Определение ВССУ об отказе Кей коллект во взыскании долга по договору с Укрсиббанком


Считаете Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України
 
Ухвала
іменем україни
 
13 серпня 2014 року
 
м. Київ
 
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
 
головуючого Гвоздика П.О.,
суддів: Амеліна В.І., Євтушенко О.І., 
Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М.,
 
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
 
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 4 грудня 2013 року,
 
в с т а н о в и л а:
 
У січні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
 
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 26 травня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_3 було укладено договір № 11006279000 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого останній було надано кредит у розмірі 150 000 дол. США зі сплатою 11,8 % річних за користування та терміном повернення до 26 травня 2027 року.
 
12 грудня 2011 року між Акціонерним товариством «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк») та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 1, відповідно до якого право вимоги за зобов?язаннями, які виникли у ОСОБА_3 за кредитним договором № 11006279000, АТ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «Кей-Колект».
 
Посилаючись на те, що відповідач неналежним чином виконувала обов?язки за кредитним договором № 11006279000, у зв?язку із чим станом на 4 грудня 2012 року утворилась заборгованість в розмірі 176 539,65 дол. США, що згідно з курсом валют Національного банку України із співвідношенням за 1 дол. США - 7,993 грн становить 1 411 081 грн 42 коп., з яких: кредитна заборгованість у розмірі 127 417,86 дол. США, що згідно з курсом валют Національного банку України із співвідношенням за 1 дол. США - 7,993 грн, становить 1 018 450 грн 95 коп., заборгованість по процентам у розмірі 49 121,79 дол. США, що згідно з курсом валют Національного банку України із співвідношенням за 1 дол. США - 7,993 грн, становить 392 630 грн 47 коп. Тому позивач просив стягнути заборгованість, яка утворилась за неналежне виконання умов кредитного договору.
 
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 серпня 2013 року позовні вимоги ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість в розмірі 1 414 300 грн 42 коп.
 
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 4 грудня 2013 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 серпня 2013 року залишено без змін.
 
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
 
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
 
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідачка зобов?язання за кредитним договором не виконує, та, ураховуючи відступлення права вимоги за договором факторингу, право вимоги за зобов?язанням ОСОБА_3 належить ТОВ «Кей-Колект».
 
Проте з такими висновками судів погодитись не можна. 
 
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
 
Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов?язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
 
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов?язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом.
 
Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
 
Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
 
Наявне в матеріалах справи повідомлення банку про відступлення прав вимоги заборгованості за кредитним договором (а. с. 56) не містить інформації про укладення між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» договору факторингу та даних про отримання відповідачем повідомлення про заміну кредитора, а тому висновок судів про те, що боржника про заміну кредитора в зобов'язанні було повідомлено належним чином, є передчасним та таким, що не ґрунтується на вимогах закону.
 
Вказана обставина має значення для вирішення справи, оскільки між правовими інститутами відступлення права вимоги (цесії) та факторингом є відмінності.
 
Так, цесія це сам факт заміни особи в зобов'язанні, що складається в силу укладення відповідної угоди купівлі-продажу, міни чи дарування прав, що випливають із зобов'язання.
 
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ст. 1077 ЦК України).
 
Крім того, згідно з ч. 2 ст. 1082 ЦК України боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
 
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» до фінансових послуг належить операції з факторингу.
 
Статтею 21 вказаного Закону встановлено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг).
 
Згідно з п. 13 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року № 1070/2011, Нацкомфінпослуг у межах своїх повноважень на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає розпорядження, організовує і контролює їх виконання.
 
У порушення вказаних вимог закону суд першої інстанції не перевірив наявність у фактора прав на придбання права відступної вимоги до фізичних осіб не суб'єктів господарювання та не звернув уваги на те, чи укладено між позивачем та банком відповідний договір факторингу, чи дотримані вимоги закону при укладенні цього договору.
 
Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, на вказані порушення уваги не звернув, в порушення ст. 303 ЦПК України залишив рішення суду першої інстанції без змін.
 
За таких обставин рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
 
Керуючись ст. ст. 336, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
 
у х в а л и л а: 
 
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
 
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 4 грудня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
 
Ухвала оскарженню не підлягає.
 
Головуючий П.О. Гвоздик Судді:В.І. Амелін О.І. Євтушенко Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік
 

 

  • Like 3
Link to comment
Share on other sites

А ведь это уже тенденция... Хотели банки спрятаться за факторов и коллекторов, видно не получиться у них. Вот и прийдется идти на переговоры с кредитополучателями, особенно валютными и не по принциру "выкручивания рук", а по принципу взаимных уступок.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

А ведь это уже тенденция... Хотели банки спрятаться за факторов и коллекторов, видно не получиться у них. Вот и прийдется идти на переговоры с кредитополучателями, особенно валютными и не по принциру "выкручивания рук", а по принципу взаимных уступок.

 

то показалось

 

Вищий спеціалізований суд україни

з розгляду цивільних і кримінальних справ

 

УХВАЛА

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

 

    10 вересня 2014 року                        м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О., суддів:Горелкіної Н.А., Євграфової Є.П., Журавель В.І.,Завгородньої І.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від  06 вересня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від  14 квітня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2010 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач зазначав, що 12 вересня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі -                                      АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір.

Відповідно до умов договору відповідач отримав 127 457 доларів США на умовах сплати 14,35 % річних за користування кредитними коштами та кінцевим терміном повернення коштів не пізніше 11 вересня 2029 року.

Посилаючись на те що ОСОБА_6 на порушення умов кредитного договору своєчасно й у повному обсязі не погашав кредит та не сплачував проценти за користування коштами, внаслідок чого утворилася заборгованість, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 168 144,92 доларів США заборгованості за кредитом.

Ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від                    25 квітня 2012 року, в якості правонаступника ПАТ «УкрСиббанк» залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект»).

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від                     06 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 14 квітня 2014 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ТОВ «Кей-Колект» 168 144,92 доларів США заборгованості за кредитним договором від 12 вересня 2008 року та 1 820 грн судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

При вирішенні справи судом першої інстанції встановлено, що                        12 вересня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є                ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір.

Відповідно до умов договору відповідач отримав 127 457 доларів США на умовах сплати 14,35 % річних за користування кредитними коштами та кінцевим терміном повернення коштів не пізніше 11 вересня 2029 року.

Згідно з розрахунком банку станом на 14 жовтня 2010 року заборгованість ОСОБА_6 складає 168 144,9 доларів США.

За договором факторингу від 13 лютого 2012 року ПАТ «УкрСиббанк» передало, а ТОВ «Кей-Колект» прийняло право вимоги за спірним кредитним договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 ст. 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 2 ст. 1065 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Положеннями ст. ст. 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Задовольняючи позов, місцевий суд, із висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що внаслідок порушення ОСОБА_6 умов кредитного договору утворилася заборгованість перед                ПАТ «УкрСиббанк», яка на підставі ст. ст. 1050, 1054 ЦК України підлягає стягненню з відповідача на користь ТОВ «Кей-Колект», до якого згідно із договором факторингу від 13 лютого 2012 року перейшло право вимоги, в розмірі, що відповідає наданому банком розрахунку кредитної заборгованості та який відповідачем не спростований.

Такі висновки судів ґрунтуються на матеріалах справи й відповідають вимогам закону.

Відповідно до ст. ст. 335, 337 ЦПК України, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суди правильно застосували правові норми та ухвалили правильне по суті рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

 

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від              06 вересня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від  14 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

         Головуючий    П.О. Гвоздик         Судді:    Н.А. Горелкіна Є.П. Євграфова В.І. Журавель І.М. Завгородня

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Ремикс,Вы не правы по сравнению с прошлым годом появилось намного больше положительной практики против ВССУ. Если в прошлом году открывали кассационное производство лишь по одной кассационной жалобе из 10,то в этом году почти по всем,что уже говорит о том,что ВССУ не бросает все на самотек.

Link to comment
Share on other sites

ну вот имеется неоднозначная практика ВССУ . Надо идти в ВСУ.

Саша,а где окончательное решение в пользу заемщиков по иску коллекторов?

Хотя я выкладывал такое решение.

Link to comment
Share on other sites

Саша,а где окончательное решение в пользу заемщиков по иску коллекторов.

Хотя я выкладывал такое решение.

Дайте ссылку пожалуйста, если решение уже выкладывалось.

Link to comment
Share on other sites

Дайте ссылку пожалуйста, если решение уже выкладывалось.

Поищите по тегу:недоказанность перехода права требования.
Link to comment
Share on other sites

  • 2 weeks later...
  • 4 weeks later...

Тут нет оснований подавать в ВСУ. 1е решение НЕОКОНЧАТЕЛЬНОЕ!

Вищий спеціалізований суд україни

з розгляду цивільних і кримінальних справ

 

УХВАЛА

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

 

    10 вересня 2014 року                        м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О., суддів:Горелкіної Н.А., Євграфової Є.П., Журавель В.І.,Завгородньої

 

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від              06 вересня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від  14 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

А второе вполне подойдет.

Link to comment
Share on other sites

так для КСУ или ВСУ нужно одновременно 2 решения

Это понятно.

На форуме выкладывается положительная практика.

Я просмотрел, что это негативная практика ВССУ.

Вот например положительная:

http://reyestr.court...Review/37925286

http://reyestr.court...Review/39256380

Edited by y.voronizhskiy
Link to comment
Share on other sites

А, ну тогда супер :)

Можно и об КСУ подумать :)

С КСУ у меня еще не было опыта.

На каком основании можно подать обращение в КСУ по этим решениям.

Link to comment
Share on other sites

  • 6 months later...

у зв'язку з активізацію кей-колекту цікавить інформація у справі

Хтось вже намагався дійти до ВСУ із вказаною ухвалою, але ВССУ не допустив:

"...Посилання на ухвалу суду касаційної інстанції, якою справу передано на новий судовий розгляд, не є підставою для допуску справи для перегляду Верховним Судом України, оскільки у ній не висловлено правової позиції щодо застосування норм матеріального права, а стосується процесу доказування, встановлення фактичних обставин, що є застосуванням норм процесуального права."

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43026975

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37709890              ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ


 


 


У Х В А Л А


 


І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И


"25" лютого 2014 р.                               м. Київ                                        К/9991/3380/12


 


Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:


Калашнікової О.В. Васильченко Н.В.   Чумаченко Т.А.  розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про визнання протиправним та скасування окремих положень рішення,-


в с т а н о в и л а:


Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" звернулось в суд з позовом до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, в якому просило визнати протиправним та скасувати розпорядження про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги №256/42/5/4/3-ФК від 15 квітня 2011 року в частині усунення порушень частини другої статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" в частині недотримання обмеження щодо укладення договорів факторингу з порушенням пункту 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, в частині набуття відступлення права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників-фізичних осіб за період з 01 січня 2009 року по 21 березня 2011 року.    


Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуване розпорядження в частині неправомірності укладення договорів факторингу щодо набуття права грошової вимоги до боржників-фізичних осіб та необхідності усунення позивачем вказаного порушення не відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак підлягає скасуванню.


Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2011 року  у задоволенні позовних вимог відмовлено.


Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано розпорядження відповідача про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги №256/42/5/4/3-ФК від 15 квітня 2011 року в частині усунення позивачем порушень частини другої статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" щодо недотримання обмеження про укладення договорів факторингу з порушенням пункту 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, в частині набуття відступлення права грошової вимоги за договорами факторингу, укладеними позивачем з боржниками-фізичними особами за період з 01 січня 2009 року по 21 березня 2011 року.      


Не погоджуючись з оскаржуваним судовим рішенням, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.


Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга  підлягає задоволенню з наступних підстав.


Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 05 квітня 2011 року інспекційною групою Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України проведено планову виїзну інспекцію позивача з питань дотримання вимог законодавства у сфері фінансових послуг за період з 22 березня 2011 року по 05 квітня 2011 року, за результатами якої складено акт № 265/42/5.


У вказаному акті зазначено, що в ході перевірки встановлено порушення позивачем законодавства, зокрема: приписів частини другоїстатті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" в частині недотримання позивачем обмеження щодо укладення договорів факторингу з порушенням пункту 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, в частині набуття фактором відступленого права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників-фізичних осіб.


На підставі виявлених в ході перевірки порушень відповідачем винесено розпорядження № 256/42/5/4/3-ФК від 15 квітня 2011 року про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги.


Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що укладені позивачем договори факторингу не відповідають приписам чинного законодавства, оскільки боржниками за вказаними угодами про відступлення права грошової вимоги є фізичні особи, що є порушенням чинного законодавства.


Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, щоЦивільний кодекс України, який має вищу юридичну силу ніж Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, не містить обмеження щодо особи, право вимоги грошових коштів до якої відступлене за договором факторингу, на відміну від вказаного положення, відтак підлягають застосуванню приписи Цивільного кодексу України.


Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.


Відповідно до положень статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"визначено право на здійснення операцій з надання фінансових послуг. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.


Статтею 23 цього Закону передбачено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.


Відповідно до п. 1 Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого постановою КМУ від 03.02.2010 року № 157, Держфінпослуг є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах , визначених законодавством.


Таким чином, зазначеним законом визначено, що виключне право та/або обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюється законами та нормативно-правовими актами державного органу, що здійснює регулювання ринків фінансових послуг.


Пунктом 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, визначено, що до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників-суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.


Відповідно до підпункту «а» пункту 2  статті 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг визначено, що «договір факторингу» означає договір, укладений між однією стороною ( позичальником) та іншою стороною (фактором), відповідно до якого, зокрема, постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями ( боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання. Для особистого, сімейного або домашнього використання товари можуть придбавати лише фізичні особи.


Частиною другою статті 10 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, міститься інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.


Зазначене свідчить, що висновки суду апеляційної інстанції зроблено без урахування наведених вимог закону.


Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на встановлених по справі  обставинах та  правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.


Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону або змінено помилково.


 


Керуючись статтями 160167220222226230231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-


УХВАЛИЛА:


Касаційну скаргу Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України  задовольнити.


Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року скасувати.


Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2011 року залишити в силі.


Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.


Судді:


  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37709890              ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

 

У Х В А Л А

 

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"25" лютого 2014 р.                               м. Київ                                        К/9991/3380/12

 

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Калашнікової О.В. Васильченко Н.В.   Чумаченко Т.А.  розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про визнання протиправним та скасування окремих положень рішення,-

в с т а н о в и л а:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" звернулось в суд з позовом до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, в якому просило визнати протиправним та скасувати розпорядження про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги №256/42/5/4/3-ФК від 15 квітня 2011 року в частині усунення порушень частини другої статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" в частині недотримання обмеження щодо укладення договорів факторингу з порушенням пункту 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, в частині набуття відступлення права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників-фізичних осіб за період з 01 січня 2009 року по 21 березня 2011 року.    

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуване розпорядження в частині неправомірності укладення договорів факторингу щодо набуття права грошової вимоги до боржників-фізичних осіб та необхідності усунення позивачем вказаного порушення не відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак підлягає скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2011 року  у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано розпорядження відповідача про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги №256/42/5/4/3-ФК від 15 квітня 2011 року в частині усунення позивачем порушень частини другої статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" щодо недотримання обмеження про укладення договорів факторингу з порушенням пункту 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, в частині набуття відступлення права грошової вимоги за договорами факторингу, укладеними позивачем з боржниками-фізичними особами за період з 01 січня 2009 року по 21 березня 2011 року.      

Не погоджуючись з оскаржуваним судовим рішенням, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга  підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 05 квітня 2011 року інспекційною групою Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України проведено планову виїзну інспекцію позивача з питань дотримання вимог законодавства у сфері фінансових послуг за період з 22 березня 2011 року по 05 квітня 2011 року, за результатами якої складено акт № 265/42/5.

У вказаному акті зазначено, що в ході перевірки встановлено порушення позивачем законодавства, зокрема: приписів частини другоїстатті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" в частині недотримання позивачем обмеження щодо укладення договорів факторингу з порушенням пункту 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, в частині набуття фактором відступленого права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників-фізичних осіб.

На підставі виявлених в ході перевірки порушень відповідачем винесено розпорядження № 256/42/5/4/3-ФК від 15 квітня 2011 року про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що укладені позивачем договори факторингу не відповідають приписам чинного законодавства, оскільки боржниками за вказаними угодами про відступлення права грошової вимоги є фізичні особи, що є порушенням чинного законодавства.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, щоЦивільний кодекс України, який має вищу юридичну силу ніж Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, не містить обмеження щодо особи, право вимоги грошових коштів до якої відступлене за договором факторингу, на відміну від вказаного положення, відтак підлягають застосуванню приписи Цивільного кодексу України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до положень статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"визначено право на здійснення операцій з надання фінансових послуг. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.

Статтею 23 цього Закону передбачено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Відповідно до п. 1 Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого постановою КМУ від 03.02.2010 року № 157, Держфінпослуг є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах , визначених законодавством.

Таким чином, зазначеним законом визначено, що виключне право та/або обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюється законами та нормативно-правовими актами державного органу, що здійснює регулювання ринків фінансових послуг.

Пунктом 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, визначено, що до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників-суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2  статті 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг визначено, що «договір факторингу» означає договір, укладений між однією стороною ( позичальником) та іншою стороною (фактором), відповідно до якого, зокрема, постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями ( боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання. Для особистого, сімейного або домашнього використання товари можуть придбавати лише фізичні особи.

Частиною другою статті 10 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, міститься інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Зазначене свідчить, що висновки суду апеляційної інстанції зроблено без урахування наведених вимог закону.

Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на встановлених по справі  обставинах та  правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону або змінено помилково.

 

Керуючись статтями 160167220222226230231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України  задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2011 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді:

 

 

Хорошо конечно, но ставит ли это решение точку над "И" учитывая, что "пункт 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року" был признан недействительным ??? :(

Link to comment
Share on other sites

Хорошо конечно, но ставит ли это решение точку над "И" учитывая, что "пункт 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року" был признан недействительным ??? :(

   Звичайно - ні. Традиція нашої судової системи на прості питання не давати відповідей, поки не вилазить боком, живуча.  Точки може поставити тільки  ВСУ за настійним проханням зацікавлених ( і то бувають  варіанти) . Цей пункт з розпорядження виключений в 2014 році самою Держфінпослуг від гріха подалі і не на виконання "про незаконність і недійсність".    

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Хорошо конечно, но ставит ли это решение точку над "И" учитывая, что "пункт 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року" был признан недействительным ??? :(

Если бы он был признан недействительным, то был бы недействителен с самого начала, т.е. выхода в свет 1-ой версии данного постановления, где был этот пункт. Однако этот пункт только исключили из постановления, а не признали его недействительным. А это большая разница.

Или я не прав?

Link to comment
Share on other sites

Если бы он был признан недействительным, то был бы недействителен с самого начала, т.е. выхода в свет 1-ой версии данного постановления, где был этот пункт. Однако этот пункт только исключили из постановления, а не признали его недействительным. А это большая разница.

Или я не прав?

якщо сайт Верховної Ради не обманює, то виключення набрало чинності  з 25 березня 2014 року. Цим:                                                                                                                                                             НАЦІОНАЛЬНА КОМІСІЯ, ЩО ЗДІЙСНЮЄ ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ РИНКІВ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

РОЗПОРЯДЖЕННЯ

06.02.2014  № 352

 

Зареєстровано в Міністерстві 

юстиції України 

3 березня 2014 р. 

за № 342/25119

Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 28 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", пункту 13 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року № 1070, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, ПОСТАНОВИЛА:

1. Віднести до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів):

фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги;

набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення;

отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

2. Пункт 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за № 373/16389, виключити.

У зв’язку з цим пункти 2-6 уважати відповідно пунктами 1-5.

3. Департаменту регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг фінансовими компаніями забезпечити подання цього розпорядження до Міністерства юстиції України для державної реєстрації.

4. Сектору зв’язків з громадськістю та протоколу забезпечити оприлюднення цього розпорядження після його державної реєстрації.

5. Це розпорядження набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

6. Контроль за виконанням цього розпорядження покласти на члена Нацкомфінпослуг Бірюка С.О.

Голова Комісії

Б. Візіров

А до 25.03.2014 діяло так: ДЕРЖАВНА КОМІСІЯ З РЕГУЛЮВАННЯ РИНКІВ

ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ УКРАЇНИ

Р О З П О Р Я Д Ж Е Н Н Я

03.04.2009 N 231

Зареєстровано в Міністерстві

юстиції України

23 квітня 2009 р.

за N 373/16389

Про віднесення операцій з фінансовими

активами до фінансових послуг

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 та пункту 6

частини першої статті 28 Закону України "Про фінансові послуги та

державне регулювання ринків фінансових послуг" ( 2664-14 ) та

підпункту 7 пункту 4 Положення про Державну комісію з регулювання

ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента

України від 4 квітня 2003 року N 292 ( 292/2003 ), Державна

комісія з регулювання ринків фінансових послуг України

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Віднести до фінансової послуги факторингу сукупність таких

операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних

цінних паперів):

1) фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які

уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги;

2) набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі

права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів

господарювання за договором, на якому базується таке відступлення;

3) отримання плати за користування грошовими коштами,

наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом

дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо

інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується

відступлення.

2. Операції фінансових установ з придбання іпотечних активів

та/або набуття права вимоги за забезпеченими іпотекою кредитами

(позиками), які здійснюються з метою випуску іпотечних цінних

паперів відповідно до статті 28 Закону України "Про іпотеку"

( 898-15 ), статті 2 Закону України "Про іпотечні облігації"

( 3273-15 ), а також статей 16 та 31 Закону України "Про іпотечне

кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та

іпотечні сертифікати" ( 979-15 ), є фінансовими послугами.

3. Департаменту державного регулювання та розвитку ринків

фінансових послуг разом з юридичним департаментом забезпечити

подання цього розпорядження до Міністерства юстиції України для

державної реєстрації.

4. Управлінню організаційно-аналітичного забезпечення роботи

керівника забезпечити опублікування цього розпорядження в засобах

масової інформації після його державної реєстрації.

5. Контроль за виконанням цього розпорядження покласти на

члена Комісії - директора департаменту нагляду за фінансовими

компаніями.

6. Це розпорядження набирає чинності з дня його офіційного

опублікування.

Голова Комісії В.Суслов

Протокол засідання Комісії

03.04.2009 N 469

ПОГОДЖЕНО:

Голова Державного комітету    

України з питань регуляторної

політики та підприємництва К.Ващенко

Перший заступник Голови Правління

Національного банку України А.В.Шаповалов 

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Если бы он был признан недействительным, то был бы недействителен с самого начала, т.е. выхода в свет 1-ой версии данного постановления, где был этот пункт. Однако этот пункт только исключили из постановления, а не признали его недействительным. А это большая разница.

Или я не прав?

Почему не правы ? Разница большая, но я имел в виду судебное решение, кажется по админ позову ( сейчас не могу точно назвать дату, но его обсуждали на Форуме), каким был признан п. 1 Розпорядження недействительным, а это точно тянет на недействительность с момента вынесения этого Розпорядження :-(

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...