Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Приватбанку во взыскании задолженности

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

30 вересня 2015 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: 

 

головуючого

Яреми А.Г.,

суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М.,

Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,

Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,

 

розглянувши справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання кредитного договору частково нікчемним, визнання дій протиправними за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 квітня 2014 року,

 

встановила:

 

У березні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі – ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 26 червня 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 5 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36 % річних на суму залишку заборгованості за користування з кінцевим терміном погашення, що відповідає строку дії картки – до червня 2009 року.

 

Унаслідок невиконання відповідачкою своїх зобов’язань за договором станом на 31 січня 2012 року в неї перед банком утворилася заборгованість у розмірі 24 тис. 276 грн 83 коп., що складається з: 7 тис. 981 грн 5 коп. заборгованості за кредитом; 14 тис. 663 грн 55 коп. заборгованості за процентами; 500 грн штрафу (фіксована частина); 1 тис. 132 грн 23 коп. штрафу (процентна складова), яку ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути на його користь із відповідачки.

 

ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом, вимоги якого під час розгляду справи змінила та остаточно просила визнати нікчемними положення Умов та правил надання банківських послуг у частині надання права банку будь-коли змінювати кредитний ліміт без повідомлення клієнта (пункти 3.2, 5.3); у частині нарахування штрафу в розмірі 500 грн + 5 % від суми позову (пункт 8.6). Крім того, ОСОБА_1 просила визнати нікчемними положення, що містяться у Тарифах про умови кредитування з використанням платіжної картки: встановлену 200 % плату за несвоєчасне погашення кредитного ліміту; пеню за несвоєчасне погашення заборгованості; штраф за порушення строків платежів за будь-яким грошовим зобов'язанням у розмірі 500 грн + 5 % від суми заборгованості за кредитним лімітом; визнати нікчемними зміни суми кредитного ліміту за договором з 5 тис. грн до 7 тис. 981 грн 5 коп.; визнати нікчемними зміни строку дії кредитного договору до 31 січня 2012 року; визнати протиправним нарахування процентів за користування кредитом виходячи з 72 % річних; визнати протиправним нарахування процентів за період з 1 липня 2009 року до 31 січня 2012 року виходячи з 36 % річних; визнати протиправними дії щодо нарахування процентів на суму, більшу ніж 5 тис. грн, виходячи з 36 % річних. 

 

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 8 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 11 грудня 2013 року, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 квітня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 8 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 11 грудня 2013 року залишено без змін.

 

8 квітня 2015 року від ОСОБА_1 надійшла заява про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 квітня 2014 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального Кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 261, частини 2 статті 258 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норми матеріального права – статті 261 Цивільного Кодексу України (далі – ЦК України).

 

Обґрунтовуючи зазначені підстави подання заяви ОСОБА_1 надала ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 та 22 жовтня , 6 листопада та 10 грудня 2014 року і постанову Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116 цс 13.

 

Так, у справі № 6-36268св13 (ухвала від 10 грудня 2014 року) суд касаційної інстанції, відхиляючи касаційну скаргу та залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, дійшов висновку про те, що за договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу. Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в повному обсязі починається не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України). Автоматичне продовження дії картки не змінює терміну виконання кредитного зобов’язання, а отже, продовження дії картки для настання кінцевого строку повернення заборгованості правового значення не має. Крім того, продовження дії картки є способом виконання зобов’язання щодо повернення простроченого кредиту, процентів і неустойки. Установивши, що останній платіж відповідач учинив у березні 2009 року, дворічний термін дії виданої картки закінчився, нову картку позивач не отримав, а з позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся лише у березні 2014 року, суд дійшов висновку про пропуск позивачем трирічного строку позовної давності.

 

У справі № 6-31730св14 (ухвала від 6 листопада 2014 року) суд касаційної інстанції, погоджуючись із рішенням апеляційного суду, зазначив, що умовами договору повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом визначено періодичними щомісячними платежами, тому згідно зі статтею 261 ЦК України обчислення позовної давності здійснюється з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу, а сума непогашеної кредитної заборгованості підлягає стягненню у межах строку позовної давності, перебіг якого починається з моменту порушення строків сплати окремих платежів і до моменту звернення кредитора до суду з позовом з урахуванням строку погашення кредиту в повному обсязі, визначеного останнім днем місяця, вказаного на картці. 

 

У справі № 6-8665св14 (ухвала від 22 жовтня 2014 року) суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд, указав на те, що висновок апеляційного суду щодо звернення банку до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості в межах строку позовної давності підлягає перевірці, оскільки суд не встановив належного виконання відповідачем щомісячних зобов’язань, періоди прострочення їх виконання, що мало значення для правильного вирішення питання про додержання строку позовної давності.

 

Крім того, суд зазначив, що за висновком Верховного Суду України про застосування статті 257 ЦК України до правовідносин, у яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів (постанови № 6-14цс14 від 19 березня 2014 року, № 6-95цс14 від 17 вересня 2014 року, № 6-103цс14 від 24 вересня 2014 року, № 6-134цс14 від 1 жовтня 2014 року), за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі – зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України). 

 

У справі № 6-32674св14 (ухвала від 1 жовтня 2014 року) суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції і направляючи справу на новий розгляд, вказав, що сплив позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову, якщо про застосування позовної давності у справі заявлено стороною. Оскільки відповідач заяву про застосування строку позовної давності не подавав, то застосування судом позовної давності є неправомірним. Разом з тим суд зазначив, що неподання заяви про застосування позовної давності було зумовлено неналежним повідомленням відповідача у справі про дату, час та місце розгляду справи. Крім того, суд послався на висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 6 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13) щодо застосування позовної давності.

 

Так, у цій постанові Верховний Суд України висловив таку правову позицію. 

 

Відповідно до статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу – до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов’язання має право заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами – стаття 1048 ЦК України), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню в межах позовної давності за кожним із платежів.

 

У разі встановлення в договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

 

Водночас в оспорюваній ухвалі суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості (кредиту, пені, штрафу), яка утворилась у період з 1 липня 2009 року до 31 січня 2012 року за картковим рахунком (строк дії якої закінчився у червні 2009 року) унаслідок невиконанням нею взятих за кредитним договором зобов’язань, та про додержання банком строків позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 261 ЦК України. 

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 257, 258, 261 ЦК України.

 

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

 

У справі, яка переглядається, суди установили, що 26 червня 2006 року ОСОБА_1 звернулась до ПАТ КБ "ПриватБанк" із заявою, згідно з якою отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в сумі 5 тис. грн на платіжну картку MasterCard на 24 місяці з умовою сплати процентів за користування кредитом у розмірі 3 % на місяць із розрахунку 360 днів у році.

 

Ухвалюючи рішення, суди виходили з того, що ОСОБА_1, підписуючи заяву про надання кредиту, погодилася з умовами договору, які передбачали, зокрема: нарахування 36 % річних за користування кредитом; право банку змінювати кредитний ліміт без повідомлення клієнта; нарахування штрафу в розмірі 500 грн + 5 % від суми заборгованості; встановлення 200 % плати за несвоєчасне погашення кредитного ліміту; сплату пені за несвоєчасне погашення заборгованості; штраф за порушення строків платежів у розмірі 500 грн + 5 % від суми заборгованості за кредитним лімітом; зміну строку дії кредитного договору до 31 січня 2012 року.

 

З урахуванням установлених обставин суд визнав факт невиконання ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором, унаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 31 січня 2012 року становила 24 тис. 276 грн 83 коп., з яких: 7 тис. 981 грн 5 коп. – заборгованість за кредитом; 14 тис. 663 грн 55 коп. – заборгованість за процентами за користування кредитом; 500 грн – штраф (фіксована частина); 1 тис. 132 грн 23 коп. – штраф (процентна ставка). 

 

При цьому суд виходив з правомірності нарахування банком процентів за користування кредитом у період з 1 липня 2009 року до 31 січня 2012 року.

 

Погоджуючись із висновком судів попередніх інстанцій про дотримання банком строків позовної давності, суд касаційної інстанції зазначив, що з моменту закінчення строку дії платіжної картки (червень 2009 року) до часу звернення з позовом до суду (березень 2012 року) не пройшло трьох років, передбачених статтею 257 ЦК України.

 

Установивши, що умовами кредитного договору визначено порядок погашення заборгованості шляхом внесення щомісячних платежів у розмірі 7 % від суми заборгованості та строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, що слідує за звітним, суд касаційної інстанції залишив зазначений факт поза правовою оцінкою. 

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції норм матеріального права та питання невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм статей 257, 258, 261 ЦК України, Судова палата у цивільних справах виходить з такого.

 

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

 

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

 

Про застосування позовної давності ОСОБА_1 заявляла клопотання 11 жовтня 2012 року та 5 квітня 2013 року (а.с. 89, 144).

 

Висновок про правильне застосування норм матеріального права щодо позовної давності міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року в справі № 6-116цс13.

 

Відповідно до цього висновку для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252–255 ЦК України.

 

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

 

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

 

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

 

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

 

Отже, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинне здійснюватися позичальником частинами до 25 числа кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов’язання.

 

Оскільки останній місячний платіж ОСОБА_1 слід було внести до 25 лютого 2009 року, а банк звернувся до суду з позовом 22 березня 2012 року, то висновок суду касаційної інстанції про звернення банку з позовом у межах позовної давності ґрунтується на неправильному застосуванні судом норм матеріального права.

 

Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що в разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

 

Що стосується доводів заявниці щодо пропуску банком позовної давності до вимог про стягнення штрафу та щодо неправильного застосування судом касаційної інстанції частини другої статті 258 ЦК України, то слід зазначити таке.

 

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

 

Пунктом 8.6 Умов та правил надання банківських послуг встановлено відповідальність боржника у вигляді штрафу за порушення строків повернення платежів більш ніж на 120 днів.

 

Установивши, що кінцевим строком повернення кредиту визначено 30 червня 2009 року та з’ясувавши факт неповернення кредиту до цієї дати, унаслідок чого після збігу 120 днів (тобто після 1 листопада 2009 року) банк отримав право на стягнення штрафу, суд дійшов помилкового висновку про дотримання банком у березні 2012 року строку позовної давності для стягнення неустойки.

 

Отже, суд касаційної інстанції неоднаково та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

 

Тому судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. 

 

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360 3, підпунктом "а" пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити. 

 

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 8 квітня 2013 року, ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 11 грудня 2013 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 квітня 2014 року в частині задоволення позову публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України

 

Головуючий

А.Г. Ярема

Судді

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 

(у справі № 6-154 цс15)

 

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

 

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

 

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

 

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

 

Отже, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинне здійснюватися позичальником частинами до 25 числа кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов’язання.

 

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/B75720DDD658F69CC2257ED8003CCAE0

[ANTIRAID]

Несмотря на то, что сама карточка действует по июнь 2009 года, последний платеж согласно графика должен был быть 25 февраля 2009 года, а банк обратился только в марте 2012 года, т.е. пропустил трех летний срок исковой давности.

 

По пене действует специальная исковая давность - один год.

[Bolt]

Несмотря на то, что сама карточка действует по июнь 2009 года, последний платеж согласно графика должен был быть 25 февраля 2009 года, а банк обратился только в марте 2012 года, т.е. пропустил трех летний срок исковой давности.

 

По пене действует специальная исковая давность - один год.

 

Что то я не понял, как то неординарно это... Как они смогли установить когда должен был быть последний платёж... Это ведь карточка, у карточек нет графика...

[ANTIRAID]

Что то я не понял, как то неординарно это... Как они смогли установить когда должен был быть последний платёж... Это ведь карточка, у карточек нет графика...

Видимо в данном случае был.

[Bolt]

Видимо в данном случае был.

 

Это уже наши предположения... А вообще то я такого ни разу не встречал, да и не логично это было бы...

[у.zaporozhskiy]

Это уже наши предположения... А вообще то я такого ни разу не встречал, да и не логично это было бы...

Это наверное случай, когда очень нужно было установить.

Другого объяснения нет.

[Bolt]

Это наверное случай, когда очень нужно было установить.

Другого объяснения нет.

 

Да уж видимо очень надо было, что то установить... Но в реальности такого не может быть... Вы когда нибудь видели график к карточке... Как он должен выглядеть, когда у карточки нет суммы долга... Это плавающая сумма... Когда человек берёт деньги наличные, то ему составляют график погашения, а если карточку человеку выдают, то человек ничего не должен абсолютно, до тех пор пока не воспользуется ею и не снимет деньги, а это может быть и через день и через год, а это может быть и 2 грн. и 20000 грн., а это может быть один раз или 150 раз... Какой тут может быть график и где край, где конец этого графика...

 

Или тут что то другое и ВСУ изменил позицию, то что он делает постоянно сейчас и пошёл наконец то на встречу заёмщикам и решил по закону считать исковую давность, не от конца действия карточки, а от последнего действия... Так это здорово, теперь выигрываемость ещё повысится...

[Bolt]

Первая инстанция...

 

 

права № 0538/3186/2012

Провадження № 2/265/40/13

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

08 квітня 2013 року                                                                місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі: головуючого судді - Вайновського  А. М., за участю секретаря Григор А.Г., представника позивача Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" в особі Шишелової Наталії Валеріївни, представника відповідача в особі ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про визнання кредитного договору частково нікчемним та визнання дій протиправними, -

ВСТАНОВИВ:

В березні 2012 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (надалі ПАТ КБ "Приватбанк") звернувся до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області із позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 24276,83 гривень. Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що 26 червня 2006 року з відповідачкою було укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_4 отримала кредитні кошти у розмірі 5000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідачка за вказаним договором взяті на себе зобов'язання не виконувала у зв'язку з чим станом на 31 січня 2012 року утворилась заборгованість у загальній сумі 24276,83 гривні, яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 7981,05 гривень, заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 14663,55 гривень, штрафу (фіксована частина) у сумі 500 гривень та штрафу (процентна ставка) у розмірі 1132,23 гривні. У зв'язку з наведеними обставинами на підставі ст.526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України просили суд задовольнити позовні вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" стягнувши на їх користь з відповідача  24276,83 гривень, а також судові витрати понесені позивачем.

          Не визнаючи позовні вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" відповідач ОСОБА_4 звернулась до позивача із зустрічним позовом про визнання кредитного договору частково недійсним. Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги зазначила, що дійсно 26 червня 2006 року вона уклала договір з позивачем, отримала суму кредитного ліміту у розмірі 5000 гривень, базова відсоткова ставка дорівнювала 3% на місяцю із розрахунку 360 днів на рік, строк дії кредитного ліміту дорівнював строку дії картки, також було визначено порядок погашення заборгованості - щомісячні платежі у розмірі 7% від суми заборгованості шляхом внесення коштів на картку. При цьому з Умовами надання банківських послуг та Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку вона ознайомлена не була, в заяві наданій на адресу позивача щодо отримання кредиту міститься відмітка про її ознайомлення з вказаними правилами, тарифами та умовами але на цю відмітку вона не звернула уваги бо вона надрукована меншим шрифтом ніж вся заява. Відповідно до положень ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" просила визнати такі положення несправедливими оскільки вона не мала реальної можливості ознайомитися до укладання договору з усіма умовами кредитування. Крім того,  вважає умови кредитного договору про застосування процентної ставки в розмірі 72% до простроченої заборгованості також несправедливим, оскільки в протиріччя принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. З огляду на викладене вважала, що при укладенні кредитного договору був порушений принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач, а тому просила задовольнити її позов. У зв'язку з наведеними обставинами просила суд визнати умови кредитного договору від 26 червня 2006 року, які викладені в Умовах надання банківських послуг (надалі Умови), Правилах користування платіжною карткою та Тарифами банку частково недійсними (несправедливими), а саме: надання банком овердрафту (п.2 Умов); право банка змінювати розмір кредитного ліміту, на власний розсуд без повідомлення клієнта (п.5.3 Умов); положення щодо накладання штрафу у розмірі 500 гривень + 5% від суми позову (п.8.6.Умов); умови щодо автоматичного продовження дії кредитного договору (п.9.12 Умов); умови застосування відсоткової ставки у розмірі 72%; та встановлені договором строки позовної давнини за обов'язками та вимогами що випливають з умов кредитного договору.

          В подальшому зустрічні позовні вимоги з боку ОСОБА_4 було змінено, вимоги про визнання недійсними п.2, п.9.12 Умов, та встановлених договором строків позовної давнини за обов'язками та вимогами, що випливають з умов кредитного договору залишені позивачем без розгляду. В остаточній редакції просила суд визнати нікчемними положення Умов та правил надання банківських послуг в частині надання права банку будь-коли змінювати кредитний ліміт, без повідомлення клієнта  (п.3.2, п.5.3 Умов); пункт 8.6 Умов в частині нарахування штрафу у розмірі 500 гривень + 5% від суми позову; Визнати нікчемними положення, що містяться в Тарифах об умовах кредитування з використанням платіжної картки: встановлену у 200% плату за несвоєчасне погашення кредитного ліміту; пеню за несвоєчасне погашення заборгованості; штраф за порушення строків платежів за будь-яким грошовим зобов'язанням у розмірі  500 гривень + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту; визнати нікчемними зміни суми кредитного ліміту за договором з 5000 гривень до 7981,05 гривень; визнати нікчемними зміни строку дії кредитного договору до 31 січня 2012 року; визнати протиправними нарахування відсотків за користування кредитом виходячи з 72% річних; визнати протиправним нарахування відсотків за період з 01 липня 2006 року по 31 січня 2012 року виходячи з 36% відсотків річних; визнати протиправними дії щодо нарахування відсотків га суму більшу ніж 5000 гривень, виходячи з 36% річних.

          Представник позивача ПАТ КБ "Приватбанк" в особі Шишелової Н.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд їх задовольнити, у задоволенні зустрічного позову просила відмовити повністю. В обґрунтування позовних вимог надала пояснення аналогічні тим що викладені письмово у позовній заяві, крім того зазначила, що  позивачка підписуючи заяву (договір) на отримання кредиту була ознайомлена з Умовами надання банківських послуг та Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку про що міститься відповідна власноруч зроблена відмітка, таким чином посилання відповідача про не ознайомлення з цими положеннями є неспроможними бо ґрунтуються виключно на власних поясненнях, а тому підстав для визнання положень договору недійсними у зв'язку з несправедливістю на її думку у суду немає. Усі положення договору не несуть протиріч з положеннями діючого законодавства у тому числі Закону України "Про захист прав споживачів".

          Відповідач ОСОБА_4 до судового засідання не з'явилась, на адресу суду надала клопотання про розгляд справи за її відсутності у присутності представника ОСОБА_3, останній у судовому засіданні надав суду пояснення аналогічні тим, що викладені письмово у зустрічному позові.

          Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та його представника, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

          Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають ті обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

          Суд, у відповідності з вимогами ст.212 ЦПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

          Згідно положень ч.1 та ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

          Відповідно до положень ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

          Статтею 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору так, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

          Згідно положень ч.1 ст.628 та ч.1 ст.629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.          

          Відповідно до положень ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

          Із заяви відповідача ОСОБА_4 Від 26 червня 2006 року (з додатками ) вбачається, що остання отримала кредитний ліміт у сумі 5000 гривень на строк 24 місяці, за умовами сплати відсотків за його користування у розмірі 3% у місяць із розрахунку 360 днів у році (а.с. 6-8, 66-67, 71).

          У судовому засіданні відповідач не заперечував проти того, що 26 червня 2006 року між ним та позивачем по справі було укладено кредитний договір з лімітом 5000 гривень.

          За таких обставин суд вважає що сторони по справі 26 червня 2006 року у відповідності з вимогами ст.207, ст.626-629, 638 ЦК України уклали кредитний договір, в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору щодо умов про предмет договору.

          Відповідно ст.1054, ст.1048 ЦК України за кредитним договором банк (кредитор) зобов'язується передати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і умовах передбачених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити відсотки. Кредитор має право на отримання з позичальника відсотків на суму позики, якщо інше не встановлене договором або законом. Розмір і порядок отримання відсотків встановлюється договором.

          Відповідно до ст.ст.526, 530 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України. Зобов'язання підлягає виконанню у встановлений договором строк.

Текст договору, Умов надання банківських послуг та Тарифів банку викладений чітко, шрифтом, який не є відмінним від інших складових, утруднення в  ознайомленні із їх змістом відсутні.

Відповідно до п.1 Умов і правил надання банківських послуг (надалі Умови і правила) договір складається із заяви, пам'ятки клієнта, умов і правил надання банківських послуг, тарифів.

Відповідно до п.3.1 Умов і правил для надання послуг банк відкриває Клієнтку картрахунок, видає клієнту картки, їх вид та строк дії визначений у заяві і у пам'ятці клієнта, підписанням якого Клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг.

Факт отримання картки, пін-коду до неї, нарахування кредитного ліміту у сумі 5000 гривень, визнаний відповідачем.

Відповідно до п.3.4 Умов і правил Клієнт чи його довірена особа використовують платіжні картки у розмірі Платіжного ліміту відповідного картрахунку, як засіб для безготівкових розрахунків за товари (послуги), для перерахування коштів на с Картрахунків на рахунки інших осіб, а також як засіб для отримання готівкових коштів у касах банків, фінансових закладів, через банкомати, і здійснення інших операцій, передбачених угодами сторін чи законодавством України.

Пунктом 9.12 Умов і правил передбачено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання, а якщо жодна із сторін не повідомить іншу про припинення договору, він автоматично продовжується на той же строк.

Згідно із ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Статтею 212 ЦК України встановлено, що особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Статтею 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", встановлено, що комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.

Тарифами про умови кредитування із використанням платіжної картки (надалі - Тарифи), які є складовою укладеного договору про надання банківських послуг, встановлено тип платіжної картки «Visa» із відновлювальною кредитною лінією. Пільговий період складає 30 днів за кожною тратою, нарахування відсотків у цей період відбувається за ставкою 0,01% річних. Базова процентна ставка, яка нараховується на залишок непростроченої заборгованості із розрахунку 360 днів у році, становить 3%. Плата за несвоєчасне погашення кредитного ліміту становить 200 % діючої ставки за кредитним лімітом. Розмір обов'язкового щомісячного платежу, включаючи плату за використання кредитних коштів у звітному періоді, становить 7% від заборгованості, але не менше 50,00 гривень і не більше залишку заборгованості, який має вноситись до 25 числа місяця, наступного за звітнім (а.с.66).

Крім того, Тарифами передбачено обов'язок позичальника сплачувати на користь банку штраф у сумі 500,00 гривень + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених відсотків і комісій,  у випадку порушення строків платежів більш ніж на 30 днів.

          Згідно наданого представником позивача розрахунку кредитна заборгованість з боку ОСОБА_4 не погашена і становить станом на 31 січня 2012 року - 24276,83 гривень, складається: з заборгованості за кредитом у розмірі 7981,05 гривень, заборгованості за нарахованими відсотками у розмірі 14663,55 гривень,  штрафу (фіксована частина) у сумі 500 гривень та штрафу (процентна ставка) у розмірі 1132,23 гривні (а.с.9-11). Крім того, представником відповідача на адресу суду надано та досліджено у судовому засіданні роздруківку руху грошових коштів за кредитним рахунком відповідача (а.с.105-126) з яких також вбачається наявність користування кредитними коштами та послідовність всіх операцій з картковим рахунком ОСОБА_4 у зв'язку з чим, у суду відсутні підстави вважати надані документи такими, що не відповідають дійсності та містять в собі неповні та/або викривлені відомості щодо погашення заборгованості.

Таким чином, суд встановивши факт неналежного виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором - заяви ОСОБА_4 від 26 червня 2006 року, враховуючи умови договору та положення ст.554 ЦК України вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" у повному обсязі та стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором.

Згідно із ст.215 ЦК України підставою недійсності  правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5-6 ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до положень ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити нормам Цивільного кодексу, актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати  необхідний  обсяг цивільної  дієздатності; волевиявлення учасника правочину  має бути вільним та відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання  правових наслідків, що обумовлені ним.

Вимагаючи визнати нікчемними окремих його положення, на ОСОБА_4, як на позивача за зустрічним позовом, відповідно до ст.60 ЦПК України покладено обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Судом встановлено, що договір на вимогу Закону було укладено у письмовій формі, на момент укладення договору сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами сторін, договором передбачено та погоджено усі необхідні для даного виду договорів та істотні умови,  правочин був спрямований на настання реальних правових наслідків, а отже підстави для визнання його нікчемним в розумінні ст.215 ЦК України відсутні і ОСОБА_4 в ході судового розгляду справи наявності таких підстав не доведено.

          Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог щодо визнання протиправним: нарахування відсотків за користування кредитом виходячи з 72% річних; нарахування відсотків за період з 01 липня 2006 року по 31 січня 2012 року виходячи з 36% відсотків річних; нарахування відсотків на суму більшу ніж 5000 гривень, виходячи з 36% річних суд виходить з того, що зазначені вимоги ОСОБА_4 невід'ємно пов'язані з визнанням цих самих положень договору нікчемними, а тому суд відмовивши у задоволенні позовних вимог щодо визнання окремих положень договору нікчемними не знаходить підстав для  задоволення вимог щодо визнання дій протиправними. Крім того, зазначені вимоги на думку суду не відповідають положенням цивільного процесуального законодавства України, оскільки фактично позбавляють сторону надавати суду свої міркування щодо обчислення, нарахування сум, що підлягають стягненню.

У відповідності з положеннями ст.ст.79, 88 ЦПК України суд стягує з відповідача ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" понесені ним при зверненні до суду та документально підтверджені витрати з оплати судового збору у сумі 242, 77 копійок.

          На підставі викладеного, керуючись ст. ст.10, 11, 60, 61, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити повністю.

          Стягнути з ОСОБА_4 (ІІНПП НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (юридична адреса: місто Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок №50, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором від 26 червня 2006 року, що утворилась станом на 31 січня 2012 року у розмірі 24276 (двадцять чотири тисячі двісті сімдесят шість) гривні 83 копійок, з яких заборгованість за кредитом - 7981 гривень 05 копійок, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 14663  гривні 55 копійок та штраф у розмірі 11632 гривні 23 копійки

          Стягнути з ОСОБА_4 (ІІНПП НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (юридична адреса: місто Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок №50, код ЄДРПОУ 14360570) в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 242 (двісті сорок дві) гривні 77 копійок.

          У задоволенні зустрічного позову  ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про визнання договору нікчемним - відмовити.

          Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Донецької області у місті Маріуполі через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя.

[Bolt]

Кассация... Апелляции не нашёл...

 

 

Ухвала

іменем україни

16 квітня 2014 року                                                            м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Штелик С.П.,

суддів:                                 Касьяна О.П.,                                      Коротуна В.М,

                       Попович О.В.,             Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання кредитного договору частково нікчемним, визнання дій протиправними, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 11 грудня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2012 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 26 червня 2006 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, згідно з яким остання отримала у кредит 5 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, за умови сплати 36 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Проте, взятих за цим договором зобов'язань відповідач не виконує належним чином, у зв'язку з чим станом на 31 січня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 24 276 грн 83 коп., з яких: 7 981 грн 05 коп. - заборгованість за кредитом; 14 663 грн 55 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; штраф (фіксована частина) у сумі                    500 грн; штраф (процентна ставка) у сумі 1 132 грн 23 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача.  

Не погоджуючись із позовом ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом, вимоги якого під час розгляду справи змінила та остаточно просила визнати нікчемними положення Умов та правил надання банківських послуг у частині надання права банку будь-коли змінювати кредитний ліміт без повідомлення клієнта (п.п. 3.2, 5.3);                   п. 8.6 у частині нарахування штрафу у розмірі 500 грн + 5 % від суми позову. Крім того, просила визнати нікчемними положення, що містяться у Тарифах про умови кредитування з використанням платіжної картки: встановлену               200 % плату за несвоєчасне погашення кредитного ліміту; пеню за несвоєчасне погашення заборгованості; штраф за порушення строків платежів за будь-яким грошовим зобов'язанням у розмірі 500 грн + 5 % від суми заборгованості за кредитним лімітом; визнати нікчемними зміни суми кредитного ліміту за договором з 5 тис. грн. до 7 981 грн 05 коп.; визнати нікчемними зміни строку дії кредитного договору до 31 січня 2012 року; визнати протиправним нарахування процентів за користування кредитом, виходячи з 72 % річних; визнати протиправним нарахування процентів за період з 01 липня 2006 року до 31 січня 2012 року, виходячи з 36 % річних; визнати протиправними дії щодо нарахування процентів на суму, більшу ніж 5 тис. грн, виходячи з 36 % річних.  

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від                           08 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 11 грудня 2013 року, первісний позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено в повному обсязі. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, змінити рішення суду першої інстанції шляхом задоволення її зустрічного позову та відмови у задоволенні первісного позову ПАТ КБ «ПриватБанк», обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26 червня 2006 року ОСОБА_3 звернулася з заявою до ПАТ КБ «ПриватБанк», згідно з якою вона отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у сумі                      5 тис. грн  на платіжну картку MasterCard, на строк 24 місяці, за умови сплати процентів за користування кредитом у розмірі 3 % у місяць із розрахунку 360 днів у році.

Відповідно до змісту указаної заяви ОСОБА_3 погодилася з тим, що вона ознайомлена і згідна з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, а також з тим, що заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між нею і банком договір про надання банківських послуг.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 взятих за кредитним договором зобов'язань утворилася заборгованість, яка станом на 31 січня 2012 року становить 24 276 грн 83 коп., з яких: 7 981 грн 05 коп. - заборгованість за кредитом; 14 663 грн 55 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; штраф (фіксована частина) у сумі     500 грн; штраф (процентна ставка) у сумі 1 132 грн 23 коп., що підтверджується наданим представником ПАТ КБ «ПриватБанк» розрахунком.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У силу вимог ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 335 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи  в  касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої  або  апеляційної  інстанції  норм  матеріального  чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним,   вирішувати  питання про достовірність  або недостовірність того чи іншого доказу,  про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з ч. 2 ст. 337 ЦПК України не може бути скасоване правильне  по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи первісний позов ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив з доведеності цього позову та наявності правових підстав для стягнення з ОСОБА_3 заборгованості, яка утворилася у зв'язку з невиконанням нею взятих за кредитним договором зобов'язань.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, суд дійшов правильного висновку про те, що нею не доведено підстав для задоволення її вимог про визнання нікчемними: положення Умов та правил надання банківських послуг у частині надання права банку будь-коли змінювати кредитний ліміт без повідомлення клієнта (п.п. 3.2, 5.3);                   п. 8.6 у частині нарахування штрафу у розмірі 500 грн + 5 % від суми позову; положення, що містяться у Тарифах про умови кредитування з використанням платіжної картки: встановлену 200 % плату за несвоєчасне погашення кредитного ліміту; пеню за несвоєчасне погашення заборгованості; штраф за порушення строків платежів за будь-яким грошовим зобов'язанням у розмірі 500 грн + 5 % від суми заборгованості за кредитним лімітом; зміни суми кредитного ліміту за договором з 5 тис. грн. до 7 981 грн 05 коп.; зміни строку дії кредитного договору до 31 січня                  2012 року, а також визнання протиправним нарахування процентів за користування кредитом, виходячи з 72 % річних, за період з 01 липня                  2006 року до 31 січня 2012 року, виходячи з 36 % річних, визнання протиправними дії щодо нарахування процентів на суму, більшу ніж                             5 тис. грн, виходячи з 36 % річних.  

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, надали їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212, 303, 304 ЦПК України, правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам ст. ст. 213-214, 315 ЦПК України, підстави для їх скасування відсутні, а наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, зводяться до переоцінки доказів.

Зокрема, не є такими, що впливають на правильність судових рішень, доводи касаційної скарги про те, що строк дії платіжної картки MasterCard - червень 2009 року, оскільки з цим позовом банк звернувся до суду у березні 2012 року, тобто в межах строку позовної давності.

Вищенаведене дає підстави для висновку про те, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалені у справі судові рішення - залишенню без змін, з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

        

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.  

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 11 грудня 2013 року залишити без змін.            

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                  С.П. Штелик

                              

Судді:                       О.П. Касьян

                              

В.М. Коротун

                               О.В. Попович

                              О.В. Ступак

[Bolt]

Ну и где... Покажите мне... Всё стандартно... По моему мы уже сами додумываем, прямо как ВСУ... Или это реально смена позиции ВСУ по поводу ИД по карточным кредитам Привата... Так тогда это революция... и поворот практики против Привата на 180 градусов... Хотелось бы в это верить...

[Мироха]

Решение суда первой инстанции в ноябре 2013 года. Если кассация передаёт Справу на новый розгляд сейчас – в октябре 2015 года, то сроки ИД исчисляются по иску 2013 года или можно будет в этот срок плюсовать 2 года?

Это по Привату. Возврат кредита частями. В 2013 году ещё срок ИД не истёк по некоторым платежам, а в 2015 году уже по всему кредиту. Существенно получается...

[Bolt]

Решение суда первой инстанции в ноябре 2013 года. Если кассация передаёт Справу на новый розгляд сейчас – в октябре 2015 года, то сроки ИД исчисляются по иску 2013 года или можно будет в этот срок плюсовать 2 года?

Это по Привату. Возврат кредита частями. В 2013 году ещё срок ИД не истёк по некоторым платежам, а в 2015 году уже по всему кредиту. Существенно получается...

 

Считаются по первичной подаче иска конечно... Они то подали в 2013 году, вот на эту дату подачи иска и исчисляется ИД... 

[Мироха]

Считаются по первичной подаче иска конечно... Они то подали в 2013 году, вот на эту дату подачи иска и исчисляется ИД... 

 

Ездил сегодня в Киев в Высший хозяйсвенный суд Украины по кассации Привата...

Фух... оставили Постанову Апеляционного хоз суда без изменеий, привату отказали в кассации...

 

В суде: каждые 5 минут назначено Дело... поток... со всех областей...

[Bolt]

Ездил сегодня в Киев в Высший хозяйсвенный суд Украины по кассации Привата...

Фух... оставили Постанову Апеляционного хоз суда без изменеий, привату отказали в кассации...

 

В суде: каждые 5 минут назначено Дело... поток... со всех областей...

 

Поздравляю... Молодец, что поехали, теперь впечатлений будет... Что Вы хоть успели там за 5 минут...

[Bolt]

Ничего я так и не понял в этом решении... Хорошо было бы если бы отозвался тот, чья это работа...

[ремикс]

Ездил сегодня в Киев в Высший хозяйсвенный суд Украины по кассации Привата...

Фух... оставили Постанову Апеляционного хоз суда без изменеий, привату отказали в кассации...

 

В суде: каждые 5 минут назначено Дело... поток... со всех областей...

 

что за дело хоть и о чём, можно хотя бы решение апеляшки