Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Апелляция пересмотрела дело таким образом:

 

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2019 року

м. Рівне

Справа № 569/8314/14-ц

Провадження № 22-ц/4815/896/19

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Ковальчук Н. М.,

суддів:Хилевича С.В., Бондаренко Н. В.,

секретар судового засідання Пиляй І. С.,

учасники справи:

позивач Публічне акціонернетовариство «Укрсоцбанк» (правонаступник Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»);

відповідач-позивач ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ;

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2015 року у складі судді Сидорука Є.І., ухвалене в м. Рівне о 10 год. 18 хв., повний текст рішення складено 01 липня 2015 року,

в с т а н о в и в :

У травні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі ПАТ «Укрсоцбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовувуючи вимоги тим, що 16 листопада 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 377КЗ відповідно до якого позичальник ОСОБА_1 отримав від банку кредит у сумі 54 700, 00 грн, зі сплатою 13, 5 % річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 15 листопада 2017 року( далі кредитний Договір). 16 листопада 2007 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним Договором між банком, позичальником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір фінансової поруки № 377КЗ-2 відповідно до якого ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання відповідати перед банком за невиконання зобов`язань позичальника за кредитним Договором (далі Договір поруки). Позивач свої зобов`язання за кредитним Договором щодо надання кредитних коштів виконав в повному обсязі. ОСОБА_1 свої зобов`язання з повернення коштів не виконав, у зв`язку з чим станом на 25 квітня 2014 року утворилась заборгованість в сумі 119 187, 52 грн. Змінивши позовні вимоги під час провадження справи у суді першої інстанції, банк просив стягнути заборгованість станом на 06.04.2015 року в сумі 144861, 36 грн., з яких: заборгованість за кредитом в розмірі 49499,61 грн., заборгованість за відсотками в розмірі 41 6210,40 грн., пеня за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 9 370,70 грн., пеня за несвоєчасне повернення відсотків в розмірі 15544,23 грн., інфляційні втрати за кредитом в розмірі 18 005,09 грн., інфляційні втрати за відсотками в розмірі 1379,53 грн.

У червні 2014 року ОСОБА_1 подав до суду зустрічний позов, в якому просив розірвати кредитний Договір, припинити дію Договору поруки внаслідок зміни відсоткової ставки кредиту без згоди поручителя та передати предмет іпотеки у власність позивача. Обґрунтовуючи свої позовні вимогим, ОСОБА_1 посилався на те, що з липня 2008 року банк в односторонньому порядку збільшив відсоткову ставку за користування кредитом з 13,5 % до 21,0 % річних без згоди на те поручителя. Одностороннє збільшення відсоткової ставки, ігнорування умов договору, порушення законодавства в сфері захисту персональних даних та укладення договору при складних для нього умовах є підставою для розірвання кредитного Договору.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2015 року первинний позов банку задоволено частково. Стягнуто з відповідачів солідарно на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним Договором в сумі 91 110,10 грн., яка складається: 49 499,61 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 41 610,40 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом. У задоволенні позовних вимог банку про стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 9 370,70 грн., пені за несвоєчасне повернення відсотків в розмірі 15544,23 грн., інфляційних втрат за кредитом в розмірі 18 005,09 грн., інфляційних втрат за відсотками в розмірі 1379,53 грн. відмовлено. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк».

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення вимог банку та в частині відмови й задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги

ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі вказує на його незаконність через порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи. Покликається на те, що суд, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про розірвання кредитного договору, помилково не застосував до даних правовідносин положенняст.652 ЦК України, про що було зазначено у зустрічному позові. Вважає, що позичальник, діяв недобросовісно, в порушення його прав, як споживача, в кредитних правовідношеннях. Доводить, що скасування банком незаконно збільшеної ним відсоткової ставки, не скасовує правових наслідків порушення зобов`язання, вини та відповідальності банку, а як наслідок розірвання кредитного Договору. Вважає, що з огляду на неправомірність дій банку у збільшенні відсоткової ставки, він мав право не виконувати зобов`язання за кредитним договором у відповідності дост.615 ЦК України. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не застосував положення про позовну давність, заявлену ним до прийняття рішення, адже позичальником припинена сплата платежів 25 грудня 2008 року, а банк звернувся до суду 23 травня 2014 року. Відповідно до договірних зобов`язань чергові платежі за кредитним договором повинні сплачуватися щомісячно, а тому позивач мав можливість своєчасно звернутися із позовом до суду. З цих підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову банку, зустрічні позові вимоги просить задовольнити повністю.

В своїй апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 вказує, що оскаржуване рішення є незаконним, таким що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Доводить, що суд не врахував положення ч.1ст.559 ЦК Україниза якою припиняється порука у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя. Покликається на те, що кредитний договір хоча і передбачав можливість зміни умов його виконання, зокрема збільшення ставки по відсотках за користування кредитом, однак у тексті договору поруки такі умови не зазначались. Зазначене дає підстави вважати, що його зобов`язання перед кредитором припинились. Суд при винесенні рішення не врахував судову практику касаційного суду з приводу застосування законодавства щодо припинення поруки у випадку неповідомлення про зміну основного договору без згоди поручителя. Просить рішення суду скасувати, визнати договір поруки припиненим та відмовити у задоволенні позовних вимог банку до нього про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відзив на обидві апеляційні скарги до суду не надходили.

Дослідивши матеріали та обставини справина предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційних скарг стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що скарги підлягають до часткового задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог банку про стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту та інфляційних втрат сторонами по справі не оскаржується, а тому рішення в цій частині згідно вимог ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.

Рішення суду про солідарне стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обґрунтовано тим, що позичальник неналежним чином виконував договірні зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку із чим з відповідачів підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором та відсотки за користування кредитним коштами у сумі 91 110, 01 грн. Щодо застосування позовної давності суд зазначив, що позичальник письмово звертався до позивача про визнання свого боргу перед банком, висловлював пропозиції щодо його погашення в інший спосіб, прийняття рішення щодо відстрочки погашення боргу, а тому відповідно до частини першоїстатті 264 ЦК Україниперебіг позовної давності є перерваним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо розірвання кредитного договору, суд першої інстанції послався на приписи частини другоїстатті 652 ЦК України, за якими можливість розірвання договору настає за наявністю одночасно чотирьох умов, визначених у вказаній статті. У частині доводів ОСОБА_1 щодо визнання договору поруки припиненим у зв`язку зі збільшенням відсоткової ставки, суд зазначив про безпідставність таких доводів, оскільки заборгованість за кредитним договором від 16 листопада 2007 року № 377КЗ нараховувалась, виходячи із відсоткової ставки 13, 5 %, що не свідчить про збільшення обсягу відповідальності поручителя.

З такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується частково, виходячи із слідуючого.

Судом встановлено: 16 листопада 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 377КЗ, за яким позичальник отримав грошові кошти у розмірі 54 700, 00 грн із сплатою 13, 5% річних за умови повернення кредиту щомісячними платежами в розмірі 455, 83 грн. до 15 числа кожного місяця, з кінцевим терміном повернення кредиту та всіх належних платежів до 15 листопада 2017 року, для придбання земельної ділянки, площею 0, 1 га, розташованої у АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 1.3 кредитного Договору для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та позичальником 16 листопада 2007 року укладено договір іпотеки № 377КЗ-1, предметом якого є земельна ділянка, загальною площею 0, 2023 га, розташована в с АДРЕСА_2 Гощанського району Рівненської області, що належить іпотекодавцю на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу від 16 листопада 2007 року.

На забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного між банком та позичальником, 16 листопада 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір фінансової поруки, за яким поручитель ОСОБА_2 зобов`язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за невиконання ОСОБА_1 зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, можливих штрафних санкцій у розмірі та випадках, передбачених кредитним Договором від 16 листопада 2007 року № 377КЗ.

Відповідно до підпункту 2.4.1 кредитного Договору сплата кредиту та процентів здійснюється на відповідні рахунки банку до п`ятнадцятого числа місяця, наступного за тим, в якому нараховані проценти.

В пункті 4.4. кредитного Договору передбачено: у разі невиконання позичальником зобов`язань, визначених пунктами 3.3.2 - 3.3.15 договору протягом 60 календарних днів позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом та нараховані штрафі санкції (штраф, пеню). За підпунктом 3.3.8 договору позичальник зобов`язаний повернути в повному обсязі кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями, згідно з графіком, визначеним додатком 1 до цього договору.

ОСОБА_1 умови кредитного Договору щодо повернення коштів та сплати відсотківа за їх користування не виконав. Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 сплачував кредит та відсотки лише у період з 01 серпня 2008 року до 25 грудня 2008 року.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено устатті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу(частина другастатті 1050 ЦК України).

Банк, звертаючись до суду з позовними вимогнами, уточненими під час провадження справи в суді, просив стягнути заборгованість, яка станом на 06 квітня 2015 року становила 144 861, 36 грн., з яких: 49 499, 61 грн. заборгованість за кредитом; 41 610, 40 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом; 9 370, 70 грн. пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 15 544, 23 грн. пеня за несвоєчасне повернення відсотків за користування кредитом; 10 831, 32 грн інфляційні втрати за кредитом; 18 005, 09 грн. інфляційні втрати за відсотками.

В судовому засіданні суду перешої інстанції ОСОБА_1 заявив клопотання про застосування судом позовної давності до вимог, за якими строк позовної давності минув.

Відповідно до матеріалів справи сторони встановили строк кредитування до 15 листопада 2017 року та виконання зобов`язання по поверненню коштів - щомісяця до 15 числа кожного місяця.

Відповідно достатті 256, 257 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три проки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четвертастатті 267 ЦК України). Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки умовами кредитного Договору передбачено окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право ПАТ «Укрсоцбанк» вважається порушеним з моменту несплати ОСОБА_1 кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж, відповідно до статті 261 ЦК України, - з моменту порушення строку його погашення.

Згідно з частиною першоюстатті 264 ЦК Україниперебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої випливає, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 29 березня 2012 року звернувся до банку із пропозицією про реструктуризацію боргу, а саме щодо погашення кредиту в інший спосіб та прийняття рішення про відстрочку погашення боргу. Таке звернення ОСОБА_1 до банку є підставою для переривання позовної давності, оскільки свідчить про визнання позичальником свого боргу.

Переривання позовної давності поза її межами не відбувається. Враховуючи, що позовна давність застосовується до кожного окремого щомісячного платежу, то позовна давність щодо несплачених ОСОБА_1 щомісячних платежів за січень - березень 2009 року не перервалася, оскільки позивач втратив параво на звернення до суду про стягнення боргу за цими платежами у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

З позовом ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось до суду 30 травня 2009 року. Із розрахунку заборгованості, долученого банком до заяви про уточнення позовних вимог станом на 6 квітня 2015 року, видно, що останній платіж позичальником ОСОБА_1 сплачено 25 грудня 2008 року. Тобто, заборгованість ОСОБА_1 до 29 березня 2009 року в сумі 2092,89 грн за тілом кредиту та 37,85 грн за відсоткам и за користування кредитом не підлягає стягненню за пропуском строку звернення до суду.

Позовні вимогим ПАТ «Укрсоцбанк» щодо тих щомісячних платежів, за якими не спливла позовна давність, і не відбулося пререривання позовної давності, тобто з березня 2009 року, є законними і обгрунтованими. Заборгованість ОСОБА_1 за кредитним Договором станом на 06.04.2015 року в межах строку позовної давності, починаючи з березня 2009 року, становить 88981,27 грн. і яка складається: 47408,72 грн тіло кредиту, 41572,55 грн. - відсотки за користування кредитом.

Відповідно до ч. 4ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не вправі. Вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другоюстатті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Відповідно до частини першоїстатті 251 ЦК Українистроком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина першастатті 252 ЦК України).Із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті251,252 ЦК України).

В Договорі поруки не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється. Зазначене дає підстави вважати, що до правовідносин між банком і поручителем ОСОБА_2 підлягають застосуванню правила ч. 4 ст. 559 ЦК України. Оскільки кредитним Договором передбачено, що чергові платежі ОСОБА_1 мав здійснювати кожного місяця, то з часу несплати кожного з платежів починається обрахування встановленого ч. 4ст.559ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя.

Правовідносини за договором поруки не можна вважати припиненими в тій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань. Також порука не припинилась щодо щомісячних платежів, строк сплати за якими ще не настав на день звернення з позовом.

Відповідно до кредитного Договору щомісячний платіж позичальником мав бути внесений до 15 числа кожного місяця в сумі 455, 83 грн. Банк з позовом до поручителя ОСОБА_2 звернувся 30 травня 2014 року. Зазначене дає підстави для висновку, що зобов`язання поручителя за несплаченими боржником до 30 листопада 2013 року платежами припинились, у зв`язку з припиненням Договору поруки щодо цих зобов`язань.

З огляду на вказане, вимоги банку про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за тілом кредиту, що утворилась до 30 листопада 2013 року в кількості 71 щомісячного платежу в сумі 32363,93 грн є неправомірними і стягненню не підлягають.

Відповідальність за решту невиконаних позичальником зобов`язань по поверненню тіла кредиту в сумі 17135,68 грн. відповідно до Договору поруки має нести ОСОБА_2 і ця сума підлягає стягненню з поручителя та позичальника в солідарному порядку.

Вимог банку про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості по відсотках за користування кредитом є законними щодо заборгованості, яка утворилась в межах дії договору поруки починаючи з 30 листопада 2013 року в сумі 3459,06 грн.

Відповідно до ч.1ст.553, ст.554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Судом встановлено, що позичальник неналежно виконував договірні зобов`язання перед банком щодо своєчасного повернення кредитних коштів за умовами кредитного Договору, а тому повинен нести відповідальність шляхом повернення заборгованості кредитних коштів та відсотків за користування цими коштами. Враховуючи, що суми стягнення з позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 не є однаковими, то згідно з приписами ст.ст.553,554 ЦК Українив солідарному порядку підлягає стягненню заборгованість тільки в межах відповідальності поручителя.

Заборгованість за тілом кредиту у сумі 30273,04 грн та заборгованість за відсотками за користування кредитом в сумі 38113,49 грн., за якою порука ОСОБА_2 припинилась, має бути стягнена тільки з позичальника ОСОБА_1

Рішення в частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_3 є законним. Ухвалючи рішення в цій частині суд першої інстанції правильно послався на ч.2ст.652 ЦК України,за положеннями якої закон пов`язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявності істотної зміни обставин,а за наявності одночасно чотирьох умов,визначених частиною другої  цієї статті. Підстав, передбачених ст. ст.651,652 ЦК України для розірвання кредитного Договору ОСОБА_1 не навів і судом таких підстав не здобуто.

Згідно ч.1ст.376ЦПК України,підставами дляскасування судовогорішення повністюабо частковота ухваленнянового рішенняу відповіднійчастині абозміни судовогорішення є: неповнез`ясування обставин,що маютьзначення длясправи; недоведеністьобставин,що маютьзначення длясправи,які судпершої інстанціївизнав встановленими; невідповідністьвисновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З оглядуна зазначене,рішення судупершої інстанціїпідлягає скасуваннюв частинізадоволених позовних вимогПублічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором з ухваленнямв ційчастині новогосудового рішення прочасткове задоволенняпозову.

За ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи процесуальні норми та підтверджені документально судові витрати апелянтів, апеляційний суд вважає, що судові витрати ОСОБА_1 , ОСОБА_2  повинні бути відшкодовані пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2

задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2015 року в частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість в сумі 20594 (двадцять тисяч п`ятсот дев`яносто чотири) гривні 74 копійки, яка складається: заборгованість за тілом кредиту в сумі 17135 гривень 68 копійок; заборгованості по відсотках за користування кредитом в сумі 3459 гривень 06 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість в сумі 68386 (шістдесят вісім тисяч триста вісімдесят шість) гривень 53 копійки, яка складається: заборгованість за тілом кредиту у сумі 30273 гривень 04 копійок та заборгованість за відсотками за користування кредитом в сумі 38113 гривень 49 копійок.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 420 гривень 32 копійки.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 847 гривень 06 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 червня 2019 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Бондаренко Н.В.

Хилевич С.В.

 

       Уже лучше, но почему-то апелляция "забыла" обратить внимание, что в Договоре кредита есть куча пунктов, по которым у Банка наступает право взыскать с Позичальника сумму кредита целиком и как следствие - применить исковую давность к взысканию кредита в полном объеме.

Так что - снова в кассацию. Бой продолжается)))

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

  • 4 months later...
  • Ответы 103
  • Created
  • Последний ответ

Top Posters In This Topic

Всем спасибо, и критикующим и поддерживающим и намекающим на... Я выиграла Верховный Суд, ура!!! ОТП факторингу в стягненни ипотеки видмовыты. Оскарженню не пидлягае.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

1 час назад, kseniya133 сказал:

Я выиграла Верховный Суд, ура!!! ОТП факторингу в стягненни ипотеки видмовыты.

Поздравляем... Это очень хорошо... Покажете...

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

21 час назад, Bolt сказал:

Поздравляем... Это очень хорошо... Покажете...

Категорія справи №  523/51/17 : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 13.11.2019. Оприлюднено: 13.11.2019.
 
Номер судового провадження: 61-13196ск19

Державний герб України

 

Постанова  

Іменем України

06 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 523/51/17

провадження № 61-13196св19

 

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

 

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

 

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 червня 2018 року у складі судді Аліна С. С., постанову Одеського апеляційного суду від 22 травня                  2019 року  у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Черевка П. М., Драгомерецького М. М.,

 

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

28 грудня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»  (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 18 травня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CNL-502/013/2007, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 50 547 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,99 % річних з кінцевим терміном повернення - 18 травня 2017 року.

У забезпечення виконання кредитного договору між ЗАТ «ОТП банк» та ОСОБА_2 18 травня  2007 року укладено Іпотечний договір № PCL-502/013/2007, згідно з яким ОСОБА_2 передала в іпотеку нерухоме майно - житлову квартиру АДРЕСА_1 .

27 червня 2012 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір про відступлення права вимоги, згідно якого ПАТ «ОТП Банк» відступило , а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № CNL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року. Таким чином до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права ПАТ «ОТП Банк» щодо права вимоги до відповідачів за кредитним договором № CNL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року та за договором іпотеки № PCL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року

Позичальник належним чином не виконувала взяті на себе зобов`язання у зв`язку з чим 16 травня 2013 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» направило позичальнику та майновому поручителю досудові вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором № CNL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року.

Вимоги кредитора виконані не були, у зв`язку із чим існує заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі 383 440,36 грн, з яких 337 372,62 грн -  заборгованість за тілом кредиту, 46 067,74 грн - заборгованість за відсотками.

Вказана заборгованість підтверджена рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 13 травня 2014 року, яке набрало законної сили, яким позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (поручителя) про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 ,                 ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № CNL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року  в сумі - 383 440,36 грн, з яких: залишок заборгованості за кредитом -  337 372,62 грн; відсотки за користування кредитом за період з 21 червня 2012 року до 16 травня 2013 року -46 067,74 грн.

Рішення суду не виконано.

На підставі викладеного, уточнивши вимоги, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: нерухоме майно - житлову квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 шляхом продажу цього майна на публічних торгах через органи державної виконавчої служби за початковою ціною не нижче 635 105 грн, а кошти отримані від реалізації предмета іпотеки направити на погашення заборгованості перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором № CNL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року у загальній сумі 385 160,86 грн, з яких заборгованість по тілу - 337 372,62 грн, за відсотками за період з 21 червня 2012 року до 16 травня 2013 року -                46 067,74 грн, судового збору за подачу позову - 1720,50 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 21 червня 2018 року позов задоволено.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме нерухоме майно - житлову квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом продажу цього майна на публічних торгах через органи державної виконавчої служби за початковою ціною не нижче 635 105 грн, а кошти отримані від реалізації предмета іпотеки направити на погашення заборгованості перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором № СNL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року у загальній сумі 385 160,86 грн, з яких заборгованість по тілу - 337 372,62 грн, по відсоткам за період з 21 червня 2012 року до 16 травня 2013 року - 46 067,74 грн, судового збору за подачу позову - 1720,50 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відстрочено виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки до втрати чинності Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року №1304-VII.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у результаті невиконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яку позичальник, незважаючи на направлені досудові вимоги та на ухвалення рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 травня 2014 року, не погасив, що є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки.

При цьому зазначив, що позивач пред`явив позов у межах строку позовної давності, оскільки рішенням суду, якими стягнуто заборгованість із боржника, строк позовної давності переривається відповідно до частини першої статті 264 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 22 травня 2019 року рішення суду першої інстанції змінено в частині мотивування та в частині розподілу судових витрат (стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» витрати по сплаті судового збору у розмірі 800 грн та за проведення експертної оцінки в розмірі 2 476 грн, а всього 3 276 грн, іншу частину судових витрат - компенсовано за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України).

В іншій частині рішення залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позичальник не виконав умови кредитного договору, тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що банк має право стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

При цьому, зазначив, що досудову вимогу про стягнення заборгованості боржники отримали 21 травня 2013 року. У зв`язку з невиконанням боржниками своїх зобов`язань кредитор звернувся до суду з відповідним позовом, який був задоволений судовим рішенням від 13 травня 2014 року, яке набрало законної сили. Отже, в зв`язку з вчиненням відповідних дій кредитором строк позовної давності щодо спірного кредитного зобов`язання перервався та, відповідно, розпочався спочатку. З цим позовом про звернення стягнення іпотечного майна кредитор звернувся 28 грудня                    2016 року, тобто в межах строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року  ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами залишено поза увагою, що                         16 травня 2013 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» направило                         ОСОБА_1 досудову вимогу про повне дострокове погашення кредитної заборгованості за кредитним договором, відповідно до якої позичальник зобов`язаний протягом 30 днів з моменту отримання досудової вимоги сплатити на користь банку належні суми кредиту, проценти та штрафні санкції за кредитним договором. Досудова вимога була отримана      21 травня 2013 року.

ОСОБА_1 заявляла під час розгляду справи у суді першої інстанції про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання й був зобов`язаний пред`явити позов до боржника протягом трьох років.

Проте, дійшовши висновку про переривання перебігу позовної давності на підставі частини другої статті 264 ЦК України, зокрема у зв`язку з пред`явленням банком позову до боржника, суди попередніх інстанцій   залишили поза увагою вимоги частини третьої статті 264 ЦК України, відповідно до яких після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Отже,  новий строк позовної давності (після його переривання) починає свій перебіг наступного дня після пред`явлення позову (пред`явлення позову мало місце 25 червня 2013 року). Позивач мав звернутися до суду з 26 червня 2013 року до 26 червня 2016 року, а звернувся лише 28 грудня 2016 року з пропущеним строком позовної давності.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна»  зазначає, що  з цим позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки кредитор звернувся 28 грудня 2016 року в межах строку позовної давності.

 

Крім того, у цій справі датою кінцевого терміну погашення заборгованості за кредитним договором, забезпеченого іпотекою, є 18 травня 2017 року, у зв`язку з чим саме цю дату необхідно розглядати як строк остаточного виконання зобов`язань за кредитним договором, та саме з цієї дати повинно рахувати строк позовної давності у три роки для пред`явлення вимог до іпотекодавця з метою звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою і витребувано цивільну справу.

13 серпня 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року вказану справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 18 травня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CNL-502/013/2007, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 50 547 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,99 % річних з кінцевим терміном повернення - 18 травня 2017 року.

У забезпечення виконання кредитного договору між ЗАТ «ОТП банк» та ОСОБА_2 18 травня  2007 року укладено Іпотечний договір                                          № PCL-502/013/2007, згідно з яким ОСОБА_2 передала в іпотеку нерухоме майно - житлову квартиру АДРЕСА_1 .

27 червня 2012 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір про відступлення права вимоги, згідно якого ПАТ «ОТП Банк» відступило , а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № CNL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року. Таким чином, до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права ПАТ «ОТП Банк» щодо права вимоги до відповідачів за кредитним договором № CNL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року та за договором іпотеки № PCL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року.

Позичальник належним чином не виконувала взяті на себе зобов`язання, у зв`язку із чим 16 травня 2013 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» направило позичальнику та майновому поручителю досудові вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором                                 № CNL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року.

Вимоги кредитора виконані не були.

ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 25 червня 2013 року звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 13 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області                                     від 21 січня 2015 року, позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до                           ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № CNL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року в сумі - 383 440,36 грн, з яких: залишок заборгованості за кредитом - 337 372,62 грн; відсотки за користування кредитом за період з 21 червня 2012 року до 16 травня 2013 року - 46 067,74 грн.

Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно                                  від 17 травня 2007 року квартира АДРЕСА_2 , належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 - 1/3 частина, ОСОБА_1 - 2/3 частини.

04 вересня 2013 року, приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. вчинено виконавчий напис, щодо звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна», а саме залишку заборгованості за кредитом у розмірі 42 208,51 дол. США, заборгованість по відсоткам у розмірі 2 442,07 дол. США, а також витрат пов`язаних з вчиненням виконавчого напису у розмірі 1 700 грн.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 13 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області                         від 27 жовтня 2015 року, позов ОСОБА_1 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», треті особи: Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу - Бондар І. М., Перший Суворовський відділ ДВС ОМУЮ, ОСОБА_2. про визнання виконавчого надпису таким, що не підлягає виконанню задоволено частково.

Визнано виконавчий напис від 04 вересня 2013 року, який вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу - Бондар І. М. у реєстрі № 6721, щодо звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна», а саме залишку заборгованості за кредитом у розмірі 42 208,51 дол. США, заборгованість по відсоткам у розмірі                           2 442,07 дол. США, а також витрат пов`язаних з вчиненням виконавчого напису у розмірі 1700 грн таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до висновку експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз №17-2873 від 30 листопада 2017 року, ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 становить                    635 105 грн.

ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Суди попередніх інстанцій вірно встановили, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 своїх обов`язків за кредитним договором № CNL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року у неї перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» виникла заборгованість в сумі - 383 440,36 грн, з яких: залишок заборгованості за кредитом - 337 372,62 грн; відсотки за користування кредитом за період з 21 червня 2012 року до 16 травня 2013 року - 46 067,74 грн.

Вказана зобов`язань за вказаним кредитним договором забезпечено іпотекою, що встановлено укладеним 18 травня  2007 року іпотечним договором № PCL-502/013/2007, згідно якого предметом іпотеки є житлова квартира АДРЕСА_1 .

 

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

 

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» тут і далі у редакції закону на момент виникнення спірних правовідносин, іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

 

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

 

У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

 

Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

 

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

 

Частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

 

Установлено, що у пункті 2.1 договору іпотеки сторони узгодили, що іпотека за цим договором забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо сплати боржником кожного і всіх його платіжних зобов`язань за кредитним договором у розмірі, валюті, порядку та у строк, які встановлені в кредитному договорі з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом терміну дії.

 

Умовами укладеного кредитного договору передбачено дату остаточного повернення кредиту -  18 травня 2017 року.

 

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

 

Крім того, право банку вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань у цілому передбачено у пункті 1.9 кредитного договору.

 

При цьому сторони передбачили, що зобов`язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов`язань настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути виконане позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання відповідної вимоги (пункт 1.9.1).

 

Установлено, що вимоги кредитора про дострокове повернення кредиту направлені відповідачам 16 травня 2013 року та отримані ними 21 травня 2013 року.

 

У цих вимогах ПАТ «ОТП Банк», посилаючись на пункт 1.9 кредитного договору, вимагало достроково, протягом 30 днів із моменту одержання повідомлення, виконати боргові зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі.

 

Пред`явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов укладеного договору змінив строк виконання основного зобов`язання.

 

Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло у кредитора у зв`язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі.

 

При цьому таке право у кредитора згідно з умовами укладених договорів виникло через тридцять календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

 

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

 

Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.

 

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

 

Тобто,  у справі, яка є предметом перегляду, позивач міг пред`явити позов до боржників протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання (тридцять перший день після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі - 21 червня 2013 року).

Встановлено, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 25 червня 2013 року звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 та поручителя            ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором                       № CNL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року в сумі - 383 440,36 грн. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 13 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 21 січня 2015 року, позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 ,                  ОСОБА_3 було задоволено.

У відповідності до приписів статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

 

Системний аналіз змісту вказаної норми дозволяє дійти висновку, що позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення. У разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач,перебіг позовної давності переривається саме в день пред`явлення такого позову і перебіг позовної давності починається заново з наступного за ним дня.

 

Тобто, звернувшись 25 червня 2013 року до суду із позовом до                        ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № CNL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» тим самим перервало перебіг позовної давності. Але при цьому перебіг трирічної позовної давності почався заново з наступного за цією подією дня - з 26 червня 2013 року та закінчився 26 червня 2016 року.

 

З таким позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду 28 грудня 2016 року, тобто зі спливом строку позовної давності.

 

Наявність передбачених статтею 264 ЦК України підстав для переривання перебігу позовної давності щодо пред`явлення вказаного позову, які б дозволяли зробити висновок про дотримання при поданні позову встановленого законом строку позовної давності, не встановлено.

 

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Встановлено, що відповідач ОСОБА_1 подавала до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу(пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

 

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

 

На зазначене суди першої та апеляційної інстанцій належної уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для відмови у задоволенні позову за спливом позовної давності.

 

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами першою-третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повно і всебічно встановлені судами на підставі доказів, досліджених у судовому засіданні, суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 ,             ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Керуючись статтями 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 червня 2018 року, постанову Одеського апеляційного суду від 22 травня 2019 року  скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки  відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

Головуючий                                                                                    М. Є. Червинська

Судді                                                                                                 С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. П. Курило

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...