 2009 року, заява N 24465/04) наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії"). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

Як зазначено в Доповіді щодо верховенства права Європейської Комісії "За демократію через право" (Венеціанської комісії), правова визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Існування суперечливих рішень, що їх виніс верховний чи конституційний суд, у будь-якому разі є несумісним із принципом юридичної визначеності. Тому вимагається, щоб суди, особливо вищих інстанцій, запроваджували механізми, що надають можливість уникати суперечливості та забезпечувати узгодженість їхньої судової практики.

ЄСПЛ зазначав, що сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи (рішення від 24 липня 2003 року у справі "Рябих проти Росії", заява N 52854/99).

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, які ґрунтуються на сталій практиці щодо застосування положень статті 559 ЦК України як Верховного Суду України, так і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржниками норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Устименко проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації"), які з огляду на положення статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Таким чином, наведені у касаційних скаргах доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до вимог статей 411, 413 ЦПК України, оскільки Велика Палата Верховного Суду не вправі встановлювати обставини, що не були встановлені в рішеннях судів першої й апеляційної інстанцій, і досліджувати докази, подані на підтвердження цих обставин. Судом касаційної інстанції не встановлено фундаментальних порушень судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді спору у цій справі.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Велика Палата Верховного Судувважає, що під час розгляду справи апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права й не допустив порушень норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору, а тому рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2016 року відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення, оскільки наведені в них доводи не спростовують висновків судів.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційні скарги ОСОБА_3 та Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська О.С. Золотніков

[ANTIRAID]

Большая палата согласилась с решением суда апелляционной инстанции, который отказывая в удовлетворении исковых требований ОАО "Дельта банк" к поручителю о взыскании задолженности по кредитному договору, исходил из того, что банк не предоставил расчета задолженности по кредитному договору в течение срока действия поручительства, то есть в течение шести месяцев с момента наступления срока погашения очередного платежа по основному обязательству.

При этом апелляционный суд пришел к выводу, что в случае предъявления банком требований к поручителю более чем через шесть месяцев после наступления срока исполнения соответствующей части основного обязательства в силу положений части четвертой статьи 559 ГК Украины поручительство прекращается в части определенных ежемесячных обязательств по возврату денежных средств за пределами этого срока. Поручительство по остальной части остается действительным, но в связи с отсутствием расчета во взыскании также отказано и по остальной части.

[Лев]

16 hours ago, ANTIRAID said:

Большая палата согласилась с решением суда апелляционной инстанции, который отказывая в удовлетворении исковых требований ОАО "Дельта банк" к поручителю о взыскании задолженности по кредитному договору, исходил из того, что банк не предоставил расчета задолженности по кредитному договору в течение срока действия поручительства, то есть в течение шести месяцев с момента наступления срока погашения очередного платежа по основному обязательству.

При этом апелляционный суд пришел к выводу, что в случае предъявления банком требований к поручителю более чем через шесть месяцев после наступления срока исполнения соответствующей части основного обязательства в силу положений части четвертой статьи 559 ГК Украины поручительство прекращается в части определенных ежемесячных обязательств по возврату денежных средств за пределами этого срока. Поручительство по остальной части остается действительным, но в связи с отсутствием расчета во взыскании также отказано и по остальной части.

Все бы ничего, если бы не извращенная интерпретация (фактически собственная редакция) ВС части 4 ст. 559 ГКУ.

В "оригинальной редакции" нет никакого частичного поручительства, никакого дробления преклюзионного срока.

ВС фактически присвоил себе функции законодателя, увы...

 

[ремикс]

Договор поруки обеспечивает весь кредитный договор на всю суму задолженности а не на отдельные периодические платежи и как может в таком случае прекращаться порука частями....полный абсурд.... 

[Bolt]

6 минут назад, ремикс сказал:

Договор поруки обеспечивает весь кредитный договор на всю суму задолженности а не на отдельные периодические платежи и как может в таком случае прекращаться порука частями....полный абсурд.... 

Это Мы с Вами знаем об этом, но судьи то не знают...)))

[ремикс]

В 17.09.2018 в 12:54, Bolt сказал:

Это Мы с Вами знаем об этом, но судьи то не знают...)))

Куда же им, они же судьи, они сами воплощение закона......

[Bolt]

3 минуты назад, ремикс сказал:

Куда же им, они же судьи, они сами воплощение закона......

В том то и вся проблема, что они не понимают, что трактование и создание законов не их задача... Их задача следить за законоприменением и не более... Создавать законоприменительную общую практику, а не законодательную... 

[ремикс]

Как там говорят: Он же жираф ему виднее

[Bolt]

35 минут назад, ремикс сказал:

Как там говорят: Он же жираф ему виднее

Вот с такой позиции в основном все решения и принимаются...

[у.zaporozhskiy]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/61302267

                                                        

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      Справа № 408/8040/12  22-ц/774/1272/К/16      

Справа № 408/8040/12                                                           Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1272/К/16                                  ОСОБА_1

Категорія - 27 ( ІV )                                                                 Доповідач Митрофанова Л.В.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

08 вересня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого судді:     Митрофанової Л.В.

суддів:                          Бондар Я.М., Соколан Н.О.,

при секретарі:             Чубіній А.В.,

за участі: представникаАнісімової ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ОСОБА_4;

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 04 березня 2015 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Дельта Банк про визнання поруки припиненою, -

В С Т А Н О В И Л А:

В жовтні 2012 року Публічне акціонерне товариство Дельта Банк (надалі - ПАТ Дельта Банк) звернулось з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, в обґрунтування якого позивач зазначив, що згідно договору № 444/ФКВ-07, укладеного 03 липня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_5, остання отримала кредит у розмірі 39 200,00 дол. США з розрахунку 12,50 % річних за весь час фактичного користування кредитом на придбання нерухомості. У забезпечення виконання зазначеного договору 03 липня 2007 року між ТОВ "Український промисловий банк" та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 444/Zпор -07.

30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України укладено Договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ "Укрпромбанку" на користь АТ «Дельта Банку», відповідно до п. 4.1 якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором,ОСОБА_6 передає (відступає) ОСОБА_7 права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами,що забезпечують виконання кредитних зобов'язань перед Національним банком, внаслідок чого ОСОБА_8 замінює ОСОБА_6 як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а згідно з п. 4.2 внаслідок передачі ОСОБА_6 ОСОБА_7 прав вимоги до боржників, ОСОБА_7 переходить (відступається) право вимагати (замість ОСОБА_6) від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

У звязку з неналежним виконанням відповідачами взятих на себе зобовязань за кредитним договором станом на 21 серпня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 341592 грн. 97 коп., яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 27 березня 2013 року позов задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на користь ПАТ Дельта Банк заборгованість по кредитному договорув сумі 341 592 грн. 97 коп. , а також понесені судові витрати - судовий збір у розмірі 3 219 грн.

Ухвалою суду від 03 березня 2014 року заочне рішення від 27.03.2013 року скасовано, справу призначено до розгляду.

08 грудня 2014 року відповідач ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ „Дельта Банк, посилаючись на те, щопротягом шести місяців із моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням позивач не предявив вимоги до неї, як до поручителя, тому просила визнати поруку припиненою.

03 березня 2015 року ПАТ Дельта Банк надав суду першої інстанції заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № 444/ФКВ-07 від 03.07.2007 року, яка станом на 08 січня 2015 року склала 845859 грн. 92 коп., з яких: заборгованість за кредитом 35569,63 дол. США, що еквівалентно 561273,32 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом 16647,48 дол. США, що еквівалентно 262 690,01 грн.; заборгованість по комісії за користування кредитом 21896,59грн., а також судовий збір у розмірі 3654 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 04 березня 2015 року позовні вимоги ПАТ Дельта Банк задоволені в повному обсязі.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_3 на користь ПАТ „Дельта Банк заборгованість по тілу кредиту в сумі 561 273,32 грн., заборгованість по нарахованим відсоткам 262 690,01 грн., заборгованість по нарахованій комісії 21896,59 грн., судовий збір 3654 грн.

В зустрічному позові ОСОБА_3 до  ПАТ „Дельта Банк про визнання поруки припиненою - відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2015 року рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 04 березня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

       В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_5 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення судом норм материального та процессуального права. Зокрема, на її думку, суд не врахував тієї обставини, що в матеріалах справи відсутні підтвердження про передачу ПАТ Дельта Банкзамість ТОВ «Укрпромбанк» права вимоги за кредитним договором № 444/ФКВ-07 саме до неї, як боржника, оскільки копія витягу з договору про передачу активів та кредитних зобовязань від 30 червня 2010 року не містить інформації про факт передачі зазначених договорів. Вважає, що всупереч вимогам ст.ст. 516, 517, 1082 ЦК України вона не була належним чином повідомлена про заміну кредитора у зобовязані. Крім того, зазначає, що судом не прийнято до уваги, що позивачем не надано доказів на підтвердження загальної суми заборгованості із зазначенням часу її утворення до передачі активів помісячно, що впливає на встановлення строків спливу позовної давності.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача та задоволенні її зустрічних позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема на те, що у встановлений законом строк кредитором не було предявлено вимоги до неї, як поручителя, тому порука має бути припиненою.

У наданих суду запереченнях на апеляційні скарги відповідачів, представник позивача просить відхилити апеляційні скарги і рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційних скарг та заперечень на них, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 03 липня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 444/ФКВ- 07, згідно з умовами якого банк надав останній кредитні кошти у розмірі 39 200,00 дол. США з розрахунку 12,50 % річних за весь час фактичного користування кредитом на придбання нерухомості.

У забезпечення виконання зазначеного договору 03.07.2007 року між ТОВ "Український промисловий банк" та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 444/Zпор -07.

Позивач є правонаступником ТОВ «Український промисловий банк» на підставі договору про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ "Укрпромбанку" на користь АТ «Дельта Банку» від 30 червня 2010 року, відповідно до п. 4.1 якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором, ОСОБА_6 передає (відступає) ОСОБА_7 права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов'язань перед Національним банком, внаслідок чого ОСОБА_8 замінює ОСОБА_6 як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а згідно з п. 4.2 внаслідок передачі ОСОБА_6 ОСОБА_7 прав вимоги до боржників, ОСОБА_7 переходить (відступається) право вимагати (замість ОСОБА_6) від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами (а.с. 26)

Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця частками у розмірі не менш як 163,33 доларів США по 20-те число включно кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за мясяцем отримання кредиту, позичальник повинен надати банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов.

Відповідачі підтвердили свою згоду з умовами кредитного договору та договору поруки, що підтверджується їхними підписами.

Внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору станом на 08 січня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 845859 грн. 92 коп., з яких: заборгованість за кредитом 35 569,63 дол. США, що еквівалентно 561273,32 грн.; заборгованість по відсоткам за користування кредитом 16647,48 дол. США, що еквівалентно 262 690,01 грн.; заборгованість по комісії за користування кредитом 21896,59 грн..

Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором та договором поруки в сумі 845859 грн. 92 коп., суд першої інстанції виходив з доведеності факту невиконання боржником та поручителем своїх зобовязань за кредитним договором та договором поруки.

Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ст. 625 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Встановивши, що позивач виконав зобовязання за кредитним договором, а відповідач ОСОБА_5 несвоєчасно та не в повному обсязі повертала кошти на погашення позики, суд першої інстанції стягнув з боржника та поручителя солідарно заборгованість станом на 08 січня 2015 року в сумі 845859 грн. 92 коп.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо солідарного стягнення заборгованості з відповідачів з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Як вбачається з матеріалів справи, боржник ОСОБА_5, а відтак і поручитель ОСОБА_3, первинно взяли на себе зобовязання повернути суму кредиту з відповідними процентами у строк до 02 липня 2027 року, сплачуючи її частинами не менш як 163,33 дол. США по 20-те число кожного місяця.

Таким чином, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобовязань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобовязання, яке виникло на основі договору.

ОСОБА_4 виконання боржником кожного щомісячного зобовязання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобовязання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обовязку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобовязань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року у справі 6-20цс14.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобовязань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк предявлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Як убачається з графіка погашення кредиту, чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 20 числа кожного місяця, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для предявлення вимог до поручителя.

У разі предявлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобовязання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобовязань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобовязань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.

Крім того, при застосуванні частини четвертої статті 559 ЦК України слід ураховувати таке.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у звязку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК Українипередбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання, якщо кредитор не предявить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобовязання не встановлено або встановлено моментом предявлення вимоги), якщо кредитор не предявить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття «предявлення вимоги» та «предявлення позову», як умови чинності поруки.

Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування субєктивного права кредитора й субєктивного обовязку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом предявлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобовязань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "предявлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання як умови чинності поруки слід розуміти як предявлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість предявлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобовязання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобовязання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Отже, з огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що заборгованість, яку може бути стягнуто солідарно з боржника і поручителя обліковується за період з липня 2012 року по січень 2015 року.

Однак, вказані позовні вимоги до поручителя ОСОБА_3 суд апеляційної інстанції задовольнити не може, оскільки відповідно до вимог ст.ст. 10,57,60 ЦПК України, позивачем, на неодноразові запити суду, не було надано доказів (а саме розрахунку заборгованості) в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням.

Тому, на підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність відмови позивачу в задоволенні позову до ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню на підставі ст.ст. 526,527,530,626,625,627,629,1049,1050,1054 ЦК України.

Стягненню з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Дельта Банк» підлягає заборгованість за кредитним договором в сумі 798156,24 грн., яка складається із: заборгованості по тілу кредита 35569,63 дол. США, що еквівалентно 561273,32 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом 13624,35 дол. США, що еквівалентно 214986,33 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом21896,59 грн.

В даному випадку заборгованості по процентам за користування кредитом становить саме 13624,35 дол. США, оскілки як вбачається із розрахунку заборгованості за договором кредиту, станом на червень 2010 року був наявний борг за процентами в розмірі 3 023 доларів 13 центів США.

За змістом ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Разом із тим, за змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідача у межах строку позовної давності, тобто за період з липня 2010 року по січень 2015 року.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року № 6-249цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для судів.

В суді апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України, представником позивача не наведено природи походження заборгованості по процентам у розмірі 3023,13 дол. США, тому вказана сума не має бути стягнута з відповідача.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.      

Згідно роз'яснень, наданих у п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобовязань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "предявлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання як умови чинності поруки слід розуміти як предявлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість предявлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Виходячи з вище наведеного колегія суддів приходить до висновку, що підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання поруки припиненою, відсутні.

Посилання боржника ОСОБА_5 на відсутність у позивача ПАТ Дельта Банк права вимоги саме до неї, як боржника, та про те, що вона не була належним чином повідомлена про заміну кредитора у зобовязанні, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами - Договором про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ "Укрпромбанку" на користь АТ «Дельта Банку» від 30 червня 2010 року, листом ПАТ Дельта Банк, надісланим 03 липня 2010 року на адресу ОСОБА_5, в якому боржника повідомлено про заміну кредитора та порядок погашення платежів за кредитним договором, досудовими вимогами ПАТ Дельта Банк від 22 серпня 2012року за вих.№№ 48.2-08/3392/12, 48.2-08/3456/12, надісланими на адреси відповідачів, про необхідність дострокового виконання зобовязань за кредитним договором.

Безпідставними є і доводи ОСОБА_5 про неврахування судом строків позовної давності, оскільки з даним позовом ПАТ Дельта Банкзвернулось до суду, згідно штемпелю на поштовому відправленні, 31 жовтня 2012 року, а згідно розрахунку заборгованості за договором кредиту № 444/ФКВ-07 період нарахування заборгованості обчислюється з 30 червня 2010 року, тобто в межах строку позовної давності.

Не можуть бути взятими до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 щодо відсутності доказів на підтвердження загальної суми заборгованості із зазначенням часу її утворення до передачі активів помісячно, що, на його думку, впливає на встановлення строків спливу позовної давності, оскільки ОСОБА_5 не було подано до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності, позовні вимоги ОСОБА_7, як зазначено вище, заявлені в межах строку позовної давності, підтверджені наявними у справі розрахунками та не спростовані жодними доказами з боку відповідача.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по справі про відмову у задоволенні позовних вимог позивача та задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги про те, що у встановлений законом строк кредитором не було предявлено вимоги до неї, як поручителя, тому порука має бути припиненою, оскільки вказані доводи спростовуються вище наведеним.

Так, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

На підставі вище наведеного колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційних скарг ОСОБА_5 та ОСОБА_3 та скасуванню рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення по справі.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст. 314-316 ЦПК України, колегія суддів, -

                                                     В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 04 березня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства Дельта Банк заборгованість за кредитним договором № 444/ФКВ-07 від 03.07.2007 року в сумі 798156,24 грн. (сімсот девяносто вісім тисяч сто пятдесят шість гривен двадцять чотири копійки), яка складається із: заборгованості по тілу кредита 35569,63 дол. США, що еквівалентно 561273,32 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом 13624,35 дол. США, що еквівалентно 214986,33 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом21896,59 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства Дельта Банк судовий збір у розмірі 3654 (три тисячі шістсот пятдесят чотири) грн.

Відмовити Публічному акціонерному товариству Дельта Банк в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Дельта Банк про визнання поруки припиненою - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом  двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді:

 

[Лев]

On 15 Жовтень 2018 р. at 9:04 PM, у.zaporozhskiy said:

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      Справа № 408/8040/12  22-ц/774/1272/К/16      

Справа № 408/8040/12                                                           Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1272/К/16                                  ОСОБА_1

Категорія - 27 ( ІV )                                                                 Доповідач Митрофанова Л.В.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

...................................................

Керуючись ст.ст. 303, 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст. 314-316 ЦПК України, колегія суддів, -

                                                     В И Р І Ш И Л А:

...................................................

 

Відмовити Публічному акціонерному товариству Дельта Банк в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Дельта Банк про визнання поруки припиненою - відмовити.

"Стой там - иди сюда!"

[Лев]

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76935004

А здесь преклюзионный строк не порезали на кусочки. Отказали только известному персонажу Журбасу Д.В., влезшему в дело с помощью ликвидатора банка путем введения суда в заблуждение.

[у.zaporozhskiy]

В 18.09.2018 в 14:02, ремикс сказал:

Как там говорят: Он же жираф ему виднее

 

В 17.10.2018 в 08:17, Лев сказал:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76935004

А здесь преклюзионный строк не порезали на кусочки. Отказали только известному персонажу Журбасу Д.В., влезшему в дело с помощью ликвидатора банка путем введения суда в заблуждение.

 

В 18.09.2018 в 14:38, Bolt сказал:

Вот с такой позиции в основном все решения и принимаются...

Кто сталкивался с практикой прекращений поручительства, когда, например, банк:

01.01.2016 направляет требование, 07.01.2016 оно получено заемщиком и поручителем.

01.03.2016 подает иск, который 01.09.2016 апелляционный суд возвращает истцу в связи с тем, что иск подан не в тот суд.

01.02.2017 иск подается снова.

Возможно есть похожая практика Верховного или Высшего специализированного суда.

 

[ANTIRAID]

2 часа назад, у.zaporozhskiy сказал:

 

 

Кто сталкивался с практикой прекращений поручительства, когда, например, банк:

01.01.2016 направляет требование, 07.01.2016 оно получено заемщиком и поручителем.

01.03.2016 подает иск, который 01.09.2016 апелляционный суд возвращает истцу в связи с тем, что иск подан не в тот суд.

01.02.2017 иск подается снова.

Возможно есть похожая практика Верховного или Высшего специализированного суда.

 

Такая практика есть, по моему с Укрсиббанком. ВСУ установил, что возврат иска не прерывает исковую давность.

[у.zaporozhskiy]

3 минуты назад, ANTIRAID сказал:

Такая практика есть, по моему с Укрсиббанком. ВСУ установил, что возврат иска не прерывает исковую давность.

Да, спасибо.

Ппонятно, что можно ссылаться на аналогию применения сроков исковой давности и сроков ч. 4 ст. 559 ЦК Украины.

Но Верхонвый Суд Украины неоднократно указывал, что это разные сроки.

И срок по прекращению поручительства вообще не подлежит прерыванию.

Но апелляционный суд посчитал, что так как первый иск был подан вовремя, то нет оснований для прекращения поручительства.

[Vladimir AB]

12 часов назад, у.zaporozhskiy сказал:

Да, спасибо.

Ппонятно, что можно ссылаться на аналогию применения сроков исковой давности и сроков ч. 4 ст. 559 ЦК Украины.

Но Верхонвый Суд Украины неоднократно указывал, что это разные сроки.

И срок по прекращению поручительства вообще не подлежит прерыванию.

Но апелляционный суд посчитал, что так как первый иск был подан вовремя, то нет оснований для прекращения поручительства.

Тобто, вимога до поручителя була в межах 6-місячного строку. Вимога (позов до суду) та письмова вимога безпосередньо до поручителя є тотожними.

[у.zaporozhskiy]

В 26.11.2018 в 08:13, Vladimir AB сказал:

Тобто, вимога до поручителя була в межах 6-місячного строку. Вимога (позов до суду) та письмова вимога безпосередньо до поручителя є тотожними.

Не є тотожними.

Верховний Суд вважає, що вимога у ч. 4 ст. 559 ЦК України це виключно позовна заява подана у встановленому порядку є вимогою, передбаченою вказаною статтею.

01.01.2016 направляет требование, 07.01.2016 оно получено заемщиком и поручителем.

01.03.2016 подает иск, который 01.09.2016 апелляционный суд возвращает истцу в связи с тем, что иск подан не в тот суд.

01.02.2017 иск подается снова.

Хоча був перший позов, але у зв'язку з тим, що він поданий з порушенням правил підсудності та повернутий кредитору, то він не є вимогою, передбаченою ч. 4 ст. 559 ЦК України.

 

 

[compass]

Добрый день,

Прокомментируйте, пожалуйста, такую ситуацию:

21.06.2018 был последний платеж по кредиту.

30.01.2019 банк отправил требования к заемщику и поручителю, которые не были получены, потому что банк отправляет оба требования по адресам с ошибкой (правильные адреса указаны прямо в договорах: кредитном и поруки).

04.02.2019 вводится в действие закон "о возобновлении кредитования", который меняет сроки исковой давности для поручителей.

22.03.2019 банк подает в суд по старому адресу прописки заемщика (на момент подачи иска к району суда не имеют отношения ни заемщик, ни поручитель, ни банк), к иску банк прилагает требования на ошибочные адреса, и договора с правильными адресами.

Приближается дата заседания, планируется вернуть иск истцу через апелляцию в связи с тем, что он подан не в тот суд.

Каковы перспективы "отбить" поручителя на основании пропуска срока исковой давности?

[ANTIRAID]

Закон обратной силы не имеет

[Bolt]

4 часа назад, compass сказал:

Приближается дата заседания, планируется вернуть иск истцу через апелляцию в связи с тем, что он подан не в тот суд.

В каком смысле... Почему не в тот...? И сейчас такого нет... Иски на этом основании давно уже не возвращаются истцу... Новая редакция ЦПКУ уже полтора года действует, а Вы её не читали...

[Bolt]

4 часа назад, compass сказал:

Каковы перспективы "отбить" поручителя на основании пропуска срока исковой давности?

Ну срок исковой давности в Вашем случае не наблюдается... Тем более его истечение...

[compass]

2 hours ago, ANTIRAID said:

Закон обратной силы не имеет

Этому закону закон не писан, в нем указано, что он действует для договоров, срок действия которых не истек на момент его введение в действие.

Не могли бы вы прокомментировать ситуацию в целом? Я не юрист. Мне непонятно даже прервался ли срок исковой давности на основании того, что банк отправил требование вернуть всю сумму кредита, поскольку отправил он требования на деревню дедушке и они не были получены. Спасибо.

[compass]

1 hour ago, Bolt said:

В каком смысле... Почему не в тот...? И сейчас такого нет... Иски на этом основании давно уже не возвращаются истцу... Новая редакция ЦПКУ уже полтора года действует, а Вы её не читали...

Я программист, мне простительно не читать ЦПКУ. "Не в тот" - в том смысле, что по адресу этого суда не зарегистрирован ни заемщик, ни поручитель, ни банк.

[compass]

1 hour ago, Bolt said:

Ну срок исковой давности в Вашем случае не наблюдается... Тем более его истечение...

Простите, не понятно. 

 

 

 

On 9/14/2018 at 5:45 PM, ANTIRAID said:

Большая палата согласилась с решением суда апелляционной инстанции, который отказывая в удовлетворении исковых требований ОАО "Дельта банк" к поручителю о взыскании задолженности по кредитному договору, исходил из того, что банк не предоставил расчета задолженности по кредитному договору в течение срока действия поручительства, то есть в течение шести месяцев с момента наступления срока погашения очередного платежа по основному обязательству.

Тут вот описана ситуация аналогичная моей. Ну или я чего-то недопонимаю.

[Bolt]

45 минут назад, compass сказал:

Простите, не понятно. 

 Тут вот описана ситуация аналогичная моей. Ну или я чего-то недопонимаю.

Может быть и аналогичная, но там нет ни слова о сроке исковой давности и о его истечении... Там речь идёт о сроке действия поручительства...