Tavrija77

Постановление ВСУ по пересмотру о возврате исполнительного документа о взыскании задолженности в пользу Эрсте банка без исполнения

Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

8 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      7
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      7
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2011 року

м. Сімферополь

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:

головуючого судді: Дралла І.Г.,
суддів: Пономаренко А.В., Павловської І.Г.,
при секретарі: Таранець О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за скаргою Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» на дії відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції АР Крим, за апеляційною скаргою ПАТ «Ерсте Банк» на ухвалу Київського районного суду міста Сімферополя АР Крим від 16 червня 2011 року, -

в с т а н о в и л а :

ПАТ «Ерсте Банк» звернулося до суду зі скаргою на дії відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції АР Крим. Заявник вказує, що 30 березня 2010 року виконавчий лист по справі №2-5091 був направлений на примусове виконання до Київського відділу ДВС, але 7 червня 2010 року виконавчий лист був направлений до ВДВС Сімферопольського районного управління юстиції АРК і 18 червня 2010 року було відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню рішення Київського районного суду міста Сімферополя від 10.11.2009 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ерсте Банк» 1232 025 гривень 95 копійок та судові витрати 1950 гривень.

21 квітня 2011 року державним виконавцем була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п.2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у боржника немає майна на яке може бути звернуто стягнення. Із зазначеною постановою ПАТ «Ерсте Банк» не погоджується, вважає її незаконною та необґрунтованою, оскільки за боржником зареєстровано майно, на яке може бути звернено стягнення, а саме садовий будинок АДРЕСА_1. Крім того, стягувачем було авансовано витрати повязані з проведенням оцінки майна в розмірі 1200 гривень і ця сума була зарахована на рахунок виконавчої служби. На підставі листа ВДВС банком було опубліковано оголошення в газеті про вартість арештованого майна. Таким чином, державний виконавець провів заходи для примусового стягнення на користь банка майна боржника, проте замість передачі документів для реалізації, безпідставно виніс постанову про повернення виконавчого документу. Заявник просить суд визнати дії виконавчої служби неправомірними, скасувати постанову державного виконавця від 21.04.2011 року та зобовязати державну виконавчу службу Сімферопольського районного управління юстиції АР Крим звернути стягнення на садовий будинок, що належить ОСОБА_1

Ухвалою Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 16 червня 2011 року скарга залишена без задоволення, у звязку з її необґрунтованістю та безпідставністю.

В апеляційній скарзі ПАТ «Ерсте Банк» просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити по справі нову ухвалу, якою скаргу задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, при висновках суду, які не відповідають фактичним обставинам.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 8 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України "Про іпотеку". Відповідно до пункту 2 Розділу VI "Прикінцеві положення" даного Закону законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

За загальним правилом новий акт законодавства застосовується до цивільних відносин, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно з частинами 1, 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» встановлено, які відомості зазначаються у рішенні суду, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Про реалізацію іпотекодержателем своїх прав на підставі рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки йдеться також в перших частинах статей 36, 38 Закону України «Про іпотеку».

В вищеназваних нормах права зазначається як на підставу звернення стягнення на предмет іпотеки саме рішення суду, постановлене за результатами розгляду відповідного позову.


Таким чином, за термінологією законодавчих актів, підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки слід вважати рішення суду відповідного змісту, яке ухвалюється за результатами розгляду цього питання в позовному провадженні.

Доводи апеляційної скарги про необхідність застосування при примусовому виконанні рішення суду про стягнення боргу за кредитним договором положень ст. ст. 52, 62-1 Закону України «Про виконавче провадження» щодо реалізації заставленого майна, на думку колегії суддів не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вказана норма права, так як і Закон України «Про заставу» не регулює правовідносини, повязані з окремим видом застави - іпотекою.

Постановою державного виконавця від 21.04..2011 року виконавчий документ повернено з підстав п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Державний виконавець правомірно виходив з того, що у боржника ОСОБА_1 немає майна на яке може бути звернуто стягнення державним виконавцем при виконанні рішення суду.

Садовий будинок, який є у власності ОСОБА_1 є предметом іпотеки та на нього накладено заборону відчуження приватним нотаріусом 1 жовтня 2007 року на підставі договору іпотеки між ПАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 Державний виконавець не може самостійно зняти заборону на відчуження майна накладену нотаріусом та реалізувати предмет іпотеки. Для цього потрібно відповідне рішення суду, якого на теперішній час немає, у звязку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що дії державного виконавця відповідають вимогам закону.


Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд першої інстанції зробив правильні висновки та правильно застосував правові норми та постановив ухвалу, підстав для скасування якої колегія суддів за доводами апеляційної скарги не вбачає.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

У даному випадку ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог закону, що є правовою підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін ухвали суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312 ч.1 п.1, 313-315 ЦПК України, колегія суддів , -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» відхилити.

Ухвалу Київського районного суду міста Сімферополя АР Крим від 16 червня 2011 року залишити без змін.


Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції в порядку визначеному статтями 323-325 ЦПК України.

Судді : Дралло І.Г. Пономаренко А.В. Павловська І.Г.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/18123920

Share this post


Link to post
Share on other sites

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2011 року м. Київ

Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Євтушенко О.І., розглянувши матеріали за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» на ухвалу Київського районного суду м.Сімферополя від 16 червня 2011 року та на ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 серпня 2011 року

в справі за скаргою Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» на дії відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції Автономної Республіки Крим,

в с т а н о в и в:

Ухвалою Київського районного суду м.Сімферополя від 16 червня 2011 року залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 серпня 2011 року скаргу ПАТ «Ерсте Банк» на дії відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції Автономної Республіки Крим залишено без задоволення.

У касаційній скарзі представник ПАТ «Ерсте Банк» - Селіщев І.О. порушує питання про скасування ухвалених в справі судових рішень та просить ухвалити нове рішення, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм матеріального права та неправильним застосуванням норм процесуального права.

У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Із матеріалів касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Керуючись п. 5 ч. 3 , ч.5 ст. 328 ЦПК України,

у х в а л и в:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» на ухвалу Київського районного суду м.Сімферополя від 16 червня 2011 року та на ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 серпня 2011 року в справі за скаргою Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» на дії відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції Автономної Республіки Крим - відмовити.

Копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ разом із доданими до касаційної скарги матеріалами направити скаржнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: О.І. Євтушенко

http://reyestr.court.gov.ua/Review/18986951

Share this post


Link to post
Share on other sites

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2012 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах та Судової палати у господарських справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів:Балюка М.І.,

Барбари В.П.,Гуменюка В.І., Ємця А.А.,Онопенка В.В., Охрімчук Л.І.,Берднік І.С.,Жайворонок Т.Є.,Патрюка М.В.,Григорєвої Л.І.,Колесника П.І.,Романюка Я.М.,Гуля В.С., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Шицького І.Б.,

-за участю представника публічного акціонерного товариства “Ерсте Банк” Доценко А.І.,

розглянувши в судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства “Ерсте Банк” про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2011 року у справі за скаргою публічного акціонерного товариства “Ерсте Банк” на дії відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції,

в с т а н о в и л а:

У травні 2011 року публічне акціонерне товариство “Ерсте Банк” (далі Банк) звернулось до суду з вищезазначеною скаргою, посилаючись на те, що 7 червня 2010 року виконавчий лист по справі №2-5091 було направлено на примусове виконання до відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції (далі ВДВС Сімферопольського РУЮ), де 18 червня 2010 року було відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню заочного рішення Київського районного суду міста Сімферополя від 19 листопада 2009 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку 1 232 025 грн. 95 коп. та 1 950 грн. судових витрат. 21 квітня 2011 року державним виконавцем ВДВС Сімферопольського РУЮ винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України “Про виконавче провадження” з мотивів відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення. Банк зазначав, що винесена постанова є незаконною та необґрунтованою, оскільки за боржником зареєстровано майно, на яке може бути звернуто стягнення, а саме садовий будинок АДРЕСА_1. Крім того, державним виконавцем було проведено заходи для примусового стягнення на користь Банка майна боржника, проте замість передачі документів для реалізації, безпідставно повернуто виконавчий документ. Банк просив суд визнати дії державної виконавчої служби неправомірними, скасувати постанову державного виконавця ВДВС Сімферопольського РУЮ від 21 квітня 2011 року та зобовязати цей відділ державної виконавчої служби звернути стягнення на указаний садовий будинок.

Ухвалою Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 червня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 серпня 2011 року, скарга Банку залишена без задоволення.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2011 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Банку на зазначені ухвали суду.

2 грудня 2011 року Банк подав до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд судових рішень.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2011 року допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за скаргою Банку на дії ВДВС Сімферопольського РУЮ за заявою Банку про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2011 року.

Ухвалами судді Верховного Суду України від 26 грудня 2011 року відкрито провадження у справі та здійснено підготовчі дії відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 360-1 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України).

У заяві Банку про перегляд судових рішень порушується питання про скасування ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2011 року з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, неоднакового застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень Банк посилається на постанову Вищого господарського суду України від 12 серпня 2010 року у справі №2-23/10674-2008.

Банк указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими Вищим господарським судом України в зазначеній для прикладу постанові, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 360-2 ЦПК України справа розглядається на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України цивільної та господарської юрисдикції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Банку, дослідивши доводи заяви, колегія суддів Судової палати у цивільних справах та Судової палати у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні скарги на дії державного виконавця, суд першої інстанції на підставі ч. 8 ст. 54 Закону України “Про виконавче провадження”, ст. ст. 33, 39 Закону України “Про іпотеку”, з висновками якого погодились і суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що постановою від 21 квітня 2011 року державний виконавець правильно повернув виконавчий документ з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України “Про виконавче провадження”, оскільки у боржника ОСОБА_1 немає майна, на яке може бути звернуто стягнення державним виконавцем при виконанні рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, а наявний у власності ОСОБА_1 садовий будинок є предметом іпотеки, на який накладено заборону відчуження приватним нотаріусом 1 жовтня 2007 року на підставі договору іпотеки, укладеного між Банком та ОСОБА_1

В обґрунтування заяви Банк указує на неоднакове застосування судами касаційних інстанцій норм матеріального права, а саме: п. 2 ч. 1 ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження” (аналогічна за змістом п. 2 ч. 1 ст. 47 у редакції Закону України №2677-VI від 4 листопада 2010 року (далі Закон №2677-VI)), ч. 8 ст. 52 Закону України “Про виконавче провадження” (аналогічна за змістом ч. 8 ст. 54 Закону у редакції Закону №2677-VI).

У постанові Вищого господарського суду України від 12 серпня 2010 року у справі №2-23/10674-2008, на яку посилається заявник, обґрунтовуючи підстави подання заяви до Верховного Суду України, суд вирішував скаргу щодо законності дій державного виконавця відділу державної виконавчої служби Первомайського районного управління юстиції при винесенні постанови про повернення виконавчого документу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження” (у редакції Закону, що діяла до набрання чинності Законом №2677-VI). Винесена постанова державного виконавця мотивована тим, що все рухоме майно боржника перебуває в заставі стягувача згідно з договором застави, виконавчий документ про звернення стягнення на заставне майно на виконанні у відділі державної виконавчої служби не знаходиться, інше майно боржника на яке можна звернути стягнення відсутнє.

Частиною 8 ст. 54 Закону України “Про виконавче провадження” у редакції Закону №2677-VI передбачено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України “Про іпотеку”.

Разом з тим, постанова Вищого господарського суду України, на яку посилається заявник, не містить установлених судом фактичних обставин з питань звернення державним виконавцем стягнення на предмет іпотеки та матеріально-правового регулювання цих відносин.

Викладене не дає підстав для висновку про те, що суди касаційних інстанцій при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору та за аналогічних фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшли протилежних висновків щодо заявлених вимог.

Ураховуючи те, що зазначене заявником судове рішення не є прикладом неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, вважати заяву обґрунтованою підстав немає.

Відповідно до статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 355, 360-2, 360-3, 360-5 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах та Судової палати у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства “Ерсте Банк” про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2011 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий А.Г. Ярема

Судді: М.І. Балюк

В.П. Барбара

І.С. Берднік

П.І. Колесник

Н.П. Лященко

В.В. Онопенко

Л.І. Григорєва

В.С. Гуль

В.І. Гуменюк

А.А. Ємець

Т.Є. Жайворонок

Л.І. Охрімчук

М.В. Патрюк

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

І.Б. Шицький

http://reyestr.court.gov.ua/Review/21840080

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ну, и чё банк так тупит? Прикидывю каких звездей получил их юрдепартамент за некомпетентность))))))))))))))))))))))

Сопли и крики неслись!!! м-м-м-м... наверное аж в метро слышно было)) 4 инстанции продуть - это надо уметь!

Относительно позиции скажу, что суды правильно разобрались в ситуации, оценили обстоятельства и материалы дела, заслушали и УСЛЫШАЛИ стороны дела, и пришли к обоснованному выводу о безосновательности требований взыскателя - ЭРСТЭбанка.

Share this post


Link to post
Share on other sites

А как быть если в решении "про звернення стягнення на предмет іпотеки" не указан способ реализации имущества, как того требует ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про іпотеку». Решение заочное 2010 года, варианты на отмену рассматриваются, но есть проблема по срокам. Исп. производство открыто и имущество описано.

Share this post


Link to post
Share on other sites

А как быть если в решении "про звернення стягнення на предмет іпотеки" не указан способ реализации имущества, как того требует ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про іпотеку». Решение заочное 2010 года, варианты на отмену рассматриваются, но есть проблема по срокам. Исп. производство открыто и имущество описано.

Пусть попробуют взыскать по несоответствующему решению. Есть много шансов на оспаривание именно исполнительного производства и путем разъяснения решения этого не решить :)

Придется взыскателю получать новое решение.

Share this post


Link to post
Share on other sites

ну блин практика, куда повернуть туда и выйдет

моя позиция (в том числе выраженная и на этом форуме) всегда была одна - обращение взыскания на имущество пребывающее в ипотеке возможно только по отдельному решению суда принятое согласно закона о ипотеке. все другие решения, в том числе, взыскания задолженности, - в сад. в реестре есть порядочное количество решений как ВХСУ так и ВССУ противоположеное. ну вот дождались ВСУ. браво!

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Пусть попробуют взыскать по несоответствующему решению. Есть много шансов на оспаривание именно исполнительного производства и путем разъяснения решения этого не решить :)

Придется взыскателю получать новое решение.

Но ведь банк может подать заявление на вынесение судом дополнительного решения по ч.2 ст. 220 ЦПК

Share this post


Link to post
Share on other sites

Но ведь банк может подать заявление на вынесение судом дополнительного решения по ч.2 ст. 220 ЦПК

Дополнительное решение тут не пройдет. Нужно изменять способ исполнения, но есть нюансы ;)

Share this post


Link to post
Share on other sites

Дополнительное решение тут не пройдет. Нужно изменять способ исполнения, но есть нюансы ;)

Просветите... если не трудно, а то я чего-то не понимаю :wacko:

Просто я хотел цепляться за отмену заочки, а тут получается, что можно отменить исполнение. Как бы не пролететь ненароком по заочке пока буду "бороться" с исполнителями.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Просветите... если не трудно, а то я чего-то не понимаю :wacko:

Просто я хотел цепляться за отмену заочки, а тут получается, что можно отменить исполнение. Как бы не пролететь ненароком по заочке пока буду "бороться" с исполнителями.

Стаття 373. Відстрочка і розстрочка виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання

1. За наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

Но в данном случае есть специальные нормы ЗУ Об ипотеке и порядке обращения взыскания. Поэтому банку придется подавать новый иск, но его могут удовлетворить частично, чтобы не было двойного взыскания.

Относительно Вашей ситуации, на мой взгляд, одно другому не мешает.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Стаття 373. Відстрочка і розстрочка виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання

1. За наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

Но в данном случае есть специальные нормы ЗУ Об ипотеке и порядке обращения взыскания. Поэтому банку придется подавать новый иск, но его могут удовлетворить частично, чтобы не было двойного взыскания.

Относительно Вашей ситуации, на мой взгляд, одно другому не мешает.

Понял. Спасибо.

Если отменить заочку, то вопрос с исполнительным производством сам отпадет.

Буду отменять, если не выйдет, займемся исполнителями.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Понял. Спасибо.

Если отменить заочку, то вопрос с исполнительным производством сам отпадет.

Буду отменять, если не выйдет, займемся исполнителями.

абсолютно верная позиция. Тем более, что в этих рамках (даже если откажут в удовлетворении заявления о пересмотре) можно будет признавать и/лист таким, что не подлежит исполнению.

Вот, например кусочек практики:

__________________________________________.doc

Share this post


Link to post
Share on other sites

я в аналогичном случае предлагаю использовать ст. 48 ЗУ “Про виконавче провадження”, виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню). и требовать от исполнителя вернуть исполнительный документ.

если использовать ваш вариант то время очень сильно затягивается, и вполне возможно что апелляция уже будет рассмотрена, а ваше заявление еще нет)

___________________222.doc

Share this post


Link to post
Share on other sites

А подскажите, можно ли как-то использовать данный вариант в том случае если ипотечное имущество уже реализовано с торгов.

Я уже подавал иск (не жалобу на действия исполнителя) на подобных основаниях к ДВС, но 2 инстанции отказали, по кассации к сожалению пропустили сроки.

Там заочное решение, подано заявление о пересмотре, но всяко бывает, поэтому если будет возможность идти еще по одному пути - его нельзя игнорировать.

Кто что подскажет?

Share this post


Link to post
Share on other sites

КомпаньонЪ

Стаття 360-7. Обов'язковість судових рішень Верховного Суду України

1. Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

я с таким еще не сталкивался, но как мысль

Стаття 361. Підстави перегляду

1. Рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами.

2. Підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

ни Вам ни суду ни другой стороне не были известны существенные условия незаконности реализации ипотечного имущества без решения суда, которое только сейчас установлено ВСУ.

Share this post


Link to post
Share on other sites

КомпаньонЪ

Стаття 360-7. Обов'язковість судових рішень Верховного Суду України

1. Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

я с таким еще не сталкивался, но как мысль

Стаття 361. Підстави перегляду

1. Рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами.

2. Підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

ни Вам ни суду ни другой стороне не были известны существенные условия незаконности реализации ипотечного имущества без решения суда, которое только сейчас установлено ВСУ.

Мысль интересная, нужно попробовать :) Огромное спасибо за подсказку.

Share this post


Link to post
Share on other sites

ну блин практика, куда повернуть туда и выйдет

моя позиция (в том числе выраженная и на этом форуме) всегда была одна - обращение взыскания на имущество пребывающее в ипотеке возможно только по отдельному решению суда принятое согласно закона о ипотеке. все другие решения, в том числе, взыскания задолженности, - в сад. в реестре есть порядочное количество решений как ВХСУ так и ВССУ противоположеное. ну вот дождались ВСУ. браво!

ИМХО, практика в очередной раз поменяется:

Из последнего Пленума

У разі якщо за судовим рішенням із відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то в порядку статті 373 ЦПК суд не може змінити спосіб виконання такого рішення на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості відповідно до Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» має виконуватись за рахунок усього майна, що належить боржнику. (в т.ч. и того, которое пребывает в ипотеке).

Share this post


Link to post
Share on other sites

ИМХО, практика в очередной раз поменяется:

Из последнего Пленума

У разі якщо за судовим рішенням із відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то в порядку статті 373 ЦПК суд не може змінити спосіб виконання такого рішення на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості відповідно до Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» має виконуватись за рахунок усього майна, що належить боржнику. (в т.ч. и того, которое пребывает в ипотеке).

Это косяк ВССУ, решение ВСУ имеет Высшую силу и его исполнение обязательно для всех.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Это косяк ВССУ, решение ВСУ имеет Высшую силу и его исполнение обязательно для всех.

Отказ ВСУ конкретно в этом случае был чисто формальным. Других противоположных решений ВСУ я не знаю. Наоборот, в целом по Украине практика обратная. По решению о взыскании задолженности по кредиту обращается взыскание на все имущество должника, в т.ч. и находящееся в ипотеке, как кредитора, так и третьих лиц. Крым - отдельное государство.

Какм вы думаете, если банк повторно предъявит исполнительный документ к исполнению, с учетом "косяка ВССУ", каковы будут его шансы на успех?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Отказ ВСУ конкретно в этом случае был чисто формальным. Других противоположных решений ВСУ я не знаю. Наоборот, в целом по Украине практика обратная. По решению о взыскании задолженности по кредиту обращается взыскание на все имущество должника, в т.ч. и находящееся в ипотеке, как кредитора, так и третьих лиц. Крым - отдельное государство.

Какм вы думаете, если банк повторно предъявит исполнительный документ к исполнению, с учетом "косяка ВССУ", каковы будут его шансы на успех?

Я думаю что будет тоже что и в первый раз. Хотя в нашей стране легче предсказать конец света, чем "законные" действия гос. служащих.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ну формально или нет, а это пересмотр решения кассационной инстанции в связи с неоднозначной практикой в данном вопросе.

И согласно закона, вся практика должна идти в данном русле .... ИМХО

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ну формально или нет, а это пересмотр решения кассационной инстанции в связи с неоднозначной практикой в данном вопросе.

И согласно закона, вся практика должна идти в данном русле .... ИМХО

Я немного в курсе как принималось конкретно это решение :rolleyes: Могу заключить пари, что по второму кругу конечное решение будет в пользу банка даже если ДВС не обратит взыскания на предмет ипотеки.

Согласно закона, думаю Вы не правы. Нигде в законе не сказано, что имущество, пребывающее в иоптеке должно реализовываться исключительно на основании судебного решения о взыскании предмета ипотеки.

1) если оно может быть реализовано во исполнение судебных решений о взыскании в пользу третих кредиторов (при первоочередном удовлетворении требований ипотекодержателя) то почему оно не может быть продано во исполнениие судебного решения в пользу самого ипотекодержателя? Тем самыи искусственно ухудшаются права ипотекодержателя по сравнениюс другими кредиторами

2) обращение взыскания на предмет ипотеки - право, а не обязанность кредитора. Он может и не воспользоваться правами ипотекодержателя, просто подав иск о взыскании (именнно об этом и говорит последний Пленум ВСССУ)

А ДВС вообще аргументировал отказ тем, что у должника отсутствует имущество, на которое может быть обращено взыскание, поскольку на ипотечное имущество наложен запрет на отчуждение. Но запрет на отчуждение не касается пройцедуры исполнительного взыскания.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Отказ ВСУ конкретно в этом случае был чисто формальным. Других противоположных решений ВСУ я не знаю. Наоборот, в целом по Украине практика обратная. По решению о взыскании задолженности по кредиту обращается взыскание на все имущество должника, в т.ч. и находящееся в ипотеке, как кредитора, так и третьих лиц. Крым - отдельное государство.

Какм вы думаете, если банк повторно предъявит исполнительный документ к исполнению, с учетом "косяка ВССУ", каковы будут его шансы на успех?

Вы не правы. Шансов у Вас без нового решения не так уж и много. Предъявите еще раз к исполнению, то же самое и получите. К тому же ВССУ четко указал:

При цьому суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення. Винятком є ситуація коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положення статті 11 Закону України «Про іпотеку» (або статті 589 ЦК щодо заставодавця).

У разі якщо за судовим рішенням із відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то в порядку статті 373 ЦПК суд не може змінити спосіб виконання такого рішення на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості відповідно до Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» має виконуватись за рахунок усього майна, що належить боржнику.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Jarik

ч.4 ст.33 Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

и даже есть цела статья

Стаття 39. Реалізація предмета іпотеки за рішенням суду

У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

ч.1 ст. 41 Реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

а по поводу права ипотекодержателя, так его никто не лишает, ибо ипотека сама по себе тоже всего лишь право обратить взыскание на ипотечное имущество, гарантия исполнения обязательства, а не обязанность. хочешь - взыскивай с другого имущества, хочешь только с ипотеки, первоочередное право взыскать которое остается за кредитором

так что всу в данном случае прав, как бы кто ни критиковал

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
      Справа № 640/16255/19
      Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І.
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      21 листопада 2019 року м. Київ
      Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
      головуючого Ісаєнко Ю.А.,
      суддів: Земляної Г.В., Собківа Я.М.,
      розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лелека Колор» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2019 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лелека Колор» до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про скасування постанови,
      В С Т А Н О В И В:
      Товариство з обмеженою відповідальністю «Лелека Колор» звернулося до суду з позовом до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання протиправною та скасування постанови заступника начальника Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Макаревич Яни Анатоліївни від 28.01.2019 про стягнення виконавчого збору, винесену в рамках виконавчого провадження № 45929567.
      Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2019 в задоволенні позову відмовлено.
      Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, апелянтом подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позов.
      Доводи апелянта обґрунтовані тим, що висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають обставинам справи та положенням чинного законодавства, позаяк оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору винесена протиправно, а позивач має право на судовий захист своїх прав та інтересів.
      Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
      Заслухавши суддю-доповідача, сторони, які з`явились, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.
      Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, постановою державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції від 26.12.2014 відкрито виконавче провадження № 45929567 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 9/293 виданого 08.12.2014 про стягнення з ТОВ «Лелека-колор» на користь ОСОБА_1 заборгованості в сумі 270 702,00 грн.
      Постановами державної виконавчої служби Святошинського РУЮ від 05.01.2015 накладено арешт на все майно ТОВ «Лелека-колор» та на кошти, що містяться на рахунках товариства.
      Постановою державної виконавчої служби Святошинського РУЮ від 26.06.2015 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», з підстав відсутності у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, та того, що дії державного виконавця щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними.
      Надалі, постановою відповідача від 28.01.2019 скасовано постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 26.06.2015.
      А оскаржуваною постановою від 28.01.2019 стягнуто з боржника - ТОВ «Лелека-колор» виконавчий збір у розмірі 10% від суми стягнення, що становить 27070,20 грн.
      Вважаючи вказану постанову про стягнення виконавчого збору протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
      Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, позивачем на підставі оскаржуваної постанови від 28.01.2019 сплачений виконавчий збір в сумі 27070,20 грн., отже оскаржувана постанова вичерпала свою дію фактом її виконання, а відтак скасування такої постанови не матиме правовим наслідком відновлення прав позивача, що вказує на неналежно обраний спосіб захисту прав.
      Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
      Відповідно до статті 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є:
      1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
      2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
      3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
      4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
      5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
      Відповідно до частини 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
      Відповідно до частини 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
      Отже, виконавчий збір за своєю правовою природою є збором, який сплачується боржником за примусове виконання виконавчого документа та розраховується виходячи з фактично стягнутої або повернутої суми.
      Для стягнення виконавчого збору необхідна наявність двох умов, а саме здійснення державним виконавцем дій направлених на примусове виконання рішення і фактичне стягнення заборгованості.
      Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у справах № 804/8289/16 (постанова від 19 вересня 2018 року), № 8/39 (постанова від 29 березня 2018 року) та № 908/2356/16 (постанова від 14 травня 2018 року), що в контексті ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковою для врахування судами.
      Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що з моменту відкриття виконавчого провадження та до його закінчення будь-які грошові кошти боржником у добровільному порядку на користь стягувача перераховувалися, або в примусовому порядку стягувалися державним виконавцем, що свідчить про відсутність законних підстав для стягнення виконавчого збору.
      Окрім того, матеріали справи не містять доказів вчинення органом державної виконавчої служби будь-яких дій спрямованих на стягнення боргу з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лелека Колор» на користь стягувача, що також вказує на безпідставність стягнення виконавчого збору, а відповідно неправомірність дій державного виконавця при винесенні оскаржуваної постанови від 28.01.2019 № 45929567 та наявність підстав для її скасування.
      Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта стосовно того, що сплата «нібито» виконавчого збору була здійснена ТОВ «Лелека Колор» 21.01.2019, що підтверджується копією квитанції 0.0.1245953445.1 від 21.01.2019, а постанова про стягнення виконавчого збору була винесена пізніше - 28.01.2019.
      Отже, станом на момент (21.01.2019) внесення грошових коштів директором ТОВ «Лелека Колор» на рахунок виконавчої служби у посадових осіб Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва не було жодних правових підстав на стягнення таких коштів з боржника, як виконавчого збору, оскільки була відсутня відповідна постанова державного виконавця.
      Крім того, колегія суддів вказує, що оскільки позивачем було добровільно сплачено відповідну суму виконавчого збору 21.01.2019, то дії відповідача з винесення спірної постанови 28.01.2019, тобто пізніше, ніж була проведена відповідна оплата є неправомірними та суперечать положенням ст.ст. 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5.
      Невірно встановлено судом першої інстанції й те, що позивачем платіжним дорученням № 1755 від 28.01.2019 сплачений виконавчий збір в сумі 27 070,20 грн., позаяк платником у зазначеному дорученні вказано Святошинський РВ ДВС м. Київ, а отримувачем УК у Святошинському районі (Казначейство України). Тобто мав місце переказ коштів з рахунку Святошинського РВ ДВС у м. Києві на рахунок Державної казначейської служби України, а не сплата позивачем суми виконавчого збору.
      З огляду на вказане, колегія суддів приходить до переконання, що постанова заступника начальника Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Макаревич Яни Анатоліївни від 28.01.2019 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 45929567 винесена не на підставі та не у спосіб, що передбачений Законом України «Про виконавче провадження».
      Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Враховуючи викладене нормативне регулювання та обставини справи, судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої, є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду та задоволення позову.
      За правилами ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконано.
      Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
      За змістом частини першої статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      З огляду на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, та те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов - задоволенню.
      Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
      З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві на користь позивача витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову та апеляційної скарги.
      Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,
      ПОСТАНОВИВ:
      Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лелека Колор» задовольнити.
      Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2019 скасувати, та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лелека Колор» до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
      Визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Макаревич Яни Анатоліївни від 28.01.2019 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 45929567.
      Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (код ЄДРПОУ 34999049) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лелека Колор» (код ЄДРПОУ 16474846) витрати зі сплати судового збору в розмірі 4802,50 (чотири тисячі вісімсот дві) грн.
      Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
      Головуючий суддя Ю.А. Ісаєнко 
      Суддя Г.В. Земляна
      Суддя Я.М. Собків
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/85835413
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      06 листопада 2019 року
      м. Київ
      справа № 761/14537/15-ц
      провадження № 61-43456св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Висоцької В. С.,
      суддів : Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
      учасники справи:
      скаржник - ОСОБА_1 , заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,
      суб`єкт оскарження - державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Шеремет Олександр Вікторович,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Вербової І. М., Лапчевської О. Ф.,
      ВСТАНОВИВ:
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Шеремета О. В. (далі - Шевченківський РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві), заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»).
      Скарга мотивована тим, що 05 лютого 2018 року ОСОБА_1 отримав виконавчий лист про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на його користь коштів у розмірі 109 976,50 грн.
      13 лютого 2018 року скаржник сплатив на рахунок Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у м. Києві авансовий внесок у розмірі 2 % від суми стягнення, а саме 2 199,53 грн, і в той же день пред`явив виконавчий лист до виконавчої служби з відповідною заявою про прийняття виконавчого листа до виконання, відкриття виконавчого провадження.
      12 березня 2018 року ОСОБА_1 отримав повідомлення державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В. від 16 лютого 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки Національним банком України (далі - НБУ) прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.
      Посилаючись на неправомірність повідомлення, бездіяльність державного виконавця щодо його направлення та повернення авансового внеску, у зв`язку з чим порушені права скаржника, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:
      - визнати неправомірним та скасувати рішення державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В.
      від 16 лютого 2018 року у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц, виданого
      05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва;
      - зобов`язати державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В. прийняти до виконання виконавчий лист № 761/14537/15-ц, виданий 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва, відкрити виконавче провадження та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі та інші дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду;
      - визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В.
      з 16 лютого по 08 березня 2018 року щодо надсилання повідомлення
      від 16 лютого 2018 року про повернення без прийняття до виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва;
      - визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В.
      з 16 лютого по 15 березня 2018 року щодо повернення авансованого внеску в сумі 2 199,53 грн, сплаченого при пред`явленні до примусового виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва;
      - зобов`язати Шевченківський РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві у десятиденний строк повідомити суд про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги.
      Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
      Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04 квітня
      2018 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
      Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В.
      з 21 лютого по 15 березня 2018 року щодо повернення авансованого внеску в сумі 2 199,53 грн, сплаченого при пред`явленні до примусового виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва.
      У задоволенні решти вимог скарги відмовлено.
      Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що судом не встановлено з боку державного виконавця порушень вимог Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, немає необхідності для зобов`язання повідомляти суд про виконання ухвали, оскільки вказаний обов`язок для органу державної виконавчої служби встановлений законом.
      Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
      Постановою Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2018 року ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця з 16 лютого по 08 березня 2018 року щодо надсилання повідомлення від 16 лютого 2018 року про повернення без прийняття до виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц, скасовано та постановлено нову постанову про задоволення скарги в цій частині.
      Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В. з 16 лютого по 08 березня 2018 року щодо надсилання повідомлення
      від 16 лютого 2018 року про повернення без прийняття до виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва.
      В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
      Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при постановленні ухвали про часткове задоволення скарги, суд першої інстанції не врахував вимоги пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вимог скарги:
      про визнання неправомірним та скасування рішення державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В. від 16 лютого 2018 року у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва;
      зобов`язання державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В. прийняти до виконання виконавчий лист № 761/14537/15-ц, виданий 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва, відкриття виконавчого провадження та вчинення усіх необхідних та передбачених законом виконавчих та інших дій, спрямованих на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду і постановити нову ухвалу про задоволення скарги в цій частині.
      ОСОБА_1 зазначив, що суди допустили порушення норм процесуального права та неправильно застосували норми матеріального права.
      Судові рішення місцевого та апеляційного суду в іншій частині вимог скарги на дії (бездіяльність) та рішення державного виконавця в касаційній скарзі до Верховного Суду ОСОБА_1 не оскаржував.
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення суперечать нормам прямої дії: Конституції України, нормам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), оскільки виконання рішення є завершальною стадією судового процесу та невід`ємною складовою права на справедливий суд, гарантованого державою.
      Вказував, що дії та рішення державного виконавця та оскаржувані судові рішення порушують його право як стягувача на виконання рішення суду, гарантоване Конституцією України.
      Скаржник зазначав, що дії та рішення державного виконавця, а також норма пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» суперечать нормам Конституції України, нормам Конвенції, практиці ЄСПЛ, оскільки повністю унеможливлюють виконання рішення суду, яке набрало законної сили і є обов`язковим до виконання.
      З урахуванням наведеного, вказував на застосування частини шостої статті 10 ЦПК України, якою передбачено, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
      Крім того зазначив, що всі правові можливості виконати судове рішення, яке набрало законної сили, скаржник вичерпав, тому просив справу передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки невідповідність норми пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» нормам Конституції України, нормам Конвенції, практиці ЄСПЛ становить виключну правову проблему.
      Доводи інших учасників справи
      У липні 2019 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
      Ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року справу призначено до розгляду.
      Ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року справу повернуто колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для розгляду касаційної скарги.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      Суди встановили, що заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року № 761/14537/15-ц позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь позивача ОСОБА_1 5140,69 доларів США (сума заборгованості за депозитним договором, відсотки за користування грошовими коштами, 3 % річних). Відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у відповідності до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та щодо стягнення з відповідача моральної шкоди.
      Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 01 вересня 2015 року заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року залишено без змін.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 01 вересня 2015 року залишено без змін.
      Постановою Верховного суду України від 13 березня 2017 року заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 01 вересня 2015 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року скасовано в частині стягнення пені, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, Верховним судом України зроблено відповідний правовий висновок, згідно з яким вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.
      Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 червня 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання за договором банківського вкладу від 26 січня 2015 року залишено без задоволення.
      Постановою Апеляційного суду міста Києва від 15 січня 2018 року вказане рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 червня 2017 року в частині вирішення вимог про стягнення пені скасовано та задоволено вказані вимоги частково. Стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 109 976,50 грн.
      05 лютого 2018 року Шевченківський районний суд міста Києва видав виконавчий лист про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 109 976,50 грн.
      13 лютого 2018 року ОСОБА_1 пред`явив вказаний виконавчий лист до виконання у Шевченківський РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві. При цьому сплатив авансований внесок в сумі 2 199,53 грн.
      16 лютого 2018 року державним виконавцем Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шереметом О. В. винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, яким повернуто ОСОБА_1 виконавчий лист № 761/14537/15-ц від 05 лютого 2018 року на підставі пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію боржника ПАТ «Банк «Фінанси та кредит».
      Суди встановили, що на підставі постанови Правління НБУ
      від 17 грудня 2015 року № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18 грудня
      2015 року № 230 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку».
      Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга підлягає задоволенню.
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Зазначеним вимогам закону судові рішення в оскаржуваній частині не відповідають.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Установлено , що спір у справі виник з приводу виконання судового рішення, яке набуло законної сили на стадії ліквідації банку (боржника у виконавчому провадженні).
      Зокрема предметом спору є застосування положень пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
      Пунктом 4 частини четвертої статті 4 вказаного Закону передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.
      Скарга на дії державного виконавця у цій справі обґрунтована тим, що остаточне судове рішення набрало законної сили, тому повернення без виконання виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» є порушенням його права на доступ до суду (статті 6 Конвенції) та права на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу Конвенції).
      Суди встановили, що постановою Правління НБУ від 17 вересня 2015 року № 612 відповідно до пункту 2 частини першої статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» визнано неплатоспроможним.
      На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17 вересня 2015 № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» було запроваджено тимчасову адміністрацію.
      Постановою Правління НБУ від 17 грудня 2015 року № 898 відповідно до статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківську ліцензію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» відкликано та прийнято рішення про ліквідацію банку. Відповідно до Постанови виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку» від 18 грудня 2015 року № 230 розпочато процедуру ліквідації банку строком з 18 грудня 2015 року по 17 грудня 2017 року. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 27 листопада 2017 року № 5175 строк здійснення процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» продовжено на два роки по 17 грудня 2019 року включно.
      Відмовляючи в задоволенні вимог скарги про визнання неправомірним та скасування рішення державного виконавця у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа та зобов`язання державного виконавця прийняти до виконання виконавчий лист, відкрити виконавче провадження та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі та інші дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду, суди виходили з того, що на момент подання виконавчого листа до виконання у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» здійснювалася процедура ліквідації банку-боржника.
      Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
      Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.
      Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
      Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-рп(ІІ)/2019).
      Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні також наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
      Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
      Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
      Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
      Згідно з частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
      Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
      Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
      Встановлено, що заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року № 761/14537/15-ц (по суті спору) було ухвалене до введення тимчасової адміністрації у банку (17 вересня 2015 року), а згодом підчас його перегляду, скасовано лише в частині відмови у стягненні пені та задоволено позовні вимоги і в цій частині.
      Тобто у цій конкретній справі право вимагати примусове виконання судового рішення, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення пені у останнього виникло після введення тимчасової адміністрації в банку.
      Відповідно до статей 17, 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці Суду.
      Відповідно до частин першої та четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
      Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
      Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення ЄСПЛ у справі «Артіко проти Італії»). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя в світлі того демократичному суспільстві право на справедливий суд, а саме: не сподівання, що справа не лише буде розглянута, але й державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб та забезпечуватиме таким чином виконання рішення суду.
      При цьому в рішенні ЄСПЛ у справі «Шмалько проти України» суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право па доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 pоку).
      У справі «Войтенко проти України» суд знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»).
      У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
      Таким чином, відмовляючи в задоволенні скарги в частині визнання неправомірним та скасування рішення державного виконавця у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа, суди у цій конкретній справі не врахували, що рішення апеляційного суду, на виконання якого видано виконавчий лист, набуло статусу остаточного, сторони його не оскаржували в касаційному порядку.
      Крім того, суди попередніх інстанцій не врахували, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у цій справі до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» у травні 2015 року, тобто до запровадження ліквідаційної процедури та внаслідок розгляду справи в судах різних інстанцій остаточне рішення у справі було ухвалене після відкликання банківської ліцензії банку-боржника.
      Враховуючи значний проміжок часу, що пройшов до ухвалення остаточного рішення, особа, яка захищала своє право на стягнення пені, могла втратити можливість заявити свої вимоги до банку відповідно до статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та не повинна нести додатковий тягар із повторного доведення своїх законних вимог відповідно до іншого механізму реалізації таких прав, встановленого державою.
      Завершальною стадією розгляду справи є виконання остаточного судового рішення.
      Наявність норми пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документу, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.
      Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16 квітня 2018 року у справі № 910/11908/16.
      Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
      Враховуючи вказане, суди першої та апеляційної інстанції у цій конкретній справі дійшли неправильного висновку про відмову в задоволенні скарги частково. Таким чином, з урахуванням встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що наявні підстави для задоволення скарги в частині визнання неправомірним та скасування рішення державного виконавця у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа, а також зобов`язання державного виконавця прийняти до виконання виконавчий лист, відкриття виконавчого провадження та вчинення необхідних та передбачених законом виконавчих дій, спрямованих на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Відповідно до частин першої - третьої статті 411 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
      Отже, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення скарги на дії державного виконавця в цій частині.
      Судові рішення місцевого та апеляційного суду в частині задоволення вимог скарги на дії (бездіяльність) та рішення державного виконавця в касаційній скарзі до Верховного Суду ОСОБА_1 не оскаржував, тому судом касаційної інстанції не переглядаються.
      Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2018 року в частині відмови в задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві щодо визнання неправомірним та скасування рішення державного виконавця та зобов`язання державного виконавця прийняти до виконання виконавчий лист скасувати та постановити в цій частині нове судове рішення про задоволення скарги в цій частині.
      Визнати неправомірним та скасувати рішення державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 16 лютого 2018 року у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва.
      Зобов`язати Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві прийняти до виконання виконавчий лист № 761/14537/15-ц, виданий 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва, відкрити виконавче провадження та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий В. С. Висоцька
      Судді А. І. Грушицький
      І . В. Литвиненко
      В. В. Сердюк
      І. М. Фаловська
      Джерело: ЄДРСР 85614507
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      8 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 910/7023/19
      Провадження № 12-146гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (далі - ПАТ «Укрнафта») на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 липня 2019 року (судді Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А., Дідиченко М. А.) та ухвалу Господарського суду міста Києва від 3 червня 2019 року (суддя Кирилюк Т. Ю.) у справі № 910/7023/19 за позовом ПАТ «Укрнафта» до Головного управління державної казначейської служби України у місті Києві (далі - Держказначейство) про визнання незаконною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      1.Короткий зміст наведених у позові вимог
      1.1. У травні 2019 року ПАТ «Укрнафта» звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Держказначейства про визнання незаконною бездіяльності відповідача щодо невиконання вимоги державного виконавця Печерського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Держвиконавець) № 6365/10 від 26 листопада 2018 року і ухвали Господарського суду міста Києва від 2 листопада 2018 року у справі № 910/15376/15 та про зобов`язання відповідача виконати вимогу Держвиконавця й ухвалу Господарського суду міста Києва від 2 листопада 2018 року у справі № 910/15376/15.
      1.2. Позивач, керуючись приписами частини другої статті 4 та частини першої статті 336 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), частинами четвертими статей 18 та 53 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), вказав на бездіяльність відповідача, яка полягає у відмові виконувати передбачені чинним законодавством зобов`язання щодо виконання рішення суду з мотивів, передбачених підзаконним нормативно-правовим актом, що суперечить положенням частини другої статті 19 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
      1.3. Обґрунтовуючи підстави звернення до суду господарської юрисдикції, позивач вказав, що за змістом частини третьої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), цей спір не підлягає розгляду адміністративними судами, оскільки є спором приватноправового характеру, переслідує майновий інтерес і є похідним від спору про виконання правочину у господарських правовідносинах у справі № 910/15376/15.
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Господарський суд міста Києва ухвалою від 3 червня 2019 року відмовив ПАТ «Укрнафта» у відкритті провадження у справі та роз`яснив позивачу, що спір віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
      2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 липня 2019 року ухвалу Господарського суду міста Києва від 3 червня 2019 року залишено без змін з тих самих підстав.
      2.3. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що спір у цій справі є публічно-правовим та не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, також вказавши, що Закон № 1404-VIII передбачає порядок оскарження рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час примусового виконання рішення і лише до судового органу, який видав виконавчий документ. Держказначейство не є органом примусового виконання судових рішень в розумінні вказаного вище Закону, разом з тим, за змістом пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, тобто особою, що здійснює безспірне списання коштів з державного та місцевого бюджету за рішеннями судів.
      3. Короткий зміст касаційної скарги
      3.1. У серпні 2019 року ПАТ «Укрнафта» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 липня 2019 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 3 червня 2019 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      3.2. Скаржник вказав про порушення судами вимог пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України, що призвело до постановлення ухвали та постанови суду, які перешкоджають подальшому провадженню у справі та в яких суди дійшли помилкового висновку про належність спору до юрисдикції адміністративних судів.
      3.3. За доводами скаржника, суди в порушення частини третьої статті 19 КАС України не врахували, що спір у цій справі є похідним від вимог у приватно- правовому спорі та носить майновий інтерес, адже оскарження позивачем бездіяльності Держказначейства не має на меті захист прав позивача як учасника адміністративних правовідносин або захисту його права у владних підпорядкованих правовідносинах, натомість предметом спору є захист речового (цивільного) права позивача - права на повернення коштів.
      4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      4.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 30 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ «Укрнафта» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 липня 2019 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 3 червня 2019 року, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, справу № 910/7023/19 разом із касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до приписів частини шостої статті 302 ГПК України.
      4.2. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що скаржник оскаржує ухвалу та постанову судів попередніх інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, вказуючи на помилковість висновків судів про віднесення спору до юрисдикції адміністративних судів, натомість скаржник вважає, що цей спір є спором господарської юрисдикції.
      4.3. Ухвалою від 10 вересня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 910/7023/19 та призначила її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
      5. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
      5.1. Додатковою постановою Вищого господарського суду України від 29 вересня 2016 року з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербізнесконсалт» (далі - ТОВ «Інтербізнесконсалт» ) на користь ПАТ «Укрнафта» стягнуто судовий збір у розмірі 28 650,28 грн за подання касаційної скарги у справі № 910/15376/15.
      5.2. 20 жовтня 2016 року Господарський суд міста Києва на виконання вказаної вище постанови видав відповідний наказ, а 12 грудня 2016 року Головний державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління у місті Києві Кузьмишин Е.М. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 53096452 з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/15376/15 від 20 жовтня 2016 року.
      5.3. Додатковою постановою Вищого господарського суду України від 12 грудня 2016 року з ТОВ «Інтербізнесконсалт» на користь ПАТ «Укрнафта» стягнуто судовий збір у розмірі 11 937,62 грн за подання касаційної скарги у справі №910/15376/15.
      5.4. 22 грудня 2016 року Господарський суд міста Києва на виконання вказаної вище постанови видав відповідний наказ, а 26 січня 2017 року Головний державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління у місті Києві Кузьмишин Е.М. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 53290713 з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/15376/15 від 22 грудня 2016 року.
      5.5. Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління у місті Києві при виконанні наказів господарського суду не виявив майна та/або коштів у ТОВ «Інтербізнесконсалт».
      5.6. Разом з тим, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2018 року у справі № 910/15112/16 задоволено клопотання ТОВ «Інтербізнесконсалт», повернуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Інтербізнесконсалт» судовий збір у сумі 88 624,54 грн.
      5.7. ПАТ «Укрнафта», вважаючи, що сума судового збору в розмірі 88 624,54 грн., яка підлягає поверненню з Державного бюджету України на користь ТОВ «Інтербізнесконсалт» згідно з ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2018 року у справі № 910/15112/16, може погасити заборгованість ТОВ «Інтербізнесконсалт» перед ним у виконавчому провадженні, звернулося до суду із заявою про звернення стягнення на грошові кошти, які знаходяться на рахунках Держказначейства та підлягають поверненню ТОВ «Інтербізнесконсалт» за змістом ухвали Київського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2018 року у справі №910/15112/16.
      5.8. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 2 листопада 2018 року у справі №910/15376/15 заяву ПАТ «Укрнафта» про звернення стягнення на кошти боржника, що перебувають в інших осіб, задоволено частково; звернуто стягнення на кошти в розмірі 40 587,90 грн, які знаходяться на рахунках Держказначейства та підлягають переказу на користь ТОВ «Інтербізнесконсалт» на підставі ухвали Київського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2018 року у справі № 910/15112/16 у рахунок погашення боргу за наказами Господарського суду міста Києва № 910/15376/15 від 20 жовтня 2016 року та від 22 грудня 2016 року про стягнення ТОВ «Інтербізнесконсалт» на користь ПАТ «Укрнафта» 40 587 грн 90 коп. судового збору.
      5.9. Позивач звернувся до Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління у місті Києві з клопотанням про звернення стягнення на кошти, які підлягають поверненню ТОВ «Інтербізнесконсалт» з рахунків Держказначейства.
      5.10. В свою чергу, Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління у місті Києві направив вимогу Держказначейству про переказ коштів, які знаходяться на його рахунках та підлягають переказу на користь ТОВ «Інтербізнесконсалт» на підставі ухвали Київського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2018 року у справі №910/15112/16.
      5.11. У відповідь на вказану вимогу Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві зазначило про залишення її без виконання.
      5.12. Вважаючи бездіяльність Держказначейства щодо невиконання вимоги Держвиконавця № 6365/10 від 26 листопада 2018 року і ухвали Господарського суду міста Києва від 2 листопада 2018 року у справі №910/15376/15 незаконною, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із цим позовом.
      6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство
      6.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      6.2. Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
      6.3. Відповідно до статті 1291 Конституції Українисуд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
      6.4. Статтею 326 ГПК України визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
      6.5.Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      6.6. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 2 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону № 1404-VIII).
      6.7. За змістом позовної заяви та ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень позивач у цій справі звернувся за захистом свого майнового права, порушеного ТОВ «Інтербізнесконсалт», до господарського суду. Господарський суд розглянув спір у справі №910/15376/15, ухвалив відповідне рішення та видав зазначені вище накази про стягнення коштів на користь позивача з ТОВ «Інтербізнесконсалт».
      6.8. Видані господарським судом у справі №910/15376/15 накази підлягають примусовому виконанню органами державної виконавчої служби (державними виконавцями) відповідно до вимог Закону № 1404-VIII.
      6.9. Виконуючи рішення суду, виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. На належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти, що перебувають на рахунках у банках та інших фінансових установах, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом. За ухилення від виконання розпоряджень виконавця особа, в якої перебуває майно боржника, несе відповідальність відповідно до закону (частини перша, четверта та п'ята статті 53 Закону № 1404-VIII).
      6.10. Порядок звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, визначено статтею 336 ГПК України. Так, суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили. Заява розглядається судом протягом десяти днів з дня її надходження. Суд розглядає заяву про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, в судовому засіданні з викликом такої особи та учасників справи, проте їх неявка не перешкоджає розгляду справи за умови належного їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. За заявою стягувача суд може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили. Про задоволення заяви про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, або про відмову у її задоволенні суд постановляє ухвалу. У разі задоволення заяви судове рішення може бути виконано шляхом звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі в межах заборгованості такої особи перед боржником. Звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, є підставою для визнання виконавчого документа, за яким боржник виступає стягувачем, таким, що не підлягає виконанню в розмірі стягнутої суми.
      6.11. Тобто, особа, яка має заборгованість перед боржником, що не оспорюється нею або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, набуває статусу боржника саме у виконавчому провадженні, розпочатому виконавцем на виконання судового рішення, в силу ухвали суду про задоволення заяви стягувача, а не в межах окремих майнових відносин між стягувачем та такою особою.
      6.12. Права та обов`язки стягувача, боржника та виконавця у виконавчому провадженні, як і наслідки невиконання законних вимог виконавця, передбачені Законом № 1404-VIII зокрема, статтями 18 та 19 цього закону.
      6.13. Розділ VІ ГПК України також регламентує порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, так, стаття 339 цього Кодексу передбачає, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права.
      6.14. Частина друга статті 343 ГПК України визначає, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
      6.15. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
      6.16. Згідно з частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      6.17.Разом з тим, звертаючись з позовом в окремому позовному провадженні, ПАТ «Укрнафта» відповідних положень не врахувало та заявило в окремому позовному провадженні вимоги, які фактично є вимогами визнати незаконною бездіяльність боржника з невиконання судових рішень в межах виконавчого провадження та зобов`язати боржника виконати судові рішення (додаткові постанови Вищого господарського суду України від 29 вересня 2016 року та від 12 грудня 2016 року, ухвалу Господарського суду міста Києва від 2 листопада 2018 року у справі № 910/15376/15), що не відповідає приписам ЦК України та ГПК України.
      6.18.Вказуючи на належність цієї справи до справ адміністративної юрисдикції, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що відповідач - Головне управління державної казначейської служби України у місті Києві - не є виконавцем судових рішень у справі № 910/15376/15, а позивач в свою чергу не є учасником виконавчого провадження з виконання судового рішення про стягнення коштів з Державного бюджету на користь ТОВ «Інтербізнесконсалт» у справі № 910/15112/16.
      6.19. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
      6.20. Вказана підстава для відмови у відкритті провадження передбачена і за приписами кодексів інших юрисдикцій, а саме пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України, пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України. Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що вимоги вказаного припису розповсюджується як на позови, які не можна розглядати за правилами визначеного судочинства (певної юрисдикції), так і на позови, які суди взагалі не можуть розглядати як предмет позову (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17).
      6.21. За таких обставин, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для відкриття провадження у справі але з мотивів, викладених у цій постанові.
      7. Висновок Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
      7.1. За частиною першою та третьою статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      7.2. З огляду на вищевказані обставини, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції, якою залишено без змінухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у цій справі, підлягає зміні в її мотивувальній частині з підстав викладених у цій постанові, та відповідно - залишенню без змін в її резолютивній частині.
      7.3. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судового рішення суду апеляційної інстанцій і залишення без змін його резолютивної частини судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
      Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» задовольнити частково.
      Змінити мотивувальну частину постанови Північного апеляційного господарського суду від 22 липня 2019 року, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 липня 2019 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Л. І. Рогач
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 85806550
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      справа №1018/6936/12
      Головуючий у І інстанції - Потабенко Л.В.
      апеляційне провадження №22-ц/824/13924/2019
      Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 листопада 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
      судді-доповідача Приходька К.П.,
      суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
      за участю секретаря Немудрої Ю.П.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Альфа Банк» - адвоката Гречківського Євгенія Леонідовича на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 12 липня 2019 року
      у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення державного виконавця по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
      встановив:
      У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Обухівського районного суду Київської області із вищевказаною скаргою, мотивуючи її тим, що заступником начальника відділу державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції у Київській області Голубець Н.М. у 2013 році було винесено постанову, якою відкрите виконавче провадження ВП №40850765 за виконавчим листом №2/1018/1549/12, виданим Обухівським районним судом Київської області по справі №1018/6936/12 про стягнення з нього на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості по кредиту в розмірі 200855,47 грн; заборгованості по відсоткам в розмірі 77019,12 грн та судових витрат в розмірі 3219 грн, а всього 281093,59 грн.
      30 квітня 2015 року заступником начальника відділу державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Голубець Н.М. вказаний виконавчий лист №2/1018/1549/12 повернуто стягувачеві.
      12 травня 2016 року заступником начальника відділу державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Голубець Н.М. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №51052150 за виконавчим листом №2/1018/1549/12.
      Вищевказана постанова, на думку заявника, є незаконною, оскільки виконавчий лист до виконання був пред`явлений з пропуском річного строку, встановленого для пред`явлення виконавчого листа до виконання.
      Так, останнім днем строку пред`явлення вказаного виконавчого документу до виконання є 30 квітня 2016 року, проте стягувач подав заяву про відкриття виконавчого провадження до відділу державної виконавчої служби лише 10 травня 2016 року, тобто з пропуском визначеного у виконавчому листі річного строку, що мало б стати підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження.
      Просив визнати незаконними і скасувати постанову заступника начальника відділу державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції у Київській області про відкриття виконавчого провадження №51052150 від 12 травня 2016 року, а також постанову про арешт майна боржника у цьому ж виконавчому провадженні від 20 липня 2017 року.
      Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 12 липня 2019 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.
      Визнано незаконними постанову заступника начальника відділу державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Голубець Н.М. про відкриття виконавчого провадження №51052150 від 12 травня 2016 року та постанову про арешт майна боржника від 20 липня 2017 року по виконавчому провадженні №51052150.
      Скасовано постанову заступника начальника відділу державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Голубець Н.М. про відкриття виконавчого провадження №51052150 від 12 травня 2016 року.
      Скасовано постанову заступника начальника відділу державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Голубець Н.М. про арешт майна боржника від 20 липня 2017 року по виконавчому провадженні №51052150.
      Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, АТ «Альфа-Банк» через представника подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права просить ухвалу скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовити.
      Посилається на те, що у порушення положень цивільного процесуального законодавства Стягувач не був повідомлений ані про подання Боржником скарги у межах ВП №51052150, ані про дату, час та місце її розгляду, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
      Крім цього, ОСОБА_1 оскаржує постанову про відкриття ВП №51052150 від 12 травня 2016 року та постанову про арешт майна боржника від 20 липня 2017 року у ВП №51052150.
      Разом з тим, з тексту оскаржуваної ухвали вбачається, що Боржник звернувся до Обухівського районного суду Київської області лише у грудні 2017 року, тобто більш як через рік з дати винесення постанови про відкриття ВП №51052150 від 12 травня 2016 року та через 4 місяці з дня винесення постанови про арешт майна боржника від 20 липня 2017 року у ВП №51052150.
      Суд першої інстанції, не поновивши Боржнику строк на подання скарги, не міг розглядати скаргу Боржника на рішення державного виконавця у межах ВП №51052150, що є підставою для скасування Оскаржуваної ухвали
      Також, суд першої інстанції не дослідив питання, яким саме способом заява Стягувача від 15 квітня 2015 року про відкриття виконавчого провадження була подана до органу ДВС.
      Стягувач не пропустив строк на повторне пред`явлення виконавчого листа до виконання, оскільки заява від 15 квітня 2015 року про відкриття виконавчого провадження була здана до ПАТ «Укрпошта» до спливу строку пред`явлення виконавчого листа до виконання.