Recommended Posts

В Украине, по объективным причинам, в последние годы ребром стал вопрос безнадежных кредитов.

Ситуация накачивалась годами и нет смысла спорить кто виноват больше или меньше, кредитор или должник. Виноваты все, в первую очередь государство, которое все годы вместо функций регулятора и независимого судьи занималась финансовыми и политическими играми, спекуляцией. 

Недавно мой коллега столкнулся с классической ситуацией для современной Украины.

В 2012 году к зарплатной карте, которую оформляли по месту работы - ему навязали кредитную карту с лимитом 20 тысяч (Банк Руский Стандарт).

В 2014 году в связи с социально-экономической ситуацией коллега потерял работу. Несколько месяцев пока искал работу жил с кредитных средств. В виду чего у него образовалась задолженность перед банком по карте около 5 тысяч грн.

Пока нашел работу, банк начал начислять на просроченные очередные платежи сумасшедшие штрафные санкции (это же "руский стандарт") и списывать долг с кредитного лимита пока сумма на карте не обнулилась и не пошла в минуса.

Как следствие он не смог выплачивать долг по карте, т.к. после новой работы ему пришлось бы отдавать большую часть зарплаты чтобы рассчитаться. На реструктуризацию банк не согласился. Должник решил не платить и начал отбиваться от звонков и кредитных агентов банка. В связи с неофициальной работой на момент долга и отсутствием на нем какого-либо имущества - особых наездов и попыток подать в суд банк не предпринял.

Как итог о нём забыли на время, Банк Руский Стандарт стал ФорвардБанком. Возможно продал долг финансовой компании по сбору долгов...

НО. Банк совершил опрометчивый поступок и прислал ему заключительный счёт-требование по долгу, а позднее подтвердил, что направление такого документа имело место - официальным письмом с печатью и нормальной подписью. Согласно судебной практике Верховного Суда Украины, это действие фактически стало моментом для начала общей исковой давности ко всему долгу.

В феврале этого года закончился 3-х летний срок исковой давности по долгу. Срок действия карты кстати не истек до сих пор :P.

Но тут всплыла еще одна подробность. Коллега устроился за это время на гос.службу и в этом году наш бухгалтер сообщил, что ему нужно будет в следующем году указать долг по кредиту в е-декларации как "бесповоротную финансовую помощь", т.к. с момента окончания сроков исковой давности - согласно пункту 4.1.257 Налогового кодекса Украины

Безповоротна фінансова допомога - це:

сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів;

сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості;

сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності;

основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);

сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Такое мнение бухгалтера подтверждают и разъясняющие письма ДФС Украины за 2015, 2016 года.

Как в таком случае поступать? - Получается, что от претензий банка человек отбился, но появился новый "коллектор" в лице государства посредством Гос.фискальной службы Украины, от которого отбиться куда труднее. И если с прощенным кредитом еще более-менее понятно, есть волевое действие лица по согласию на мировую с банком и есть якобы полученное доп.благо в сумме прощенного тела кредита, а тут? Как установить момент получения "блага" в лице необращения банка в суд?!

Должно ли физ.лицо декларировать как полученную бесповоротную помощь кредитный долг, срок требования в судебном порядке по которому по его мнению истек? Является ли "оценочное" истечение срока давности основанием для уплаты НДФЛ и военного сбора?

Я вижу эту ситуацию следующим образом.

Юридические факты должны устанавливаться конкретными официальными документами.

Если факт не установлен документом, он должен быть установлен в судебном порядке.

Является ли основанием для декларирования "бесповоротной помощи" тот лишь один по себе факт, что по подсчётам должника и анализу его юриста - срок исковой давности истёк? А как же необходимость установления самого факта долга?! - Как по мне, любые действия по декларированию чего либо до обращения банка в суд и отказа в иске с мотивацией - пропуск исковой давности - будут преждевременными.

Кроме того спорным на момент возможного декларирования может быть сам факт признания долга за собой. Ведь в заключительном требовании указана общая сумма, включающая как тело долга, так и проценты, пеню, штрафные санкции и т.д... Опять-таки как быть с беспределом БРС в части бесконтрольного обнуления баланса карты и списания средств в счет штрафов и пени, а после этого начисления на списанное - % за пользование балансом? 

В таком случае затруднительным будет сама возможность определения суммы, которую следует задекларировать как "бесповоротная помощь".

А еще, в нашей стране каждый спор решается в судебном порядке. Прецедентного права не существует. Мало ли как оценит истечение срока и заключительную выписку суд, вдруг обяжет платить по кредиту, за который как "бесповоротную помощь" уже будет уплачен налог? :ph34r:

А ЧТО ДУМАЕТЕ ПО ЭТОМУ ПОВОДУ ВЫ, КОЛЛЕГИ?! ДЕКЛАРИРОВАТЬ НЕЛЬЗЯ НЕ ДЕКЛАРИРОВАТЬ? (ГДЕ ПОСТАВИТЬ ЗАПЯТУЮ?)

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
у.zaporozhskiy    3 157
14 часов назад, Ярослав_Т сказал:

В Украине, по объективным причинам, в последние годы ребром стал вопрос безнадежных кредитов.

Ситуация накачивалась годами и нет смысла спорить кто виноват больше или меньше, кредитор или должник. Виноваты все, в первую очередь государство, которое все годы вместо функций регулятора и независимого судьи занималась финансовыми и политическими играми, спекуляцией. 

Недавно мой коллега столкнулся с классической ситуацией для современной Украины.

В 2012 году к зарплатной карте, которую оформляли по месту работы - ему навязали кредитную карту с лимитом 20 тысяч (Банк Руский Стандарт).

В 2014 году в связи с социально-экономической ситуацией коллега потерял работу. Несколько месяцев пока искал работу жил с кредитных средств. В виду чего у него образовалась задолженность перед банком по карте около 5 тысяч грн.

Пока нашел работу, банк начал начислять на просроченные очередные платежи сумасшедшие штрафные санкции (это же "руский стандарт") и списывать долг с кредитного лимита пока сумма на карте не обнулилась и не пошла в минуса.

Как следствие он не смог выплачивать долг по карте, т.к. после новой работы ему пришлось бы отдавать большую часть зарплаты чтобы рассчитаться. На реструктуризацию банк не согласился. Должник решил не платить и начал отбиваться от звонков и кредитных агентов банка. В связи с неофициальной работой на момент долга и отсутствием на нем какого-либо имущества - особых наездов и попыток подать в суд банк не предпринял.

Как итог о нём забыли на время, Банк Руский Стандарт стал ФорвардБанком. Возможно продал долг финансовой компании по сбору долгов...

НО. Банк совершил опрометчивый поступок и прислал ему заключительный счёт-требование по долгу, а позднее подтвердил, что направление такого документа имело место - официальным письмом с печатью и нормальной подписью. Согласно судебной практике Верховного Суда Украины, это действие фактически стало моментом для начала общей исковой давности ко всему долгу.

В феврале этого года закончился 3-х летний срок исковой давности по долгу. Срок действия карты кстати не истек до сих пор :P.

Но тут всплыла еще одна подробность. Коллега устроился за это время на гос.службу и в этом году наш бухгалтер сообщил, что ему нужно будет в следующем году указать долг по кредиту в е-декларации как "бесповоротную финансовую помощь", т.к. с момента окончания сроков исковой давности - согласно пункту 4.1.257 Налогового кодекса Украины

Безповоротна фінансова допомога - це:

сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів;

сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості;

сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності;

основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);

сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Такое мнение бухгалтера подтверждают и разъясняющие письма ДФС Украины за 2015, 2016 года.

Как в таком случае поступать? - Получается, что от претензий банка человек отбился, но появился новый "коллектор" в лице государства посредством Гос.фискальной службы Украины, от которого отбиться куда труднее. И если с прощенным кредитом еще более-менее понятно, есть волевое действие лица по согласию на мировую с банком и есть якобы полученное доп.благо в сумме прощенного тела кредита, а тут? Как установить момент получения "блага" в лице необращения банка в суд?!

Должно ли физ.лицо декларировать как полученную бесповоротную помощь кредитный долг, срок требования в судебном порядке по которому по его мнению истек? Является ли "оценочное" истечение срока давности основанием для уплаты НДФЛ и военного сбора?

Я вижу эту ситуацию следующим образом.

Юридические факты должны устанавливаться конкретными официальными документами.

Если факт не установлен документом, он должен быть установлен в судебном порядке.

Является ли основанием для декларирования "бесповоротной помощи" тот лишь один по себе факт, что по подсчётам должника и анализу его юриста - срок исковой давности истёк? А как же необходимость установления самого факта долга?! - Как по мне, любые действия по декларированию чего либо до обращения банка в суд и отказа в иске с мотивацией - пропуск исковой давности - будут преждевременными.

Кроме того спорным на момент возможного декларирования может быть сам факт признания долга за собой. Ведь в заключительном требовании указана общая сумма, включающая как тело долга, так и проценты, пеню, штрафные санкции и т.д... Опять-таки как быть с беспределом БРС в части бесконтрольного обнуления баланса карты и списания средств в счет штрафов и пени, а после этого начисления на списанное - % за пользование балансом? 

В таком случае затруднительным будет сама возможность определения суммы, которую следует задекларировать как "бесповоротная помощь".

А еще, в нашей стране каждый спор решается в судебном порядке. Прецедентного права не существует. Мало ли как оценит истечение срока и заключительную выписку суд, вдруг обяжет платить по кредиту, за который как "бесповоротную помощь" уже будет уплачен налог? :ph34r:

А ЧТО ДУМАЕТЕ ПО ЭТОМУ ПОВОДУ ВЫ, КОЛЛЕГИ?! ДЕКЛАРИРОВАТЬ НЕЛЬЗЯ НЕ ДЕКЛАРИРОВАТЬ? (ГДЕ ПОСТАВИТЬ ЗАПЯТУЮ?)

1. Какая общая сумма задолженности?

2. Я считаю, что пропуск исковой давности должен быть установлен решением суда.

3. Все что до 50 нмдг можно не включать в е-декларацию.

4.  Административная ответственность наступает, если сумма не включенного имущественного права составляет от 100-250 нмдг.

5. От 250 уголовная ответственность.

 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Just now, у.zaporozhskiy said:

1. Какая общая сумма задолженности?

2. Я считаю, что пропуск исковой давности должен быть установлен решением суда.

3. Все что до 50 нмдг можно не включать в е-декларацию.

4.  Административная ответственность наступает, если сумма не включенного имущественного права составляет от 100-250 нмдг.

5. От 250 уголовная ответственность.

 

А он не знает какая сумма... по заключительному требованию-выписке была 35 тысяч грн. Опять таки без раскладки - тело кредита, проценты, штрафы, пеня. 

А если банк никогда не подаст на него в суд, получается можно вообще забыть о кредите и не заморачиваться насчёт налоговой?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
у.zaporozhskiy    3 157
2 минуты назад, Ярослав_Т сказал:

А он не знает какая сумма... по заключительному требованию-выписке была 35 тысяч грн. Опять таки без раскладки - тело кредита, проценты, штрафы, пеня. 

А если банк никогда не подаст на него в суд, получается можно вообще забыть о кредите и не заморачиваться насчёт налоговой?

Это поверхностное мнение, без анализа судебной практики.

Я бы не включал такую сумму в декларацию.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Just now, у.zaporozhskiy said:

Это поверхностное мнение, без анализа судебной практики.

Я бы не включал такую сумму в декларацию.

я ему посоветовал то же самое... т.к. долг он не признает в принципе в той сумме, что есть, а для точных расчетов ему нужна первичка из банка, то на данный момент ни в каком размере указывать в декларации долг перед БРС не стоит... 

Т.к.

1) Не известна точная сумма

2) Не известен точный кредитор (как я знаю банк продал большую часть своих должников разного рода структурам и ни разу не уведомил должников... защищал пару человек по таким искам).

3) Задолженность является спорной, не признается должником и до момента судебного разбирательства под вопросом.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
у.zaporozhskiy    3 157
1 минуту назад, Ярослав_Т сказал:

я ему посоветовал то же самое... т.к. долг он не признает в принципе в той сумме, что есть, а для точных расчетов ему нужна первичка из банка, то на данный момент ни в каком размере указывать в декларации долг перед БРС не стоит... 

Т.к.

1) Не известна точная сумма

2) Не известен точный кредитор (как я знаю банк продал большую часть своих должников разного рода структурам и ни разу не уведомил должников... защищал пару человек по таким искам).

3) Задолженность является спорной, не признается должником и до момента судебного разбирательства под вопросом.

Абсолютно верно, это помимо того, что требует сам ЗУ про запобігання корупції

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
у.zaporozhskiy    3 157
7 минут назад, Ярослав_Т сказал:

я ему посоветовал то же самое... т.к. долг он не признает в принципе в той сумме, что есть, а для точных расчетов ему нужна первичка из банка, то на данный момент ни в каком размере указывать в декларации долг перед БРС не стоит... 

Т.к.

1) Не известна точная сумма

2) Не известен точный кредитор (как я знаю банк продал большую часть своих должников разного рода структурам и ни разу не уведомил должников... защищал пару человек по таким искам).

3) Задолженность является спорной, не признается должником и до момента судебного разбирательства под вопросом.

п. 9 ч. 1 ст. 46 фінансові зобов'язання, у тому числі отримані кредити, позики, зобов'язання за договорами лізингу, розмір сплачених коштів в рахунок основної суми позики (кредиту) та процентів за позикою (кредиту), зобов'язання за договорами страхування та недержавного пенсійного забезпечення, позичені іншим особам кошти. Відомості щодо фінансових зобов'язань включають дані про вид зобов'язання, його розмір, валюту зобов'язання, інформацію про особу, стосовно якої виникли такі зобов'язання, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та дату виникнення зобов'язання. Такі відомості зазначаються лише у разі, якщо розмір зобов'язання перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року. У разі якщо розмір зобов'язання не перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, зазначається лише загальний розмір такого фінансового зобов'язання.
 

но снова таки смотрим первое сообщение.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Лев    241
2 hours ago, Ярослав_Т said:

я ему посоветовал то же самое... т.к. долг он не признает в принципе в той сумме, что есть, а для точных расчетов ему нужна первичка из банка, то на данный момент ни в каком размере указывать в декларации долг перед БРС не стоит... 

Т.к.

1) Не известна точная сумма

2) Не известен точный кредитор (как я знаю банк продал большую часть своих должников разного рода структурам и ни разу не уведомил должников... защищал пару человек по таким искам).

3) Задолженность является спорной, не признается должником и до момента судебного разбирательства под вопросом.

И, вдобавок, п. 7 ч. 11 ст. 11 ЗУ о ЗПП:

"11. Якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення.

При цьому кредитодавцю забороняється:

7) вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув".

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Vushata    6

Шановнi учасники, а чому ви вирiшили що сплив строку позовноi давностi нiвелюе обовязок повернути кредит? Так, в судовому порядку це пiдстава для вiдмови позову, але суть правовiдносин не змiнилась i якщо, припустимо, боржник захоче повернути отриманi кошти, у сторiн будуть всi законнi пiдстави виконати умови договору. З огляду на що запитання бухгалтеру i дфс: до чого тут якась безповоротна допомога?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Vushata    6
On 23.04.2017 at 7:13 PM, Лев said:

 

При цьому кредитодавцю забороняється:

 

7) вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув".

 

 

Строк кредиту i строк позовноi давностi - рiзнi речi.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
babaika    604
2 часа назад, Vushata сказал:

Шановнi учасники, а чому ви вирiшили що сплив строку позовноi давностi нiвелюе обовязок повернути кредит?

В добровольном порядке сколько угодно, в судебном нет.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Лев    241
On 12.05.2017 at 9:18 PM, Vushata said:

Строк кредиту i строк позовноi давностi - рiзнi речi.

Речь идет о сроке исковой давности, а не о сроке действия кредитного договора.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Vushata    6
1 hour ago, Лев said:

Речь идет о сроке исковой давности, а не о сроке действия кредитного договора.

Это ниже говорится о сроке исковой давности?

On 23.04.2017 at 7:13 PM, Лев said:

При цьому кредитодавцю забороняється:

7) вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув".

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
centurion    2 701
On 12.05.2017 at 9:16 PM, Vushata said:

Шановнi учасники, а чому ви вирiшили що сплив строку позовноi давностi нiвелюе обовязок повернути кредит? Так, в судовому порядку це пiдстава для вiдмови позову, але суть правовiдносин не змiнилась i якщо, припустимо, боржник захоче повернути отриманi кошти, у сторiн будуть всi законнi пiдстави виконати умови договору. З огляду на що запитання бухгалтеру i дфс: до чого тут якась безповоротна допомога?

Да пусть пользуются своим правом и обращаются хоть 100500 раз. Срок ИД же уже не возобновить. Вот такой вот тупичок и получается - обязательства остались, а взыскать задолженность нельзя.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
yafet    245

питання чи є витікання строку давності підставою припинення зобовязання вже років 5-7, як актуально "висить".

"На кафедру цивільного права юрфаку ЛНУ надійшов лист від ВСУ з проханням надати висновок про доктринальне тлумачення цих норм права у зв’язку із справою яку розглядає ВСУ. Кафедра дала цілком логічний висновок, що пропуск позовної давності припиняє і основне, і акцесорне (іпотеку) зобов’язання. "                                    Взято звідси:

   Саме отой оподатковуваний дохід колишнього позичальника, мабуть, і стане каталізатором вирішення проблеми колосальних прострочених боргів. Принаймні є підстави на це сподіватись.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Vushata    6
54 minutes ago, yafet said:

питання чи є витікання строку давності підставою припинення зобовязання вже років 5-7, як актуально "висить".

"На кафедру цивільного права юрфаку ЛНУ надійшов лист від ВСУ з проханням надати висновок про доктринальне тлумачення цих норм права у зв’язку із справою яку розглядає ВСУ. Кафедра дала цілком логічний висновок, що пропуск позовної давності припиняє і основне, і акцесорне (іпотеку) зобов’язання. "                                    Взято звідси:

   Саме отой оподатковуваний дохід колишнього позичальника, мабуть, і стане каталізатором вирішення проблеми колосальних прострочених боргів. Принаймні є підстави на це сподіватись.

Давно пора.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Лев    241
On 13.05.2017 at 11:12 PM, Vushata said:

Это ниже говорится о сроке исковой давности?

 

Ваша версия - ?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти


  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: Богданko
      Доброго дня! Я мав заборгованість в Манівео і одного прекрасного дня я отримав смс, що мій борг будо продано компаніі "довіра та гарантія" (dg finance). Хотів запитатись, чи хтось з ними судився і чим все закінчилось, бо мені погоджують колекторами, це не зовсім законно, бо для того має бути відповідне рішення суду, наскільки я знаю)
      я спершу пробував іти з ними на контакт, (вони вимагали 10 000, позичав в Манівео я лише 2000) щоб зменшити "віртуальну суму", або хоч наблизитись до реальної, бо по законодавству України не можна вимагати оплатити пеню більше 50-ти % від позиченої суми, на поступки мені ніхто не йшов. А потім я зрозумів, що навіть якщо я оплачу, то я немаю жодної гарантіі і довіри теж), все зваживши я не міг і не можу віддати гроші якомусь квартирному офісу (чи що це) в Києві  і повірити, що вони мені вишлють до Львова договір про закриття боргу)
      пройшов мабуть місяць як мені погрожували судом і т д, звідкись взяли номер мого дідуся і кілька днів також наярювали йому, а зараз лише до мене дзвонить робит і присилають різні смс... не знаю що робити далі?? Чи мав хтось з ними судову практику, чим воно закінчувалось? Чи це пусті погрози? І чи взагалі приходять від цієї компаніі колектори? Як поводитись з ними? 
      До мене також поступила не 100%ва інформація, але все ж інформація), що взагалі Манівео, це квартирний офіс і дочірній проект від приват банку, відповідно всі оці довіра та гарантія, роблять свою одну ганебну справу..
      також якщо хтось щось знає, чув про судові процеси з Манівео, теж буде корисною для мене інфою, ну і чим взагалі закінчуються схожі справи в цих двох вище згаданих компаніях? Також, чи є загроза не виїзду закордон. Чи є якийсь термін кредиту вызыскания?
      Дякую. 
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Справа № 372/3223/16-ц
      2-169/17
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      07 вересня 2017 року
      м.Обухів 
      Обухівський районний суд Київської області у складі:
      головуючого судді - Зінченка О. М. ,
      при секретарі Абашідзе Т.П.,
      представників ОСОБА_1, Гордон О.В., ОСОБА_3,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки,
      В С Т А Н О В И В:
      Позивач через свого представника звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів про звернення стягнення на предмет іпотеки, обґрунтовуючи яку вказав, що 10 червня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5 було укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №10-29/7325 (далі по тексту - «Кредитний договір»), відповідно до умов якого Банк зобов'язувався надати ОСОБА_5 грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості до 400 000 дол. США зі сплатою 13,5% річних на термін до 09 червня 2023 року. Крім того, 10 червня 2008 року в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 було укладено Іпотечний договір №02-10/2233. В іпотеку Банку було передано будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою : АДРЕСА_1. В зв'язку з порушення умов Кредитного договору, позивач просить у рахунок погашення заборгованості по Кредитному договору у розмірі 676 013, 40 дол. США, що за курсом НБУ станом на 08.04.2016 року еквівалентно 17 442 017, 21 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки.
      Представник позивача Гордон О.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на ухилення відповідачів від сплати кредитної заборгованості.
      Представник відповідача та третьої особи ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог, подавши до суду письмове заперечення в кому виклав своє обґрунтування.
      Вислухавши представника позивача, представника відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
      10 червня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5 було укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №10-29/7325 (далі по тексту - «Кредитний договір»), відповідно до умов якого Банк зобов'язувався надати ОСОБА_5 грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості до 400 000 дол. США зі сплатою 13,5% річних на термін до 09 червня 2023 року
      10 червня 2008 року в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 було укладено Іпотечний договір №02-10/2233. В іпотеку Банку було передано будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою : АДРЕСА_1.
      Розрахунком заборгованості підтверджується факт невиконання відповідачем умов договору та наявність боргу в розмірі 676 013,40 дол. США, що складається з: заборгованості за кредитом - 334 908,78 дол. США; заборгованості за відсотками - 341 104,62 дол. США.
      Як передбачено ст.ст. 572, 575 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. 
      Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом, як передбачено ст. 590 ЦК України. 
      Згідно ст.ст. 11, 33 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання, майновий поручитель відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя нерухомим майном, що є предметом іпотеки. У разі невиконання або неналежного виконання божником основного зобов'язання Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Відповідно до ч. 1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
      Предмет доказування по даній справі входить не лише розмір заборгованості, а й правильність обчислення суми заборгованості та її складових (основної суми, відсотків за користування кредитом, штрафних санкцій) у відповідності до умов договору, що підлягає дослідженню в судовому засіданні.
      Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», а саме: «У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог».
      Стаття 257 Цивільного кодексу України встановлює строк загальної позовної давності тривалістю у три роки.
      Як вбачається з вхідного номера та дати, яка міститься на позовній заяві позивач подав до суду заяву 25.11.2016 року.
      Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Згідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      Представником відповідача та третьої особи було заявлено клопотання, про застосування строків позовної давності.
      Згідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
      З урахуванням особливостей конкретних правовідносин, початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.
      Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання .
      У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.
      При цьому, початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).
      Оскільки, умовами Кредитного договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами (термін сплати заборгованості - згідно графіку платежів до 20 числа кожного місяця та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а відтак, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
      З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач допустив неналежне виконання своїх обов'язків, передбачених пп. 3.3.7-3.3.8 Кредитного договору, оскільки з 20.02.2009 року не сплатив кредит та проценти за його користування відповідно до умов договору, крім того протягом наступних 90 календарних днів Позичальник також не виконав зобов'язання за договором.
      При цьому, пунктом 4.4 Кредитного договору сторони обумовили, що у разі невиконання (неналежного виконання) Позичальником обов'язків, визначених пп. 3.3.7-3.3.8 цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно, Позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції.
      Отже, у відповідності до п.4.4 договору, обов'язок Позичальника погасити кредит у повному обсязі, сплатити нараховані проценти та штрафні санкції настав через 90 днів, тобто 21 травня 2009 року, та не був ним виконаний, а відтак саме з 22 травня 2009 року, з наступного дня порушення боржником зобов'язання за кредитним договором, Банк мав право захищати свої порушені права у визначеному законом порядку, у той час як з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором Банк звернувся лише в листопаді 2016 року.
      Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
      За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).»
      Беручи до уваги той факт, що останній платіж Кредитним договором Позичальник здійснив 23 січня 2009 року, у зв'язку з чим право на позов про стягнення недосплачених сум за цим договором, з урахуванням обумовленого сторонами у ньому п.4.4. виникло у Позивача 22 травня 2009 року. За таких обставин Позивач, звернувшись до суду з даним позовом лише в листопаді 2016 року пропустив строк позовної давності, обумовлений ст. 257 ЦК України.
      Відповідно до положень частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
      В позовній заяві не зазначено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону «Про іпотеку».
      Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року: «Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
      Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
      Згідно ст. 1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
      Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
      Відповідно до ст. 131 ЦПК України, сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням цих вимог не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.
      Оскільки, Позивач пропустив строк звернення до суду, не надав до суду належних доказів, які би підтверджували законність прав його вимоги до Відповідача та не підтвердив жодним належним документом саму суму нарахованої ним заборгованості, вважаємо, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
      Вирішуючи спір на засадах змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, на підставі поданих стронами доказів, суд вважає, що позовні вимоги не грунтуються на зібраних по справі і досліджених судом письмових доказах, не узгоджуються із чинним законодавством України, позивач всупереч вимогам ст.ст.10,11,60 ЦПК України не довів позовні вимоги, тому достатніх правових і фактичних підстав для задоволення позову суд не вбачає.
      Таким чином, в задоволенні позову слід відмовити повністю.
      Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 60, 212-214 ЦПК України, ст.ст. 11, 16, 204, 514, 525, 526, 527, 530, 543, 549, 554, 559, 572, 590, 624, 625, 629, 1050, 1054 ЦК України, суд,
      В И Р І Ш И В:
      В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки , відмовити повністю.
      Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Обухівський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення - з дня отримання копії цього рішення.
      Суддя Зінченко О. М.
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/68713325
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      6 вересня 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
      головуючого Лященко Н.П., 
      суддів: Гуменюка В.І.,
      Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,
      Сімоненко В.М., 
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади Гуляйпільської міської ради Запорізької області, ОСОБА_2, третя особа – приватний нотаріус Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_3, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року,
      в с т а н о в и л а :
      У червні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до територіальної громади Гуляйпільської міської ради Запорізької області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
      ОСОБА_1 зазначала, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її бабусі ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне їй майно.
      ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом, про існування якого дізналася від своєї тітки нещодавно, тривалий час не мала можливості отримати копію свідоцтва про смерть ОСОБА_4, що унеможливило отримання нею спадщини у встановлений законом строк.
      На підставі викладеного просила суд визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4.
      Ухвалою Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 10 липня 2014 року до участі в справі як співвідповідача залучено ОСОБА_2.
      Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 9 жовтня 2014 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
      Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 22 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено: встановлено ОСОБА_1 додатковий строк у три місяці для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Апеляційного суду Запорізької області від 22 грудня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 16 березня 2016 року рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 9 жовтня 2014 року залишено без змін.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 9 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 16 березня 2016 року залишено без змін.
      У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення її позову з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема частини третьої статті 1272 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).
      На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2013 року, 25 листопада 2015 року та 23 листопада 2016 року.
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановленому цим Кодексом.
      За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що 3 березня 2000 року ОСОБА_4 склала заповіт, у якому заповіла своєму сину ОСОБА_2 право на земельну частку (пай) площею S_1 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі, право на яку підтверджується сертифікатом, виданим на підставі рішення Гуляйпільської районної державної адміністрації від 24 травня 1999 року НОМЕР_1.
      18 грудня 2000 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповіла квартиру за АДРЕСА_1 та все рухоме й нерухоме майно своїй онуці – ОСОБА_1.
      ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, у зв’язку із чим відкрилася спадщина на належне їй майно.
      2 серпня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області з заявою про прийняття спадщини після смерті матері за заповітом, у зв’язку із чим було заведено спадкову справу.
      Цього ж дня сестра відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_5 звернулася до приватного нотаріуса Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області з заявою про відмову від прийняття обов'язкової частки спадщини після матері за законом, що підтверджується копією спадкової справи.
      У період з 10 червня по 10 грудня 2013 року позивачка до нотаріуса із заявою про відмову чи прийняття спадщини після померлої ОСОБА_4 не зверталася.
      Ухвалюючи рішення про відмову в позові ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що позивачка не довела поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, оскільки її необізнаність щодо наявності заповіту бабусі на її користь не вважається поважною причиною.
      Разом з тим у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2013 року, 25 листопада 2015 року та 23 листопада 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
      Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
      Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. 
      Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. 
      За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
      Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України). 
      Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
      Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
      За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
      Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.
      У своїх апеляційній та касаційній скаргах, заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 зазначає, що вона не проживала зі спадкодавцем за заповітом, а нотаріус не вчиняв дій щодо розшуку та повідомлення її як спадкоємця за заповітом, про існування заповіту їй стало відомо лише після спливу шестимісячного строку, встановленого для подання заяви про прийняття спадщини. 
      Відповідно до статті 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах – посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов’язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. 
      Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.
      Згідно з пунктами 2.2 та 3.2 чинного на час виникнення спірних правовідносин Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 282/20595, при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту.
      Щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз’яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.
      З огляду на зазначене, ухваливши рішення про відмову в позові, суди не дослідили, чи перевірив нотаріус при заведенні спадкової справи за даними Спадкового реєстру наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту та відповідно чи вчиняв дії для повідомлення позивача про відкриття спадщини, чи здійснював виклик позивача як спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчило б про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця ОСОБА_4.
      Без установлення зазначених фактичних обставин суди дійшли передчасного висновку про відмову в позові, а оскільки до повноважень Верховного Суду України не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Судову палату у цивільних справах Верховного Суду України дійти висновку про правильність чи неправильність застосування судом частини третьої статті 1272 ЦК України, то ухвалені в справі рішення судів апеляційної та касаційної інстаній підлягають скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.
      Посилання в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, яка переглядається, на правові висновки, зроблені в постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року в справі № 6-85цс12 та від 4 листопада 2015 року в справі № 6-1486цс15 є безпідставним, оскільки необізнаність про існування заповіту не тотожна таким обставинам, як відсутність інформації про смерть спадкодавця або спадкову масу, про що йдеться у правових позиціях Верховного Суду України, висловлених у вищезазначених постановах.
      У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
      Беручи до уваги викладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л а :
      Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 16 березня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
      Головуючий Н.П. Лященко
      Судді:
      В.І. Гуменюк
      Я.М. Романюк
      Л.І. Охрімчук 
      В.М. Сімоненко
      Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 6 вересня 2017 року у справі
      № 6-496цс17
      Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
      За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
      Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.
      Ухваливши рішення про відмову в позові, суди не дослідили, чи перевірив нотаріус при заведенні спадкової справи за даними Спадкового реєстру наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту та відповідно чи вчиняв дії для повідомлення позивача про відкриття спадщини, чи здійснював виклик позивача як спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчило б про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця.
      Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
      У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
      Постанова від 6 вересня 2017 року № 6-496цс17
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/EBB7178E9059C39AC225819A0032E714
       
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      23 серпня 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:
      головуючого Берднік І.С.,
      суддів:
      Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., 
      розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою керуючого санацією державного підприємства "Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка" – арбітражного керуючого Булижина Ігоря Володимировича про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 березня 2017 року у справі № Б-50/120-09 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Санлайт України С.Р.Л." до державного підприємства "Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка" про визнання банкрутом,
      в с т а н о в и л а:
      У листопаді 2015 року до Господарського суду Харківської області у межах справи про банкрутство державного підприємства "Харківський державний приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка" (далі – ДП "Харківський державний приладобудівний завод") звернувся заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі державного концерну "Укроборонпром" (далі – ДК "Укроборонпром") із заявою про:
      – визнання недійсними результатів аукціону, які оформлено протоколом від 25 вересня 2012 року № 12, із продажу будівлі корпусу № 12 літ. "Ж-8" загальною площею 22 549,7 кв. м, розташованої за адресою: м. Харків, вул. Жовтневої Революції, 99, проведеного товарною біржею "Всеукраїнський торгівельний центр";
      – визнання недійсним укладеного між боржником і товариством з обмеженою відповідальністю "Електронні технології України" (далі – ТОВ "Електронні технології України") договору купівлі-продажу зазначеної будівлі від 24 жовтня 2012 року; 
      – зобов'язання повернути цю будівлю у власність держави та господарське відання ДП "Харківський державний приладобудівний завод";
      – застосування правових наслідків недійсності правочину, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) та зобов'язання ТОВ "Електронні технології України" повернути спірну будівлю на баланс ДП "Харківський державний приладобудівний завод". 
      Заяву мотивовано тим, що спірний аукціон підготовлено та проведено із порушенням вимог закону.
      Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24 листопада 2015 року до участі у справі залучено покупця спірного майна – ТОВ "Електронні технології України" та організатора торгів – товарну біржу "Всеукраїнський торгівельний центр".
      Ухвалою Господарського суду Харківської області від 7 липня 2016 року відмовлено у задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі ДК "Укроборонпром".
      Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 1 грудня 2016 року ухвалу Господарського суду Харківської області від 7 липня 2016 року скасовано, заяву заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі ДК "Укроборонпром" задоволено.
      Вищий господарський суд України постановою від 1 березня 2017 року залишив без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 1 грудня 2016 року.
      У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 1 березня 2017 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), керуючий санацією ДП "Харківський приладобудівний завод" – арбітражний керуючий Булижин І.В., посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 15 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 6 березня 1992 року № 2171-ХІІ (далі – Закон № 2171-ХІІ), статей 20, 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ (далі – Закон № 2343-ХІІ), статті 261 ЦК, внаслідок чого, на думку заявника, ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 1 березня 2017 року і постанову Харківського апеляційного господарського суду від 1 грудня 2016 року та залишити в силі ухвалу Господарського суду Харківської області від 7 липня 2016 року.
      На обгрунтування своїх доводів керуючий санацією ДП "Харківський приладобудівний завод" – арбітражний керуючий Булижин І.В. долучив до поданої заяви копії постанов Вищого господарського суду України від 19 березня 2013 року у справах № 49/296-б та № 5/38б, від 3 вересня 2013 року у справі № 914/413/13-г, від 14 січня 2014 року у справі № 905/5430/13, від 13 листопада 2007 року у справі № 12/154пд, від 6 жовтня 2015 року у справі № Б-39/248-09, від 3 квітня 2017 року у справі № 910/15658/16, від 2 березня 2017 року у справі № 910/12557/16, від 22 березня 2017 року у справі № 924/1270/15, від 9 серпня 2016 року у справі № 923/1959/15, від 2 листопада 2016 року у справі № 911/5137/15.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява керуючого санацією ДП "Харківський приладобудівний завод" – арбітражного керуючого Булижина І.В. підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
      У справі, яка розглядається, судами встановлено, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 5 серпня 2009 року порушено провадження у справі про банкрутство ДП "Харківський державний приладобудівний завод".
      Ухвалою Господарського суду Харківської області від 6 листопада 2009 року введено (запроваджено) процедуру санації ДП "Харківський державний приладобудівний завод", встановлено термін її проведення до 6 листопада 2010 року та призначено керуючим санацією боржника арбітражного керуючого Задружного Д.Р.
      Ухвалою Господарського суду Харківської області від 9 серпня 2010 року керуючим санацією ДП "Харківський державний приладобудівний завод" призначено арбітражного керуючого Байдацького О.І. та зобов'язано керуючого санацією виконати вимоги ухвали суду від 6 листопада 2009 року в повному обсязі, в тому числі надати суду план санації разом із протоколом зборів комітету кредиторів для прийняття судом відповідного рішення.
      Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25 листопада 2010 року задоволено клопотання керуючого санацією, продовжено строк процедури санації на 6 місяців, тобто до 6 травня 2011 року, затверджено запропонований керуючим санацією план санації боржника.
      Ухвалою господарського суду Харківської області від 18 червня 2013 року задоволено клопотання голови комітету кредиторів про задоволення заяви керуючого санацією про його дострокове звільнення, задоволено клопотання ДК "Укроборонпром" про задоволення заяви керуючого санацією про його дострокове звільнення, задоволено заяву арбітражного керуючого Байдацького О.І. про його дострокове звільнення від виконання покладених на нього обов'язків керуючого санацією 
      ДП "Харківський державний приладобудівний завод", звільнено арбітражного керуючого Байдацького О.І. від виконання покладених на нього обов'язків керуючого санацією ДП "Харківський державний приладобудівний завод", призначено керуючим санацією арбітражного керуючого Булижина І.В.
      Будівля корпусу № 12 літ. "Ж-8" загальною площею 22 549,7 кв. м, розташована за адресою: м. Харків, вул. Жовтневої Революції, 99, неодноразово виставлялася на продаж на аукціонах.
      25 вересня 2012 року відбувся аукціон із продажу майна боржника –будівлі корпусу № 12 літ. "Ж-8" загальною площею 22 549,7 кв. м, розташованої за адресою: м. Харків, вул. Жовтневої Революції, 99, оформлений протоколом № 12, проведений товарною біржею "Всеукраїнський торгівельний центр".
      За результатами цього аукціону між ДП "Харківський державний приладобудівний завод" і переможцем аукціону – ТОВ "Електронні технології України" укладено договір купівлі-продажу від 24 жовтня 2012 року.
      За цим договором ТОВ "Електронні технології України" сплатило ДП "Харківський державний приладобудівний завод" грошові кошти у сумі 626 268,00 грн. 
      Інформацію про проведення аукціону з продажу спірного майна було опубліковано 3 вересня 2012 року у Всеукраїнському інформаційному виданні "Товарообіг та аукціони" № 18 (21).
      У справі, яка розглядається, Вищий господарський суд України погодився із судом апеляційної інстанції, який, задовольняючи заяву заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі ДП "Укроборонпром", дійшов висновку про те, що організатор аукціону порушив положення статті 15 Закону № 2171-ХІІ щодо порядку організації аукціону, а саме не здійснив публікації в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації, що є суттєвим порушенням, оскільки тягне за собою обмеження можливих учасників, які могли взяти участь в аукціоні, створити конкуренцію, а отже продаж могло бути здійснено за вищою ціною. При цьому суд апеляційної інстанції виходив із положень статті 15 Закону № 2171-ХІІ у редакції від 13 січня 2012 року, застосував цю норму матеріального права до правовідносин, що виникли на стадії санації; за наявності висновку суду першої інстанції про сплив позовної давності не вирішив клопотання ТОВ "Електронні технології України" про застосування наслідків спливу позовної давності.
      У справах №№ 49/296-б, 5/38б, 914/413/13-г, 905/5430/13, 12/154пд, Б-39/248-09, копії постанов у яких надано заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статті 15 Закону № 2171-ХІІ, статей 20, 30 Закону № 2343-ХІІ, Вищий господарський суд України при вирішенні спорів застосував положення статті 15 Закону № 2171-ХІІ в інших редакціях (не в редакції від 13 січня 2012 року), до правовідносин, які виникли на інших стадіях банкрутства (не санації), за інших встановлених судом обставин (постанови від 19 березня 2013 року, від 3 вересня 2013 року, від 14 січня 2014 року, від 13 листопада 2007 року, від 6 жовтня 2015 року).
      Отже, зі змісту оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України та зазначених рішень Вищого господарського суду України, копії яких додано до заяви, не вбачається підстав для висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права – положень статті 15 Закону № 2171-ХІІ, статей 20, 30 Закону № 2343-ХІІ. 
      У справах №№ 910/15658/16, 910/12557/16, 924/1270/15, 923/1959/15, № 911/5137/15, копії постанов у яких надано заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статті 261 ЦК, Вищий господарський суд України при вирішенні спорів зазначив, що у разі встановлення у справі спливу позовної давності та подачі стороною у спорі заяви про застосування наслідків спливу позовної давності суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК і вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення – захистити порушене право (постанови від 3 квітня 2017 року, від 2 березня 2017 року, від 22 березня 2017 року, від 9 серпня 2016 року, від 2 листопада 2016 року).
      Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права – положень статей 261–268 ЦК, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні зазначених норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого. 
      Відповідно до статті 256 ЦК позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      Загальна позовна давність згідно із статтею 257 ЦК встановлюється тривалістю у три роки.
      Статтею 258 ЦК передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (зокрема, Законом № 2343-ХII).
      Відповідно до статті 267 ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4).
      Таким чином, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов’язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК і вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити у задоволенні заявлених вимог у зв’язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення – захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір із застосуванням наведеної норми ЦК). 
      У справі, яка розглядається, судом першої інстанції встановлено, що аукціон із продажу будівлі корпусу № 12 літ. "Ж-8" відбувся 25 вересня 2012 року, договір купівлі-продажу майна боржником і переможцем торгів укладено за результатами його проведення 24 жовтня 2012 року, натомість заява заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі ДК "Укроборонпром" надійшла до господарського суду 20 листопада 2015 року – зі спливом як строку, встановленого частиною 1 статті 20 Закону № 2343-ХII, так і загального строку позовної давності.
      21 червня 2016 року ТОВ "Електронні технології України" подало до Господарського суду Харківської області клопотання про застосування строків позовної давності до вимог заступника Генерального прокурора України.
      Оскільки Господарський суд Харківської області ухвалою від 7 липня 2016 року відмовив у задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі ДК "Укроборонпром" із підстав її необґрунтованості, цей суд не розглядав клопотання ТОВ "Електронні технології України" про застосування наслідків спливу позовної давності.
      Однак Харківський апеляційний господарський суд постановою від 1 грудня 2016 року прийняв нове рішення, згідно з яким задовольнив заяву заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі ДК "Укроборонпром" та у порушення наведених норм матеріального права не розглянув заяву заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі ДК "Укроборонпром" про застосування наслідків спливу позовної давності.
      У свою чергу Вищий господарський суд України постановою від 1 березня 2017 року, залишаючи без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 1 грудня 2016 року про задоволення заявлених вимог, також не надав правової оцінки клопотанню 
      ТОВ "Електронні технології України" про застосування наслідків спливу позовної давності.
      Наведене свідчить, що у справі, яка розглядається, ні суд касаційної інстанції, ні суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про обґрунтованість заявлених вимог, при вирішенні спору не застосували до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК і не з'ясували причин і наслідків такого спливу.
      Зважаючи на викладене, постанова Вищого господарського суду України від 1 березня 2017 року та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 1 грудня 2016 року підлягають скасуванню.
      Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32–34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо. 
      Відповідно до статті 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. 
      Оскільки господарським судом апеляційної інстанції зазначені фактичні обставини щодо пропуску позовної давності у справі не встановлено, а відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухваленню нового рішення, справу слід передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції згідно з підпунктом "а" пункту 1 частини 2 статті 11125 ГПК.
      Беручи до уваги наведене, заява керуючого санацією державного підприємства "Харківський приладобудівний завод" – арбітражного керуючого Булижина І.В. підлягає частковому задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 1 березня 2017 року, постанова Харківського апеляційного господарського суду від 1 грудня 2016 року у справі № Б-50/120-09 – скасуванню з передачею справи на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.
      Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року 
      № 1402-VII, статтями 11114, 11123–11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л а:
      Заяву керуючого санацією державного підприємства "Харківський приладобудівний завод" – арбітражного керуючого Булижина Ігоря Володимировича задовольнити частково.
      Постанову Вищого господарського суду України від 1 березня 2017 року, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 1 грудня 2016 року у справі № Б-50/120-09 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.
      Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.
      Головуючий І.С. Берднік
      судді:
      А.А. Ємець
      Т.Є. Жайворонок
      Постанова від 23 серпня 2017 року № 3-566гс17
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/480EC7834018B43AC225819C002614BE