"Суд с прихватом" Карточный долг. Дневник событий.

[centurion]

Нескромный вопрос, а как Вы будете доказывать отсутствие умысла на момент заключения договора. Что означает фраза  "умысел на момент заключения договора"? 

Вы, наверное, не совсем владеете знаниями законодательства Украины, включая и гражданское. Перед тем, как я посчитаю или не посчитаю нужным согласно ст. 63 Конституции Украины что-то говорить или не говорить, действует такое понятие, как "презумпция невиновности" пока, в данном случае Прихват не приведёт хоть какое-то доказательство своей точки зрения. 

Для Вас, непосвящённого, скажу, что умысел на момент заключения договора - это предоставление заведомо ложной информации.

А уже, когда договор подписан, вступает в силу Протокол № 4.

[Гость zanarod]

Вы, наверное, не совсем владеете знаниями законодательства Украины, включая и гражданское. Перед тем, как я посчитаю или не посчитаю нужным согласно ст. 63 Конституции Украины что-то говорить или не говорить, действует такое понятие, как "презумпция невиновности" пока, в данном случае Прихват не приведёт хоть какое-то доказательство своей точки зрения. 

Для Вас, непосвящённого, скажу, что умысел на момент заключения договора - это предоставление заведомо ложной информации.

А уже, когда договор подписан, вступает в силу Протокол № 4.

Давайте мою ограниченность пропустим.

 

Меня интересует умысел. Как я понял умысел - предоставление заведомо ложной информации. Ага, понятно. Ещё вопрос как к специалисту, скажите пожалуйста, а умысел  и вина это одно и тоже и ещё маленький вопрос, умысел можно определить по каким либо признакам или по каким то видам?

[dimitrus]

«У Привата вообще нет счетов!!! Я это уже давно пробил... Вообще, представляете... Все деньги, всех миллионов человек имеющих карты находятся на одном единственном транзитном счёте, который Вы можете прочитать на всех вывесках во всех отделениях и на всех конвертах с картами и во всех реквизитах для оплаты по безналу.... Вы бы это сразу заметили бы когда платили бы на карты Привата по безналу... А ещё попробуйте потерять карту Привата, неважно кредитную, дебетную, зарплатную... Всё тишина... Деньги так и остаются на той карте, а не на счёте как и должно быть... Приват это уникум нахрен додумался до схем таких... Так вот после потери карты у Вас нет денег больше, а есть ТОЛЬКО ДВА варианта, или сделать новую карту и в своём Приват24 перекинуть деньги с той утеряной карты на новую, или снимать деньги в банкомате без карты и дальше до конца её действия... там есть такая функция, подойдите к любому банкомату и увидите первым делом "снятие денег без карты"... Кстати очень хорошая фишка для мошенников которой они с успехом пользуются... А вот снять деньги в кассе банка без наличия карточки (так как утеряна) с паспортом и с кодом Вы не сможете, так как уже больше года данную услугу убрали, так как Вас не смогут без карты идентифицировать, договоров то ведь реально нет!!!!!!!!!!...»

А вот и главный ОБМАН.....

«...... так как клиент считал, что являясь держателем карты он один может распоряжаться средствами на его счете, а на деле оказалось, что счета своего у клиента нет, плюс ко всему,  он несет ответственность за противозаконые действия банка.»

Так кто уголовник??? Клиент, или Дупилет (и ежи с ним). Нука давайте вспомним кем является клиент и банкир? Правильно, один,- "офизиченное лицо", другой,- юридическое. А как регулируются отношения между этими лицами? Какими законами? Кто дает лицензию юридическому лицу? Правильно, - государство. Так какая роль во всем этом государсва?

Чтот меня понесло... Как говорят, -"зри в корень".

 

Поэтому, когда люди идут в суд, и тянут туда свою просроченную карточку, пытаясь доказать ее срок действия (на ней указан), и установить по этому сроку ИД, - это бред. Ну потерял я карту, отдал работнику банка, а он при мне ее порезал. Ну как банк докажет, что на транзитном счете были МОИ деньги? Не брал я денег! Пусть банк доказывает что брал. КАК он докажет?

[centurion]

Давайте мою ограниченность пропустим.

 

Меня интересует умысел. Как я понял умысел - предоставление заведомо ложной информации. Ага, понятно. Ещё вопрос как к специалисту, скажите пожалуйста, а умысел  и вина это одно и тоже и ещё маленький вопрос, умысел можно определить по каким либо признакам или по каким то видам?

Вы опять бежите впереди паровоза. Пусть банк доказывает. А доказывать и нечем. Вы, то ли не по внимательности, то ли намеренно, важное словосочетание "презумпция невиновности" пропустили. И опять Вас во флуд понесло. Абы да кабы. Статьями какими оперируете (да простит меня Bolt за плагиат) во взаимосвязи кредитных отношений с возможным привлечением к уголовной ответственности (ст. 190 УК не предлагать - её и так банки, пардон, отрыгивают на каждом шагу, аж противно) ? . 

[Гость zanarod]

 Статьями какими оперируете (да простит меня Bolt за плагиат) во взаимосвязи кредитных отношений с возможным привлечением к уголовной ответственности (ст. 190 УК не предлагать - её и так банки, пардон, отрыгивают на каждом шагу, аж противно) ? . 

 

О каких статьях говорите? Я задаю обычный вопрос. Вы утверждаете,что " ..Если отсутствовал умысел на момент заключения договора, то и УК не пришьёшь..." , я интересуюсь у Вас как у специалиста, "...как Вы будете доказывать отсутствие умысла на момент заключения договора. Что означает фраза "умысел на момент заключения договора"? ... 

 

Разве умысел мог быть только на момент заключения договора? Вы ответили ..."что умысел на момент заключения договора - это предоставление заведомо ложной информации." Задаю Вам следующий вопрос, ..."Меня интересует умысел. Как я понял умысел - предоставление заведомо ложной информации. Ага, понятно. Ещё вопрос как к специалисту, скажите пожалуйста, а умысел и вина это одно и тоже и ещё маленький вопрос, умысел можно определить по каким либо признакам или по каким то видам?"   вы вместо ответа обвиняете меня во флуде.

 

Ответте пож на вопрос. Я спрашиваю для того ,чтоб разобратса ,а не пофлудить. давайте разберёмся с умыслом, а потом перейдём к презумпции...

[centurion]

О каких статьях говорите? Я задаю обычный вопрос. Вы утверждаете,что " ..Если отсутствовал умысел на момент заключения договора, то и УК не пришьёшь..." , я интересуюсь у Вас как у специалиста, "...как Вы будете доказывать отсутствие умысла на момент заключения договора. Что означает фраза "умысел на момент заключения договора"? ... 

 

Разве умысел мог быть только на момент заключения договора? Вы ответили ..."что умысел на момент заключения договора - это предоставление заведомо ложной информации." Задаю Вам следующий вопрос, ..."Меня интересует умысел. Как я понял умысел - предоставление заведомо ложной информации. Ага, понятно. Ещё вопрос как к специалисту, скажите пожалуйста, а умысел и вина это одно и тоже и ещё маленький вопрос, умысел можно определить по каким либо признакам или по каким то видам?"   вы вместо ответа обвиняете меня во флуде.

 

Ответте пож на вопрос. Я спрашиваю для того ,чтоб разобратса ,а не пофлудить. давайте разберёмся с умыслом, а потом перейдём к презумпции...

В ТРЕТИЙ раз повторю - всё зависит от того, что заявит банк, как отправная точка. Один из вариантов я уже называл - заведомо ложная информация. В этом случае пущай ложность и доказывает.Что там банк придумает - ну я же не ясновидящий. Ваши рассуждения напоминают бег с препятствиями, которые вы сами себе и придумываете. Со статьями опять прокольчик вышел. 

[Bolt]

Занарод изучайте:

 

 

1. Умисел є найбільш поширеною формою вини: переважна більшість злочинів вчинюється умисно. Відповідно до ч. 1 ст. 24 умисел поділяється на два види - прямий і непрямий (евентуальний).

Законодавче визначення прямого і непрямого умислу містить три ознаки, які характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків: 1) усвідомлення особою суспільної небезпеки свого діяння; 2) передбачення його суспільно небезпечних наслідків; 3) бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх настання. Перші дві ознаки (усвідомлення і передбачення) характеризують процеси, які відбуваються у психіці суб'єкта і тому складають інтелектуальний момент (елемент, компонент) умислу. Третя ознака (бажання чи свідоме припущення наслідків) характеризує вольову сферу особи й утворює вольовий момент умислу.

При вчиненні конкретних злочинів можливі різні варіанти поєднання інтелектуальних і вольових моментів. Їхнє певне співвідношення і лежить в основі поділу умислу на прямий і непрямий.

2. Інтелектуальний момент прямого умислу полягає в усвідомленні особою суспільно небезпечного характеру свого діяння та передбаченні його суспільно небезпечних наслідків.

Усвідомлення означає не лише розуміння фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об'єкта, предмета, об'єктивної сторони складу конкретного злочину, а й певне розуміння його суспільної небезпеки. Здебільшого наявність усвідомлення винним суспільної небезпеки свого діяння є очевидною, про що свідчать фактичні обставини справи. Якщо особа не усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій чи бездіяльності, це може свідчити про її неосудність або про відсутність умислу при вчиненні злочину.

Передбачення - це розумове уявлення особи про результати своєї дії (бездіяльності). При вчиненні злочину винний усвідомлює зміст конкретних наслідків його діяння, їх суспільно небезпечний характер (шкоду, яка буде заподіяна об'єктам посягання), а також неминучість або можливість настання таких наслідків. Отже, передбаченням винного охоплюється в загальних рисах і причинний зв'язок між діянням і наслідками.

Вольовий момент прямого умислу характеризується бажанням настання суспільно небезпечних наслідків. Під бажанням розуміють прагнення досягти конкретного результату, що передбачає свідому і цілеспрямовану діяльність особи. Бажання - це воля, спрямована на досягнення чітко визначеної мети.

3. Інтелектуальний момент непрямого умислу полягає в усвідомленні особою суспільно небезпечного характеру свого діяння та передбаченні його суспільно небезпечних наслідків. Непрямий умисел повністю збігається з прямим умислом за такою ознакою інтелектуального моменту, як усвідомлення. Однак інша ознака - передбачення суспільно небезпечних наслідків - значно відрізняється від подібної ознаки прямого умислу. Відповідно до закону при прямому умислі винний передбачає наслідки як можливий або неминучий результат свого суспільно небезпечного діяння, а при непрямому умислі він передбачає лише можливість настання таких наслідків.

Основна відмінність прямого і непрямого умислу полягає у їх вольовому моменті. Якщо при прямому умислі він характеризується бажанням настання суспільно небезпечних наслідків, то при непрямому - свідомим припущенням їх настання. В останньому випадку воля особи посідає не активну, а пасивну щодо наслідків позицію, оскільки наслідки є побічним результатом злочинної дії (бездіяльності) винного.

Усвідомлення винним протиправності і караності вчиненого ним діяння не є обов'язковою ознакою умислу: за загальним правилом незнання закону не звільняє особу від кримінальної відповідальності. Про поняття помилки див. також коментар до ст. 25.

Законодавча конструкція умислу фактично розрахована на матеріальні склади злочинів, які визнаються закінченими за умови настання суспільно небезпечних наслідків. Ці злочини можуть вчинятися як з прямим, так і з непрямим умислом.

У формальних складах злочину, які не передбачають як необхідну ознаку настання певних суспільно небезпечних наслідків, змістом прямого умислу є усвідомлення винним суспільно небезпечного характеру своєї дії (бездіяльності) і бажання їх вчинення. У таких злочинах не потрібно визначати психічне ставлення суб'єкта до наслідків. Воно тут переноситься на саме діяння, вчинення якого є моментом закінчення злочину. Злочини з формальним складом можуть вчинятися лише з прямим умислом. Цей висновок підтверджує думку про те, що форма і вид вини визначаються ставленням суб'єкта лише до тих ознак, які перебувають у межах складу злочину.

Поділ умислу на прямий і непрямий має важливе значення для кваліфікації злочинів, зокрема у випадках, коли йдеться про попередню злочинну діяльність або співучасть у вчиненні злочину. Так, готування до злочину і замах на злочин можуть бути вчинені лише з прямим умислом. Розмежування умисного і необережного злочину (злочинної самовпевненості) вимагає точного встановлення ознак саме непрямого умислу.

Різновиди умислу дають змогу визначити ступінь вини, ступінь суспільної небезпеки діяння та особи винного і тому враховуються при індивідуалізації покарання.

4. Окрім прямого і непрямого умислу, в теорії і судовій практиці виокремлюють ще й інші види умислу. Вони не утворюють самостійної форми вини, не підміняють понять прямого і непрямого умислу, а існують лише в їхніх межах.

Залежно від часу виникнення і формування розрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово.

Заздалегідь обдуманий умисел формується ще до вчинення злочину (особа обмірковує деталі злочину, складає план, підшукує співучасників, готує знаряддя вчинення злочину тощо). Наявність цього виду умислу на кваліфікацію злочину, як правило, не впливає. Однак він може свідчити про підвищений ступінь вини, а також суспільної небезпеки суб'єкта злочину.

Умисел, що виник раптово, має місце тоді, коли намір вчинити злочин і його безпосередня реалізація не відділені між собою деяким проміжком часу, тобто винний вчиняє злочин одразу ж після виникнення умислу. Різновидом цього умислу є афектований умисел, який виникає в момент сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту), зумовленого впливом на винного якихось особливих обставин, найчастіше насильства чи інших неправомірних дій. Вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, визнається обставиною, що пом'якшує покарання (п. 7 ч. 1 ст. 66), а у деяких випадках - утворює привілейований склад злочину (статті 116, 123).

За спрямованістю діяння і конкретизацією бажаного наслідку умисел поділяють на визначений (конкретизований), невизначений (неконкретизований) і альтернативний.

Визначений умисел характеризується тим, що особа чітко усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння і прагне досягти одного конкретного наслідку (наприклад, викрасти чуже майно, довести особу до самогубства). Невизначений умисел означає, що у винного немає чіткого уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків злочину, він передбачає ці наслідки лише у загальних рисах. Наприклад, особа завдає ударів по різних частинах тіла потерпілого і не передбачає, якого ступеня тяжкості тілесні ушкодження буде заподіяно. Альтернативний умисел має місце тоді, коли винний передбачає й однаково бажає чи свідомо допускає настання одного з кількох можливих злочинних наслідків (наприклад, смерті або тяжкого тілесного ушкодження).

У випадках вчинення злочину з невизначеним або альтернативним умислом відповідальність настає залежно від фактично заподіяних наслідків, оскільки винний передбачав настання будь-якого з цих наслідків і бажав чи свідомо припускав їх настання.

Врахування розглянутих видів умислу надає можливість більш точно конкретизувати психічне ставлення суб'єкта до вчинюваної ним дії чи бездіяльності та її наслідків, визначити ступінь його вини і призначити справедливе покарання.

[Bolt]

Вот Вам ещё про вину...

 

 

 

1. "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду". Це конституційне положення втілює в собі презумпцію невинуватості - демократичний принцип правосуддя.

Кримінальне право України заперечує об'єктивне ставлення у вину, тобто відповідальність за наслідки, що настали в результаті будь-якого діяння, без встановлення вини. Згідно з КК інкримінування особі вчиненого нею діяння визнається можливим лише за наявності її вини. Це означає, що кримінальна відповідальність особи ґрунтується на суб'єктивному ставленні у вину - умові правильної оцінки людської поведінки взагалі і злочинної зокрема.

2. Вина - це обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого злочину, яка визначає його психологічний зміст і є необхідною умовою кримінальної відповідальності.

Поняття вини характеризується змістом, сутністю, формою і ступенем вини.

Зміст вини характеризується сукупністю свідомості (інтелектуальний момент), волі (вольовий момент) та їх співвідношенням.

При вчиненні злочину свідомістю особи охоплюються фактичні обставини, які характеризують об'єкт злочину, ознаки предмета, спеціального суб'єкта, об'єктивну сторону - характер вчинюваних дій (бездіяльності), а в матеріальних складах - і суспільно небезпечні наслідки (можливість їх настання). Стосовно різних обставин інтелектуальне ставлення суб'єкта може бути різним. Одні обставини можуть бути ним усвідомлені більш повно, інші - приблизно; одні відображаються у свідомості правильно, адекватно, інші - помилково.

Вольовий момент змісту вини означає усвідомлене спрямування розумових і фізичних зусиль на досягнення мети чи на утримання від активних дій. Відповідно до КК вольовими ознаками умисного психічного ставлення особи є бажання настання певних суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності (прямий умисел), або свідоме їх допущення (непрямий умисел). Вольовий момент необережності полягає у тому, що особа легковажно розраховує на відвернення суспільно небезпечних наслідків (злочинна самовпевненість) чи, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки, не мобілізує свої психічні здібності для вчинення вольових дій з метою запобігання таким наслідкам (злочинна недбалість).

У правозастосовній практиці вимагається встановлювати конкретні ознаки умислу та необережності і, як правило, йдеться про зміст конкретної форми вини, а не вини взагалі.

Сутність вини визначає соціальну природу вини і полягає в негативному ставленні особи до тих інтересів, цінностей, благ (суспільних відносин), що охороняються КК.

Форма вини - це описане у КК (статті 24 і 25) поєднання певних ознак (елементів) свідомості і волі особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння.

У кожному конкретному випадку вимагається встановити саме ту форму вини, яка передбачена кримінально-правовою нормою. Відповідно до КК вина - це завжди умисел або необережність. Умисел може бути прямим або непрямим (ст. 24), а необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість (ст. 25).

Поділ вини на форми має велике практичне значення. Зокрема, форма вини: а) визначає ступінь суспільної небезпеки діяння і дає змогу відмежувати злочинне діяння від незлочинного; б) визначає кваліфікацію злочину; в) завжди враховується при індивідуалізації покарання і визначенні умов його відбування; г) враховується в інших випадках реалізації кримінальної відповідальності і покарання (для визначення умов кримінальної відповідальності за попередню і спільну злочинну діяльність, при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання тощо).

Ступінь вини означає кількісну характеристику вини, відображає тяжкість провини особи перед суспільством, є сукупністю форми і змісту вини з урахуванням всіх особливостей психічного ставлення особи до обставин злочину. Це поняття широко використовується в теорії кримінального права і судовій практиці. Як оціночна категорія, ступінь вини визначається об'єктивними обставинами злочину, характером суспільно небезпечного діяння, особливостями психічного ставлення до дії (бездіяльності), мотивом і метою злочину, обставинами, що характеризують особу винного, причинами та умовами, які вплинули на формування умислу чи зумовили зміст необережності, тощо.

3. Вина у вчиненні злочину існує об'єктивно. Саме тому вона входить до змісту предмета доказування у процесі досудового розслідування і судового розгляду справи.

[Bolt]

И не забудьте про неосторожность тоже кстати...

 

 

 

 

1. КК чітко фіксує поділ необережної форми вини на два види - злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.

2. Інтелектуальний момент злочинної самовпевненості характеризується тим, що особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.

Вольовий момент полягає у тому, що особа легковажно розраховує на відвернення цих наслідків. Прикладом злочинної самовпевненості є перевищення швидкості водієм, який розраховує у будь-який момент загальмувати й уникнути небажаних наслідків, але не встигає цього зробити і завдає середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень пішоходу.

При визначенні злочинної самовпевненості закон не вказує на усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння. Однак це не означає, що винний не розуміє своїх дій (бездіяльності). Він усвідомлює їх потенційну суспільну небезпеку і вважає, що подібна його поведінка хоча і може викликати небезпечні наслідки, у цьому конкретному випадку не призведе до такого результату.

3. Інтелектуальний момент злочинної недбалості полягає в тому, що особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.

Вольовий момент злочинної недбалості вказує на реальну можливість винного передбачити суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки, але незважаючи на це, він не активізує свої психічні сили і здібності для вчинення вольових дій, необхідних для запобігання таким наслідкам.

При визначенні психічного ставлення особи до наслідків своїх дій (бездіяльності) у випадках злочинної недбалості закон зазначає, що особа "повинна була" і "могла їх передбачити". Відповідно до наведеної формули для вирішення питання про те, чи повинен і міг винний передбачити настання наслідків, теорія кримінального права, прокурорсько-слідча і судова практика використовують два критерії - об'єктивний і суб'єктивний.

Об'єктивний критерій злочинної недбалості здебільшого має нормативний характер і означає обов'язок суб'єкта (особа повинна була) передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків. Цей обов'язок ґрунтується на законі і визначається у спеціальних правилах (інструкціях, положеннях) або договорах відповідно до посадового статусу працівника, його професійних функцій, технічних і побутових умов, стосунків з іншими особами, у т. ч. з потерпілим. Відсутність обов'язку передбачити можливий результат своєї поведінки виключає відповідальність особи за фактично заподіяну шкоду.

Покладення тих чи інших обов'язків на конкретну особу, яка вчинила або не вчинила певне діяння, саме по собі ще не є достатнім для обґрунтування її кримінальної відповідальності. Для вирішення питання про кримінальну відповідальність конкретної особи за настання суспільно небезпечних наслідків необхідно встановити, чи була у цієї особи реальна можливість передбачити наслідки своїх дій (бездіяльності). Отже, суб'єктивний критерій означає, що особа могла (мала фактичну можливість) передбачити настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння. Ця можливість пов'язується з такими обставинами: 1) конкретна ситуація, в якій вчиняється діяння, повинна створювати для особи об'єктивну реальність передбачити наслідки; 2) за своїми індивідуальними характеристиками (вік, освіта, ступінь кваліфікації, знання загальних та спеціальних правил обережності, наявність життєвого та професійного досвіду, стан здоров'я тощо) особа повинна мати можливість правильно оцінити ситуацію, що склалася, і передбачити наслідки. Тобто не повинно бути таких обставин, що стосуються ситуації та особи, які створювали б неможливість передбачення шкідливих наслідків.

Законодавче положення про те, що суб'єкт, окрім обов'язку, повинен мати і можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки свого діяння, виключає об'єктивне ставлення у вину.

4. На практиці нерідко виникають складнощі при відмежуванні злочинної самовпевненості від непрямого умислу. Це пояснюється тим, що за ознаками інтелектуального і вольового моментів вони подібні між собою. І злочинна самовпевненість, і непрямий умисел характеризуються передбаченням особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків.

Однак при непрямому умислі передбачення має конкретний характер, а при злочинній самовпевненості - абстрактний. При непрямому умислі винний передбачає, що суспільно небезпечні наслідки можуть настати від його конкретної дії (бездіяльності), яка вчинена у даний момент, у певній обстановці і за певних обставин. Вчиняючи злочин з непрямим умислом, винний може сподіватися, що через випадковий збіг обставин вказані наслідки можуть не настати ("либонь нічого не станеться"). Зовсім інший зміст має інтелектуальний момент при злочинній самовпевненості. Винний абстрактно передбачає настання злочинних наслідків свого діяння, тобто не усвідомлює дійсного розвитку причинного зв'язку, хоча при належній мобілізації своїх психічних сил міг би усвідомлювати це. Він самовпевнено перебільшує свої можливості або неправильно оцінює обстановку чи конкретні об'єктивні обставини, фактори (свої професійні навички, дії інших осіб чи механізмів, сили природи тощо), які, на його думку, повинні запобігти настанню шкідливих наслідків, чого в дійсності не відбувається (надія на удачу).

Головна відмінність злочинної самовпевненості від умислу полягає у вольовому моменті. При злочинній самовпевненості суб'єкт не бажає настання шкідливих наслідків і не припускає їх настання. У цьому разі він сподівається запобігти настанню шкідливих наслідків, але його розрахунок виявляється неправильним, оскільки ґрунтується хоча й на реальних факторах, однак без достатніх для того підстав.

5. Від злочинної недбалості потрібно відрізняти випадок (казус) - заподіяння шкоди без вини. Це такі ситуації, коли суспільно небезпечні наслідки, що настали, перебувають у причинному зв'язку з діянням особи, яка не передбачала і за обставинами справи не повинна була та/або не могла передбачити їх настання. Випадкове заподіяння шкоди не тягне за собою кримінальної відповідальності через відсутність суб'єктивної сторони (вини). У цих випадках відсутні водночас обидва критерії злочинної недбалості - об'єктивний (обов'язок передбачення особою суспільно небезпечних наслідків свого діяння) і суб'єктивний (реальна можливість такого передбачення) або хоча б один із них.

6. Окремі норми Особливої частини КК викладені таким чином, що їх застосування потребує встановлення вини особи, яка вчинила злочин, окремо щодо самого діяння і окремо щодо настання його суспільно небезпечних наслідків. У зв'язку з цим теорія і практика використовують поняття змішаної форми вини.

Змішана форма вини характеризується різним психічним ставленням (у формі умислу і необережності) особи до самого діяння і суспільно небезпечних наслідків такого діяння. Існують дві групи злочинів зі змішаною формою вини:

1) злочини, пов'язані з порушенням спеціальних правил, що спричинило певні суспільно небезпечні наслідки (наприклад, ст. 286);

2) злочини, в яких об'єктивна сторона характеризується настанням двох типів наслідків - безпосереднього і віддаленого (наприклад, ч. 2 ст. 121).

У першому випадку для визначення форми вини вирішальне значення має психічне ставлення особи до настання наслідків свого діяння. У цілому такі злочини вважаються необережними. У другому - психічне ставлення особи щодо діяння та першого, безпосереднього наслідку дає змогу говорити про умисел, а стосовно віддаленого наслідку вина може бути тільки необережною. У цілому такі злочини з двома типами наслідків і двома формами вини визнаються умисними.

Правильне вирішення питання про те, яка з двох передбачених у законі форм вини (умисна чи необережна) є визначальною для даного злочину в цілому, має практичне значення для: 1) правильної кваліфікації діяння; 2) визначення типу кримінально-виконавчої установи, де належить відбувати покарання особі, засудженій до позбавлення волі на певний строк; 3) призначення покарання за сукупністю злочинів (ч. 2 ст. 70); застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (пункти 1 - 3 ч. 3 ст. 81, пункти 1 - 3 ч. 3 ст. 107); 4) заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (пункти 1 - 3 ч. 4 ст. 82); 5) звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ч. 1 ст. 83); 6) застосування закону про амністію тощо.

7. Особа, яка вчиняє конкретне суспільно небезпечне діяння, може припускатися певних помилок щодо властивостей і наслідків своєї поведінки. Такі помилки по-різному впливають на вирішення питань щодо вини і кримінальної відповідальності особи.

Помилка у кримінальному праві - це неправильне уявлення особи про юридичні властивості або фактичні ознаки вчиненого нею діяння та його наслідків. Залежно від змісту тих обставин, які неправильно сприймає суб'єкт, розрізняють два види помилки - юридичну і фактичну.

Юридична помилка (error juris) - це хибне уявлення особи про правову сутність чи правові наслідки вчиненого нею діяння. Видами такої помилки є помилка щодо: а) злочинності чи незлочинності діяння; б) кваліфікації злочину; в) покарання.

Помилка щодо злочинності діяння означає, що особа вважає свої дії (бездіяльність) злочином, хоча КК їх такими не визнає (уявний злочин). У таких випадках відсутня обов'язкова ознака злочину - кримінальна протиправність і тому особа не може підлягати кримінальній відповідальності.

Інколи, навпаки, суб'єкт вважає, що його діяння не тягне кримінальної відповідальності, однак за законом воно визнається злочином (помилка щодо незлочинності діяння). У подібних випадках особа визнається винною у вчиненому злочині і підлягає кримінальній відповідальності. Відповідно до ст. 68 Конституції України "незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності". Однак це положення Основного Закону України не слід розуміти буквально. Можливі ситуації, коли особа, що вчинила злочин, не лише не знала про кримінальну караність свого діяння, а й не могла цього знати за тих умов, у яких вона перебувала в момент порушення закону.

Помилка щодо кваліфікації злочину ґрунтується на хибному уявленні особи стосовно правової оцінки вчиненого нею діяння. Помилка щодо покарання характеризується неправильним уявленням особи про вид і розмір покарання, передбаченого кримінальним законом за вчинений нею злочин. В обох цих випадках особа підлягає кримінальній відповідальності.

Таким чином, юридична помилка особи, що вчинила злочин, по суті, відображає незнання нею кримінального закону і за загальним правилом не впливає на кваліфікацію діяння, вид і міру покарання, оскільки відповідальність за злочин настає незалежно від суб'єктивної оцінки його винним.

Фактична помилка (error facti) - це хибне уявлення особи про характер або фактичні наслідки свого діяння. Видами фактичної помилки є помилка щодо: а) об'єкта злочину; б) предмета злочину; в) засобів вчинення злочину; г) розвитку причинового зв'язку; д) кваліфікуючих ознак злочину.

Загальним правилом для всіх видів фактичної помилки є те, що відповідальність у цих випадках повинна наставати з урахуванням насамперед того, що конкретно винний усвідомлював чи повинен був усвідомлювати в момент вчинення ним діяння, чи було покладено на нього обов'язок і чи міг він передбачити настання суспільно небезпечних наслідків. До уваги беруться також юридичні властивості окремих ознак певного складу злочину і фактичні обставини справи. Наприклад, помилка щодо об'єкта злочину полягає в неправильному уявленні особи, яка вчиняє злочин, про зміст об'єкта посягання. У цих випадках особа заподіює шкоду іншим суспільним відносинам, а не тим, що хотіла. Така помилка не впливатиме на кваліфікацію, і винний відповідатиме за закінчений злочин, якщо йдеться про юридично рівноцінні та однорідні об'єкти (наприклад, життя різних громадян, різні форми власності). Коли помилка стосується неоднорідних об'єктів злочину, відповідальність настає з урахуванням спрямованості умислу - вчинене кваліфікується як замах на злочин (наприклад, винний мав намір позбавити життя працівника міліції, а вбив іншу особу).

[centurion]

Уважаемый Bolt, что же Вы так над человеком издеваетесь?  Это же непосильный для него труд. 

[Bolt]

Уважаемый Bolt, что же Вы так над человеком издеваетесь?  Это же непосильный для него труд. 

 

Ну а что же делать... Пусть тогда ещё и заодно изучит, что такое преступление и пускай попробует найти его состав в данных делах с банком...

 

 

 

 

 

1. Наведене у ч. 1 ст. 11 поняття злочину є формально-матеріальним. Із нього випливає, що злочином є діяння (дія або бездіяльність), якому властиві такі обов'язкові ознаки: 1) це діяння вчинене суб'єктом злочину; 2) воно є винним; 3) вказане діяння є суспільно небезпечним; 4) відповідне діяння передбачене чинним КК. Останнє, крім того, має на увазі, що обов'язковою ознакою злочину є також 5) кримінальна караність. Відсутність хоча б однієї з цих ознак вказує на відсутність злочину.

Водночас, не є обов'язковою ознакою злочину аморальність: поряд з аморальними КК передбачає як злочини діяння, що не суперечать сучасній суспільній моралі (так звані квазі-злочини), а також діяння, що є нейтральними щодо моралі (більшість необережних злочинів, низка злочинів у сфері господарської діяльності, деякі службові злочини, які можуть бути вчинені за мотивами неправильно зрозумілих інтересів служби тощо).

2. Діяння у кримінально-правовому розумінні, застосованому у ст. 11, - це вольова усвідомлена поведінка (вчинок) особи, безпосередньо спрямована на спричинення певних негативних наслідків. Відтак, для будь-якого діяння характерною є наявність об'єктивних і суб'єктивних ознак. Перші відображають фізичні рухи, здійснювані тими чи іншими органами людського організму (або утримання від таких рухів). До суб'єктивних належать інтелектуальна та вольова ознаки, а також умотивованість та цілеспрямованість. У багатьох інших статтях КК термін "діяння" застосовується для характеристики об'єктивної сторони як однієї із ознак складу злочину.

Той факт, що злочином є лише діяння, означає, що злочином не можуть бути визнані самі по собі: а) будь-які почуття, думки, побажання або ідеологічні, політичні, релігійні чи інші переконання особи, навіть і виявлені (наприклад, викладені в особистому щоденнику); б) вимова, написання чи висловлення в інший спосіб думки, побажання або переконання, якщо таким висловленням не здійснюється посягання на національну безпеку, територіальну цілісність, громадський порядок, здоров'я населення, репутацію або права інших людей, таємницю конфіденційної інформації, авторитет і неупередженість правосуддя (див. ст. 34 Конституції України); в) належність особи до тієї чи іншої расової, етнічної, національної, релігійної, мовної, політичної, майнової чи іншої подібної групи, навіть і незареєстрованої органами влади в установленому порядку; г) суб'єктивні якості особи (скажімо, погані риси характеру), наявність у неї судимості у минулому, наявність родинних чи інших зв'язків з особою, яка вчинила злочин, тощо (загалом право України допускає визнання подібних якостей правопорушенням: вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена КК, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, згідно з ч. 4 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. тягне за собою накладення адміністративного стягнення на батьків або осіб, що їх замінюють).

Зміст діяння має особливості при закінченому злочині і попередній злочинній діяльності, при вчиненні злочину однією особою і співучасті у злочині, при посередньому виконанні, при вчиненні злочину і причетності до злочину, при вчиненні одиничного злочину і множинності злочинів. Усі ці особливості мають бути враховані при визначенні того чи іншого діяння як злочинного.

КК прямо визначає перелік діянь, які не визнаються злочинами. До них віднесені:

а) дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі (ч. 2 ст. 11);

б) готування до злочину невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 14); готування до злочину або замах на злочин, від доведення яких до кінця особа добровільно відмовилася (статті 17 і 31);

в) діяння, вчинене за обставин, що виключають його злочинність (статті 36 - 43);

г) деякі інші види діянь (ч. 2 ст. 385 і ч. 2 ст. 396).

Під дією у КК розуміється активна поведінка (вчинок) особи, в якій виражена зовні її воля і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків.

Бездіяльність є пасивною поведінкою, в якій так само виражена зовні воля особи і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків; крім того, обов'язковою ознакою бездіяльності є наявність спеціального обов'язку і реальної можливості запобігти відповідним наслідкам. Наприклад, неповідомлення відповідних державних органів особою, яка відповідно до чинного закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі з метою попередження чи розкриття її злочинної діяльності (ст. 43), про підготовку учасників групи до диверсії, за умови реальної можливості зробити таке повідомлення, є злочинною бездіяльністю, а невиконання службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов'язками і не повинна була виконувати, або неперешкоджання викраденню майна з боку охоронника внаслідок його тяжкого поранення злочинною бездіяльністю визнані бути не можуть.

Окремі злочини можуть бути вчинені тільки шляхом дії (наприклад, крадіжка, розбій), деякі інші - тільки шляхом бездіяльності (наприклад, залишення в небезпеці, неприпинення військовим начальником злочину, що вчиняється підлеглим), більшість же - шляхом як дії, так і бездіяльності.

3. Поняття суб'єкта злочину розкривається у ст. 18. Його застосування у законодавчому визначенні поняття злочину означає, що злочином є діяння, вчинене фізичною осудною особою, яка на момент його вчинення досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність. Відтак, не може бути визнане злочином прийняття (або неприйняття) певного рішення не фізичною, а юридичною особою, а так само діяння, вчинене: а) не особою, а іншою істотою (наприклад, твариною); б) фізичною особою, яка є неосудною; в) фізичною осудною особою, яка на момент його вчинення не досягла віку, встановленого ст. 22.

Значна кількість злочинів може бути вчинена лише спеціальним суб'єктом, але це не є підставою для визнання спеціального суб'єкта загальною ознакою злочину. Вона є ознакою лише складу конкретного злочину.

4. Винність діяння означає, що воно вчинене умисно або з необережності, у т. ч. може мати складену (змішану) форму вини - умисел до діяння і необережність до наслідків, або умисел чи необережність до діяння і необережність до наслідків тощо. Застосування ознаки "винність" у законодавчому визначенні поняття злочину має за мету підкреслити той факт, що у КК діє принцип суб'єктивного ставлення у вину, і що діяння, вчинене за відсутності вини, тобто за відсутності психічного ставлення особи до дії чи бездіяльності, не може визнаватися злочином. Так, не є злочином: а) рефлекторні, імпульсні, інстинктивні або інші рухи тіла, які не є результатом вольової поведінки особи; б) рухи тіла або відсутність таких рухів, що є результатом тільки чужої волі чи впливу непереборної сили; в) діяння, можливість настання суспільно небезпечних наслідків якого особа не передбачала і не могла передбачати (казус).

Винність у вчиненні конкретного діяння відсутня, якщо, наприклад: діяння у відповідній статті Особливої частини КК сконструйоване як таке, що може бути вчинене лише з прямим умислом, а фактично вчинене з непрямим умислом або з необережності (скажімо, особа відкрито чи таємно заволодіває насправді чужим майном, щиро вважаючи, що воно належить їй), або сконструйоване як таке, що може бути вчинене з прямим або непрямим умислом, а фактично вчинене з необережності (наприклад, особа в ситуації банкрутства не відобразила відомості про певне майно через забудькуватість).

Крім того, ознака обов'язкової винності діяння означає, що в процесі кваліфікації злочинів і призначення покарання мають чітко визначатися межі вини кожного із співучасників одного злочину (особливо у випадках ексцесу виконавця, добровільної відмови одного із співучасників від доведення злочину до кінця, невдалої співучасті), межі вини особи, яка звинувачується у вчиненні злочину з двома наслідками, або у вчиненні злочину, суспільно небезпечні наслідки якого виникли в результаті вини не тільки обвинуваченого, а й інших осіб, у т. ч. потерпілого (так званої обопільної вини, яка найчастіше у практиці трапляється при транспортних подіях), або коли має місце фактична помилка тощо.

Відповідно до ст. 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної, у т. ч. кримінальної відповідальності. Але аналогічної вимоги щодо незнання особою інших, крім законів, нормативно-правових актів, у Конституції України не існує. Тим часом, факт заборони певних дій не завжди прямо визначається в законі і є завідомо зрозумілим для кожного. Часто це питання є спірним і може бути вирішене лише на підставі висновку експерта або в інший спосіб. Тому незнання особою підзаконних нормативно-правових актів, до яких відсилає диспозиція статті КК, як правило, звільняє її від кримінальної відповідальності за відсутністю вини. Винятками є випадки, коли знання цих актів конкретною особою передбачається як необхідний юридичний факт. Останнє стосується, зокрема, окремих спеціальних суб'єктів злочинів, передбачених, наприклад, статтями 131, 132, 139, 140, 172 та ін.

Детальніше про поняття вини див. коментар до ст. 23.

5. Оскільки винність у ч. 1 ст. 11 названа як окрема ознака злочину, то, на відміну від становища, яке існувало за чинності КК 1960 р., суспільна небезпека як ознака злочину не включає суб'єктивну шкідливість діяння й означає лише об'єктивну шкідливість його.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 КК "Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили". Із цього положення випливає, зокрема, те, що існують й інші, крім злочинів, суспільно небезпечні діяння. Тому шкідливість діяння, яке визнається злочином, розкривається у ч. 2 ст. 11 через узагальнене формулювання об'єктів кримінально-правової охорони, якими визнаються: 1) особа (фізична чи юридична); 2) суспільство; 3) держава, - і через два різновиди наслідків посягання: 1) реальне заподіяння істотної шкоди; 2) створення реальної загрози заподіяння істотної шкоди.

Фізична особа - це людина. Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть мати майнові та особисті немайнові права і нести обов'язки, бути позивачами та відповідачами у суді. Суспільство - це сукупність людей, об'єднаних історично обумовленими соціальними формами спільної життєдіяльності. Державою є основна політична організація суспільства, яка уповноважена здійснювати управління загальними справами суспільства, охорону його економічних, політичних, соціальних, духовних та інших цінностей. До об'єктів кримінально-правової охорони слід відносити, як це випливає із ст. 1 КК, також і людство - населення земної кулі.

Не є злочином діяння, яке: а) посягає на об'єкти, що не охороняються КК (наприклад, благочинність, благоустрій, порядок користування ресурсами Місяця); б) не заподіює шкоди об'єктам кримінально-правової охорони і не створює реальної загрози її заподіяння; в) заподіює шкоду об'єктам кримінально-правової охорони або створює реальну загрозу заподіяння їм шкоди, але ця шкода не є істотною.

Порядок визнання істотною шкоди, яка заподіяна чи могла бути заподіяна тим чи іншим діянням, у різних випадках різний. Якщо істотність матеріальної (майнової чи фізичної) шкоди часто визначається безпосередньо в законі на підставі заздалегідь визначених критеріїв (кількість неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тяжкість тілесних ушкоджень тощо), то визнання чи невизнання істотною нематеріальної шкоди (політичної, моральної, організаційної, психологічної тощо), як правило, здійснюється у межах судової дискреції без урахування вказаних критеріїв. Однак в останньому випадку при визначенні істотності шкоди, яка заподіяна чи могла бути заподіяна, враховуються такі додаткові об'єктивні ознаки, як спосіб, місце, час, засоби, обстановка вчинення злочину, які можуть бути, а можуть і не бути включені до складу конкретного злочину як його обов'язкові ознаки.

Створення реальної загрози заподіяння істотної шкоди у випадках, коли йдеться про матеріальну шкоду, визначається за тими самими критеріями, за якими визначається сама матеріальна шкода. Що ж до створення реальної загрози заподіяння нематеріальної шкоди, то у багатьох випадках така загроза сама по собі є істотною шкодою - моральною, психологічною, політичною, організаційною тощо.

Указані вище та інші критерії суспільної небезпеки мають значення для віднесення конкретних складів злочинів до того чи іншого їх виду відповідно до встановленої ст. 12 класифікації злочинів.

З огляду на те, що наявність істотної шкоди є обов'язковою властивістю будь-якого злочину, застосування в окремих нормах Особливої частини КК таких формулювань, як, наприклад: "якщо це спричинило істотну шкоду здоров'ю потерпілого" (ч. 1 ст. 137), "якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності" (ст. 231), "якщо воно завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності" (ст. 232), "якщо це заподіяло істотну шкоду" (ч. 1 ст. 244, ст. 246, ч. 1 ст. 248, ч. 1 ст. 249, ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 367, ч. 1 ст. 423, частини 1 і 2 ст. 424, ч. 1 ст. 425, ч. 1 ст. 426), у т. ч. для характеристики кваліфікуючих обставин, наприклад: "ті самі дії, якщо вони потягли істотну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини" (ч. 2 ст. 150), "ті самі дії, якщо вони потягли істотну шкоду" (ч. 2 ст. 361, ч. 3 ст. 362, ч. 2 ст. 363, ч. 2 ст. 410, ч. 2 ст. 359, ч. 2 ст. 382), слід розглядати передусім як уточнюючі характеристики певних суспільно небезпечних наслідків, а також спосіб акцентування того факту, що суспільно небезпечним наслідком відповідних діянь є реальне заподіяння істотної шкоди, а не створення загрози її заподіяння.

6. Вимога ст. 11 про те, що відповідне діяння повинно бути передбачене чинним КК, відображає кримінальну протиправність злочину. Ця вимога ґрунтується на відомому принципі nullum crimen nulla poena sine lege, безпосередньо випливає із положення п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України, відповідно до якого діяння, які є злочинами, та відповідальність за них визначаються виключно законами України, і уточнює вказане положення.

Відтак, не є злочином вчинене суб'єктом злочину винне діяння, для якого характерна фактична суспільна небезпека, на що навіть може існувати пряма вказівка в іншому законі України, але яке не передбачене чинним КК. Наприклад, за КК не є злочином виробництво зброї масового знищення, щодо виробництва якої ще не міститься заборон у міжнародних договорах, або, якщо такі заборони і містяться, то ці міжнародні договори не ратифіковані Верховною Радою України.

КК встановлює вичерпний перелік злочинів. Тому ознака кримінальної протиправності заперечує можливість застосування норм КК за аналогією. Наприклад, особа не може нести відповідальність за КК за шпигунство на шкоду інтересам іншої держави, крім України, за ухилення від сплати аліментів на утримання інших осіб, крім прямо визначених законом, за інші діяння, які прямо не передбачені КК як злочини.

Водночас, принцип nullum crimen nulla poena sine lege не виключає можливості існування у КК так званих бланкетних норм - юридичних норм, що відсилають до певних правил, інструкцій тощо, іншим чином дозволяють державним органам, посадовим особам впливати шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів на конкретні ознаки складу злочину і, фактично, на визнання чи невизнання того чи іншого діяння злочином. До вказаних державних органів та посадових осіб можна віднести Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, міністерства і відомства, керівників підприємств, установ і організацій тощо. До них не належать судді, адже вони не приймають нормативно-правових актів, а їхні дискреційні повноваження щодо диспозицій статей КК можуть стосуватися лише так званих оціночних ознак і не мають нічого спільного з бланкетністю норми.

7. Діяння не є злочином, якщо його вчинення не передбачає можливості кримінального покарання. Проте кримінальну караність як обов'язкову ознаку злочину слід розуміти не як реальне застосування покарання, а як загрозу, можливість його застосування у разі вчинення забороненого КК діяння. Той факт, що особа, яка вчинила злочин, відповідно до КК може бути звільнена не тільки від покарання, а й від кримінальної відповідальності, не суперечить вимозі кримінальної караності. Адже посткримінальна поведінка особи і посткримінальна оцінка судом її особистості і вчиненого нею діяння не перетворюють фактично вчинений злочин у незлочин. Інший підхід до цього питання створив би підстави для усвідомлення можливої безкарності певних діянь.

8. Відповідно до ч. 2 ст. 11 не є злочином вчинене суб'єктом злочину винне діяння, прямо передбачене КК, якщо воно через малозначність не становить суспільної небезпеки. Крім того, що це положення конкретизує зміст суспільної небезпеки як загальної ознаки злочину, метою його введення до КК є намагання законодавця підкреслити, що правосуддя в Україні має здійснюватися на засадах принципів справедливості та індивідуалізації кримінальної відповідальності, за яких формальний момент - кримінальна протиправність типового діяння - не може превалювати над фактичним - відсутністю суспільної небезпеки конкретного діяння.

Малозначне діяння слід відмежовувати від діяння, яке не містить складу злочину.

Так, якщо істотність матеріальної (майнової чи фізичної) шкоди визначена безпосередньо в законі через певну кількість неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тяжкість тілесних ушкоджень тощо, то недосягнення певного рівня шкоди є свідченням відсутності складу злочину, а не малозначності діяння.

Щодо нематеріальної шкоди, то визначення її істотності, як уже зазначалося, здійснюється в межах судової дискреції, а тому визнання конкретного діяння таким, що становить суспільну небезпеку або не становить її через малозначність, залежить від конкретних обставин справи та їх оцінки судом. При цьому відсутність умислу в діях особи може бути однією із зазначених обставин лише у разі, якщо відповідне діяння може бути вчинене як умисно, так і через необережність (якщо воно може бути вчинене лише умисно, то відсутність умислу означає відсутність складу злочину). Так само і відсутність таких ознак, як спосіб, місце, час, засоби, знаряддя, обстановка вчинення злочину можуть бути зазначеними обставинами лише у разі, якщо такі ознаки не є обов'язковими ознаками складу злочину (в іншому випадку їх відсутність означає відсутність складу злочину).

Усі необережні злочини в КК сформульовані як злочини з матеріальним складом. Ненастання відповідних суспільно небезпечних наслідків необережного діяння означає відсутність складу злочину. Тому малозначне діяння не може бути необережним. Воно завжди умисне. Проте, це не стосується діянь, які являють собою порушення певних правил, наслідки яких не є конструктивною ознакою складу (як приклад надмірної і помилкової криміналізації див. ст. 333. Іншими такими прикладами були статті 419 і 420, але ці помилки законодавець усунув при прийнятті Закону від 15 квітня 2008 р.). У цих випадках ставлення до діяння і до наслідків може бути як умисним, так і необережним, а діяння, незалежно від форми вини, може бути визнане малозначним.

Важливим при віднесенні конкретних діянь до малозначних є встановлення змісту умислу. Малозначним може бути визнане тільки таке діяння, шкідливість якого не тільки об'єктивно, а й за змістом умислу винного є незначною (мізерною). Тому не може бути визнане малозначним діянням, наприклад, збирання з метою передачі іноземній державі відомостей, що становлять державну таємницю, якщо внаслідок фактичної помилки винного ці відомості виявились не таємними або були передані не іноземній державі, а представникам спецслужб України, які видавали себе за представників іноземної держави.

Готування до вчинення злочину невеликої тяжкості не містить складу злочину, а тому не може визнаватися малозначним діянням. Замах же на такий особливо тяжкий злочин, як, наприклад, вбивство, якщо його фактичним наслідком не стало навіть заподіяння фізичного болю, залишається злочином, а не малозначним діянням. Але зазначене не виключає, що готування до злочину середньої тяжкості, а в окремих випадках і до тяжкого злочину чи навіть до особливо тяжкого злочину або замах на такі злочини за певних обставин можуть бути визнані малозначним діянням. Наприклад, малозначними діяннями можуть бути визнані угон річкового судна або заподіяння судді чи його близькому родичу побоїв - тяжкі злочини, передбачені ч. 1 ст. 278 і ч. 2 ст. 377, незначне пошкодження споруди, технологічно пов'язаної з магістральним нафтопроводом, якщо це призвело до пожежі, яка була швидко погашена, - особливо тяжкий злочин, передбачений ч. 3 ст. 292.

Щодо співучасті у злочині, то слід мати на увазі, що суспільно небезпечні наслідки діяння, вчиненого у співучасті, є спільними для всіх співучасників, умислом яких вони охоплювались, і не можуть ділитися на частки. А тому не може бути такого, що дії одного із співучасників визнаються злочином, а дії іншого - малозначним діянням. Водночас, незначна роль одного із співучасників, яку він відігравав для досягнення спільного злочинного результату, може бути врахована при призначенні покарання або вирішенні питання про можливість звільнення від покарання чи від кримінальної відповідальності.

Так само причетність до злочину, яка визнається злочином, не може сама по собі, без урахування конкретних обставин справи, визнаватися малозначним діянням. В окремих випадках, визначених КК, приховування злочину не містить складу злочину (приховування злочину невеликої та середньої тяжкості, приховування тяжкого злочину та особливо тяжкого злочину членом сім'ї чи близьким родичем особи, що вчинила злочин).

Не є малозначним діянням вчинок (подія), який взагалі не містить ознак злочину, а так само діяння, вчинене у стані необхідної оборони, крайньої необхідності, під впливом фізичного примусу та через інші обставини, що виключають злочинність діяння.

Не може визнаватися малозначним одне із сукупності вчинених особою діянь, яке містить ознаки злочину невеликої тяжкості, лише на тій підставі, що всі інші вчинені нею діяння мають ознаки тяжких та особливо тяжких злочинів.

Визнання того чи іншого діяння малозначним не залежить від факторів, які мають другорядне кримінально-правове значення або взагалі не мають такого, наприклад: збігу тяжких особистих обставин, факту прощення потерпілим винного, позитивних характеристик винного тощо. Водночас, скажімо, відносно незначне пошкодження чужого майна у сукупності з обставинами, які відповідно до КК пом'якшують покарання (щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку тощо), можуть стати підставою для визнання діяння малозначним.

Не можуть бути визнані малозначними діяння, передбачені ст. 125, ч. 1 ст. 126, ст. 356 КК, оскільки припинення кримінального переслідування у випадках, коли подія злочину і склад злочину є наявними, можливе лише за примиренням сторін, а можливість закриття справи про такі злочини через малозначність суперечить самій суті провадження у справах приватного обвинувачення.

Таким чином, малозначне діяння - це така формально передбачена КК, як правило, умисна дія або бездіяльність суб'єкта злочину, яка через малозначність заподіяної шкоди не є суспільно небезпечною. При цьому відсутність суспільної небезпеки у даному випадку означає, що така дія або бездіяльність: а) заподіяла охоронюваному КК об'єкту посягання шкоду, яка не є істотною, або б) створила загрозу заподіяння вказаному об'єкту шкоди, яка не є істотною.

Не є малозначним діяння, яке посягає на об'єкт, що взагалі не охороняється КК (скажімо, справа про скотолозтво або некрофілію не може бути порушена за відсутності події злочину), або хоча й посягає на об'єкт, який перебуває під кримінально-правовою охороною, але не заподіяло йому і не могло заподіяти не тільки істотної, а й будь-якої шкоди (справа про непоправне знівечення обличчя, порушена за ознаками злочину, передбаченого ст. 121, має бути закрита за відсутності події злочину у разі встановлення факту добровільної згоди цивільно дієздатного пацієнта на проведення пластичної операції).

Як правило, малозначними визнаються діяння, що містять ознаки злочинів невеликої і середньої тяжкості. Кримінальні справи про малозначні діяння не можуть бути порушені, а порушені підлягають закриттю на підставі ч. 2 ст. 11.

[Bolt]

Уважаемый Bolt, что же Вы так над человеком издеваетесь?  Это же непосильный для него труд. 

 

Это потому, что нечего вообще некоторым влазить и рассуждать в тех вопросах в которых вообще ничего не понимают... Если он хочет поразвлекаться, то пусть развлекается до середины ночи...

КК это не ЦК... А то некоторые банковские работники языком ляпают, а потом некоторые подхватывают и начитают сами верить в свою вину...

 

Кстати я с Вами полностью согласен... Небыло умысла на момент заключения договора, значит нет преступления... Да к тому многие возвращали деньги до поры до времени... Если бы был бы умысел, то надо было дать фальшивые сведения о себе и не платить ни копейки как минимум... тогда бы ещё и поговорили...

[centurion]

Это потому, что нечего вообще некоторым влазить и рассуждать в тех вопросах в которых вообще ничего не понимают... Если он хочет поразвлекаться, то пусть развлекается до середины ночи...

КК это не ЦК... А то некоторые банковские работники языком ляпают, а потом некоторые подхватывают и начитают сами верить в свою вину...

 

Кстати я с Вами полностью согласен... Небыло умысла на момент заключения договора, значит нет преступления... Да к тому многие возвращали деньги до поры до времени... Если бы был бы умысел, то надо было дать фальшивые сведения о себе и не платить ни копейки как минимум... тогда бы ещё и поговорили...

В случае, если данные правдивые, а ни копейки не платилось, то, думаю, и в этом случае ничего криминального не грозит, т.к. договор подписан, стороны вступили в кредитные правоотношения, на которые распространяется Протокол № 4. Мало ли, какие причины неуплат могли быть. 

[Bolt]

В случае, если данные правдивые, а ни копейки не платилось, то, думаю, и в этом случае ничего криминального не грозит, т.к. договор подписан, стороны вступили в кредитные правоотношения, на которые распространяется Протокол № 4. Мало ли, какие причины неуплат могли быть. 

 

Да конечно... Долги и не оплата долгов, а так же не исполнение своих обязательств - это не криминал!

[sofi]

В случае, если данные правдивые, а ни копейки не платилось, то, думаю, и в этом случае ничего криминального не грозит, т.к. договор подписан, стороны вступили в кредитные правоотношения, на которые распространяется Протокол № 4. Мало ли, какие причины неуплат могли быть. 

ну а если данные неправдивые? вот в договоре- заяве  паспорт клиенту выдан 01 янаря1900 г., манагер своей подписбю верность подтвердил,  так шо теперь клиента в кутузку?

[centurion]

ну а если данные неправдивые? вот в договоре- заяве  паспорт клиенту выдан 01 янаря1900 г., манагер своей подписбю верность подтвердил,  так шо теперь клиента в кутузку?

Манагера и СБ так точно.

[Bolt]

ну а если данные неправдивые? вот в договоре- заяве  паспорт клиенту выдан 01 янаря1900 г., манагер своей подписбю верность подтвердил,  так шо теперь клиента в кутузку?

 

Да неважно, что там написано в заяве, пусть там хоть 1700 год стоит... Вы ведь предоставили документы правдивые... и ксерокопии наверняка брали у Вас... там ведь не 1900, в Ваших документах...

[Rodriguez]

Вы опять бежите впереди паровоза. Пусть банк доказывает. А доказывать и нечем. Вы, то ли не по внимательности, то ли намеренно, важное словосочетание "презумпция невиновности" пропустили. И опять Вас во флуд понесло. Абы да кабы. Статьями какими оперируете (да простит меня Bolt за плагиат) во взаимосвязи кредитных отношений с возможным привлечением к уголовной ответственности (ст. 190 УК не предлагать - её и так банки, пардон, отрыгивают на каждом шагу, аж противно) ? . 

Центурион, позвольте мнение-ремарку.  Вы пришли в банк за кредитом и оформили документы /умысла нет/. Взяли карточку /неважно, по заяве или по полноценному договору/. Гонорово подходите к банкомату, снимаете нал. Ложите нал /умысла нет/. Потом, нал закончился и банк начинает Вас донимать звонками. Вас это раздражает, денег по прежнему нет и Вы уходите в "отказ" /умысел есть или только появляется?/.

Проходят годы. Жизнь наладилась и вот опять звонок. Вам говорят, что должок в 50 "косарей" надо вернуть. Или пройдите реструктуризацию и банк спишет пеню и пр. Но, брали то Вы всего 10 тысяч. Это Вас напрягает и со словами "а хрен вам", дескать "ничего не брал и ничего не подписывал" посылаете банк подальше /умысел уже есть, но проблема его доказать/.

СБ банка пишет заяву в МэнДэВэ о том, что так мол и так, неустановленным лицом было похищено из банка 10 тыс. грн. И далее указывает, что на основании служебного расследования, которые провели сотрудники СБ была установлена ПРЕДПОЛАГАЕМАЯ причастность к преступлению гр. Центуриона, так как с помощью его карточки были сняты денежные средства.

Таким образом:

1. банк выводит дело из плоскости гражданских отношений в плоскость уголовую и аккуратно подталкивает молодого, но, сука, мотивированного следака к Вашим дверям. А как следак будет потом квалифицировать Ваши действия, это уже не проблема банка.

2. Честные менты, получив от СБ заяву, зарегистрировав в большой книжке, проведя анализ тов. Центуриона, предлагают ему сделку- парень, заплати ты эту 10-ку и спи спокойно.  Иначе, долбить будем настойчиво.

Далее, вариантов может быть много. Уверен, что Вы не растеряетесь и всех победите! 

Я вот из чего исходил, написав все это. СБ банков сейчас переводят на аутсорс, но разрешают пользоваться вывеской банка для легитимности. В Альфа-Банке сотрудники СБ свои доходы формируют за счет премий. Премии - процент от выбитых долгов. Есть и градация- чем старее долг, тем больше процент.

[centurion]

Центурион, позвольте мнение-ремарку.  Вы пришли в банк за кредитом и оформили документы /умысла нет/. ( внимание - здесь уже наступили гражданско-правовые отношения) Взяли карточку /неважно, по заяве или по полноценному договору/. Гонорово подходите к банкомату, снимаете нал. Ложите нал /умысла нет/. Потом, нал закончился и банк начинает Вас донимать звонками. Вас это раздражает, денег по прежнему нет и Вы уходите в "отказ" /умысел есть или только появляется?/.

Проходят годы ( а сними и срок давности, ну, это так - пол тексту). Жизнь наладилась и вот опять звонок. Вам говорят, что должок в 50 "косарей" надо вернуть ( а в идеале и убедительно доказать,, но не по номеру карточки, а первичными документами и банковскими проводками). Или пройдите реструктуризацию и банк спишет пеню и пр. Но, брали то Вы всего 10 тысяч. Это Вас напрягает и со словами "а хрен вам", дескать "ничего не брал и ничего не подписывал" посылаете банк подальше /умысел уже есть (упаси Вас Боже, какой умысел? Подальше - это в суд, потом - исполнительный лист, потом в ОГИС 6 всё в пределах Закона и гражданско-правовых отношений)но проблема его доказать/ (а это и есть проблема, т.к. к данному этапу отсутствует состав преступления, а действуют положения Протокола №4) .

СБ банка пишет заяву в МэнДэВэ ( и не забывает про ответственность за заведомо ложные показания и клевету)о том, что так мол и так, неустановленным лицом было похищено из банка 10 тыс. грн. ("и оформили документы" -  выдержка из первого предложения; какое хищение? )И далее указывает, что на основании служебного расследования, которые провели сотрудники СБ была установлена ПРЕДПОЛАГАЕМАЯ причастность к преступлению гр. Центуриона, так как с помощью его карточки были сняты денежные средства (как написано немного выше, преступления то никакого и нет, а вот со стороны Прихватовских сбэшников ох как часто ведётся незаконная / несанкционированная оперативно-розыскная деятельность, чем гр. Центурион непременно воспользуется   Да, плюс к этому заявочку в Минсдох (с копией в Нацбанк и Нацкомфинуслуг) - так мол и так, получил карточку и договор даже подписал, да вот, понимаете, рад был выполнять обязательства, да счёт они мне текущий-то и не открыли, чем лишили меня возможности быть добросовестным гражданином. Вы уж по свободе разберитесь. иначе держава налогов не досчитывается  ).

Таким образом:

1. банк выводит дело из плоскости гражданских отношений в плоскость уголовую и аккуратно подталкивает молодого, но, сука, мотивированного следака к Вашим дверям. А как следак будет потом квалифицировать Ваши действия, это уже не проблема банка (что ж,придётся следаку восполнить пробелы в образовании на бесплатной основе со стороны гр. Центуриона) .

2. Честные менты, получив от СБ заяву, зарегистрировав в большой книжке, проведя анализ тов. Центуриона, предлагают ему сделку- парень, заплати ты эту 10-ку и спи спокойно.  Иначе, долбить будем настойчиво. (да пусть долбят, будем восполнять проблемы в образовании, так сказать, в массовом порядке)

Далее, вариантов может быть много. Уверен, что Вы не растеряетесь и всех победите! (А вот на этом - большое человеческое спасибо  )

Я вот из чего исходил, написав все это. СБ банков сейчас переводят на аутсорс, но разрешают пользоваться вывеской банка для легитимности.(да я тоже читал, что заваливают заявами суды. Честно, жаль обычных, неосведомлённых людей, которые на этот разводняк ведутся)В Альфа-Банке сотрудники СБ свои доходы формируют за счет премий. Премии - процент от выбитых долгов. Есть и градация- чем старее долг, тем больше процент. (это сейчас что ли в Альфе таким занимаются? Они же год назад всю проблемку коллекторам спихнули).

[Bolt]

Центурион, позвольте мнение-ремарку.  Вы пришли в банк за кредитом и оформили документы /умысла нет/. Взяли карточку /неважно, по заяве или по полноценному договору/. Гонорово подходите к банкомату, снимаете нал. Ложите нал /умысла нет/. Потом, нал закончился и банк начинает Вас донимать звонками. Вас это раздражает, денег по прежнему нет и Вы уходите в "отказ" /умысел есть или только появляется?/.

Проходят годы. Жизнь наладилась и вот опять звонок. Вам говорят, что должок в 50 "косарей" надо вернуть. Или пройдите реструктуризацию и банк спишет пеню и пр. Но, брали то Вы всего 10 тысяч. Это Вас напрягает и со словами "а хрен вам", дескать "ничего не брал и ничего не подписывал" посылаете банк подальше /умысел уже есть, но проблема его доказать/.

СБ банка пишет заяву в МэнДэВэ о том, что так мол и так, неустановленным лицом было похищено из банка 10 тыс. грн. И далее указывает, что на основании служебного расследования, которые провели сотрудники СБ была установлена ПРЕДПОЛАГАЕМАЯ причастность к преступлению гр. Центуриона, так как с помощью его карточки были сняты денежные средства.

Таким образом:

1. банк выводит дело из плоскости гражданских отношений в плоскость уголовую и аккуратно подталкивает молодого, но, сука, мотивированного следака к Вашим дверям. А как следак будет потом квалифицировать Ваши действия, это уже не проблема банка.

2. Честные менты, получив от СБ заяву, зарегистрировав в большой книжке, проведя анализ тов. Центуриона, предлагают ему сделку- парень, заплати ты эту 10-ку и спи спокойно.  Иначе, долбить будем настойчиво.

Далее, вариантов может быть много. Уверен, что Вы не растеряетесь и всех победите! 

Я вот из чего исходил, написав все это. СБ банков сейчас переводят на аутсорс, но разрешают пользоваться вывеской банка для легитимности. В Альфа-Банке сотрудники СБ свои доходы формируют за счет премий. Премии - процент от выбитых долгов. Есть и градация- чем старее долг, тем больше процент.

 

Интересный детектив... Но неувязочка... На момент заключения договора и взятия денег умысла нет... нет... А то что потом то уже не счиается... То что кто-то не хочет отдавать долг, то это не уголовное преступление... Да и к тому же как я понимаю требование оспариваемое... Вот если бы подошли сотрудники СБ и сказали отдай сколько брал, так тогда может быть никто бы и не спорил... А так ведь им хочется в 50 раз больше чем давали... Они на самом деле вообще не имеют права ничего требовать... они не имеют права требовать исполнения договорных обязательств, а уж тем более не договорных, а оспариваемых... Закон нарушают они и привлекать надо их... и очень легко при желании... как минимум за вымогательство... Такие вот аутсорсоры потом плачут такими слезами, типа мы же ведь действовали по приказу... но ведь ответственность имеет как известно индивидуальный порядок...

[Rodriguez]

 

Центурион, позвольте мнение-ремарку.  Вы пришли в банк за кредитом и оформили документы /умысла нет/. ( внимание - здесь уже наступили гражданско-правовые отношения) Взяли карточку /неважно, по заяве или по полноценному договору/. Гонорово подходите к банкомату, снимаете нал. Ложите нал /умысла нет/. Потом, нал закончился и банк начинает Вас донимать звонками. Вас это раздражает, денег по прежнему нет и Вы уходите в "отказ" /умысел есть или только появляется?/.

Проходят годы ( а сними и срок давности, ну, это так - пол тексту). Жизнь наладилась и вот опять звонок. Вам говорят, что должок в 50 "косарей" надо вернуть ( а в идеале и убедительно доказать,, но не по номеру карточки, а первичными документами и банковскими проводками). Или пройдите реструктуризацию и банк спишет пеню и пр. Но, брали то Вы всего 10 тысяч. Это Вас напрягает и со словами "а хрен вам", дескать "ничего не брал и ничего не подписывал" посылаете банк подальше /умысел уже есть (упаси Вас Боже, какой умысел? Подальше - это в суд, потом - исполнительный лист, потом в ОГИС 6 всё в пределах Закона и гражданско-правовых отношений)но проблема его доказать/ (а это и есть проблема, т.к. к данному этапу отсутствует состав преступления, а действуют положения Протокола №4) .

СБ банка пишет заяву в МэнДэВэ ( и не забывает про ответственность за заведомо ложные показания и клевету)о том, что так мол и так, неустановленным лицом было похищено из банка 10 тыс. грн. ("и оформили документы" -  выдержка из первого предложения; какое хищение? )И далее указывает, что на основании служебного расследования, которые провели сотрудники СБ была установлена ПРЕДПОЛАГАЕМАЯ причастность к преступлению гр. Центуриона, так как с помощью его карточки были сняты денежные средства (как написано немного выше, преступления то никакого и нет, а вот со стороны Прихватовских сбэшников ох как часто ведётся незаконная / несанкционированная оперативно-розыскная деятельность, чем гр. Центурион непременно воспользуется   Да, плюс к этому заявочку в Минсдох (с копией в Нацбанк и Нацкомфинуслуг) - так мол и так, получил карточку и договор даже подписал, да вот, понимаете, рад был выполнять обязательства, да счёт они мне текущий-то и не открыли, чем лишили меня возможности быть добросовестным гражданином. Вы уж по свободе разберитесь. иначе держава налогов не досчитывается  ).

Таким образом:

1. банк выводит дело из плоскости гражданских отношений в плоскость уголовую и аккуратно подталкивает молодого, но, сука, мотивированного следака к Вашим дверям. А как следак будет потом квалифицировать Ваши действия, это уже не проблема банка (что ж,придётся следаку восполнить пробелы в образовании на бесплатной основе со стороны гр. Центуриона) .

2. Честные менты, получив от СБ заяву, зарегистрировав в большой книжке, проведя анализ тов. Центуриона, предлагают ему сделку- парень, заплати ты эту 10-ку и спи спокойно.  Иначе, долбить будем настойчиво. (да пусть долбят, будем восполнять проблемы в образовании, так сказать, в массовом порядке)

Далее, вариантов может быть много. Уверен, что Вы не растеряетесь и всех победите! (А вот на этом - большое человеческое спасибо  )

Я вот из чего исходил, написав все это. СБ банков сейчас переводят на аутсорс, но разрешают пользоваться вывеской банка для легитимности.(да я тоже читал, что заваливают заявами суды. Честно, жаль обычных, неосведомлённых людей, которые на этот разводняк ведутся)В Альфа-Банке сотрудники СБ свои доходы формируют за счет премий. Премии - процент от выбитых долгов. Есть и градация- чем старее долг, тем больше процент. (это сейчас что ли в Альфе таким занимаются? Они же год назад всю проблемку коллекторам спихнули).

 

Многие ответы для себя нашел! Спасибо Вам! Эта тенденция сейчас не только в Альфе. Провал коллекторского бизнеса не за горами, вот они и перестраиваются..

[Bolt]

банк выводит дело из плоскости гражданских отношений в плоскость уголовую и аккуратно подталкивает молодого, но, сука, мотивированного следака к Вашим дверям. А как следак будет потом квалифицировать Ваши действия, это уже не проблема банка

 

 

Тогда он плохо учился значит и ему придётся познакомиться по быстрому со ССБ, ещё 7 отдел называется... И всё кончится его карьера так и не начавшийсь... будет сидеть... практики полно... Им только покажи на какого-нибудь мента... у них руки так и чешутся на них...

[centurion]

Тогда он плохо учился значит и ему придётся познакомиться по быстрому со ССБ, ещё 7 отдел называется... И всё кончится его карьера так и не начавшийсь... будет сидеть... практики полно...

Ну зачем же так жестоко? Может действительно "необізнаний"? Вот если "необізнано - нахабний", тогда другое дело. Хотя там нахальных подавляющее большинство.

[sova]

Служил в армии, было в части пару чмошников (не из-за того, что кто-то обидел, а так, по жизни), которых даже молодые пинали. После армии узнаю - стали бравыми милиционерами. Форма позволяла себя выше чувствовать и других обижать, хотя, слава богу такие уникумы даже в милиции долго не продержались, а то бы старикам и алкашам от таких бы досталось. После этого у меня мнение о нашей милиции, как о сборище чмошников (хотя иногда встречаются нормальные люди, но это скорее исключение из правил). И от общения с милицией это мнение так и не меняется.

[sofi]

ушли от темы....

а у меня вопрос, как всегда...

по  Договору - заяве о сроках:

стороны согласились, что срок кредитного лимита до конца срока действия карточки. О сроках действия договора - ни слова.

Карточка "кончилась". Новую не выпустили, не получали.

кроме того, по Заяве - погашение путем внесения на карточку или списанием с дебетного счета (какого?)

   Чем руководствуется банк начисляя проценты за период после окончания срока кредитования (кредитного лимита)????

на мой взгляд здесь уместнее ст 625 ч.2 применять.