Рішення Деснянського райсуду про скасування реєстрації КП Рожівське квартири на користь Укрсоцбанку


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

2 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      2
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      2
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

Номер провадження 2/754/382/20

Справа №754/3896/18

РІШЕННЯ
Іменем України

(повне рішення суду виготовлено 03.12.2020 року)

03 грудня 2020 року м. Київ, Деснянський районний суд м. Києва, суддя: Грегуль О.В., секретар судового засідання: Дорошенко В.В., справа № 754/3896/18

ОСОБА _1 - позивач

Державний реєстратор комунального підприємства «Рожівське» Лата Дмитро Олександрович - відповідач 1

Акціонерне товариство «Альфа-Банк» - відповідач 2

Вимоги позивача: визнання протиправним та скасування рішення

Пушок С.В. - адвокат позивача

Артеменко П.М. - адвокат відповідача 2

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, вимоги якого уточнювались і в якому позивач просить: визнати дії відповідача 1 щодо проведення 27.02.2018 року державної реєстрації права власності на кв. АДРЕСА_1 за ПАТ «Укрсоцбанк» незаконними; визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 1, індексним номер: 39931511 від 01.03.2018 року, згідно з яким 27.02.2018 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 25071841 про державну реєстрацію права власності на кв. АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1497801780000 за ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі договору іпотеки від 29.08.2006 року.

У судовому засіданні адвокат позивача позов підтримав, а адвокат відповідача 2 позов не визнав та обидва адвокати не заперечував проти розгляду справи по суті за відсутності відповідач 1.

Відповідач 1 в судове засідання не з`явився і доказів про поважність причин своєї неявки суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином, що підтверджується зворотними поштовими повідомленнями.

З урахуванням ст. ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності відповідача 1.

Вислухавши адвокатів позивача і відповідача 2, дослідивши матеріали справи, суд у судовому засіданні встановив наступне.

Внесеною до протоколу судового засідання ухвалою суду від 03.03.2020 року, проведено заміну відповідача ПАТ «Укрсоцбанк» на АТ «Альфа-Банк».

Між АКБСР «Укрсоцбанк» і позивачем укладено договір кредиту № 08-038/401к від 29.08.2006 року за яким позивачу надано кредит на придбання кв. АДРЕСА_1 .

Між АКБСР «Укрсоцбанк» і позивачем укладено іпотечний договір № 02-038/664і від 29.08.2006 року за яким позивач у забезпечення виконання кредитних зобов`язань передав у іпотеку кв. АДРЕСА_1 , загальною площею: 45,1 кв. м., жилою площею: 28,8 кв. м..

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 15.03.2018 р., кв. АДРЕСА_1 на праві власності належить ПАТ «Укрсоцбанк» з 27.02.2018 р..

Звернення стягнення на предмет іпотеки відбулось у позасудовому порядку на підставі іпотечного договору.

Вищевказана квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року № 1304-VІІ.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі № 644/3116/18, 07.06.2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).

Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог.

При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Будь-яких конкретних правових доказів, які свідчили, що перехід права власності на предмет іпотеки відбувся за згодою іпотекодавця і предмет іпотеки не є єдиним житлом позивача, суду не надано і судом таких доказів не здобуто.

Отже, у відповідача 1 були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк».

За таких обставин, позов задовольняється.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Визнати дії державного реєстратора комунального підприємства «Рожівське» Лата Дмитра Олександровича щодо проведення 27.02.2018 року державної реєстрації права власності на кв. АДРЕСА_1 за публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» незаконними.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства «Рожівське» Лата Дмитра Олександровича, індексним номер: 39931511 від 01.03.2018 року, згідно з яким 27.02.2018 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 25071841 про державну реєстрацію права власності на кв. АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1497801780000 за публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» на підставі договору іпотеки від 29.08.2006 року.

Стягнути з комунального підприємства «Рожівське» (місцезнаходження: Київська область, Макарівський район, с. Рожів, вул. Соборна, 2, ЄДРПОУ: 41040830) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ): 704,8 грн. - судового збору.

Стягнути з акціонерного товариства «Альфа-Банк» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, ЄДРПОУ: 23494714) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ): 704,8 грн. - судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ:

Джерело: ЄДРСР 93293474

Link to post
Share on other sites

Це наша справа. Банки в черговий раз продемонстрували нехтування нормами законодавства та ігнорування наявного мораторію.

Суд зазначив, що до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Будь-яких конкретних правових доказів, які свідчили, що перехід права власності на предмет іпотеки відбувся за згодою іпотекодавця і предмет іпотеки не є єдиним житлом позивача, суду не надано і судом таких доказів не здобуто.

  • Like 1
Link to post
Share on other sites

Мораторий - пока что основная палочка-выручалочка от внесудебной перерегистрации. Но что будем делать через три с лишним месяца, когда он закончится... 

  • Like 1
Link to post
Share on other sites
2 часа назад, getikalex сказал:

Мораторий - пока что основная палочка-выручалочка от внесудебной перерегистрации. Но что будем делать через три с лишним месяца, когда он закончится... 

От тому, крім мораторію, я зазначаю в позові ще 5-7 підстав для скасування перереєстрації.

  • Like 1
Link to post
Share on other sites
8 часов назад, getikalex сказал:

Мораторий - пока что основная палочка-выручалочка от внесудебной перерегистрации. Но что будем делать через три с лишним месяца, когда он закончится... 

Продлят наверное...

Link to post
Share on other sites
6 часов назад, Vladimir AB сказал:

От тому, крім мораторію, я зазначаю в позові ще 5-7 підстав для скасування перереєстрації.

Абсолютно верно! Я вот например вообще на мораторий не ссылаюсь в исках, это должно быть и так само собой применяться... И считаю очень глупым ссылаться только на него, так как получается решение есть и всё признано и дело а малым для взыскателя остаётся...

Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Справа № 755/19582/19
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      "28" жовтня 2020 р.
      Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
      головуючого судді Гончарука В.П.
      за участі секретаря Гриценко О.І.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг» до ОСОБА_1 . ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у м. Києві Державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки, -
      учасники справи:
      представник позивача - Могилян Л.В.
      відповідач - ОСОБА_1
      ВСТАНОВИВ:
      Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 . ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у м. Києві Державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якій просить суд звернути стягнення на підставі Договору іпотеки першої черги № PCL-002/547/2006 від 21 червня 2006 року на заставлене майно - квартира, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 Паспорт серія НОМЕР_2 виданий Ватутінським РУ ГУМВС України м. Києві 31.08.1995 року адреса: АДРЕСА_2 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (адреса: 03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 28-Д, р/р № НОМЕР_3 в АТ «ОТП Банк», МФО 300528, код ЄДРПОУ 36789421) шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Кошти отримані від реалізації заставленого майна направити на погашення заборгованості в сумі 530 223,07грн (п`ятсот тридцять тисяч двісті двадцять три гривні та 07 копійок) перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за Кредитним договором № МL- 002/547/2006 від 21 червня 2006 року.
      Виселити з незаконно займаної квартира, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . наступних громадян: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 .
      Стягнути витрати по сплаті судового збору.
      Позовні вимоги мотивовані тим, що 21 червня 2006 року між ОСОБА_7 та Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого за всіма правами та обов`язками є ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого в свою чергу є АТ «ОТП Банк», був укладений Кредитний договір № МL- 002/547/2006. Кредитний договір складається із двох частин, які нероздільно пов`язані між собою, згідно з п. 1. частини № 1 Кредитного договору.
      За умовами Кредитного договору Банк надав Боржнику кредит в розмірі 60 000,00 (шістдесят тисяч) доларів США зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 14,00 % (чотирнадцять цілих і 00 сотих відсотків) річних.
      Кредитні кошти надавались Банком на підставі Кредитної заявки Боржника від 21 червня 2006 року шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок Боржника, відкритий у ЗАТ «ОТП Банк». Це підтверджується випискою про рух коштів на рахунку ОСОБА_7 , зазначеному в Кредитному договорі, за 21.06.2006р.
      В свою чергу Боржник зобов`язався прийняти, належним чином використати та повернути Банку зазначені кредитні кошти у строки, передбачені Кредитним договором (зокрема, в п. 2 частини № 1 Кредитного договору), а також сплатити відповідну плату за користування кредитними коштами і виконати всі інші зобов`язання, визначені Кредитним договором 22 березня 2007 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та ЗАТ «ОТП Банк» був укладений Договір про заміну боржника у зобов`язанні № МL- 002/547/2006. Відповідно до п. І Договору про заміну боржника в зв`язку з відчуженням Боржником предмета застави Позичальнику, Сторони дійшли згоди про те, що Боржник переводить свій борг на Позичальника, внаслідок чого Позичальник заміняє Боржника як зобов`язану сторону в Кредитному договорі, а Банк шляхом підписання цього Договору про заміну боржника дає свою згоду на вищезазначене переведення боргу.
      21.03.2011 року винесено рішення Деснянського районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором № МL- 002/547/2006 від 21 червня 2006 року розмірі 530 223,07 грн.
      З метою забезпечення виконання зобов`язання за Кредитним договором 21 червня 2006 року між Банком та Відповідачем, було укладено договір іпотеки № PCL-002/547/2006 від 21 червня 2006 року.
      За умовами Договору іпотеки, а саме п. п. 1.1., 3.1. для забезпечення повного і своєчасного виконання Боржником Боргових Зобов`язань, Іпотекодавець надає Іпотекодержателю в Іпотеку нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_3 , загальна площа якої згідно з правовстановлюючими документами складає 97,40 кв.м.
      Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві приватної власності, що підтверджується договором дарування від 02.03.2007 року посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Краковецького А.М. від 22.03.2007 р. номер 1989.
      У зв`язку із порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань, власнику іпотечного майна та особам зареєстрованим у квартирі направлено вимогу про добровільне звільнення приміщення, проте така вимога не виконана, а тому іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити її мешканців.
      Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 04 грудня 2019 року відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи провести в порядку загального позовного провадження.
      Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 23 квітня 2020 року, закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
      Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав викладених у змісті позовної заяви.
      Відповідач ОСОБА_1 , в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав викладених у письмових запереченнях на позовну заяву наявних у матеріалах справи. Крім того, відповідачем було подано до суду заяву про застосування позовної давності, в якій зазначив, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 березня 2011 року змінено строк виконання основного зобов`язання. На 31-й день з моменту отримання відповідачем та не виконання ним вимоги позивача від 20 січня 2011 року про дострокове повернення кредиту у повному обсязі, а саме з 21 лютого 2011 року, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» обізнане про порушення свого права і з цього часу у нього виникло право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки.
      Крім того, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 листопада 2012 року, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 15 березня 2010 року, виданий приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, зареєстрований в реєстрі за №2181, про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 .
      Таким чином починає відраховуватись позовна давність на момент ухвалення рішення суду про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису.
      Крім того, відповідач звернув увагу на те, що надана останньому в іпотеку квартира є єдиним її житлом і підпадає під дію мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті.
      Відповідачі ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Поважність причин неявки в судове засіданні не повідомили.
      Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Поважність причин неявки в судове засіданні не повідомив.
      Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов наступного висновку.
      Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
      Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
      Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
      Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
      В судовому засіданні встановлено, що 21 червня 2006 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" ОСОБА_7 був укладений кредитний договір №МL-002/547/2006. відповідно до якого Банк зобов`язувався надати Позичальнику кредит у розмірі 60 000 доларів США, а Позичальник зобов`язувався прийняти, належним чином використовувати та повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 14% річних в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором. Дата остаточного повернення кредиту сторонами договору визначена 21 червня 2016 року. Дані обставини з`ясовані судом на поясненнях сторони позивача та відповідача, які зазначили, що копію даного договору надати суду не можуть, оскільки він не є предметом спору.
      22 березня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк"(кредитор), ОСОБА_1 (новий боржник) та ОСОБА_7 (первісний боржник) був укладений договір про заміну боржника у зобов`язанні №МL-002/547/2006, за яким у зв`язку з відчуженням первісним боржником предмета застави новому боржнику, сторони дійшли згоди про те, що первісний боржник переводить свій борг на нового боржника, внаслідок чого новий боржник заміняє первісного боржника як зобов`язану сторону у кредитному договорі, а кредитор шляхом підписання цього договору дає свою згоду на вищезазначене переведення боргу.
      Згідно з вимогами Закону України "Про акціонерні товариства"№ 514-VI від 17.09.2008 року Закрите акціонерне товариство "ОТП Банк"змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк", яке є правонаступником усіх прав та обов`язків Закритого акціонерного товариства "ОТП Банк".
      З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, 22 березня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк"та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки №РCL-002/802/2007, предметом якого є нерухоме майно, квартира АДРЕСА_3 .
      Відповідно до п. 6.1 Договору іпотеки, передбачено, що вимоги задовольняються за рахунок Предмета іпотеки. За рахунок предмета іпотеки Іпотекодержатель може задовольнити такі вимоги: а) всі боргові зобов`язання, не сплачені Іпотекодавцем, в тому числі заборгованість по овердрафту і б) вимоги стосовно повного відшкодування всіх збитків, завданих порушенням Іпотекодавцем його зобов`язань за цим Договором, а також всіх фактичних витрат, понесених Іпотекодержателем у зв`язку із реалізацією його права за цим Договором.
      Обрання порядку звернення стягнення на предмет іпотеки визначено у п.6.3 Договору іпотеки та передбачає: права Іпотекодержателя звернутись до уповноважених органів за захистом своїх прав в порядку, встановленого законодавством або права сторін встановити договірний порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.
      21 березня 2011 року винесено заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором № МL- 002/547/2006 від 21 червня 2006 року розмірі 530 223,07грн.
      Крім того, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 листопада 2012 року, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 15 березня 2010 року, виданий приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, зареєстрований в реєстрі за №2181, про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 .
      Дані рішення не оскаржувались та набрали законної сили.
      Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
      Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
      Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
      Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
      Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      За приписами частини першої статті 1048 ЦК України (параграф 1 глава 71) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
      У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
      Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
      Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
      Відповідно до частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
      Згідно зі статтею 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
      Згідно з частиною першою статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
      За змістом статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
      Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).
      У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
      Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.
      Частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
      07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
      Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільнення від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно.
      Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого статтею 3 цього Закону.
      Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.
      Вказаний правовий висновок висловлений у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справах № 6-57цс15 та № 6-58цс15, від 07 липня 2015 року у справі № 6-345цс15.
      У цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
      Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов`язання, а є відстроченням виконання певних обов`язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.
      Встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов`язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
      Вказаний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 6-46 цс 15 та в постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 200/7371 /17-ц (провадження № 61-41990 св 18).
      Також, оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.
      Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій» не підлягає виконанню.
      Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року № 6-57цс15, яка згідно ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковою для судів.
      Квартира АДРЕСА_3 , яка виступала предметом іпотеки, придбана за кредитні кошти надані в іноземній валюті за споживчим кредитом, її площа не перевищує 140 кв.м, а відтак на неї розповсюджується дія мораторію, введеного Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      Така обставина не позбавляє іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, а лише відстрочує виконання іпотекодавцем зобов`язання.
      У зв`язку із неналежним виконанням боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.
      Відповідно до пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
      Однак стороною відповідача було заявлено в судовому засіданні про застосування строків позовної давності.
      Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
      Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.
      Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
      Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
      Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
      Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
      Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).
      З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.
      У Рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/2002 визначено, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.
      Таким чином, позикодавець наділений можливістю реалізувати своє право в порядку частини другої статті 1050 ЦК України на дострокове повернення йому частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, як шляхом пред`явлення досудової вимоги, так і звернення до суду.
      Такими діями (шляхом пред`явлення судової вимоги) кредитор на власний розсуд змінює умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, тобто відповідно до приписів частини другої статті 1050 ЦК України змінює строк виконання основного зобов`язання.
      Згідно із правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
      Судом встановлено, що заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 березня 2011 року у справі № 2-112/2011 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором №ML-002/547/2006 від 21 червня 2006 року.
      Таким чином кредитор пред`явивши позов про стягнення кредитної заборгованості на власний розсуд змінив строк виконання основного зобов`язання відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України і з цього моменту почала перебігати позовна давність.
      Крім того, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 листопада 2012 року у справі № 2604/7464/12 за позовом ОСОБА_1 , визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 15 березня 2010 року, виданий приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, зареєстрований в реєстрі за №2181, про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 .
      Дане рішення набрало законної сили та не оскаржувалось.
      В свою чергу із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулось до суду 26 листопада 2019 року, тобто вочевидь із пропуском загальної позовної давності тривалістю у три роки, а тому суд застосовує приписи частини четвертої статті 267 ЦК України, про що заявлено стороною відповідача, та відмовляє у позові.
      Щодо вимог позивача виселити з незаконно займаної квартира, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . наступних громадян: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , суд приходить до наступного.
      Законом України від 22 вересня 2011року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
      Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
      В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК УРСР.
      Підстав відступити від вказаних правових висновків Верховного Суду України не встановила і Велика Палата Верховного Суду, про що зазначила у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).
      Із матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_3 , яка виступала предметом іпотеки, придбана відповідачем за кредитні кошти надані в іноземній валюті, а тому законом допускається можливість виселення без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення.
      Поряд із цим, оскільки суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, то відповідно не підлягає задоволенню позовна вимога про виселення, як похідна.
      Відповідно до ст. 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, понесенні позивачем витрати відшкодуванню не підлягають.
      Керуючись ст. 58 Конституції України, ст.ст. 263, 509, 525, 526, 546, 572, 575, 589, 611,612, 625, 530, 553-554, 559, 1048, 1054-1055 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», та керуючись ст.ст. 7-13, 76-81, 139, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -
      УХВАЛИВ:
      В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг» до ОСОБА_1 . ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у м. Києві Державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки- відмовити.
      Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
      У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Повний текст судового рішення виготовлено 09 листопада 2020 року.
      Відомості щодо учасників справи:
      Позивач - ТОВ «отп Факторинг України» ЄДРПОУ 36789421 місце знаходження: м.Київ, вул.Фізкультури, буд.28-д.
      Відповідачі:
      ОСОБА_2 ІПН не відомий, ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 , що діє в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 ; проживають: АДРЕСА_1 .
      ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 народження проживає: АДРЕСА_1 .
      Третя особа:
      Служба у справа дітей та сім"ї Дніпровської районної в м.Києві Державної адміністрації, адреса: м.Київ, вул.Краківська, буд.20.
      Суддя:
      92748372
    • By ANTIRAID
      28.09.2020 Справа № 363/2337/19
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      28 вересня 2020 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:
      головуючого-судді Чіркова Г.Є.,
      при секретарі Петранюк П.Д.,
      за участю позивача ОСОБА_1 ,
      представника позивача ОСОБА_2 ,
      представника третьої особи Черепан С.М.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Рибалко Віолетти Миколаївни, ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест», третя особа - Орган опіки і піклування Вишгородської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення,
      встановив:
      позивачка звернулася до суду із позовом, в якому, просить визнати незаконними дії державного реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Рибалко В.М. щодо проведення 17.05.2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» та визнати протиправним й скасувати рішення, індексний номер 46962473 від 21.05.2019 року, згідно з яким 17.05.2019 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 31638966 про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1833952932218, за ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест».
      Свої вимоги мотивувала тим, що в порушення умов укладеного між нею та ВАТ КБ «Надра» іпотечного договору та ст. 37 Закону України «Про іпотеку» державний реєстратор без достатніх правових підстав, а саме за відсутності договору про задоволення вимог іпотекодержателя, в період дії мораторію на примусове відчуження майна, прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру, в якій зареєстровані та проживають двоє неповнолітніх дітей, за правонаступником ВАТ КБ «Надра» - ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест».
      В суді позивачка та її представник просили про задоволення позову з викладених у ньому підстав.
      Представник третьої особи в суді позов підтримала та просила про його задоволення. Зазначила, що в порушення вимог ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» із дозволом на вчинення правочину щодо вказаної квартири, в якій зареєстровані неповнолітні діти, до Органу опіки і піклування Вишгородської міської ради звернень не надходило та рішення з даного приводу не приймалося.
      Представники відповідачів, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, до суду не прибули та про причини своєї неявки суд не повідомили.
      Представник ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» подав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» відбулася на підставі застереження у договорі іпотеки, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства, коли підстав для відмови у здійсненні такої реєстрації не було.
      Оскільки суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на підставі ст. 223 ЦПК України, в межах строку встановленого ст. 210 ЦПК України, дану справу слід розглянути на підставі наявних доказів в загальному порядку.
      Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
      Як убачається з матеріалів справи, 22 серпня 2006 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №17/П/14/2006-840, відповідно до якого остання отримали кредит у розмірі 30 000 доларів США з остаточним терміном повернення кредиту не пізніше 10 серпня 2021 року зі сплатою процентів в розмірі 11% річних за користування кредитом (п.п. 1.1, 1.3.1, 1.4 кредитного договору).
      22 серпня 2006 року на забезпечення виконання вказаного кредитного договору між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Левчук О.Б. за реєстровим номером 10203.
      Згідно п. 1 договору іпотеки предметом іпотеки є однокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 47,1 кв. м., жилою площею 20,9 кв. м.
      Відповідно до п. 1.2 договору іпотеки визначена сторонами вартість предмета іпотеки становить 225 700 грн., що в еквіваленті при перерахуванні на долари США по офіційному курсу НБУ на день укладання цього договору складає 44 700 доларів США.
      Згідно п. 5.1 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язання в цілому або в тій чи іншій частині, а також у випадку порушення іпотекодавцем будь-яких зобов`язань за цим договором або будь-яких гарантій та запевнень, наданих іпотекодержателю за цим договором.
      Як передбачено п. 5.3 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі:
      -рішення суду;
      -виконавчого напису нотаріуса;
      -домовленості сторін про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»;
      -права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку».
      Відповідно до п. 5.4 договору іпотеки іпотекодкержатель має право на свій розсуд обрати умову та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених п. 5.3 цього договору.
      04 березня 2019 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки, посвідченого 22 серпня 2006 року приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Левчук О.Б. за реєстровим номером 10203.
      Згідно п. 1.1 вказаного договору в порядку та на умовах, визначених договором, ПАТ КБ «Надра» (первісний іпотекодержатель) відступає (передає), а ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» (новий іпотекодержатель) набуває (приймає) належні первісному іпотекодержателю права за договором іпотеки, включаючи, але не обмежуючись, у разі невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, право задовольнити свої вимоги за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором.
      З моменту набрання чинності цим договором до нового іпотекодержателя переходять усі права і зобов`язання первісного іпотекодержателя у зобов`язаннях, що виникають на підставі договору іпотек, в обсязі та на умовах, що існують на момент набрання чинності цим договором.
      У зв`язку із неналежним виконанням позивачкою договірних зобов`язань 05 березня 2019 року ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» направило на адресу ОСОБА_1 лист з вимогою у тридцятиденний термін повернути всю суму заборгованості за кредитним договором, що станом на 04 березня 2019 року становить 2 373 101 грн. 15 коп. та повідомило про свій намір у разі невиконання вказаної вимоги звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки, а саме: за домовленістю сторін набути право власності на предмет іпотеки на підставі застереження в ст. 5 Договору іпотеки у порядку встановленому цим договором та ст. 37 Закон України «Про іпотеку» та/або шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі на підставі застереження в ст. 5 Договору іпотеки у порядку встановленому цим договором та ст. 38 Закон України «Про іпотеку» на умовах та порядку, визначений на власний розсуд іпотеко держателя.
      17 травня 2019 року ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» звернулося до Державного реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Рибалко Віолетти Миколаївни із заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 .
      21 травня 2019 року Державний реєстратор Комунального підприємства «Путрівське» Рибалко В.М. прийняв рішення про проведення державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест».
      Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №167397296 від 21 травня 2019 року право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест».
      Підставою виникнення права власності стали договір про відступлення прав за договором іпотеки від 04 березня 2019 року, договір іпотеки від 22 серпня 2006 року та кредитний договір від 22 серпня 2006 року.
      Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на момент укладання договору іпотеки іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на момент укладання договору іпотеки іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
      Як передбачено ч. 1 та ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на момент укладання договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
      Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Згідно ст. 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на момент укладання договору іпотеки сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог потекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати:
      передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;
      право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
      Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.
      Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на момент укладання договору іпотеки іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
      Згідно ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, серед іншого:
      встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема,:
      -відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;
      -відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;
      -відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;
      -наявність обтяжень прав на нерухоме майно;
      -наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;
      перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;
      відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження;
      присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом;
      виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);
      формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;
      формує реєстраційні справи у паперовій формі.
      Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
      Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
      Згідно п. 3 та 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» реєстратор відмовляє в державній реєстрації прав. якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
      Відповідно до ч. 1 Стаття 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
      Так, відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» є три різні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса та договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Частиною першою ст. 36 Закону України «Про іпотеку» іпотечне застереження прирівняне до окремого договору. Проте у разі його відсутності у договорі іпотеки - сторонам необхідно укласти окремий договорі щодо позасудового задоволення вимог кредитора.
      Як вбачається договору іпотеки сторони погодили можливість виникнення в іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя та у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (підпункт 5.3 договору іпотеки).
      Таким чином ч. 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на момент укладання договору іпотеки, однозначно вказує на необхідність укладання окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку у разі відсутності іпотечного застереження у договорі іпотеки.
      При цьому законодавець фактично визначає іпотечне застереження окремим правочином за яким у сторін виникають певні права та обов`язки та який є підставою для вчинення дій щодо реєстрації права власності на заставне майно.
      Проте, докази укладення такого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у матеріалах справи відсутні.
      Окремого застереження в іпотечному договорі, як підставу виникнення права власності у іпотекодержателя, ст. 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на момент укладання договору іпотеки не передбачала і в іпотечному договорі сторони про це не домовлялися.
      А тому прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію права власності, що виникає на підставі договору про відступлення прав за іпотечним договором та договором іпотеки, є протиправним (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 квітня 2018 року в справі №554/14813/15-ц).
      Крім того, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року, відповідно до п. 1 ст. 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
      -таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
      -загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
      Як вбачається з довідок про реєстрацію місця проживання №№3269, 3270 та 3271 від 05 листопада 2019 року у вказаній квартирі зареєстровані позивачка та двоє неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
      Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
      Згідно ст. 317 ЦК України зміст права власності полягає в наявності у особи правомочностей володіння, користування та розпорядження своїм майном.
      Як вбачається із матеріалів справи, квартира, яка є предметом іпотеки, загальна площа якої становить 47.1 кв.м, використовується як місце постійного проживання позивача, а тому не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем, як забезпечення виконання іпотекодавцем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. Тобто, згода іпотекодавця є обов`язковою.
      Суд вважає, що мораторій також розповсюджується на позасудове звернення стягнення на спірне іпотечне майно за ст. 37 Закону України «Про іпотеку», згідно правового висновку Верховного Суду в постанові від 20 листопада 2019 року в справі №802/1340-18-а.
      Таким чином, у відповідача Державного реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Рибалко В.М., були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест».
      Разом з тим, суд звертає увагу й на те, що вказана квартира позивачкою придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою, а належить їй ще з 29 серпня 2005 року на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
      Крім того, згідно ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна.
      Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.
      Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.
      Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
      Разом з тим, як встановлено з матеріалів справи, реєстрацію права власності на вказану квартируза ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» вчинено без попереднього дозволу органу опіки та піклування, що призвело до порушення прав неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
      Відтак, судом встановлено, що рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 , за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» державним реєстратором прийнято протиправно, з порушенням вимог законодавства, а тому його дії слід визнати незаконними, а вказане рішення скасувати.
      Таким чином, судом встановлено порушене право позивачки, яке підлягає захистові, а позов про це задоволенню.
      Крім того, позивачкою представлене документальне підтвердження понесених нею судових витрат, що складаються із судового збору, які слід стигнути з відповідачів на її користь на підставі ст. 141 ЦПК України.
      На підставі викладеного та керуючись статтями 259, 265, 268 ЦПК України,
      вирішив:
      позовну заяву задовольнити.
      Визнати дії державного реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Рибалко Віолети Миколаївни щодо проведення 17.05.2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» незаконними.
      Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Рибало Віолети Миколаївни, індексний номер 46962473 від 21.05.2019 року, згідно з яким 17.05.2019 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 31638966 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1833952932218, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест».
      Стягнути з Державного реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Рибалко Віолетти Миколаївни та ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» на користь ОСОБА_1 судові витрати, зокрема судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 (сорок) коп. з кожного.
      Повне судове рішення складено 02 жовтня 2020 року.
      Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд Київської області.
      Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 .
      Відповідач: Державний реєстратор Комунального підприємства «Путрівське» Рибалко Віолетта Миколаївна, ЄДРПОУ 41943094, адреса: Київська область, Васильківський район, с. Путрівка, вул. Путрівська, 46.
      Відповідач: ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест», ЄДРПОУ 39306471, адреса: м. Київ, вул. Шолуденка, 1-б, оф. 207.
      Третя особа: Орган опіки і піклування Вишгородської міської ради, адреса: Київська область, м. Вишгород, пл. Шевченка, 1.
      Суддя
      Джерело: ЄДРСР 92203597
    • By ANTIRAID
      Справа № 756/8167/19
      Унікальний номер 756/8167/19
      Провадження № 2/756/1380/20
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 листопада 2020 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:
      головуючого судді Майбоженко А.М.
      секретаря Одягайло Л.М.
      представника позивача ОСОБА_2
      представника відповідача Півторак Т.О.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Комунального підприємства «Світоч» Урупи Андрія Федоровича, Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання протиправним та скасування рішення,
      В С Т А Н О В И В:
      У червні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання протиправним та скасування рішення, в обгрунтування позовних вимог зазначив наступне.
      07.08.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредиту №10-29 /8319, відповідно до умов якого позивач отримав грошові кошти в розмірі 177 445 доларів США зі сплатою 13% річним та кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше серпня 2033 року.
      В забезпечення виконання зобов`язань з вищевказаним кредитним договором 07.08.2008 року між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено Іпотечний договір №02-10/3392, згідно якого банку було передано майнові права на 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
      13.06.2019 року позивачу стало відомо, що власником квартири АДРЕСА_1 , є Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45223341 від 25.01.2019 16:47:07, державного реєстратора Урупи Андрія Федоровича, Комунальне підприємство «Світоч».
      Позивач вважає, що перехід права власності на предмет іпотеки відбувся незаконно (за відсутності правових підстав).
      Реєстрація права власності на предмет іпотеки за АТ «Укрсоцбанк» була здійснена державним реєстратором Комунального підприємства «Світоч» Урупою Андрієм Федоровичем без достатніх правових підстав, з порушення норм Закону України «Про іпотеку». Право власності на квартиру було набуто АТ «Укрсоцбанк» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла, що призвело до порушення прав позивача.
      На підставі викладеного позивач, просить визнати дії державного реєстратора Комунального підприємства «Світоч» Урупи Андрія Федоровича щодо проведення 23.01.2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» незаконним; визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Світоч» Урупи Андрія Федоровича індексний № 45223341 від 25.01.2019 року, згідно якого внесено до Державного реєстру речових прав на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1750954580000 за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк».
      Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.
      27.01.2020 року протокольної ухвалою суду було замінено відповідача Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» його правонаступником Акціонерним товариством «Альфа-Банк».
      Представник відповідача АТ «Альфа-Банк» в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що відповідач набув право власності на спірну квартиру у відповідності до умов договору іпотеки та Закону України «Про іпотеку».
      Державний реєстратор Комунального підприємства «Світоч» Урупа Андрій Федорович в судове засідання не з`явився про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі.
      Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності державного реєстратора Комунального підприємства «Світоч» Урупи Андрія Федоровича.
      Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
      Судом встановлено, що 07.08.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредиту №10-29 /8319, відповідно до умов якого позивач отримав грошові кошти в розмірі 177 445 доларів США зі сплатою 13% річним та кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше серпня 2033 року (а.с.13-20).
      07.08.2008 року між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено Іпотечний договір №02-10/3392, згідно якого Іпотекодавець передав в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов`язань за Договором кредиту №10-29/8319 від 07.08.2008 року, майнові права на 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , заставною вартістю 256 909 доларів США 90 центів.
      Пунктом 4.1. вказаного іпотечного договору передбачено, у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем Основного зобов`язання, Іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки.
      Пунктом 4.2. іпотечного договору передбачено, у разі порушення Іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим Договором, Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання Основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на Предмет іпотеки, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
      Відповідно до пункту 4.5 іпотечного договору обумовлені способи звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема пунктом 4.5.3 визначено «шляхом передачі Іпотекодержателю права на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
      Відповідно до п.2 ч.1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»).
      Процедура, передбачена законом для переоформлення права власності на предмет іпотеки з іпотекодавця на іпотекодержателя на підставі іпотечного застереження наступна. Встановляється факт невиконання іпотечного та кредитного договорів. Іпотекодавець в порядку, передбаченому ст.35 Закону України «Про іпотеку» повинен направити іпотекодавцю вимогу про усунення порушень вимог договору іпотеки, кредитного договору і вичекати 30 днів. Якщо не відновились виконання договірних зобов`язань, у іпотекодержателя виникає право оформити право власності на предмет іпотеки на себе, або відчужити предмет іпотеки від свого імені третій особі. Це право передбачене ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання прозвернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
      З інформаційної довідки №170343136 від 13.06.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що на підставі іпотечного договору від 07.08.2008 встановлено заборону на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_1 (а.с.25-28).
      З інформаційної довідки №170343136 від 13.06.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що 25.01.2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Світоч» Урупа Андрієм Федоровичем було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 45223341 від 25.01.2019 року щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк».
      Правовідносини, пов`язані з державного реєстрацією прав на нерухоме та їх обтяжень врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року.
      Процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна передбачена Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868.
      Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі-державна реєстрація прав) у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема, заявник: власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло, перейшло чи припинилося речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
      Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають 1) право власності; 2) речові права, похідні від права власності: право корис: (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини укладеного на строк не менш як три роки; іпотека; право довірчої власної речові права відповідно до закону; 3) право власності на об`єкт незавершеного будівництва; 4) заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
      Відповідно до ч.1 ст. 18 цього Закону державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
      Згідно із ч.1 ст. 20 вказаного Закону заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством. У разі якщо оригінали документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування, що їх видають, заявник подає копії документів, оформлені такими органами відповідно до законодавства. Заява на проведення реєстраційних дій в електронній формі подається за умови ідентифікації заявника (фізичної або юридичної особи) з використанням електронного цифрового підпису чи іншого альтернативного засобу ідентифікації особи. Про подання/отримання заяви на проведення реєстраційних дій державний реєстратор невідкладно повідомляє власника об`єкта нерухомого майна, щодо якого подано заяву. Порядок подання заяв у сфері державної реєстрації прав та повідомлення власника об`єкта нерухомого майна про подані заяви визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
      Згідно п.15 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 р.,за №868, під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяження, зокрема щодо:
      -обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках);
      - повноважень заявника;
      - відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;
      - наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону;
      - наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливості проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.
      Відповідно до п.п.1,2 пункту 61 Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотеко держателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателеміпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ,що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі.
      Відповідно до ч.1 ст.27 цього Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі , зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
      Державна реєстрація права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, проводиться на підставі відповідного договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації та документів, визначених в п.п.1,2, п.61 Порядку.
      Відповідно до п.4.5.3. іпотечного договору №02-10/3392 від 07.08.2008, укладеного між позивачем та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» передбачено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку».
      Таким чином, у разі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, при реєстрації прав власності на таке майно, право встановлювальним документом буде або договір купівлі-продажу нерухомого майна або договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Судом було встановлено, що ніякого договору про задоволення вимоги іпотеко держателя між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» не укладався, матеріали справи таких доказів не містять. Таким чином, рішення державного реєстратора з приводу перереєстрації права власності на квартиру протиправне та підлягає скасуванню.
      Положення статті 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
      Однак, жодних доказів про згоду позивача ОСОБА_1 на незаконне відчуження спірної квартири матеріали справи не містять.
      Сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння.
      Частиною першою статті 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що однією з підстав припинення іпотеки є припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору, а згідно з частиною першою статті 33 цього Закону підставою звернення стягнення на предмет іпотеки є невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов`язання.
      Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (стаття 36 Закону України «Про іпотеку»).
      Відповідно до частин другої, третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
      Відповідно до правової позиції, викладеної у висновку Великої Палати Верхового Суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 127/8068/16-ц (провадження № 61-5164св18), сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння. Частиною першою статті 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що однією з підстав припинення іпотеки є припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору, а згідно з частиною першою статті 33 цього Закону підставою звернення стягнення на предмет іпотеки є невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов`язання. Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (стаття 36 Закону України «Про іпотеку»). Відповідно до частин другої, третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
      Аналіз наведених положень статей 17, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави зробити висновок про те, що згода іпотекодавця на передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, а саме: чинності іпотеки, невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно. За таких обставин вказана згода не може вважатися волевиявленням власника на вибуття майна з його володіння в розумінні статті 388 ЦК України.
      Крім того, відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на час укладення іпотечного договору №02-10/3392 від 07.08.2008, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Також , у відповідності до положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
      Судом встановлено, що спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника, що, зокрема, підтверджується інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а загальна площа квартири не перевищує 140 м. кв.
      Відповідно до ст. 47 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
      Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
      Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.
      Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
      За приписами статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
      Враховуючи вищевикладене суд вважає доведеним факт порушення належного позивача права власності на спірну квартиру та вважає обґрунтованими позовні вимоги позивача про застосування таких способів захисту порушеного права як скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
      Згідно ст.141 ЦПК України, з відповідачів підлягають стягненню на користь позивача судові витрати по справі в розмірі по 768,40 грн. з кожного.
      Керуючись статтями 7, 10, 76-81, 141, 244-245, 247, 259, 263-265, ЦПК України, суд-
      У Х В А Л И В:
      Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного реєстратора Комунального підприємства «Світоч» Урупи Андрія Федоровича, Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
      Визнати дії державного реєстратора Комунального підприємства «Світоч» Урупи Андрія Федоровича щодо проведення 23.01.2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» незаконними.
      Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Світоч» Урупи Андрія Федоровича індексний № 45223341 від 25.01.2019 року, згідно якого внесено до Державного реєстру речових прав на квартиру АДРЕСА_1 ., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1750954580000 за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк»
      Стягнути з Державного реєстратора Комунального підприємства «Світоч» Урупи Андрія Федоровича на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
      Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
      Позивач: ОСОБА_1 , дата народження не відома, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .
      Відповідач: Державний реєстратор Комунального підприємства «Світоч» Урупа Андрій Федорович, код ЄДРПОУ 21586843, місцезнаходження: м. Київ, проспект Перемоги,
      Відповідач: Акціонерне товариства «Альфа-Банк», код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100.
      Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд м.Києва.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
      У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Повний текст рішення виготовлено 18.12.2020
      Суддя А.М.Майбоженко
      Джерело: ЄДРСР 93645763
    • By ANTIRAID
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В.
      № 22-ц/824/10678/2020
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      м . Київ
      Справа № 2-655/12
      11 листопада 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
      головуючого судді - Кулікової С.В.
      суддів - Желепи О.В.
      - Олійника В.І.
      при секретарі - Климчук Т.В.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Бабенка Юрія Сергійовича на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року, постановлену під головуванням судді Батрин О.В., за скаргою ОСОБА_1 про визнання протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Чижика Андрія Павловича у виконавчому провадженні № 57499196 з примусового виконання виконавчого листа про передачу квартири на реалізацію Державному підприємству «Сетам», заінтересована особа: стягувач Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк»,-
      в с т а н о в и в:
      У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду м. Києва зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Чижика Андрія Павловича, в якій просила визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чижика Андрія Павловича про передачу нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 на реалізацію Державному підприємству «Сетам».
      На обґрунтування скарги зазначала, що з метою виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 28.05.2012 про звернення стягнення на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом реалізації вказаного майна у рахунок погашення перед АТ «Креді Агріколь Банк» заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 65/08-Ж від 18.04.2008 року у розмірі 228 599 доларів США 11 центів, що за курсом НБУ станом на 10.02.2012 року складає 1 826 484,03 грн., судом видано виконавчий лист. Приватним виконавцем Чижиком А.П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 57499196) від 23.10.2018 р.
      З метою виконання рішення суду приватний виконавець передав на реалізацію ДП «Сетам» вказану квартиру, який надав оголошення на своєму офіційному сайті за посиланням: https://setam.net.ua/auction/365232 про реалізацію квартири:
      Стан аукціона: Реєстрація учасників Номер лоту: 363812
      Дата проведення аукціону: 16 Серпня 2019 09:00 Дата закінчення торгів; 16 Серпня 2019 18:00 Дата закінчення подання заявок: 16 Серпня 2019 08:00 Стартова ціна: 808 000.00 грн.
      Гарантійний внесок: 40 400.00 грн.
      Крок аукціону: 16 160.00 грн.
      Область: м. Київ
      Місцезнаходження майна: АДРЕСА_2
      Такі дії приватного виконавця щодо передачі нерухомого майна на реалізацію ДП «Сетам» боржник вважає незаконними, оскільки заявка на реалізацію арештованого майна не відповідає вимогам Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2831/5. Зокрема, до неї не долучено копію дозволу органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, так як у зазначеній квартирі зареєстрована неповнолітня дитина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
      Крім того, дії приватного виконавця щодо передачі квартири боржника на реалізацію є неправомірними, оскільки ОСОБА_1 не має у власності іншого нерухомого майна і на ці правовідносини поширюються положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      При цьому, боржник вважає, що строк звернення до суду зі скаргою не пропущено, оскільки жодних документів від приватного виконавця щодо здійснення примусових дій з виконання рішення суду, не отримувала.
      Враховуючи, що лише 06.08.2019 року при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження боржник довідалася про порушення її прав, то у визначений п. «а» ч. 1 ст. 449 ЦПК України десятиденний строк звернулась з вказаною скаргою до суду.
      Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
      Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким скарги задовольнити.
      Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що суд дійшов помилкового висновку, відсутні порушення статей 17,18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» внаслідок проведення прилюдних торгів та продажу предмета іпотеки, не врахувавши, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти до заявки на реалізацію арештованого майна необхідно додати копію дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду, тоді як заявка на реалізацію арештованого майна приватного виконавця Чижика А.П. не містить посилання на наявність даного дозволу. Вважав, що інформація, яка розміщена на сайті ДП «Сетам» є не повною та не достовірною. При цьому, ДП «Сетам» в порушення п. 4 Розділу ІІ Порядку не повідомило виконавця про необхідність усунення недоліків в частині до заявки всіх необхідних документів.
      Вказував на те, що суд не надав належної правової оцінки доводам скаржника щодо порушення приватним виконавцем вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Твердження суду першої інстанції про те, що предмет іпотеки не є єдиним майном (житлом) боржника, оскільки згідно повідомлення КП Павлоградське міжміське БТІ за боржником на праві власності зареєстровано 1/3 частина квартири за адресою: АДРЕСА_3 , не відповідає дійсним обставинам справи, так як згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 19.11.2019 року, право власності на квартиру № 24 ОСОБА_1 було припинено 12.07.2013 року. Отже, станом на дату передачі приватним виконавцем квартири на реалізацію, у власності ОСОБА_1 не було іншого нерухомого майна.
      Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
      В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
      Інші учасники справи в судове засідання не зявилися, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомили, тому колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності.
      Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення представника скаржника, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
      Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що приватний виконавець при передачі квартири боржника на примусову реалізацію діяв в межах чинного законодавства, порушень з його сторони судом не встановлено та боржником не доведено.
      Колегія суддів вважає, що такі висновки суду не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права.
      Судом встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28.05.2012року у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 65/08-Ж від 18.04.2008 року у розмірі 228 599 доларів США 11 центів, що за курсом НБУ станом на 10.02.2012 року складає 1 826 484,03 грн., звернуто стягнення на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом реалізації вказаного майна на публічних торгах в межах процедури виконавчого провадження (т. 1 а.с. 151-154), яке набуло законної сили відповідно до ухвали Апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2013 року (т. 2 а.с. 45-48).
      За рішенням суду стягувачу видано виконавчий лист, який пред`явлено до виконання.
      23 жовтня 2018 рокуприватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, яка разом з додатками: викликом приватного виконавця, розрахунком основної винагороди приватного виконавця, декларацією про доходи та майно боржника фізичної/юридичної особи боржника 24 жовтня 2018року направлена сторонам виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі, з дотриманням вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, боржнику направлені документи за адресою: АДРЕСА_5 , яка зазначена у виконавчому документі (т. 2 а.с. 108-116).
      Відповідно до іпотечного договору від 18.04.2008 року,забезпеченням виконання зобов`язань за кредитним договором є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , яка згідно з відповіддю КП Київської міської ради «Київське міське БТІ» на праві власності зареєстрована за боржником.
      23 жовтня 2018 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника - цієї квартири.
      29 травня 2019 року приватним виконавцем було описано та арештовано майно боржника, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
      29 травня 2019 року приватним виконавцем до Київської філії ДП «СЕТАМ» направлено пакет документів щодо реалізації майна боржника.
      Згідно з повідомленнямДП «СЕТАМ», електронні торги щодо реалізації предмета іпотеки призначено дату та час проведення електронних торгів -на 16 серпня 2019 року о 09:00 год., реєстраційний номер лота - 336202.
      Звертаючись до суду із скаргою, ОСОБА_1 вказувала на те, дії приватного виконавця щодо передачі нерухомого майна на реалізацію ДП «Сетам» є незаконними, оскільки заявка на реалізацію арештованого майна не відповідає вимогам Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2831/5, зокрема, до неї не долучено копію дозволу органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, так як у зазначеній квартирі зареєстрована неповнолітня дитина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
      Відповідно до п. 3 Розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2831/5, виконавець у строк не пізніше п`яти робочих днів після ознайомлення сторін із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім - шістнадцятим пункту 2 цього розділу.
      Заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із такими документами (в електронній або паперовий формі): копія виконавчого документа, а в разі наявності зведеного виконавчого провадження - довідка виконавця щодо загальної кількості виконавчих документів та суми, що підлягає стягненню за ними; копія постанови про опис та арешт майна боржника, а у разі якщо опис та арешт майна проводили до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» - копія акта опису та арешту майна боржника; копії документів, що підтверджують вартість (оцінку) майна (повідомлення сторін про визначення вартості майна, акт виконавця про визначення вартості майна або звіт суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання про оцінку майна, строк чинності якого відповідає вимогам частини шостої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження»); у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду.
      Приватний виконавець самостійно формує і перевіряє заявку та документи щодо передання майна на реалізацію на відповідність вимогам законодавства та після встановлення відповідності документів таким вимогам підписує (за допомогою кваліфікованого електронного підпису із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису, які мають вбудовані апаратно-програмні засоби, що забезпечують захист записаних на них даних від несанкціонованого доступу, від безпосереднього ознайомлення із значенням параметрів особистих ключів та їх копіювання або власноруч у випадку, передбаченому пунктом 4 розділу І цього Порядку) заявку на реалізацію арештованого майна та надсилає її разом із документами, передбаченими абзацами четвертим-восьмим пункту 3 розділу ІІ цього Порядку, в електронному вигляді через особистий кабінет приватного виконавця для внесення інформації про проведення електронних торгів (торгів за фіксованою ціною) до Системи.
      З матеріалів справи вбачається, що приватним виконавцем 29 травня 2019 року до Київської філії ДП «Сетам» було направлено пакет документів щодо реалізації майна боржника.
      Листом від 12.07.2019 року № 7894/17-18-19 ДМ «Сетам» повідомило приватному виконавцю, стягувачу та боржнику відомості щодо реалізації предмета іпотеки шляхом проведення електронних торгів.
      Доводи боржника з приводу того, що приватним виконавцем не отримано дозвіл від органу опіки та піклування, оскільки в квартирі зареєстрована неповнолітня дитина, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив, так як вказаним обставинам надано оцінку рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 травня 2012 року та ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 вересня 2012 року. Так, судами встановлено, що на час укладання сторонами договору іпотеки єдиним власником та користувачем предметом іпотеки - квартири АДРЕСА_1 була відповідач ОСОБА_1 . Реєстрація сина ОСОБА_2 в цій квартирі відповідачка здійснила 08 грудня 2011 року, тобто після укладення договору іпотеки без згоди іпотекодержателя.
      Тому, відсутні порушення статей 17, 18 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства», статті 12 Закону України від 02 червня 2005 року № 2623-IV «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» внаслідок проведення прилюдних торгів та продажу предмета іпотеки, оскільки за змістом вказаних правових норм дозвіл органу опіки та піклування на відчуження житлового приміщення, право користування яким мають неповнолітні, необхідний на момент укладення договору іпотеки.
      Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року, справа № 678/301/12.
      Крім того, рішенням Печерського районного суду м. Києва у справі №757/33524/14-ц від 09.04.2015 року позов ПАТ «Креді Агріколь Банк» про виселення та зняття з реєстраційного обліку боржника ОСОБА_1 задоволено повністю.
      Проте, колегія суддів вважає, що суд безпідставно вказав, що предмет іпотеки, квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 не є єдиним майном (житлом) боржника, оскільки згідно з повідомленням КП Павлоградське міжміське БТІ за боржником на праві власності зареєстровано 1/3 частина квартири за адресою: АДРЕСА_3 , у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку, що на неї не поширюється мораторій відповідно до положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», виходячи з такого.
      З матеріалів справи вбачається, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 19.11.2019 року право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_6 було припинено 12.07.2013 року.
      Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.
      Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
      Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України).
      Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).
      Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого ст. 3 цього Закону.
      Крім того, згідно з п. 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
      Вказаний Закон є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.
      Так, із матеріалів справи вбачається, що належна ОСОБА_1 квартира АДРЕСА_1 придбана за кошти, надані за кредитним договором, має площу 57,00 кв.м. та є предметом договору іпотеки, яким забезпечено виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, валютою за яким є долар США.
      Доказів наявності у боржника іншого нерухомого житлового майна матеріали справи не містять.
      Крім того, ОСОБА_1 посилалася на те, що вказана квартира використовується нею та її неповнолітнім сином,як місце постійного проживання.
      Зазначене, матеріалами справи, доводами стягувача та приватного виконавця не спростовано.
      Виходячи із наведених вимог закону та враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини, що мають значення для вирішення справи колегія суддів вважає, що на квартиру розповсюджуються дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      Відтак, апеляційний суд приходить до висновку про неправомірність дій приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чижика Андрія Павловича щодо передачі на реалізацію ДП «Сетам» квартири АДРЕСА_1 .
      За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України - скасуванню, оскільки постановлена із порушенням норм матеріального та процесуального права, із прийняттям постанови про задоволення скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця.
      Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
      п о с т а н о в и в :
      Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бабенка Юрія Сергійовича задовольнити.
      Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року скасувати і прийняти нову постанову, якою скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Чижика Андрія Павловича у виконавчому провадженні № 57499196 з примусового виконання виконавчого листа про передачу квартири на реалізацію Державному підприємству «Сетам» задовольнити.
      Визнати дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чижика Андрія Павловича щодо передачі на реалізацію Держаному підприємству «Сетам» квартири АДРЕСА_1 неправомірними.
      Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
      Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
      Повний текст постанови складено 12 листопада 2020 року.
      Головуючий: Судді:
      Джерело: ЄДРСР 92883559
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      13 жовтня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 640/22013/18
      Провадження № 14-58цс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді -доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - позивач; ПАТ «Дельта Банк») до Харківської районної державної адміністрації Харківської області (далі - відповідач; Харківська райдержадміністрація), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 (далі - позичальник), ОСОБА_2 (далі - іпотекодавець), Товариство з обмеженою відповідальністю «Айкон», про відновлення прав іпотекодержателя та зобов`язання вчинити дії
      за касаційною скаргою позивача на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2018 року, постановлену суддею Ніколаєнко І. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 12 березня 2019 року, прийняту колегією суддів у складі Маміної О. В., Кругової С. С. та Пилипчук Н. П.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      (1) Вступ
      1. Банк у 2018 році звернувся до суду з вимогами зобов`язати відповідача відновити записи про реєстрацію іпотеки та про обтяження речового права на нерухоме майно. Суди попередніх інстанцій вважали цей спір адміністративним. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу позивача, має вирішити, до юрисдикції якого суду належить розгляд такого спору, враховуючи те, що позичальником за кредитним договором і іпотекодавцем за іпотечним договором були фізичні особи, а набувачем предмета іпотеки - юридична особа.
      (2) Короткий зміст позовних вимог
      2. 21 листопада 2018 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив :
      2.1. Зобов`язати відповідача або будь-якого реєстратора з правом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (далі - Реєстр) відновити запис про реєстрацію іпотеки № 7974720, вчинений приватним нотаріусом Ковальчуком Сергієм Павловичем на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 17784292 від 8 грудня 2014 року.
      2.2. Зобов`язати відповідача або будь-якого реєстратора з правом внесення відомостей до Реєстру відновити запис про реєстрацію обтяження (заборони відчуження об`єкта нерухомого майна № 14538852), вчинений державним реєстратором Харківської райдержадміністрації Боклагом Сергієм Сергійовичем на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 29632684 від 17 травня 2016 року.
      3. Мотивував позовну заяву так :
      3.1. 23 лютого 2007 року Відкрите акціонерне товариство «Кредитпромбанк» (після зміни найменування - ПАТ «Кредитпромбанк») уклало з позичальником кредитний договір № 07.16/10/07-СС (далі - кредитний договір), згідно з яким надало кредит в іноземній валюті у сумі 300 000 дол. США на строк до 22 лютого 2017 року.
      3.2. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ПАТ «Кредитпромбанк» уклало з іпотекодавцем іпотечний договір № 07.16/10/11/07-СС, предметом якого була трикімнатна квартира загальною площею 182,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (далі - предмет іпотеки).
      3.3. 26 червня 2013 року ПАТ «Кредитпромбанк» уклало з позивачем договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно з яким позивач набув права вимоги до боржників за кредитними договорами, забезпеченими іпотекою, у тому числі за кредитним й іпотечним договорами, яких стосується ця справа.
      3.4. 20 січня 2016 року Господарський суд Харківської області прийняв постанову у справі № 922/6487/15 про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ), згідно з якою визнав останню банкрутом і відкрив ліквідаційну процедуру.
      3.5. 16 травня 2016 року майно ФОП ОСОБА_2 , до якого належав, зокрема, предмет іпотеки, було продане на аукціоні.
      3.6. 17 травня 2016 року на підставі постанови Господарського суду Харківської області від 20 січня 2016 року у справі № 922/6487/15 посадова особа Харківської райдержадміністрації Боклаг С. С. прийняв рішення № 29632201 про припинення іпотеки та № 29632684 про припинення заборони відчуження предмета іпотеки.
      3.7. 31 травня 2016 року Вищий господарський суд України прийняв постанову у справі № 922/6487/15, згідно з якою скасував постанову Господарського суду Харківської області від 20 січня 2016 року, що стала підставою для скасування записів, які позивач просить відновити у Реєстрі, та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2016 року, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
      3.8. 25 жовтня 2016 року Господарський суд Харківської області постановив ухвалу, згідно з якою припинив провадження у справі № 922/6487/15 про банкрутство ФОП ОСОБА_2 .
      3.9. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання та за загальним правилом є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Позичальник не виконав зобов`язання за кредитним договором, а іпотечний договір не припинений і не визнаний недійсним у судовому порядку.
      3.10. Оскільки постанова Господарського суду Харківської області від 20 січня 2016 року у справі № 922/6487/15 скасована, записи про іпотеку та про заборону відчуження предмета іпотеки, вчинені в інтересах позивача, слід поновити.
      (3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      4. 30 листопада 2018 року Київський районний суд м. Харкова постановив ухвалу, згідно з якою відмовив у відкритті провадження у справі. Мотивував ухвалу тим, що вимоги позивача не є похідними від спору щодо нерухомого майна, мають публічно-правовий характер, а тому спір треба розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      (4) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 12 березня 2019 року Харківський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2018 року. Мотивував постанову так :
      5.1. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
      5.2. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин (навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень).
      5.3. Для розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі слід визначити характер правовідносин, з яких виник спір (це підтверджують висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 4 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15, від 14 березня 2018 року у справі № 619/2019/17, від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, а також висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 квітня 2017 року у справі № 21-3197а16).
      5.4. Обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що справу має розглядати адміністративний суд, оскільки вимоги позивача не є похідними від спору щодо майнового права, а мають публічно-правовий характер.
      (5) Короткий зміст вимог касаційної скарги
      6. 12 квітня 2019 року позивач через уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича подав касаційну скаргу. Просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 12 березня 2019 року й ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2018 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Скаржиться на порушення судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права.
      (6) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      7. 26 лютого 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував тим, що позивач оскаржує ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 березня 2019 року з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикцій.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      8. Позивач мотивує касаційну скаргу так :
      8.1. Якщо порушення прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний із реалізацією її майнових прав чи особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15 і від 6 червня 2018 року у справі № 804/3509/17).
      8.2. Суди першої й апеляційної інстанцій не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 686/22036/15-ц, згідно з яким спори про визнання незаконними та скасування рішень нотаріусів, які діяли на виконання делегованих повноважень державного реєстратора, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно розглядаються за правилами цивільного судочинства, якщо такі спори стосуються захисту цивільного права, зокрема, випливають із договірних відносин, і якщо немає підстав для їх розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      8.3. У постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2017 року у справі № 21-3197а16 і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 619/2019/17. Відповідно до тих постанов у справах про оскарження рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно з якими проведено державну реєстрацію права приватної власності на майно на підставі договорів іпотеки, спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб`єкт владних повноважень. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 виснувала, що такі спори стосуються права на предмет іпотеки, а тому їх треба розглядати за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від складу учасників спору.
      8.4. До спірних правовідносин слід застосувати висновки Верховного Суду України, сформульовані у постанові від 14 червня 2016 року у справі № 21-41а16 і висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 826/366/16, від 22 серпня 2018 року у справі № 753/4348/17, від 3 вересня 2018 року у справі № 809/595/18 і від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18.
      (2) Позиції інших учасників справи
      9. Інші учасники справи відзиви на касаційну скаргу суду не надали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів позивача та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      10. Суди попередніх інстанцій вважали, що спір належить до юрисдикції адміністративного суду. Натомість позивач наполягає на тому, що спір треба розглядати за правилами цивільного судочинства. Велика Палата Верховного Суду з цим доводом погоджується.
      11. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу
      12. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
      13. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      14. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).
      15. Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).
      16. Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
      17. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг(пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
      18. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
      19. Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. Зогляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16-17), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 21), від 29 вересня 2020 року у справах № 712/5476/19 (пункт 19) і № 368/561/19 (пункт 22)).
      20. Тому помилковим є застосування приписів статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
      21. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
      22. Позивач просив зобов`язати відповідача відновити у Реєстрі записи про реєстрацію іпотеки та про заборону відчуження предмета іпотеки, бо судове рішення, що стало підставою для скасування реєстраційних записів, було скасоване. Ці записи були внесені на підставі договору іпотеки, укладеного для забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором перед ПАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є позивач. Оскільки скасоване рішення суду, яке стало підставою для припинення іпотеки та заборони відчуження предмета іпотеки, позивач вважає, що відповідні записи у Реєстрі слід поновити саме щодо іпотекодавця.
      23. Отже, спір стосується права на предмет іпотеки, який згідно з доводами позовної заяви набуло у власність ТзОВ «Айкон» за результатами проведення аукціону з продажу майна ФОП ОСОБА_2 . Вимоги про зобов`язання відповідача відновити в Реєстрі зазначені записи безпосередньо пов`язані із захистом права позивача як іпотекодержателя одержати задоволення його вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами боржника у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
      24. Оскільки вирішення заявлених позовних вимог впливає не на права Харківської райдержадміністрації, а на права фізичної особи-іпотекодавця, запис щодо якої просить відновити позивач, і на права ТзОВ «Айкон», яке згідно з доводами позовної заяви є власником предмета іпотеки, Велика Палата Верховного Суду не погоджується із висновками судів першої й апеляційної інстанцій про належність спору до юрисдикції адміністративного суду.
      25. Участь в якості відповідача Харківської райдержадміністрації (якщо позивач вважає її реєстратора винним у порушені прав) не змінює цивільно-правового характеру цього спору (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36), від 21 листопада 2018 року у справі № 804/8507/15 (пункт 30), 5 грудня 2018 року у справі № 815/7008/15 (пункт 29), від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (пункт 25), від 13 березня 2019 року у справі № 695/500/17 (пункт 30), від 20 березня 2019 року у справі № 810/1163/17 (пункт 35), від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц (пункт 31), від 29 травня 2019 рок уу справі № 826/4701/16(пункт 31), від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 21), від 2 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц (пункт 24), від 28 січня 2020 року у справі № 917/259/19 (пункт 5.18), від 26 лютого 2020 року у справах № 304/284/18 (пункт 24) та № 287/167/18-ц (пункт 52).
      26. Право на звернення до господарського суду в установленому цим кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини перша та друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)).
      27. Господарські суди розглядають справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці, а також справи у спорах стосовно майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункти 1 і 6 частини першої статті 20 ГПК України).
      28. З огляду на вказане з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, для розгляду спорів щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, а також щодо майна, яке є предметом такого забезпечення, якщо сторонами основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.Тоді як за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, та щодо майна, яке є предметом такого забезпечення, якщо хоча б однією стороною основного зобов`язання є фізична особа, яка, вступаючи у це зобов`язання, не діяла як фізична особа-підприємець. Для визначення юрисдикції суду значення має суб`єктний склад сторін основного зобов`язання, а не правочинів, укладених для забезпечення його виконання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (пункти 5.12-5.13), від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12916/15-ц (пункти 52-53), від 19 березня 2019 року у справі № 904/2526/18(пункти 5.12, 5.29), від 20 листопада 2019 року у справі № 910/9362/19 (пункт 5.20)).
      29. Отже, до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо виконання договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, чи щодо майна, яке є предметом такого забезпечення, якщо хоча б однією стороною основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 906/277/18 (пункти 33, 45)).
      30. Згідно з доводами позовної заяви кредитний договір уклали ПАТ «Кредитпромбанк» і фізична особа-позичальник, а спір виник щодо договору іпотеки, укладеного для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, і щодо предмета іпотеки, зокрема, стосовно порушення права позивача як іпотекодержателя одержати задоволення його вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами боржника. Тому спір позивача з іпотекодавцем і ТзОВ «Айкон» щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, позичальником за яким є фізична особа, а також щодо предмета такого забезпечувального правочину треба розглядати за правилами цивільного судочинства.
      31. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (див., зокрема, постановиВеликої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (пункт 46), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54) та № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 20 березня 2019 року у справі № 486/1459/17 (пункт 54), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц(пункт 63), від 15 травня 2019 року у справах № 750/5785/18, № 570/2739/16-цта № 554/9144/17, від 29 травня 2019 року у справі № 554/10303/17-ц, від 20 листопада 2019 року № 201/12877/16 (пункт 46), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71), від 5 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц (пункт 43), від 19 травня 2020 року у справі № 263/17218/18 (пункт 24). Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17(пункт 75) та від 7 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 54)).
      32. Велика Палата Верховного Суду вважає незастосовним до обставин справи № 640/22013/18 висновок, викладений у її постанові від 5 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц, в якій юридична особа-іпотекодержатель (кредитор за кредитним договором) у квітні 2015 року звернулася з позовом до фізичної особи-боржника за цим договором і до нового власника іпотечного майна, який є фізичною особою-підприємцем, про звернення стягнення на те майно. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що, оскільки спір кредитора з боржником за кредитним договором був вирішений в іншому судовому процесі, цей боржник не є стороною спору про звернення стягнення на предмет іпотеки. А тому вимогу юридичної особи, що стосується прав фізичної особи-підприємця як нового власника відповідного майна, відповідно до ЦПК України та ГПК України, що були чинними на час звернення до суду, слід розглядати за правилами господарського судочинства.
      33. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для застосування у справі № 640/22013/18 її висновків, сформульованих у постановах від 4 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15 і від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17. У постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, оприлюдненій в Єдиному державному реєстрі судових рішень 21 листопада 2018 року, тобто до дати ухвалення судом апеляційної інстанції постанови у справі № 640/22013/18, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених, зокрема, у постановах від 4 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15 і від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17 щодо належності до юрисдикції адміністративного суду спору за позовом особи, яка не були заявником вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень або записів у Реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
      34. Крім того, помилковим є застосування апеляційним судом висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 619/2019/17, і висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 25 квітня 2017 року у справі № 21-3197а16, стосовно юрисдикції адміністративного суду у спорах з державним реєстратором про скасування його рішень про державну реєстрацію права приватної власності на майно на підставі договорів іпотеки. У постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, оприлюдненій в Єдиному державному реєстрі судових рішень 18 лютого 2019 року, Велика Палата Верховного Суду від вказаних висновків відступила.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      35. 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX). Пункт 2 прикінцевих і перехідних положень зазначеного Закону передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
      36. Оскільки позивач подав касаційну скаргу 12 квітня 2019 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені рішення судів першої й апеляційної інстанцій на підставі приписів ЦПК України у редакції, що була чинною до набрання чинності Законом № 460-IX.
      37. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України).
      38. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
      39. З огляду на надану оцінку аргументів позивача та висновків судів першої й апеляційної інстанцій Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу обґрунтованою. Тому ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 березня 2019 року слід скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      (2.2) Щодо судових витрат
      40. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати підлягають розподілу за результатами вирішення спору.
      Керуючисьчастиною четвертою статті 258, пунктом 2 частини першої статті 409, частиною шостою статті 411, статтями 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити.
      2. Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 березня 2019 року скасувати, а справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова
      В. В. Пророк
      В. В. Британчук
      Л. І. Рогач
      Ю. Л. Власов
      О. М. Ситнік
      О. Р. Кібенко
      О. С. Ткачук
      В. С. Князєв
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 92571188