Tavrija77

Постановление ВСУ по пересмотру о возврате исполнительного документа о взыскании задолженности в пользу Эрсте банка без исполнения

Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

8 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      7
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      7
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2011 року

м. Сімферополь

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:

головуючого судді: Дралла І.Г.,
суддів: Пономаренко А.В., Павловської І.Г.,
при секретарі: Таранець О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за скаргою Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» на дії відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції АР Крим, за апеляційною скаргою ПАТ «Ерсте Банк» на ухвалу Київського районного суду міста Сімферополя АР Крим від 16 червня 2011 року, -

в с т а н о в и л а :

ПАТ «Ерсте Банк» звернулося до суду зі скаргою на дії відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції АР Крим. Заявник вказує, що 30 березня 2010 року виконавчий лист по справі №2-5091 був направлений на примусове виконання до Київського відділу ДВС, але 7 червня 2010 року виконавчий лист був направлений до ВДВС Сімферопольського районного управління юстиції АРК і 18 червня 2010 року було відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню рішення Київського районного суду міста Сімферополя від 10.11.2009 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ерсте Банк» 1232 025 гривень 95 копійок та судові витрати 1950 гривень.

21 квітня 2011 року державним виконавцем була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п.2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у боржника немає майна на яке може бути звернуто стягнення. Із зазначеною постановою ПАТ «Ерсте Банк» не погоджується, вважає її незаконною та необґрунтованою, оскільки за боржником зареєстровано майно, на яке може бути звернено стягнення, а саме садовий будинок АДРЕСА_1. Крім того, стягувачем було авансовано витрати повязані з проведенням оцінки майна в розмірі 1200 гривень і ця сума була зарахована на рахунок виконавчої служби. На підставі листа ВДВС банком було опубліковано оголошення в газеті про вартість арештованого майна. Таким чином, державний виконавець провів заходи для примусового стягнення на користь банка майна боржника, проте замість передачі документів для реалізації, безпідставно виніс постанову про повернення виконавчого документу. Заявник просить суд визнати дії виконавчої служби неправомірними, скасувати постанову державного виконавця від 21.04.2011 року та зобовязати державну виконавчу службу Сімферопольського районного управління юстиції АР Крим звернути стягнення на садовий будинок, що належить ОСОБА_1

Ухвалою Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 16 червня 2011 року скарга залишена без задоволення, у звязку з її необґрунтованістю та безпідставністю.

В апеляційній скарзі ПАТ «Ерсте Банк» просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити по справі нову ухвалу, якою скаргу задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, при висновках суду, які не відповідають фактичним обставинам.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 8 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України "Про іпотеку". Відповідно до пункту 2 Розділу VI "Прикінцеві положення" даного Закону законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

За загальним правилом новий акт законодавства застосовується до цивільних відносин, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно з частинами 1, 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» встановлено, які відомості зазначаються у рішенні суду, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Про реалізацію іпотекодержателем своїх прав на підставі рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки йдеться також в перших частинах статей 36, 38 Закону України «Про іпотеку».

В вищеназваних нормах права зазначається як на підставу звернення стягнення на предмет іпотеки саме рішення суду, постановлене за результатами розгляду відповідного позову.


Таким чином, за термінологією законодавчих актів, підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки слід вважати рішення суду відповідного змісту, яке ухвалюється за результатами розгляду цього питання в позовному провадженні.

Доводи апеляційної скарги про необхідність застосування при примусовому виконанні рішення суду про стягнення боргу за кредитним договором положень ст. ст. 52, 62-1 Закону України «Про виконавче провадження» щодо реалізації заставленого майна, на думку колегії суддів не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вказана норма права, так як і Закон України «Про заставу» не регулює правовідносини, повязані з окремим видом застави - іпотекою.

Постановою державного виконавця від 21.04..2011 року виконавчий документ повернено з підстав п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Державний виконавець правомірно виходив з того, що у боржника ОСОБА_1 немає майна на яке може бути звернуто стягнення державним виконавцем при виконанні рішення суду.

Садовий будинок, який є у власності ОСОБА_1 є предметом іпотеки та на нього накладено заборону відчуження приватним нотаріусом 1 жовтня 2007 року на підставі договору іпотеки між ПАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 Державний виконавець не може самостійно зняти заборону на відчуження майна накладену нотаріусом та реалізувати предмет іпотеки. Для цього потрібно відповідне рішення суду, якого на теперішній час немає, у звязку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що дії державного виконавця відповідають вимогам закону.


Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд першої інстанції зробив правильні висновки та правильно застосував правові норми та постановив ухвалу, підстав для скасування якої колегія суддів за доводами апеляційної скарги не вбачає.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

У даному випадку ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог закону, що є правовою підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін ухвали суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312 ч.1 п.1, 313-315 ЦПК України, колегія суддів , -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» відхилити.

Ухвалу Київського районного суду міста Сімферополя АР Крим від 16 червня 2011 року залишити без змін.


Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції в порядку визначеному статтями 323-325 ЦПК України.

Судді : Дралло І.Г. Пономаренко А.В. Павловська І.Г.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/18123920

Share this post


Link to post
Share on other sites

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2011 року м. Київ

Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Євтушенко О.І., розглянувши матеріали за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» на ухвалу Київського районного суду м.Сімферополя від 16 червня 2011 року та на ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 серпня 2011 року

в справі за скаргою Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» на дії відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції Автономної Республіки Крим,

в с т а н о в и в:

Ухвалою Київського районного суду м.Сімферополя від 16 червня 2011 року залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 серпня 2011 року скаргу ПАТ «Ерсте Банк» на дії відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції Автономної Республіки Крим залишено без задоволення.

У касаційній скарзі представник ПАТ «Ерсте Банк» - Селіщев І.О. порушує питання про скасування ухвалених в справі судових рішень та просить ухвалити нове рішення, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм матеріального права та неправильним застосуванням норм процесуального права.

У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Із матеріалів касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Керуючись п. 5 ч. 3 , ч.5 ст. 328 ЦПК України,

у х в а л и в:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» на ухвалу Київського районного суду м.Сімферополя від 16 червня 2011 року та на ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 серпня 2011 року в справі за скаргою Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» на дії відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції Автономної Республіки Крим - відмовити.

Копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ разом із доданими до касаційної скарги матеріалами направити скаржнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: О.І. Євтушенко

http://reyestr.court.gov.ua/Review/18986951

Share this post


Link to post
Share on other sites

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2012 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах та Судової палати у господарських справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів:Балюка М.І.,

Барбари В.П.,Гуменюка В.І., Ємця А.А.,Онопенка В.В., Охрімчук Л.І.,Берднік І.С.,Жайворонок Т.Є.,Патрюка М.В.,Григорєвої Л.І.,Колесника П.І.,Романюка Я.М.,Гуля В.С., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Шицького І.Б.,

-за участю представника публічного акціонерного товариства “Ерсте Банк” Доценко А.І.,

розглянувши в судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства “Ерсте Банк” про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2011 року у справі за скаргою публічного акціонерного товариства “Ерсте Банк” на дії відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції,

в с т а н о в и л а:

У травні 2011 року публічне акціонерне товариство “Ерсте Банк” (далі Банк) звернулось до суду з вищезазначеною скаргою, посилаючись на те, що 7 червня 2010 року виконавчий лист по справі №2-5091 було направлено на примусове виконання до відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції (далі ВДВС Сімферопольського РУЮ), де 18 червня 2010 року було відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню заочного рішення Київського районного суду міста Сімферополя від 19 листопада 2009 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку 1 232 025 грн. 95 коп. та 1 950 грн. судових витрат. 21 квітня 2011 року державним виконавцем ВДВС Сімферопольського РУЮ винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України “Про виконавче провадження” з мотивів відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення. Банк зазначав, що винесена постанова є незаконною та необґрунтованою, оскільки за боржником зареєстровано майно, на яке може бути звернуто стягнення, а саме садовий будинок АДРЕСА_1. Крім того, державним виконавцем було проведено заходи для примусового стягнення на користь Банка майна боржника, проте замість передачі документів для реалізації, безпідставно повернуто виконавчий документ. Банк просив суд визнати дії державної виконавчої служби неправомірними, скасувати постанову державного виконавця ВДВС Сімферопольського РУЮ від 21 квітня 2011 року та зобовязати цей відділ державної виконавчої служби звернути стягнення на указаний садовий будинок.

Ухвалою Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 червня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 серпня 2011 року, скарга Банку залишена без задоволення.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2011 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Банку на зазначені ухвали суду.

2 грудня 2011 року Банк подав до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд судових рішень.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2011 року допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за скаргою Банку на дії ВДВС Сімферопольського РУЮ за заявою Банку про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2011 року.

Ухвалами судді Верховного Суду України від 26 грудня 2011 року відкрито провадження у справі та здійснено підготовчі дії відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 360-1 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України).

У заяві Банку про перегляд судових рішень порушується питання про скасування ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2011 року з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, неоднакового застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень Банк посилається на постанову Вищого господарського суду України від 12 серпня 2010 року у справі №2-23/10674-2008.

Банк указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими Вищим господарським судом України в зазначеній для прикладу постанові, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 360-2 ЦПК України справа розглядається на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України цивільної та господарської юрисдикції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Банку, дослідивши доводи заяви, колегія суддів Судової палати у цивільних справах та Судової палати у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні скарги на дії державного виконавця, суд першої інстанції на підставі ч. 8 ст. 54 Закону України “Про виконавче провадження”, ст. ст. 33, 39 Закону України “Про іпотеку”, з висновками якого погодились і суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що постановою від 21 квітня 2011 року державний виконавець правильно повернув виконавчий документ з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України “Про виконавче провадження”, оскільки у боржника ОСОБА_1 немає майна, на яке може бути звернуто стягнення державним виконавцем при виконанні рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, а наявний у власності ОСОБА_1 садовий будинок є предметом іпотеки, на який накладено заборону відчуження приватним нотаріусом 1 жовтня 2007 року на підставі договору іпотеки, укладеного між Банком та ОСОБА_1

В обґрунтування заяви Банк указує на неоднакове застосування судами касаційних інстанцій норм матеріального права, а саме: п. 2 ч. 1 ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження” (аналогічна за змістом п. 2 ч. 1 ст. 47 у редакції Закону України №2677-VI від 4 листопада 2010 року (далі Закон №2677-VI)), ч. 8 ст. 52 Закону України “Про виконавче провадження” (аналогічна за змістом ч. 8 ст. 54 Закону у редакції Закону №2677-VI).

У постанові Вищого господарського суду України від 12 серпня 2010 року у справі №2-23/10674-2008, на яку посилається заявник, обґрунтовуючи підстави подання заяви до Верховного Суду України, суд вирішував скаргу щодо законності дій державного виконавця відділу державної виконавчої служби Первомайського районного управління юстиції при винесенні постанови про повернення виконавчого документу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження” (у редакції Закону, що діяла до набрання чинності Законом №2677-VI). Винесена постанова державного виконавця мотивована тим, що все рухоме майно боржника перебуває в заставі стягувача згідно з договором застави, виконавчий документ про звернення стягнення на заставне майно на виконанні у відділі державної виконавчої служби не знаходиться, інше майно боржника на яке можна звернути стягнення відсутнє.

Частиною 8 ст. 54 Закону України “Про виконавче провадження” у редакції Закону №2677-VI передбачено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України “Про іпотеку”.

Разом з тим, постанова Вищого господарського суду України, на яку посилається заявник, не містить установлених судом фактичних обставин з питань звернення державним виконавцем стягнення на предмет іпотеки та матеріально-правового регулювання цих відносин.

Викладене не дає підстав для висновку про те, що суди касаційних інстанцій при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору та за аналогічних фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшли протилежних висновків щодо заявлених вимог.

Ураховуючи те, що зазначене заявником судове рішення не є прикладом неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, вважати заяву обґрунтованою підстав немає.

Відповідно до статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 355, 360-2, 360-3, 360-5 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах та Судової палати у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства “Ерсте Банк” про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2011 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий А.Г. Ярема

Судді: М.І. Балюк

В.П. Барбара

І.С. Берднік

П.І. Колесник

Н.П. Лященко

В.В. Онопенко

Л.І. Григорєва

В.С. Гуль

В.І. Гуменюк

А.А. Ємець

Т.Є. Жайворонок

Л.І. Охрімчук

М.В. Патрюк

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

І.Б. Шицький

http://reyestr.court.gov.ua/Review/21840080

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ну, и чё банк так тупит? Прикидывю каких звездей получил их юрдепартамент за некомпетентность))))))))))))))))))))))

Сопли и крики неслись!!! м-м-м-м... наверное аж в метро слышно было)) 4 инстанции продуть - это надо уметь!

Относительно позиции скажу, что суды правильно разобрались в ситуации, оценили обстоятельства и материалы дела, заслушали и УСЛЫШАЛИ стороны дела, и пришли к обоснованному выводу о безосновательности требований взыскателя - ЭРСТЭбанка.

Share this post


Link to post
Share on other sites

А как быть если в решении "про звернення стягнення на предмет іпотеки" не указан способ реализации имущества, как того требует ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про іпотеку». Решение заочное 2010 года, варианты на отмену рассматриваются, но есть проблема по срокам. Исп. производство открыто и имущество описано.

Share this post


Link to post
Share on other sites

А как быть если в решении "про звернення стягнення на предмет іпотеки" не указан способ реализации имущества, как того требует ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про іпотеку». Решение заочное 2010 года, варианты на отмену рассматриваются, но есть проблема по срокам. Исп. производство открыто и имущество описано.

Пусть попробуют взыскать по несоответствующему решению. Есть много шансов на оспаривание именно исполнительного производства и путем разъяснения решения этого не решить :)

Придется взыскателю получать новое решение.

Share this post


Link to post
Share on other sites

ну блин практика, куда повернуть туда и выйдет

моя позиция (в том числе выраженная и на этом форуме) всегда была одна - обращение взыскания на имущество пребывающее в ипотеке возможно только по отдельному решению суда принятое согласно закона о ипотеке. все другие решения, в том числе, взыскания задолженности, - в сад. в реестре есть порядочное количество решений как ВХСУ так и ВССУ противоположеное. ну вот дождались ВСУ. браво!

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Пусть попробуют взыскать по несоответствующему решению. Есть много шансов на оспаривание именно исполнительного производства и путем разъяснения решения этого не решить :)

Придется взыскателю получать новое решение.

Но ведь банк может подать заявление на вынесение судом дополнительного решения по ч.2 ст. 220 ЦПК

Share this post


Link to post
Share on other sites

Но ведь банк может подать заявление на вынесение судом дополнительного решения по ч.2 ст. 220 ЦПК

Дополнительное решение тут не пройдет. Нужно изменять способ исполнения, но есть нюансы ;)

Share this post


Link to post
Share on other sites

Дополнительное решение тут не пройдет. Нужно изменять способ исполнения, но есть нюансы ;)

Просветите... если не трудно, а то я чего-то не понимаю :wacko:

Просто я хотел цепляться за отмену заочки, а тут получается, что можно отменить исполнение. Как бы не пролететь ненароком по заочке пока буду "бороться" с исполнителями.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Просветите... если не трудно, а то я чего-то не понимаю :wacko:

Просто я хотел цепляться за отмену заочки, а тут получается, что можно отменить исполнение. Как бы не пролететь ненароком по заочке пока буду "бороться" с исполнителями.

Стаття 373. Відстрочка і розстрочка виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання

1. За наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

Но в данном случае есть специальные нормы ЗУ Об ипотеке и порядке обращения взыскания. Поэтому банку придется подавать новый иск, но его могут удовлетворить частично, чтобы не было двойного взыскания.

Относительно Вашей ситуации, на мой взгляд, одно другому не мешает.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Стаття 373. Відстрочка і розстрочка виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання

1. За наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

Но в данном случае есть специальные нормы ЗУ Об ипотеке и порядке обращения взыскания. Поэтому банку придется подавать новый иск, но его могут удовлетворить частично, чтобы не было двойного взыскания.

Относительно Вашей ситуации, на мой взгляд, одно другому не мешает.

Понял. Спасибо.

Если отменить заочку, то вопрос с исполнительным производством сам отпадет.

Буду отменять, если не выйдет, займемся исполнителями.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Понял. Спасибо.

Если отменить заочку, то вопрос с исполнительным производством сам отпадет.

Буду отменять, если не выйдет, займемся исполнителями.

абсолютно верная позиция. Тем более, что в этих рамках (даже если откажут в удовлетворении заявления о пересмотре) можно будет признавать и/лист таким, что не подлежит исполнению.

Вот, например кусочек практики:

__________________________________________.doc

Share this post


Link to post
Share on other sites

я в аналогичном случае предлагаю использовать ст. 48 ЗУ “Про виконавче провадження”, виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню). и требовать от исполнителя вернуть исполнительный документ.

если использовать ваш вариант то время очень сильно затягивается, и вполне возможно что апелляция уже будет рассмотрена, а ваше заявление еще нет)

___________________222.doc

Share this post


Link to post
Share on other sites

А подскажите, можно ли как-то использовать данный вариант в том случае если ипотечное имущество уже реализовано с торгов.

Я уже подавал иск (не жалобу на действия исполнителя) на подобных основаниях к ДВС, но 2 инстанции отказали, по кассации к сожалению пропустили сроки.

Там заочное решение, подано заявление о пересмотре, но всяко бывает, поэтому если будет возможность идти еще по одному пути - его нельзя игнорировать.

Кто что подскажет?

Share this post


Link to post
Share on other sites

КомпаньонЪ

Стаття 360-7. Обов'язковість судових рішень Верховного Суду України

1. Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

я с таким еще не сталкивался, но как мысль

Стаття 361. Підстави перегляду

1. Рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами.

2. Підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

ни Вам ни суду ни другой стороне не были известны существенные условия незаконности реализации ипотечного имущества без решения суда, которое только сейчас установлено ВСУ.

Share this post


Link to post
Share on other sites

КомпаньонЪ

Стаття 360-7. Обов'язковість судових рішень Верховного Суду України

1. Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

я с таким еще не сталкивался, но как мысль

Стаття 361. Підстави перегляду

1. Рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами.

2. Підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

ни Вам ни суду ни другой стороне не были известны существенные условия незаконности реализации ипотечного имущества без решения суда, которое только сейчас установлено ВСУ.

Мысль интересная, нужно попробовать :) Огромное спасибо за подсказку.

Share this post


Link to post
Share on other sites

ну блин практика, куда повернуть туда и выйдет

моя позиция (в том числе выраженная и на этом форуме) всегда была одна - обращение взыскания на имущество пребывающее в ипотеке возможно только по отдельному решению суда принятое согласно закона о ипотеке. все другие решения, в том числе, взыскания задолженности, - в сад. в реестре есть порядочное количество решений как ВХСУ так и ВССУ противоположеное. ну вот дождались ВСУ. браво!

ИМХО, практика в очередной раз поменяется:

Из последнего Пленума

У разі якщо за судовим рішенням із відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то в порядку статті 373 ЦПК суд не може змінити спосіб виконання такого рішення на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості відповідно до Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» має виконуватись за рахунок усього майна, що належить боржнику. (в т.ч. и того, которое пребывает в ипотеке).

Share this post


Link to post
Share on other sites

ИМХО, практика в очередной раз поменяется:

Из последнего Пленума

У разі якщо за судовим рішенням із відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то в порядку статті 373 ЦПК суд не може змінити спосіб виконання такого рішення на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості відповідно до Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» має виконуватись за рахунок усього майна, що належить боржнику. (в т.ч. и того, которое пребывает в ипотеке).

Это косяк ВССУ, решение ВСУ имеет Высшую силу и его исполнение обязательно для всех.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Это косяк ВССУ, решение ВСУ имеет Высшую силу и его исполнение обязательно для всех.

Отказ ВСУ конкретно в этом случае был чисто формальным. Других противоположных решений ВСУ я не знаю. Наоборот, в целом по Украине практика обратная. По решению о взыскании задолженности по кредиту обращается взыскание на все имущество должника, в т.ч. и находящееся в ипотеке, как кредитора, так и третьих лиц. Крым - отдельное государство.

Какм вы думаете, если банк повторно предъявит исполнительный документ к исполнению, с учетом "косяка ВССУ", каковы будут его шансы на успех?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Отказ ВСУ конкретно в этом случае был чисто формальным. Других противоположных решений ВСУ я не знаю. Наоборот, в целом по Украине практика обратная. По решению о взыскании задолженности по кредиту обращается взыскание на все имущество должника, в т.ч. и находящееся в ипотеке, как кредитора, так и третьих лиц. Крым - отдельное государство.

Какм вы думаете, если банк повторно предъявит исполнительный документ к исполнению, с учетом "косяка ВССУ", каковы будут его шансы на успех?

Я думаю что будет тоже что и в первый раз. Хотя в нашей стране легче предсказать конец света, чем "законные" действия гос. служащих.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ну формально или нет, а это пересмотр решения кассационной инстанции в связи с неоднозначной практикой в данном вопросе.

И согласно закона, вся практика должна идти в данном русле .... ИМХО

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ну формально или нет, а это пересмотр решения кассационной инстанции в связи с неоднозначной практикой в данном вопросе.

И согласно закона, вся практика должна идти в данном русле .... ИМХО

Я немного в курсе как принималось конкретно это решение :rolleyes: Могу заключить пари, что по второму кругу конечное решение будет в пользу банка даже если ДВС не обратит взыскания на предмет ипотеки.

Согласно закона, думаю Вы не правы. Нигде в законе не сказано, что имущество, пребывающее в иоптеке должно реализовываться исключительно на основании судебного решения о взыскании предмета ипотеки.

1) если оно может быть реализовано во исполнение судебных решений о взыскании в пользу третих кредиторов (при первоочередном удовлетворении требований ипотекодержателя) то почему оно не может быть продано во исполнениие судебного решения в пользу самого ипотекодержателя? Тем самыи искусственно ухудшаются права ипотекодержателя по сравнениюс другими кредиторами

2) обращение взыскания на предмет ипотеки - право, а не обязанность кредитора. Он может и не воспользоваться правами ипотекодержателя, просто подав иск о взыскании (именнно об этом и говорит последний Пленум ВСССУ)

А ДВС вообще аргументировал отказ тем, что у должника отсутствует имущество, на которое может быть обращено взыскание, поскольку на ипотечное имущество наложен запрет на отчуждение. Но запрет на отчуждение не касается пройцедуры исполнительного взыскания.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Отказ ВСУ конкретно в этом случае был чисто формальным. Других противоположных решений ВСУ я не знаю. Наоборот, в целом по Украине практика обратная. По решению о взыскании задолженности по кредиту обращается взыскание на все имущество должника, в т.ч. и находящееся в ипотеке, как кредитора, так и третьих лиц. Крым - отдельное государство.

Какм вы думаете, если банк повторно предъявит исполнительный документ к исполнению, с учетом "косяка ВССУ", каковы будут его шансы на успех?

Вы не правы. Шансов у Вас без нового решения не так уж и много. Предъявите еще раз к исполнению, то же самое и получите. К тому же ВССУ четко указал:

При цьому суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення. Винятком є ситуація коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положення статті 11 Закону України «Про іпотеку» (або статті 589 ЦК щодо заставодавця).

У разі якщо за судовим рішенням із відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то в порядку статті 373 ЦПК суд не може змінити спосіб виконання такого рішення на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості відповідно до Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» має виконуватись за рахунок усього майна, що належить боржнику.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Jarik

ч.4 ст.33 Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

и даже есть цела статья

Стаття 39. Реалізація предмета іпотеки за рішенням суду

У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

ч.1 ст. 41 Реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

а по поводу права ипотекодержателя, так его никто не лишает, ибо ипотека сама по себе тоже всего лишь право обратить взыскание на ипотечное имущество, гарантия исполнения обязательства, а не обязанность. хочешь - взыскивай с другого имущества, хочешь только с ипотеки, первоочередное право взыскать которое остается за кредитором

так что всу в данном случае прав, как бы кто ни критиковал

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      19 лютого 2020 року
      м. Київ
      Справа № 806/932/16 (К/9901/9234/18)
      Провадження № 11-117апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Житомирської обласної ради до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (далі - відділ ДВС), треті особи: Комунальна установа «Обласна база спеціального медичного постачання» Житомирської обласної ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «Союзмедтех», про визнання протиправною та скасування постанови, припинення чинності арешту
      за касаційною скаргою Житомирської обласної ради на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2016 року (судді Майор Г. І., Бучик А. Ю., Шевчук С. М.),
      УСТАНОВИЛА:
      У червні 2016 року Житомирська обласна рада звернулася до адміністративного суду з позовом, у якому просила визнати протиправною та скасувати постанову відділу ДВС від 12 січня 2016 року ВП № 48576779 про арешт майна боржника - Комунальної установи «Обласна база спеціального медичного постачання» Житомирської обласної ради та оголошення заборони його відчуження, а також припинити чинність накладеного цією постановою арешту майна й заборони його відчуження.
      Обґрунтовуючи позовні вимоги, Житомирська обласна рада зазначила, що оскаржувана постанова порушує право власності територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області в особі Житомирської обласної ради як органу управління та єдиного засновника боржника - Комунальної установи «Обласна база спеціального медичного постачання», оскільки арештоване майно перебуває в нього лише на праві оперативного управління.
      Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 19 вересня 2016 року позовну заяву залишив без розгляду, посилаючись на її подання з пропуском установленого законом строку звернення до адміністративного суду.
      Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 2 листопада 2016 року ухвалу суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справу належить розглядати за правилами господарського, а не адміністративного судочинства.
      Житомирська обласна рада подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2016 року в частині закриття провадження у справі.
      Незгода скаржника з висновком суду про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі мотивована тим, що Житомирська обласна рада не є учасником виконавчого провадження, у якому постановлено оскаржувану постанову про накладення арешту на майно, яке є власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області в особі Житомирської обласної ради. Тому, на переконання Житомирської обласної ради, враховуючи положення пункту 1 частини другої статті 17 КАС та частини першої статті 60 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХIV «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 606-ХIV), вона обґрунтовано звернулася за захистом прав до суду саме адміністративної юрисдикції.
      У запереченнях на касаційну скаргу відділ ДВС указує на непоширення на цю справу юрисдикції адміністративного суду, адже в порядку КАС можуть розглядатися лише справи щодо оскарження дій та рішень державного виконавця, пов`язаних з арештом майна, які не пов`язані зі спором про право на це майно.
      Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом правил предметної юрисдикції та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Згідно із частиною першою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час подання позову) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
      За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС у чинній редакції, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
      Відповідно до частини першої статті 60 Закону № 606-ХIV особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту.
      Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. При цьому для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав у суді.
      У цій справі Житомирська обласна рада порушує перед адміністративним судом питання про скасування постанови державного виконавця про арешт майната припинення чинності арешту й заборони відчуження майна, яке, за її твердженням, не належить боржникові у виконавчому провадженні, а є спільною власністю територіальних громад, інтереси яких представляє позивач.
      Учасниками цієї справи є юридичні особи, тому незалежно від підстав арешту майна, з огляду на характер спору позов про зняття арешту з майна згідно зі статтями 1 і 12 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на час подання позову, мав розглядатися за правилами господарського судочинства. Такий висновок відповідає висловленому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 757/21143/15-ц (провадження № 14-112цс18).
      Таким чином, з огляду на предмет і підстави позову, визначене позивачем коло учасників справи та зміст позовних вимог, висновок суду апеляційної інстанції про непоширення на цю справу юрисдикції адміністративного суду та необхідність вирішення спору в порядку господарського судочинства ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Доводи, викладені в касаційній скарзі, такого висновку не спростовують.
      За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Ураховуючи наведене, касаційну скаргу Житомирської обласної ради слід залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2016 року - без змін.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Житомирської обласної ради залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2016 рокузалишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      Н. П. Лященко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      Д. А. Гудима
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 88187846
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      04 березня 2020 року
      м. Київ
      справа № 752/22214/16-ц
      провадження № 61-21694 св 19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Луспеника Д. Д.,
      суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
      учасники справи:
      заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,
      суб`єкт оскарження - старший державний виконавець Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренко Максим Васильович,
      заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2 ,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 02 липня 2019 року у складі судді Чередніченко Н. П. та постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сержанюка А. С., Сушко Л. П.,
      ВСТАНОВИВ:
      1. Описова частина
      Короткий зміст вимог скарги
      У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії та рішення старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренка М. В., заінтересована особа - ОСОБА_2 .
      Скарга мотивована тим, що рішенням Голосіївського районного суд м. Києва від 24 січня 2018 року частково задоволено позов ОСОБА_2 . Усунуто ОСОБА_2 перешкоди у виховуванні та спілкуванні з малолітньою донькою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначено спосіб участі батька у вихованні доньки шляхом систематичних побачень. Визначено способи участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої - ОСОБА_3 наступним чином: кожної середи з 16 години 00 хвилин до 19 години 00 хвилин; кожної суботи з 10 години 00 хвилин до 17 години 30 хвилин; протягом перших двох місяців зустрічі проводити у присутності матері та фахівця із соціальної роботи у рекреаційних зонах і місцях дитячого дозвілля та протягом зазначеного періоду, ОСОБА_2 відвідувати консультації психолога Голосіївського Центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді. У подальшому, без присутності матері та фахівця. Відмовлено у задоволенні її зустрічного позову про визначення способу участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Постановою апеляційного суду м. Києва від 12 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Голосіївського районного суд м. Києва від 24 січня 2018 року у частині часткового задоволення позову ОСОБА_2 змінено. Зобов`язано її не чинити ОСОБА_2 перешкоди в участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено способи участі ОСОБА_2 у вихованні малолітньої дитини - ОСОБА_3 наступним чином перший місяць: щосереди з 17 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., щосуботи з 10 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв., без присутності матері; з другого місяця: 1-й та 3-й тиждень місяця: понеділок, п`ятниця з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв.; 2-й та 4-й тиждень місяця: вівторок, четвер з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв. та з 17 год. 00 хв. п`ятниці до 18 год. 00 хв. суботи; з 1-го по 15-те липня щороку; на день народження дитини - спільне святкування з урахуванням бажання дитини. У решті рішення Голосіївського районного суд м. Києва від 24 січня 2018 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      23 липня 2018 року Голосіївським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист з примусового виконання вищевказаного судового рішення, який перебуває на виконанні у Голосіївському районному відділі державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
      06 березня 2019 року старшим державним виконавцем Бондаренком М. В. у рамках виконавчого провадження № 57116426 було винесено постанову про арешт її коштів, як боржника. Зазначена постанова державного виконавця їй не направлялась, вона винесена з порушенням положень Закону України «Про виконавче провадження», оскільки арешт було накладено на її картковий рахунок, відкритий в акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), який нею використовується також для отримання аліментів на малолітню дитину.
      Обов`язковим при накладення арешту на кошти боржника є його накладення у розмірі та в обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням стягнення виконавчого збору і витрат виконавчого провадження. Проте державним виконавцем вживаються заходи для стягнення з неї сум штрафів у рамках виконавчого провадження № 57116426, які накладені незаконно. Крім того, нею виконується вказане судове рішення добровільно, державний виконавець неправомірно виносить акти про невиконання рішення суду, накладає штрафи, а також неправомірно наклав арешт на її кошти.
      З урахуванням викладеного та уточнених вимог ОСОБА_1 просила суд визнати дії старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренка М. В. неправомірними, а винесену ним постанову від 06 березня 2019 року про арешт її коштів, як боржника, незаконною, зобов`язати державного виконавця скасувати цю постанову.
      Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
      Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 02 липня 2019 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
      Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 червня 2019 року у справі № 640/7906/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування постанов державного виконавця про накладення штрафів від 23 квітня 2019 року, від 25 квітня 2019 року та від 26 квітня 2019 року було відмовлено. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 червня 2019 року у справі № 640/9642/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування постанов державного виконавця про накладення штрафів від 23 травня 2019 року та від 24 травня 2019 року також було відмовлено. Зазначеними судовими рішеннями спростовано доводи ОСОБА_1 щодо незаконності накладення на неї штрафів, унаслідок яких держаним виконавцем правомірно було винесено постанову про накладення арешту на її кошти.
      Постановою заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про результати перевірки виконавчого провадження від 13 лютого 2019 року № 8 було встановлено, у тому числі, що державним виконавцем у зв`язку з неналежним виконанням судового рішення боржником, ОСОБА_1 ,не було направлено подання щодо притягнення останньої до кримінальної відповідальності. Таким чином, посилання останньої на те, що нею виконується судове рішення суду, а державним виконавцем неправомірно складаються акти, накладаються штрафи та арешт на її кошти, є безпідставними.
      ОСОБА _1 належними доказами не підтверджено, що її банківський рахунок в АТ КБ «ПриватБанк»входить до переліку рахунків, який міститься у статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», кошти на які за законом заборонено звертати стягнення. Ненаправлення державним виконавцем заявнику оспорюваної постанови про арешт коштів боржника не є безумовною підставою для її скасування.
      Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
      Постановою Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, судове рішення суду першої інстанції залишено без змін.
      Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не виконувала у добровільному порядку судове рішення, а тому державний виконавець правомірно застосував заходи, передбачені статтями 32, 48 Закону України «Про виконавче провадження», наклав штраф на боржника, а у подальшому наклав арешт на її кошти у межах суми звернення стягнення.
      Посилання ОСОБА_1 на те, що банківський рахунок, на який накладено арешт, використовується нею для отримання аліментів на дитину, а тому слід скасувати постанову державного виконавця про арешт коштів боржника, є безпідставними, оскільки зазначений рахунок не входить до переліку рахунків, на кошти яких заборонено звертати стягнення.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її скаргу задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 752/22214/16-ц з Голосіївського районного суду м. Києва.
      У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2020 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга мотивована тим, що державним виконавцем накладено арешт на банківський рахунок, на який надходять аліменти на утримання дитини, а не на належні їй грошові кошти, а згідно зі статтею 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Аліменти на утримання дитини є іншою допомогою на дітей у контексті пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, з моменту накладення арешту на банківські рахунки ОСОБА_1 , її дитина обмежена у здійснені права власності на аліменти.
      Державний виконавець у постанові про арешт коштів боржника не зазначив ні реквізити відкритих рахунків боржника у фінансових установах, ні підстави для накладення арешту на її кошти, ні суму, у межах якої накладено арешт. Крім того, державним виконавцем не було направлено ОСОБА_1 оспорювану постанову.
      Доводи особи, яка подала відзив
      У березні 2020 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, державний виконавець правомірно наклав штрафи на боржника, а у подальшому наклав арешт на її кошти у межах суми звернення стягнення, оскільки ОСОБА_1 у добровільному порядку судове рішення не виконувала.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      Рішенням Голосіївського районного суд м. Києва від 24 січня 2018 року частково задоволено позов ОСОБА_2 . Усунуто ОСОБА_2 перешкоди у виховуванні та спілкуванні з малолітньою донькою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,та визначено спосіб участі батька у вихованні доньки шляхом систематичних побачень. Визначено способи участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої - ОСОБА_3 наступним чином: кожної середи з 16 години 00 хвилин до 19 години 00 хвилин; кожної суботи з 10 години 00 хвилин до 17 години 30 хвилин; протягом перших двох місяців зустрічі проводити у присутності матері, ОСОБА_1 , та фахівця із соціальної роботи у рекреаційних зонах і місцях дитячого дозвілля та протягом зазначеного періоду, ОСОБА_2 відвідувати консультації психолога Голосіївського Центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді. У подальшому, без присутності матері та фахівця. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Постановою апеляційного суду м. Києва від 12 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Голосіївського районного суд м. Києва від 24 січня 2018 року у частині часткового задоволення позову ОСОБА_2 змінено. Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди в участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено способи участі ОСОБА_2 у вихованні малолітньої дитини - ОСОБА_3 наступним чином перший місяць: щосереди з 17 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., щосуботи з 10 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв., без присутності матері; з другого місяця: 1-й та 3-й тиждень місяця: понеділок, п`ятниця з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв.; 2-й та 4-й тиждень місяця: вівторок, четвер з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв. та з 17 год. 00 хв. п`ятниці до 18 год. 00 хв. суботи; з 1-го по 15-те липня щороку; на день народження дитини - спільне святкування з урахуванням бажання дитини. У решті рішення Голосіївського районного суд м. Києва від 24 січня 2018 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      23 липня 2018 року Голосіївським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист з примусового виконання вищевказаного судового рішення, який перебуває на виконанні у Голосіївському районному відділі державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
      Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 червня 2019 року у справі № 640/7906/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування постанов державного виконавця про накладення штрафів від 23 квітня 2019 року, від 25 квітня 2019 року та від 26 квітня 2019 року було відмовлено. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 червня 2019 року у справі № 640/9642/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування постанов державного виконавця про накладення штрафів від 23 травня 2019 року та від 24 травня 2019 року також відмовлено.
      06 березня 2019 року старшим державним виконавцем Бондаренком М. В. у рамках виконавчого провадження № 57116426 було винесено постанову про арешт коштів боржника, згідно з якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках ОСОБА_1 , відкритих у банківських установах, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення, на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів на суму 62 900 грн.
      2. Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Відповідно до частини першої статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
      Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
      Статтею 179 СК України визначено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.
      Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
      Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.
      Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.
      У частині першій статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
      Відповідно до пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення не може бути звернено на допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною-інвалідом, по тимчасовій непрацездатності у зв`язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом.
      Суди у порушення вищевказаних положень закону не звернули уваги на те, що аліменти, одержані на дитину, є її власністю, ці грошові кошти мають цільове призначення виключно в інтересах дитини, тому на них не може бути звернуто стягнення.
      Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей. При цьому СК України уточнює правовий режим аліментів, отриманих на неповнолітню дитину шляхом визнання за нею права брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання.
      Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 березня 2018 року у справі 682/690/16-ц, провадження № 61-1469 св 17.
      Ураховуючи викладене, суди у порушення зазначених вище положень закону не визначилися з характером спірних правовідносин, не надали належної правової оцінки доводам заявника, не врахували, що аліменти мають цільове призначення виключно в інтересах дитини, не звернули уваги на те, що на кошти, які передбачені для утримання дитини, державним виконавцем накладено арешт.
      При цьому судами взагалі не спростовано доводів ОСОБА_1 про те, що державним виконавцем накладено арешт на банківський рахунок, на який надходять аліменти на утримання дитини, та не враховано, що аліменти на утримання дитини є іншою допомогою на дітей у контексті пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження».
      Крім того, відповідно до частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.
      Згідно з частиною першою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
      Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що стягнення на майно боржника у вигляді накладення арешту на грошові кошти здійснюється у розмірі та обсязі, необхідному для виконання за виконавчим документом з метою забезпечення реального виконання рішення суду.
      Крім того, аналіз положень статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» вказує на те, що рішення суду про стягнення коштів та рішення суду про зобов`язання вчинити певні дії є різними за своєю правовою природою, тому для цих рішень встановлено різний порядок їх виконання.
      Тобто положеннями Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено можливості накладення арешту на грошові кошти боржника при виконанні рішення немайнового характеру, а відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних положень закону не врахували, що оскільки своєю суттю рішенням Голосіївського районного суд м. Києва від 24 січня 2018 року, у не зміненій при апеляційному перегляді частині, та постанова апеляційного суду м. Києва від 12 липня 2018 року, які перебувають на примусовому виконанні, носять немайновий характер, виконавчий документ не містить жодних вимог щодо стягнення грошових коштів з боржника й закон прямо не передбачає можливість застосувати арешт грошових коштів, як спосіб забезпечення виконання рішення немайнового характеру, то державний виконавець має застосовувати тільки ті заходи, які передбачені Розділом 8 Закону України «Про виконавче провадження». Ці заходи повинні бути спрямовані на забезпечення виконання рішення саме немайнового характеру.
      Намагання державного виконавця забезпечити виконання судового рішення немайнового характеру за допомогою заходів, які прямо не передбачені законом є втручанням у право боржника на мирне володіння майном, тобто порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
      Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом
      повно , але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення скарги.
      Щодо судових витрат
      Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Відповідно до статті 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
      У зв`язку з цим з Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києвіпідлягає стягненню 384 (триста вісімдесят чотири) грн 20 коп. на користь ОСОБА_1 на відшкодування судового збору, сплаченого нею за подання апеляційної скарги та 384 (триста вісімдесят чотири) грн 20 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого нею за подання касаційної скарги.
      Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 452 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 02 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року скасувати.
      Скаргу ОСОБА_1 на дії та рішення старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренка Максима Васильовича, заінтересована особа - ОСОБА_2 , задовольнити.
      Визнати дії старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренка Максима Васильовича неправомірними.
      Визнати постанову старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренка Максима Васильовича від 06 березня 2019 року про арешт коштів боржника незаконною та скасувати.
      Стягнути з Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві 384 (триста вісімдесят чотири) грн 20 коп. на користь ОСОБА_1 на відшкодування судового збору, сплаченого нею за подання апеляційної скарги та 384 (триста вісімдесят чотири) грн 20 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого нею за подання касаційної скарги.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Д. Д. Луспеник
      Судді: І. А. Воробйова
      Б. І. Гулько
      Р. А. Лідовець
      Ю. В. Черняк
      Джерело: ЄДРСР 88187501
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 лютого 2020 року
      м. Київ
      Справа № 813/1341/15
      Провадження № 11-38апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції (далі - Шевченківський ВДВС, ДВС відповідно), треті особи: ОСОБА_1 , Львівське комунальне підприємство «Рясне-402» (далі - КП «Рясне-402»), про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії
      за касаційною скаргою Шевченківського ВДВС на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року (суддя Костецький Н. В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року(судді Костів М. В., Шавель Р. М., Бруновська Н. В.),
      УСТАНОВИЛА:
      У березні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до Шевченківського ВДВС, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 , КП «Рясне 402», про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.
      Позивач просив визнати протиправними та скасувати постанови Шевченківського ВДВС від 19 березня 2010 року (без номера), 15 липня 2013 року (ВП38375829), 5 грудня 2014 року (ВП45537621) у частині накладення арешту на нерухоме майно - трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 67,20 кв. м, житлова - 41,80 кв. м, зобов`язати відповідача звільнити з-під арешту вказане нерухоме майно.
      У позові ТОВ «ФК «Вектор Плюс» зазначило, що накладення арешту на майно, яке перебуває в іпотеці у позивача, обмежує забезпечене іпотекою право позивача на першочергове задоволення вимог за кредитним договором.
      Львівський окружний адміністративний суд постановою від 24 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року, позов задовольнив: визнав протиправними та скасував постанови 19 березня 2010 року (без номера), 15 липня 2013 року (ВП38375829), 5 грудня 2014 року (ВП45537621) Шевченківського ВДВС у частині накладення арешту на нерухоме майно - трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 67,20 кв. м, житлова - 41,80 кв.м та зобов`язав відповідача звільнити з-під арешту вказану квартиру.
      Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що зважаючи на черговість реєстрації обтяжень, ТОВ «ФК «Вектор Плюс», як обтяжувач з вищим пріоритетом, встановленим Законом України від 5 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку», володіє переважним та першочерговим правом на задоволення своїх вимог щодо одного й того ж нерухомого майна, а тому у відповідача не було правових підстав для накладення арешту на зазначене майно на користь інших кредиторів, що не є заставодержателями.
      Не погодившись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, 10 травня 2016 року Шевченківський ВДВС подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
      У касаційній скарзі відповідач зазначає, зокрема, що спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 червня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою, копії касаційної скарги направлено учасникам справи.
      16 січня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
      Відповідно до цієї норми суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
      Ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивовано тим, що у спорах з подібними правовідносинами, а саме щодо зняття арешту, накладеного на предмет іпотеки, існує неузгодженість правових позицій касаційних судів різної юрисдикції Верховного Суду, як в питаннях застосування норм матеріального права, так і питаннях застосування норм процесуального права. Суд вважає за необхідне відступити від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 338/1118/16-ц з подібними правовідносинами.
      Зокрема, у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 826/4661/15 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що норми Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»у редакції від 16 лютого 2010 року містять гарантії заставодержателя на першочергове задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави, а тому оскаржувані постанови про накладення арешту на предмет іпотеки не порушують права та інтереси позивача, оскільки отримані за рахунок реалізації заставленого майна кошти будуть використані для задоволення вимог інших стягувачів лише після повного задоволення вимог заставодержателя.
      Водночас Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 338/1118/16-ц зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи судові рішення у справі, не врахували норми матеріального права та зробили помилковий висновок про відмову в задоволенні позову, оскільки накладення арешту на квартиру - предмет іпотеки порушує права іпотекодержателя, тому така квартира підлягає звільненню з-під арешту, накладеного органом ДВС.
      На думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, наведене свідчить про неузгодженість правових позицій Верховного Суду як у питанні застосування норм матеріального права, так і в питанні визначення підсудності у справах щодо зняття арешту, накладеного на предмет іпотеки.
      Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 січня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіній І. В.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27 лютого 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
      3 червня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 11/0/30-19, виданого на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 «Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду», відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.
      Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 3 червня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенку О. Б.
      Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Під час розгляду справи суди встановили, що 18 квітня 2008 року ОСОБА_1 уклала з Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк») кредитний договір № 1301/0408/71-054.
      За умовами цього договору ВАТ «Сведбанк» (кредитор) надає ОСОБА_1 (позичальнику) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, а позичальник зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.
      На забезпечення належного виконання зобов`язання за цим кредитним договором укладено іпотечний договір від 18 квітня 2008 року.
      Відповідно до іпотечного договору ОСОБА_1 (іпотекодавець) передає в іпотеку ВАТ «Сведбанк» (іпотекодержателю) у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за договором кредиту від 18 квітня 2008 року № 1301/0408/71-054 нерухоме майно - трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 67,20 кв. м, житлова - 41,80 кв.м.
      Обтяження за цим іпотечним договором відступлено ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та зареєстровано у Державному реєстрі іпотек.
      З матеріалів справи вбачається, що 28 листопада 2012 року ПАТ «Сведбанк» відступило ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відповідно до договору факторингу № 15 свої права вимоги за зобов`язаннями відповідача за кредитним договором та іпотечним договором.
      13 березня 2015 року позивачу (при зверненні до нотаріуса) стало відомо, що на майно ОСОБА_1 , у тому числі на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором від 18 квітня 2008 року, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 67,20 кв. м, житлова - 41,80 кв. м, за вказаною вище адресою, Шевченківським ВДВС накладено арешти, зокрема: арешт на все майно - постановою від 19 березня 2010 року (без номера), арешт на все майно - постановою від 15 липня 2013 року (ВП38375829), арешт на все майно - постановою від 5 грудня 2014 року (ВП45537621).
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Згідно із частиною другою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      Пунктами 1 і 7 частини першої статті 3 КАС визначено, що справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; а суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Частиною першою статті 17 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4, 19 КАС у чинній редакції, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
      Відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV«Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із цим позовом; далі - Закон № 606-ХІV) рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      Положеннями статті 52 цього Закону визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається насамперед на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
      Згідно зі статтею 57 Закону № 606-ХІV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
      Правове регулювання вказаних положень на сьогодні здійснюється положеннями статей 48, 50, 56 та 74 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VІІІ).
      Положеннями статті 60 Закону № 606-ХІVвизначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У разі наявності письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов`язані зі зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
      З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.
      Як установлено судами та вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення до суду із цим позовом стало те, що накладення арешту на майно, яке належить ОСОБА_1 та перебуває в іпотеці у позивача, обмежує забезпечене іпотекою право ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на першочергове задоволення вимог за кредитним договором.
      ТОВ «ФК «Вектор Плюс», зазначаючи про протиправність дій відповідача при накладенні арешту на майно, фактично вказує на наявність першочергового права на задоволення вимог за кредитним договором порівняно із вимогами КП «Рясне-402», і, як наслідок, відсутність у КП «Рясне-402»першочергового права на стягнення боргу з власника квартири - ОСОБА_1 .
      Оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна, не приведе до належного захисту прав позивача, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 60 Закону № 606-ХІV(стаття 59 Закону № 1404-VІІІ).
      Статтею 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК; у редакції, що діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
      Відповідно до статті 19 ЦПК (у чинній редакції) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК у чинній редакції) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      ГПК також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6 частини першої статті 20 ГПК).
      Ураховуючи наведене та сукупність обставин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про визнання протиправним та скасування постанов державного виконавця про накладення арешту на майно є цивільно-правовим та залежно від суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.
      З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди помилково розглянули справу за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір у цій справі має приватноправовий характер.
      За нормами частини третьої статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.
      За правилами частини першої статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
      З цих підстав Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості висловитися щодо неузгодженості правових позицій касаційних судів цивільної та адміністративної юрисдикцій Верховного Суду в питанні застосування норм матеріального права щодо зняття арешту, накладеного на предмет іпотеки.
      Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі.
      За змістом частини третьої статті 354 КАС у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.
      За правилами частини першої статті 239 КАС якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
      За частиною шостою статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 243, 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції задовольнити частково.
      2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року скасувати.
      3. Провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, треті особи: ОСОБА_1 , Львівське комунальне підприємство «Рясне-402», про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - закрити.
      4. Роз`яснити позивачеві, що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду господарської юрисдикції та що він має право протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      Н. П. Лященко
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      О. С. Золотніков
      Джерело: ЄДРСР 88168812
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      17 січня 2020 року
      Київ
      справа № 340/1018/19
      адміністративне провадження № К/9901/22118/19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
      судді-доповідача - Єресько Л.О.,
      суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
      розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 340/1018/19
      за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області про скасування постанови про накладення штрафу
      за касаційною скаргою Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області
      на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 травня 2019 року, ухвалене суддею Притулою К.М., та
      на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі головуючого судді Юрка І.В., суддів Чабаненка С.В., Чумака С.Ю.,
      УСТАНОВИВ :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. В квітні 2019 року Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - позивач, ГУ ПФУ в Кіровоградській області) звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (далі - відповідач, УДВС ГТУЮ у Кіровоградській області), в якому просив:
      1.1. визнати протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Борисенко Л.П.;
      1.2. скасувати постанову про арешт коштів боржника ВП № 58106584 від 16 квітня 2019 року.
      2. В обґрунтування позову позивач зазначив, що через рахунок № НОМЕР_1 в Філії - Кіровоградське обласне управління АТ "Ощадбанк", МФО 323475 здійснюється виплата заробітної плати та сплата податків і зборів позивача. Зазначає, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 травня 2019 року позовні вимоги задоволено.
      3.1. Визнано протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Борисенко Л.П. та скасовано постанову про арешт коштів боржника ВП № 58106584 від 16 квітня 2019 року.
      4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що кошти Головного управління ПФУ на рахунку № НОМЕР_1 в Філії - Кіровоградське обласне управління АТ "Ощадбанк", МФО 323475 підпадають під категорію захищених коштів, на які згідно з частиною 2 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон № 1404-VIII) заборонено накладати арешт.
      5. Не погодившись із з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу.
      6. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2019 року апеляційну скаргу УДВС ГТУЮ у Кіровоградській області залишено без задоволення.
      6.1. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 травня 2019 року в адміністративній справі № 340/1018/19 змінити в його мотивувальній частині. В іншій частині рішення залишено без змін.
      7. Так, змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржуваною постановою накладено арешт на кошти позивача без визначення розміру суми стягнення, чи в розмірі 14892 грн, чи в розмірі 628739,80 грн, що протирічить вимогам частини 3 статті 56 Закону № 1404-VIII. Крім того, відповідачем накладено арешт не тільки на визначений в постанові рахунок, а й на всі рахунки позивача без визначення їх номерів та банківських установ, де вони відкриті. Відповідачем в оскаржуваній постанові не зазначено обгрунтування необхідності накладенні арешту на всі рахунки боржника, при наявності заборгованості по виконавчому збору у виконавчому провадженні ВП №58106584 в розмірі 14892 грн.
      Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
      8. 05 серпня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 травня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2019 року у справі №340/1018/19, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення суддів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
      9. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що рішення судів є незаконними та необгрунтованими; судами неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи; висновки, викладені у рішеннях судів, не відповідають обставинам справи; судами неправильно застосовано норми матеріального права.
      9.1. Скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції невірно протлумачено положення статей 48, 56 Закону № 1404-VIII та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, оскільки за зведеним виконавчим провадженням арешт накладається на загальну суму заборгованості за зведеним виконавчим провадженням з урахуванням стягнення виконавчого збору, а тому загальна сума заборгованості по зведеному виконавчому провадженню № 57832568 про стягнення коштів з боржника - ГУ ПФУ в Кіровоградській області становить 628739,80 грн. Звертав увагу на те, що рахунок № НОМЕР_1 в Філії Кіровоградське обласне управління АТ "Ощадбанк" призначений для обліку коштів для забезпечення господарської діяльності.
      9.3. Також, скаржник вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки обмежив строки надіслання відзиву на позовну заяву, чим порушив право відповідача на захист та виконання статті 162 КАС України.
      10. Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.
      11. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 15 січня 2020 року дана касаційна скарга була прийнята до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті 345 КАС України.
      Позиція інших уч