Постановление ВСУ по пересмотру о прекращении ипотеки и поручительства с Райффайзен Банк Аваль при ликвидации заемщика

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

11 вересня 2013 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І.,

Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,

Лященко Н.П., Патрюка М.В.,

Онопенка В.В., Сеніна Ю.Л., -

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про визнання договору іпотеки недійсним,

 

в с т а н о в и л а:

 

У листопаді 2009 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі – ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулось до суду із зазначеним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Міком-Хаус" (далі – ТОВ "Міком-Хаус"), ОСОБА_1, ОСОБА_2, мотивуючи вимоги тим, що 1 серпня 2007 року між ним і ТОВ "Міком-Хаус" укладено кредитний договір, згідно з умовами якого банк відкрив ТОВ "Міком-Хаус" невідновлювану кредитну лінію в сумі 7 млн доларів США, а ТОВ "Міком-Хаус" зобов'язалось повернути отримані кошти до 31 січня 2008 року зі сплатою 10,5 відсотків річних.

 

З метою забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором 2 серпня 2007 року між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі – ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"), правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", і ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав у заставу банку належні йому об'єкти нерухомого майна. Посилаючись на те, що внаслідок порушення боржником умов основного зобов'язання щодо графіка погашення кредиту в ТОВ "Міком-Хаус" утворилась значна заборгованість перед кредитором, банк просив суд задовольнити заявлені вимоги та звернути стягнення на предмет іпотеки.

 

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" і ТОВ "Міком-Хаус" про визнання договору іпотеки недійсним із тих підстав, що вказаний договір не відповідає вимогам закону та порушує його права як власника переданого в іпотеку майна.

 

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 січня 2010 року справи об'єднано в одне провадження.

 

Ухвалою цього ж суду від 15 червня 2012 року провадження в цій справі в частині вимог ОСОБА_1 та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ТОВ "Міком-Хаус" закрито у зв'язку з ліквідацією зазначеного товариства.

 

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2012 року в задоволенні позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та позову ОСОБА_1 до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" відмовлено.

 

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 8 листопада 2012 року рішення районного суду в частині відмови в задоволенні позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості ТОВ "Міком-Хаус" перед ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" за кредитним договором НОМЕР_1 від 1 серпня 2007 року в розмірі 55 919 455 грн звернено стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 2 серпня 2007 року, укладеного ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1, шляхом проведення прилюдних торгів у межах виконавчого провадження, з установленням початкової ціни для реалізації зазначеного майна на рівні, не нижчому ніж звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності – незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. У решті – рішення суду залишено без змін. 

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року рішення апеляційного суду м. Києва залишено без змін. 

 

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначеної ухвали з підстав неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ч. 1 ст. 559, п. 1 ч. 1 ст. 593, ч. 1 ст. 609 ЦК України та ст. 17 Закону України "Про іпотеку" та передачі справи на новий касаційний розгляд.

 

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 додано рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року та від 5 грудня 2012 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2012 року, від 23 листопада 2012 року, від 23 січня 2013 року та від 30 січня 2013 року, постанову Верховного Суду України від 7 листопада 2012 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2013 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V ЦПК України.

 

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

 

Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. 

 

За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Судами встановлено, що 1 серпня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ТОВ "Міком-Хаус" укладено кредитний договір НОМЕР_1. Згідно з умовами зазначеного договору позивач відкрив ТОВ "Міком-Хаус" невідновлювану кредитну лінію в сумі 7 млн доларів США, а ТОВ "Міком-Хаус" зобов'язалось повернути отримані кошти до 31 січня 2008 року зі сплатою 10,5 % річних. Згодом до кредитного договору укладено додаткові угоди, відповідно до яких розмір кредиту встановлено в сумі 5 млн доларів США з кінцевим терміном погашення до 31 грудня 2010 року та зі сплатою 13,5% річних.

 

З метою забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором 2 серпня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав у заставу банку належні йому об'єкти нерухомого майна, а саме: нежиле приміщення НОМЕР_2 площею 27 кв.м та нежиле приміщення НОМЕР_3 площею S кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

 

16 травня 2011 року Господарським судом м. Києва порушено провадження у справі № 43/140 про банкрутство боржника ТОВ "Міком-Хаус". 

 

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 6 березня 2012 року затверджено звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс та ліквідовано банкрута - ТОВ "Міком-Хаус" - як юридичну особу у зв'язку з банкрутством. Цією самою ухвалою встановлено, що сума заборгованості ТОВ "Міком-Хаус" перед банком складає 55 919 455 грн. 

 

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців 27 березня 2012 року державним реєстратором проведено реєстрацію припинення юридичної особи - ТОВ "Міком-Хаус" - у зв'язку з визнанням її банкрутом.

 

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції, застосовуючи ст. 17 Закону України "Про іпотеку" та ч. 1 ст. 609 ЦК України, виходив із того, що договір іпотеки є припиненим у зв'язку з ліквідацією юридичної особи та припиненням основного зобов’язання.

 

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про задоволення позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, на підставі норм ст. ст. 33, 35 Закону України "Про іпотеку" та умов договору іпотеки від 2 серпня 2007 року (п. 5.2.), укладеного ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" і ОСОБА_1, дійшов висновку про те, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки й у разі ліквідації боржника або визнання його банкрутом.

 

Таким чином, у справі, про перегляд якої подана заява, судами на підставі ч. 1 ст. 609 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про іпотеку" вирішувалось питання про те, чи припиняється іпотека у разі припинення основного зобов’язання у зв’язку з ліквідацією юридичної особи – боржника, та зроблено висновок, що за умови визначення сторонами договору іпотеки інших підстав припинення договору договір іпотеки діє відповідно до умов договору. 

 

Разом із тим у наданих для порівняння судових рішеннях касаційної інстанції:

 

у рішеннях та ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року, від 5 грудня 2012 року, від 23 січня 2013 року та від 30 січня 2013 року суд дійшов висновку про те, що відповідно до ч. 1 ст. 609, ч. 1 ст. 559 ЦК України договір поруки припиняється з припиненням основного зобов’язання у зв’язку з ліквідацією юридичної особи – боржника; 

 

в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2013 року та від 23 листопада 2012 року суд дійшов висновку про те, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про іпотеку", ст. ст. 609, 598, 599 ЦК України договір іпотеки припиняється з припиненням основного зобов’язання у зв’язку з ліквідацією юридичної особи – боржника.

 

Отже, існує неоднакове застосування касаційним судом норм матеріального права, а саме: п. 1 ч. 1 ст. 593, ч. 1 ст. 559, ч. 1 ст. 609 ЦК України та ст. 17 Закону України "Про іпотеку".

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом зазначених норм права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

 

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставного майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

 

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України).

 

Частиною 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 609 ЦК України зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

 

Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

 

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов’язання, забезпеченого заставою.

 

Частина 3 ст. 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

 

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що у разі ліквідації боржника – сторони основного зобов’язання - право застави, що забезпечувало його виконання, також є припиненим. При цьому, ураховуючи імперативний характер норми п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України, зазначення в договорі застави інших умов, за яких право застави у разі припинення основного зобов’язання залишається дійсним, слід вважати нікчемним.

 

Таким чином, виходячи з однорідної юридичної природи поруки та застави як засобів забезпечення виконання зобов’язань, а також того факту, що як порука, так і застава припиняються у разі припинення основного зобов’язання відповідно до ч. 1 ст. 575, п. 1 ч. 1 ст. 593, ч. 1 ст. 609 ЦК України, ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку", іпотека як вид застави припиняється в разі припинення основного зобов’язання (кредитного договору). Зважаючи на це, припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом є підставою припинення іпотеки, оскільки зобов’язання за кредитним договором припиняється.

 

Урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним.

 

Отже, висновок суду касаційної інстанції про дію договору іпотеки після припинення дії основного зобов’язання у зв’язку з ліквідацією юридичної особи боржника є помилковим. Неправильне застосування норм матеріального права призвело до ухвалення касаційним судом у справі, яка переглядається, незаконного судового рішення. 

 

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу, і скасовує судове рішення повністю або частково та направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, якщо установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним. 

 

Керуючись ст. ст. 3602, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

 

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року скасувати, передати справу на новий касаційний розгляд.

 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

 

Головуючий А.Г. Ярема

Судді: Л.І. Григор'єва

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

В.В. Онопенко

М.В. Патрюк 

Ю.Л. Сенін

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

(у справі 6-52цс13)

 

Відповідно до ч. 1 ст. 609 ЦК України зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

 

Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

 

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов’язання, забезпеченого заставою.

 

Частина 3 ст. 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

 

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що у разі ліквідації боржника – сторони основного зобов’язання - право застави, що забезпечувало його виконання, також є припиненим. При цьому, ураховуючи імперативний характер норми п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України, зазначення в договорі застави інших умов, за яких право застави у разі припинення основного зобов’язання залишається дійсним, слід вважати нікчемним.

 

Таким чином, виходячи з однорідної юридичної природи поруки та застави як засобів забезпечення виконання зобов’язань, а також того факту, що як порука, так і застава припиняються у разі припинення основного зобов’язання відповідно до ч. 1 ст. 575, п. 1 ч. 1 ст. 593, ч. 1 ст. 609 ЦК України, ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку", іпотека як вид застави припиняється в разі припинення основного зобов’язання (кредитного договору). Зважаючи на це, припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом є підставою припинення іпотеки, оскільки зобов’язання за кредитним договором припиняється.

 

Урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним.

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/7C4A51BDED240EF4C2257BE8001F3C5E

[izmailka]

"Таким чином, виходячи з однорідної юридичної природи поруки та застави як засобів забезпечення виконання зобов’язань" 

 

вот хорошее мнение но вот как его применить к имущественному поручительству

[ANTIRAID]

"Таким чином, виходячи з однорідної юридичної природи поруки та застави як засобів забезпечення виконання зобов’язань" 

 

вот хорошее мнение но вот как его применить к имущественному поручительству

Так тут к имущественному и применено

[izmailka]

))) не корректно спросила, я хотела спросить как это применить в тех спорах где банки подняли % ставку без согласия поручителей имущественных 

[logoped]

Урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним.

[ANTIRAID]

))) не корректно спросила, я хотела спросить как это применить в тех спорах где банки подняли % ставку без согласия поручителей имущественных 

К таким правоотношением это решение не применимо, пока

[lex]

Урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним.

А на банкротство ЧП - это распространяется?

[lex]

А то мне Луспеник зарубал такую же правовую позицию, но по ЧП.

[andrew2]

А то мне Луспеник зарубал такую же правовую позицию, но по ЧП.

Внимательно читайте закон о банкротстве в новой редакции касательно ЧП , там собственная недвижимость д.б. продана в процессе банкротства ,т.к. включается в ликвидационную массу , а банк как конкурсный кредитор имеет защищенное право быть первым в очереди на деньги от продажи , а все остальное , что не погашено после продажи , в связи с отсутствием имущества и денег - считается погашеным в деле о банкротстве,вот так.

[lex]

Внимательно читайте закон о банкротстве в новой редакции касательно ЧП , там собственная недвижимость д.б. продана в процессе банкротства ,т.к. включается в ликвидационную массу , а банк как конкурсный кредитор имеет защищенное право быть первым в очереди на деньги от продажи , а все остальное , что не погашено после продажи , в связи с отсутствием имущества и денег - считается погашеным в деле о банкротстве,вот так.

Согласен. Но у меня был имущественный поручитель, а мои заявления о том, что должник-чп признан банкротом и соответственно договора поручительства уже не в удел были проигнорированы тремя инстанциями.

[у.zaporozhskiy]

Урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним.

 

Вопрос еще и в том, как суды будут смотреть на тот или иной императив.

Например, по поводу согласия поручителя на все будущие изменения объема ответственности по к.д.

 

ч. 1 ст. 559 ЦК Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Является императивом, но суды ее игнорировали и считали, что если поручитель согласился на все будущие изменения, то доп соглашение при увеличении процентной ставки или иных увеличениях объема ответственности поручителя, не должно заключаться.

[andrew2]

Согласен. Но у меня был имущественный поручитель, а мои заявления о том, что должник-чп признан банкротом и соответственно договора поручительства уже не в удел были проигнорированы тремя инстанциями.

Жаль конечно , если сроки позволяют подайте на ВСУ, хотя каждый случай особен,сейчас также нахожусь в подобной ситуации, еще в реестре есть решение по Днепропетровскому ПУМБу ,там также аналогичная ситуация , там после банкротства тоже ипотеку не признавали прекращенной и тоже открыли ИП, решали вопрос через суд подавая отдельный иск признавая ипотеу прекращенной ,правда не знаю как потом решали по ОГИС с исполнительным листом на имущество.

[у.zaporozhskiy]

Жаль конечно , если сроки позволяют подайте на ВСУ, хотя каждый случай особен,сейчас также нахожусь в подобной ситуации, еще в реестре есть решение по Днепропетровскому ПУМБу ,там также аналогичная ситуация , там после банкротства тоже ипотеку не признавали прекращенной и тоже открыли ИП, решали вопрос через суд подавая отдельный иск признавая ипотеу прекращенной ,правда не знаю как потом решали по ОГИС с исполнительным листом на имущество.

Подали отдельный иск, скорее всего остановили исполнительное производство до его рассмотрения.

 

Более интересный вопрос, если сейчас производство по ликвидации юридического лица еще в процессе.

Суд первой инстанции выносит решение удовлетворить требования к поручителю.

Апелляция будет подана, но не понятно, будет ли ликвидировано юридическое лицо до рассмотрения дела в апелляции.

Я так понимаю, если апелляционный суд вынесет решение, то добиться пересмотра решения по вновьвыявленным не удастся, так как на момент вынесения решения апел. судом, юр.лицо не было ликвидировано, а значит оснований для отказа в удовлетворении требований к поручителю нет из-за того, что основное обязательство, а значит и договор поручительства не прекращены.

Я правильно понимаю, что основная цель: дотянуть  апелляционное рассмотрение до момента ликвидации юридического лица?

[andrew2]

Подали отдельный иск, скорее всего остановили исполнительное производство до его рассмотрения.

 

Более интересный вопрос, если сейчас производство по ликвидации юридического лица еще в процессе.

Суд первой инстанции выносит решение удовлетворить требования к поручителю.

Апелляция будет подана, но не понятно, будет ли ликвидировано юридическое лицо до рассмотрения дела в апелляции.

Я так понимаю, если апелляционный суд вынесет решение, то добиться пересмотра решения по вновьвыявленным не удастся, так как на момент вынесения решения апел. судом, юр.лицо не было ликвидировано, а значит оснований для отказа в удовлетворении требований к поручителю нет из-за того, что основное обязательство, а значит и договор поручительства не прекращены.

Я правильно понимаю, что основная цель: дотянуть  апелляционное рассмотрение до момента ликвидации юридического лица?

Да, все правильно , но если дотянуть удастся, а если нет , как быть , практически вся практика как раз такая , на момент вынесения решения по ипотеке юрлицо не ликвидировано , как быть в таком случае , если открыли ИП, а через 3-5 месяцев юрлицо ликвидировано и практически имеем основания подавать новый иск о признании ипотеки прекращеной , так ? Как быть с открытыи ИП по ипотеке , это хорошо если есть дети или иные причины (явные или надуманные), как приостановить ИП во время иска о признании ипотеки прекращенной в связи с прекращением осн.обязательства по причине ликвидации юрлица!

И еще по ипотеке есть такая вещь - ипотекодатель и должник не солидарные должники ,вот так.

[у.zaporozhskiy]

Да, все правильно , но если дотянуть удастся, а если нет , как быть , практически вся практика как раз такая , на момент вынесения решения по ипотеке юрлицо не ликвидировано , как быть в таком случае , если открыли ИП, а через 3-5 месяцев юрлицо ликвидировано и практически имеем основания подавать новый иск о признании ипотеки прекращеной , так ? Как быть с открытыи ИП по ипотеке , это хорошо если есть дети или иные причины (явные или надуманные), как приостановить ИП во время иска о признании ипотеки прекращенной в связи с прекращением осн.обязательства по причине ликвидации юрлица!

И еще по ипотеке есть такая вещь - ипотекодатель и должник не солидарные должники ,вот так.

 

Ипотека будет прекращенной с момента, который будет указан в решении о прекращении ипотеки.

Поэтому в обеспечение можно попросить остановить исполнительное производство.

Но мне кажется это лишь даст затяжку времени и не более, так ипотека будет прекращенной с момента ликвидации юридического лица и это не будет основанием для пересмотра решения об обращении взыскания на предмет ипотеки по вновьвыявленным обстоятельствам.