Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Приватбанку во взыскании задолженности по кредиту на условиях Рассрочка (Стандарт)


Считаете Вы решение законным и справедливым?  

3 голоса

  1. 1. Считаете Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

11 березня 2015 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І.,

Гуменюка В.І., Сеніна Ю.Л.,

Лященко Н.П., Сімоненко В.М., -

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року,

 

встановила:

 

У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 14 вересня 2006 року між банком і ОСОБА_1 укладено договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 2 389 грн 40 коп. зі сплатою процентів за користування кредитом на строк 24 місяці.

 

У зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором станом на 14 жовтня 2013 року в нього перед банком утворилась заборгованість у розмірі 31 223 грн 08 коп., що складається з: 2 389 грн 40 коп. заборгованості за кредитом, 10 062 грн 68 коп. заборгованості за процентами, 16 808 грн пені за несвоєчасне виконання зобов'язання, 500 грн штрафу (фіксована частина), 1 463 грн штрафу (процентна складова), яку ПАТ КБ “ПриватБанк” просило стягнути на його користь із відповідача, а також 312 грн 23 коп. судового збору. 

 

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 28 листопада 2013 року позов ПАТ КБ “ПриватБанк” задоволено.

 

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 28 січня 2014 року вказане рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення пені, штрафу змінено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” пеню в розмірі 4 290 грн 86 коп., штраф (5% від суми заборгованості) у розмірі 862 грн 16 коп., судовий збір у розмірі 181 грн 05 коп.; в іншій частині рішення районного суду залишено без змін.

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

 

У заяві про перегляд ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року й прийняття нового судового рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме частини першої статті 259 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року (№ 6-38753св13) та від 18 грудня 2013 року (№ 6-40942св13) у справах за позовами ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором.

 

Так, у справі № 6-38753св13 суд касаційної інстанції залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову без змін виходячи з того, що хоча в заяві позичальника (відповідач у справі) на отримання кредиту зазначено, що він ознайомлений і згодний із Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, в яких, зокрема, строк позовної давності встановлений тривалістю в п’ять років, однак указані Умови не містять підпису відповідача. Будь-яких доказів, які б підтверджували, що саме із цими Умовами ознайомлений відповідач, підписуючи заяву позичальника, у матеріалах справи немає, тому застосуванню підлягає положення статті 257 ЦК України, якою встановлено загальну позовну давність тривалістю в три роки. Так, у ПАТ КБ “ПриватБанк” виникло право вимагати повернення кредиту 20 червня 2008 року, проте банк звернувся до суду з позовом про захист свого порушеного права лише у квітні 2013 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

 

Скасовуючи рішення апеляційного суду та передаючи справу на новий розгляд до цього суду, суд касаційної інстанції у справі № 6-40942св13, крім іншого, зазначив, що в кредитному договорі, який оформлений заявкою, указано, що позичальник (відповідач у справі) ознайомився та згоден з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), в яких, зокрема, строк позовної давності встановлений тривалістю в п’ять років. Однак такі Умови не містять підпису позичальника (відповідача у справі), а в матеріалах справи немає будь-яких доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, і вони діяли в момент підписання заяви.

 

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій і виходив із того, що в заяві позичальника на отримання кредиту від 14 вересня 2006 року, яка завізована підписом відповідача, зазначено, що він ознайомлений і згодний з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, а також погодився з тим, що заява разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, тарифами складає між ним і банком кредитний договір. Пунктом 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) позовна давність до вимог про стягнення кредиту, процентів за користування ним, винагороди, неустойки – пені, штрафів за договором установлена сторонами тривалістю в п’ять років, що відповідає положенню частини першої статті 259 ЦК України. Посилання відповідача на те, що при підписанні заяви позичальника він не підписував будь-яких Умов і не був ознайомлений з ними, не заслуговують на увагу та можуть бути підставою для визнання договору недійсним як оспорюваного правочину в разі звернення до суду з відповідним позовом. 

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме частини першої статті 259 ЦК України.

 

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

 

Судами у справі, яка переглядається, установлено, що 14 вересня 2006 року між ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1 укладено договір шляхом підписання заяви позичальника, в якій указано, що вона разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, тарифами складає між ПАТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_1 кредитно-заставний договір.

 

Відповідно до умов договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2 389 грн 40 коп. зі сплатою процентів за користування кредитом на строк 24 місяці.

 

Пунктом 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) передбачено, що терміни позовної давності до вимог про стягнення кредиту, процентів за користування ним, винагороди, неустойки – пені, штрафів за договором установлені сторонами тривалістю в п’ять років.

 

ОСОБА_1 не виконав своїх зобов'язань за вказаним договором, унаслідок чого в нього перед ПАТ КБ “ПриватБанк” виникла заборгованість.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

 

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

 

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

 

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

 

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

 

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

 

Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

 

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

 

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

 

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п’ята статті 261 ЦК України).

 

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

 

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

 

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції не звернув уваги на те, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п’ять років, не містять підпису відповідача. При цьому суд не встановив наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. Адже, зміст пункту 4.2 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, що зазначений у цих Умовах і в заяві позичальника від 14 вересня 2006 року, містить розбіжності. 

 

Крім того, у заяві позичальника від 14 вересня 2006 року домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.

 

У зв’язку із цим доводи ОСОБА_1 про неознайомлення його з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт) не можна визнати необґрунтованими, такі Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 14 вересня 2006 року.

 

Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року (№ 6-38753св13) та від 18 грудня 2013 року (№ 6-40942св13), які надані як приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції норми матеріального права в подібних правовідносинах.

 

Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не могла бути перешкодою для неврахування інтересів відповідача при вирішенні цього спору.

 

Ураховуючи наведене, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною.

 

За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

 

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий 

А.Г. Ярема

Судді Верховного Суду України:

Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк 

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Ю.Л. Сенін 

В.М. Сімоненко

 

Правова позиція у справі №6-16цс15

 

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

 

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

 

Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п’ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. Адже у цій справі зміст пункту 4.2 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, що зазначений у цих Умовах і в заяві позичальника, містить розбіжності. 

 

Крім того, у заяві позичальника домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.

 

У зв’язку із цим доводи позичальника про неознайомлення його з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт) не можна визнавати необґрунтованими.

 

Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. 

 


Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Это уже третье подобное определение. Серьезный удар по приватбанку.

Есть сотни/тысячи заочных решений, которые теперь можно поломать после пересмотра. 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Теперь на основании выводов суда, об отсутствии подписи на Условиях можно оперировать не только в вопросе исковой давности и в других - пеня, штрафы и т.д. 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Это уже третье подобное определение. 

 

Я думал второе после 6-240цс14... А какие тогда Вы имеете ввиду ещё?

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Я об этом уже писал здесь... http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7392#entry135515

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Не совсем правильно выразился. Всего по теме три.

Дело в том, что первое было прошлогоднее негативное (6-240цс14) но оно сформулировано было не совсем в том ключе (хотя приват его трактовал в судах в свою пользу). Два последних - позитивные и намного четче выписаны так, как выгодно должникам. Теперь видно, что это уже система, и хороший гвоздь.  

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Не совсем правильно выразился. Всего по теме три.

Дело в том, что первое было прошлогоднее негативное (6-240цс14) но оно сформулировано было не совсем в том ключе (хотя приват его трактовал в судах в свою пользу). Два последних - позитивные и намного четче выписаны так, как выгодно должникам. Теперь видно, что это уже система, и хороший гвоздь.  

 

Я вот ничего не понял... Во первых 6-240цс14 это не прошлогоднее, а этого года... его ещё Приват никак не мог использовать и трактовать, так как в реестре все четыре упоминания мною выложены в предыдущей теме... http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7392#entry135515  и все против Привата...

 

Два последних это какие, назовите номера их... а то я что то ничего не понимаю, о чём Вы вообще...

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Не совсем правильно выразился. Всего по теме три.

Дело в том, что первое было прошлогоднее негативное (6-240цс14) но оно сформулировано было не совсем в том ключе (хотя приват его трактовал в судах в свою пользу). Два последних - позитивные и намного четче выписаны так, как выгодно должникам. Теперь видно, что это уже система, и хороший гвоздь.

Очень позитивненько.

Жду новостей по своему заявлению в ВСУ.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Не совсем правильно выразился. Всего по теме три.

Дело в том, что первое было прошлогоднее негативное (6-240цс14) но оно сформулировано было не совсем в том ключе (хотя приват его трактовал в судах в свою пользу). Два последних - позитивные и намного четче выписаны так, как выгодно должникам. Теперь видно, что это уже система, и хороший гвоздь.  

 

Очень позитивненько.

Жду новостей по своему заявлению в ВСУ.

 

Вы это о чём... Какая связь... Я вообще ничего не понял... Оказывается 6-240цс14 это прошлогоднее и негативное...  :o  :wacko:

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Каюсь, ошибся с номером.

В прошлом году была позиция от 24.09.2014  № 6-144цс14, там тоже речь была о неподписанных условиях (есть на форуме) и приватбанк ее активно тогда пытался использовать

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Ну с почином... Вот уже и эта постанова пошла в жизнь, в использование... ВССУ открыл счёт... Главное сам, никто его об этом не просил !!! Прошла только неделя... Я думаю теперь это станет на поток, главное, чтобы люди не тупили...

 

rada.gif

У х в а л а

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

 

18 березня 2015 року                                           м. КиївСуддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справСитнік О.М., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення апеляційного суду Полтавської області від 22 січня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

 

                              в с т а н о в и в:    

 

У травні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 02 серпня 2007 року між ним та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № РLХRRХ11560071, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 2 074 грн 80 коп. зі сплатою 12 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом строком на 24 місяці. Станом на 16 квітня 2014 року заборгованість за кредитним договором склала 31 057 грн 67 коп., у тому числі: заборгованість за кредитом -                1 829 грн 70 коп., заборгованість за процентами за користування кредитом - 11 578 грн 15 коп., заборгованість з комісії за користування кредитом -            1 121 грн 01 коп., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 15 922 грн 75 коп., штраф (фіксована складова) - 500 грн, штраф (процентна складова) - 1 402 грн 23 коп. Наказом судді Решетилівського районного суду Полтавської області від 21 травня 2008 року з ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за договором у розмірі 3 013 грн 10 коп. ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідачки залишок заборгованості.

 

Справа переглядалася судами неодноразово.

 

Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від                        06 серпня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 02 серпня 2007 року № РLХRRХ11560071, що станом на 16 квітня                    2014 року склала 109 грн 15 коп., з якої: пеня -109 грн 15 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У іншій частині позову відмовлено.

 

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 22 січня                2015 року рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від                        06 серпня 2014 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

 

У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

 

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

 

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими.  

 

Апеляційний суд обґрунтовано відмовив у позові відповідно, оскільки судовим наказом, виданим Решетилівським районним судом Полтавської області 21 травня 2008 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитом у розмірі 3 013 грн 10 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 1 992 грн 88 коп., заборгованість за відсотками - 449 грн             26 коп., комісія - 515 грн 39 коп., пеня - 55 грн 57 коп., який набрав законної вили і нескасований, у зв'язку з чим банк має право на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, які позивачем не заявлялися.

 

Крім того, Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, оскільки такі Умови не містять підпису позичальника (правова позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 11 березня 2015 року у справі 6-16цс15).

 

Доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

 

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.  

 

На підставі наведеного та керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України,

 

у х в а л и в:

 

Відмовити Публічному акціонерному товариству комерційного банку «ПриватБанк» у відкритті касаційного провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

 

Додані до касаційної скарги матеріали повернути особі, яка подала касаційну скаргу.

 

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Суддя Вищого спеціалізованого

суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ                                           О.М. Ситнік

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/43226403

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Каюсь, ошибся с номером.

В прошлом году была позиция от 24.09.2014  № 6-144цс14, там тоже речь была о неподписанных условиях (есть на форуме) и приватбанк ее активно тогда пытался использовать

 

Ну да... Согласен, это негатив ещё какой... Совсем другое дело... Было такое... Я в апелляции сам на эту постанову нарвался и вот теперь приходится готовиться в ВСУ... Хотя до этого и после этого с этой коллегией всё проходило гладко...

А то я никак не мог понять о чём Вы...)))

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Ну да... Согласен, это негатив ещё какой... Совсем другое дело... Было такое... Я в апелляции сам на эту постанову нарвался и вот теперь приходится готовиться в ВСУ... Хотя до этого и после этого с этой коллегией всё проходило гладко...

А то я никак не мог понять о чём Вы...)))

 

Интересно, а каким именно решением ВСУ теперь должны оперировать суды - 6-144 или 6-240 а может 6-16. И как быть с неодинаковой практикой самого ВСУ.

 

Или будем исходить из принципа чем свежее тем правильнее. 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Интересно, а каким именно решением ВСУ теперь должны оперировать суды - 6-144 или 6-240 а может 6-16. И как быть с неодинаковой практикой самого ВСУ.

 

Или будем исходить из принципа чем свежее тем правильнее. 

 

Lex posterior derogat priori (также лат. Lex posterior derogat legi priori — «позднейшим законом отменяется более ранний») — принцип юридической логики, в соответствии с которым при коллизии между более ранним и более поздним законом (так называемая «темпоральная коллизия») применяются нормы позднейшего закона, даже если в нём нет явных положений об отмене действия раннего закона.

 

Как вариант

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Lex posterior derogat priori (также лат. Lex posterior derogat legi priori — «позднейшим законом отменяется более ранний») — принцип юридической логики, в соответствии с которым при коллизии между более ранним и более поздним законом (так называемая «темпоральная коллизия») применяются нормы позднейшего закона, даже если в нём нет явных положений об отмене действия раннего закона.

 

Как вариант

 

О выше сказаном есть даже решение Конституционного суда.

Но одна ерунда решения ВСУ не закон и даже не решение КСУ...... а призыв к действию...

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Lex posterior derogat priori (также лат. Lex posterior derogat legi priori — «позднейшим законом отменяется более ранний») — принцип юридической логики, в соответствии с которым при коллизии между более ранним и более поздним законом (так называемая «темпоральная коллизия») применяются нормы позднейшего закона, даже если в нём нет явных положений об отмене действия раннего закона.

 

Как вариант

У нас на практике, если есть возможность отказать заемщику, - откажут обязательно: напишу, как "вижу", пусть вышестоящие отменяют, если ч0... ;)

И ВСУ нам не указ, команда из ВССУ ближе к телу.

Пока не введут ответственность судей за неправосудные решения, - толку будет ноль...

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

У нас на практике, если есть возможность отказать заемщику, - откажут обязательно: напишу, как "вижу", пусть вышестоящие отменяют, если ч0... ;)

И ВСУ нам не указ, команда из ВССУ ближе к телу.

Пока не введут ответственность судей за неправосудные решения, - толку будет ноль...

Согласен с Вами на 1000%.

У нас пока нет ответственности никто и задумываться не будет по выполнению императивной нормы.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Ещё...

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43323715

rada.gif

Дата документу            Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

 

     №22-ц/778/1909/15                                          Головуючий у 1 інстанції Кравцов С.О.

     Суддя-доповідач Дзярук М.П.

 

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

  25 березня 2015 року                                           м. Запоріжжя

 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

 

Головуючого:    Крилової О.В.

Суддів:               Дзярука М.П.,

                            Трофимової Д.А.

При секретарі    Мосіній О.В.

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНКна рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 04 грудня 2014 року у справі за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

 

В С Т А Н О В И Л А:

 

У жовтні 2014 року ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

 

В позові зазначало, що відповідно до укладеного договору № ZPXRRC01880109 від 27.12.2007 року ОСОБА_4 27.12.2007 року отримав кредит у розмірі 3190,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у роз 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" є правонаступником прав та ЗАТ КБ "ПриватБанк".

 

ОСОБА_4 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам "Розстрочка" складає між ним і Банком договір, про що свідчить підпис у заяві.  Відповідно до умов договору  погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти ( щомісячний платіж ) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов.

 

ОСОБА_4 не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору.

 

У порушення умов кредитного договору, а також ст.ст.509,526,1054 ЦК України ОСОБА_5 свої зобов'язання за вказаним договором не виконав.

 

У  зв'язку  з  зазначеними  порушеннями  зобов'язань  за  кредитним  договором ОСОБА_5 станом на 25.07.2014 року має заборгованість - 22058,69 грн., яка складається з наступного: 3039,86 грн. - заборгованість за кредитом; 494,46 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1263,24 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 15734,53 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи відповідно до пункту 5.3 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1026,60 грн. - штраф (процентна складова);

 

Посилаючись на викладені обставини, просило суд стягнути з ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором у розмірі 22  058,69 грн. та удові витрати.

 

Рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 04 грудня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

 

Не погоджуючись з вказаним рішенням ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

 

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

 

У відповідності до вимог ч.1  ст.308 ЦПК України  апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

 

Згідно зі  ст.213 ЦПК України  рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим у відповідності до вимог процесуального судочинства на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

 

Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, встановив права і обов'язки сторін, відповідні їм правовідносини та згідно з положеннями Цивільного кодексу України про позовну давність, дійшов висновку про те, що позивач звернувся з даним позовом після спливу строку позовної давності і не просив про поновлення його для звернення до суду. Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, просив застосувати позовну давність. У зв'язку з чим, суд ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.

 

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Статтями610611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором або законом правові наслідки. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

 

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 27 грудня 2007 року між Банком та ОСОБА_4 (позичальник) був укладений кредитний договір № ZPXRRC01880109, який складався із заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка"), ("Стандарт") (далі - Умови).

 

За умовами цього договору Банк надав позичальнику строковий кредит у сумі 3  190 грн. 00 коп. на 36 місяців, з 27 грудня 2007 року по 27 грудня 2010 року включно, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

 

Позичальник зобов'язався в період з 27 грудня 2007 року по 27 грудня 2010 року здійснювати погашення заборгованості шляхом щомісячної оплати з 25 по 30 число кожного місяця по 163 грн. 63 коп., що складаються із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інші витрати згідно Умов.

 

Відповідно до 5.5 Умов терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлений сторонами тривалістю 5 років.

 

Зобов'язання щодо повернення кредитних коштів позичальник належним чином не виконував, останній платіж здійснив 25.12.2009р. Сума заборгованості станом на 25.07.2014р. складає 22  058,69 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача.

 

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

 

          При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

 

          За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

 

          Аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, колегія суддів доходить висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

 

          Зазначена правова позиція сформульована в постанові Верховного Суду України      від 06 листопада 2013 року по справі № 6-116цс13.

 

Відповідач останній платіж здійснив 25.12.2009р., останній день дії кредитного договору 27.12.2010р., позивач звернувся до суду лише 24.10.2014р. після спливу трирічного строку давності.

 

Таким чином, встановивши вищенаведені обставини, беручи до уваги відсутність у справі будь-яких доказів того, що позивач протягом зазначеного періоду часу звертався безпосередньо до відповідача чи в судовому порядку з вимогою про сплату заборгованості, а також, зважаючи на відсутність доказів поважності причин пропуску такого звернення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позов подано до суду з пропуском позовної давності, застосувати яку згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України просив відповідач у заяві від 05 листопада 2014 року.

 

    Доводи апелянта у скарзі, що він дійшов згоди з ОСОБА_4 про збільшення строку позовної давності стосовно виконання умов договору до п'яти років, посилаючись на п.5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка")(Стандарт), які разом із заявою позичальника складають кредитний договір, колегія суддів відхиляє як безпідставні, виходячи з наступного.

 

Позивачем до позовної заяви додано копію Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка")(Стандарт), підписану головою правління ЗАТ КБ "ПриватБанк" та скріплену печаткою ЗАТ КБ "ПриватБанк" (а.с.5-7).

 

    Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч.1 ст. 259 ЦК України).

 

    Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

 

    Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), п.5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п"ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема збільшення строку позовної давності, не змінювались. Крім того, у заяві позичальника домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.

 

    Зазначена правова позиція сформульована в постанові Верховного Суду України      від 11 березня 2015 року по справі № 6-16цс15.

 

    Підстав вважати надані Умови частиною укладеного між сторонами кредитного договору позивач суду не надав.

 

З огляду на викладене рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

 

        Керуючись ст.ст. 303307308313 - 315,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

 

У Х В А Л И Л А:

 

Апеляційну скаргу ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" - відхилити.

 

Рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 04 грудня 2014 року у цій справі залишити без змін.

 

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

 

Головуючий:

Судді:

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Ещё...

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43323715

rada.gif

Дата документу            Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

 

     №22-ц/778/1909/15                                          Головуючий у 1 інстанції Кравцов С.О.

     Суддя-доповідач Дзярук М.П.

 

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

  25 березня 2015 року                                           м. Запоріжжя

 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

 

Головуючого:    Крилової О.В.

Суддів:               Дзярука М.П.,

                            Трофимової Д.А.

 

Хорошее решение, правильное.

Эта тройка в этот день постаралась http://www.reyestr.c...Review/43323717

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

  • 2 weeks later...
Вот и Черкасская апелляция... http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43290650

 

rada.gif

 


АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ


 


Справа № 22-ц/793/857/15Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 27 Левченко В. В.  Доповідач в апеляційній інстанції Подорога В. М.  


УХВАЛА


ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


 


    25 березня 2015 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:


головуючогоПодороги В. М.суддівБородійчука В. Г. , Демченка В. А. при секретаріВолвенко А.В.


 


розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 09 лютого 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, -


 


в с т а н о в и л а :


 


15 жовтня 2014 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось в суд з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості.


 


В обґрунтування позовних вимог вказувало, що відповідно до укладеного договору № СSXRRX08920007 від 30 жовтня 2007 року ОСОБА_6 отримала кредит у розмірі 12 000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.


 


Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами надання кредиту фізичним особам "Розстрочка" складає між нею і банком договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, а також інші витрати згідно Умов.


 


Зазначало, що Банк зобов'язання за даним договором виконав у повному обсязі, а саме: надав ОСОБА_6 кредит у розмірі, передбаченому умовами Кредитного договору.


 


В порушення норм закону та умов Договору ОСОБА_6 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, тому станом на 22 вересня 2014 року мала заборгованість 88 386,85 грн., яка складається з наступного:


- 10 942,60 грн. - заборгованість за кредитом;


- 1369,60 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;


- 6336,00 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом;


- 69738,65 пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором;


 


Просило суд стягнути з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість в розмірі 88 386,85 грн. за кредитним договором № СSXRRX08920007 від 30 жовтня 2007 року та судові витрати у розмірі 883,87 грн. судового збору.


 


Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 09 лютого 2015 року в позові ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.


 


Не погоджуючись з рішенням суду ПАТ КБ "ПриватБанк" оскаржило рішення суду в апеляційному порядку.


 


Вважає, що рішення є незаконним та необґрунтованим через недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також таким, що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права і просило рішення суду скасувати, та ухвалити нове, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі.


 


Стягнути з відповідача судові витрати за подання апеляційної скарги.


 


Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до відхилення, виходячи з наступного.


 


Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.


 


Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.


 


Згідно ст. 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.


 


Зазначеним вимогам закону ухвалене судове рішення відповідає.


 


Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 30 жовтня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір №CSXRRX08920007, відповідно до якого відповідач отримала кредит у розмірі 12000 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом на строк 24 місяці із кінцевим терміном повернення до 30 жовтня 2009 року, а також сплатою щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 288 грн. та єдиноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2000 грн.


 


Договір складається із заяви позичальника та доданих до нього умов і правил надання банком послуг та тарифів(а.с.8-14).


 


Із розрахунку заборгованості за вищезазначеним договором (а.с.5-6) вбачається, що станом на 22 вересня 2014 року заборгованість ОСОБА_6 дорвінює 88386 грн. 85 коп., яка складається з наступного:


- 10 942 грн. 60 коп. - заборгованість за кредитом;


- 1 369 грн. 60 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом;


- 6 336 грн. 00 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом;


- 69 738 грн. 65 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.


 


Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.


 


Згідно зі статтями 526530610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).


 


Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.


 


Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).


 


Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.


 


Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.


 


Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).


 


Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.


 


Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).


 


Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.


 


За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).


 


Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).


 


Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).


 


В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» посилався на те, що надані ними при зверненні із позовом до суду Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), в редакції, які містять п. 5.5 щодо збільшення строку позовної давності до п'яти років, проте вони не можуть бути визнані такими, що приймалися сторонами при отриманні кредиту, оскільки в матеріалах даної справи містяться Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), що були долучені банком до позовної заяви, які не містять пункту 5.5. щодо збільшення строків позовної давності до п'яти років(а.с.14).


 


Крім того, у заяві позичальника від 30 жовтня 2007 року домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає(а.с.8).


 


Згідно правової позиції Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України викладеної у справі N 6-16цс15 від 11 березня 2015 року, виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались.


 


Аналогічна правова позиція Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України викладена у справі N 6-240цс14 від 11 лютого 2015 року.


 


Виходячи з вищевикладеного та враховуючи, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт») не містять підпису ОСОБА_6 та підпису Голови Правління Банку О.В. Дубілета, в зв'язку з цим їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, тому застосуванню підлягають загальні строки позовної давності визначені цивільним законодавством, а саме три роки.


 


Таким чином, з 31 жовтня 2009 року у позивача виникло право вимоги за вказаним кредитним договором, а останнім днем пред'явлення вимоги до відповідача по стягненню заборгованості за кредитним договором - 31 жовтня 2012 року.


 


20 жовтня 2014 року ОСОБА_6 подала заяву про застосування строків позовної давності, в якій просила відмовити в задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності (а.с.35).


 


З матеріалів справи вбачається, що 13 серпня 2014 року, 02 жовтня 2014 року, 20 жовтня 2014 року, 03 листопада 2014 року з рахунків ОСОБА_6 було здійснене автоматичне погашення простроченої заборгованості (а.с.68-70).


 


Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що діями по визнанню боргу є дії боржника безпосередньо по відношенню до кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звірки розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість. В даному ж випадку автоматичне списання заборгованості за кредитом із зарплатної картки відповідача не є діями, що свідчать про визнання нею свого боргу у розумінні ст.264 ЦК України.


 


Крім того, як в суді першої інстанції так і в засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_6 категорично заперечувала проти такого списання.


 


3 урахуванням вимог ст. ст. 1011 ЦПК України (принципи змагальності та диспозитивності цивільного процесу) судовий захист здійснюється лише за зверненням суб'єктів цивільного процесу.


 


Позивач звернувся до суду із позовною заявою 15 жовтня 2014 року (а.с.2), тобто з пропуском строку позовної давності.


 


Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.


 


Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.


 


Доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстави для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.


 


Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює та вірно прийшов до висновку про застосування позовної давності.


 


Керуючись ст.ст. 303304307308315317319 ЦПК України судова колегія, -


 


у х в а л и л а :


 


  Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" - відхилити.


 


Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 09 лютого 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості - залишити без змін.


 


Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.


Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах


 

rada.gif

Справа № 344/11925/14-ц


Провадження № 2/344/547/15


    


РІШЕННЯ


ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


 


27 березня 2015 рокум. Івано-Франківськ


 


Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:


головуючої - суддіБабій О.М.,


секретаря Орнат Л.І.,


за участі представника позивача Аннюка В.В., представника відповідача ОСОБА_2,


 


розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та витрат по оплаті судового збору,-


 


В С Т А Н О В И В:


 


Позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № IFXRRZ10453190 від 22.07.2008 року, посилаючись на те, що відповідач отримав в позивача кредит в розмірі 5 282 грн. 65 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та зобов'язався виконати кредитні зобов'язання відповідно до умов кредитного договору. Внаслідок порушення зобов'язань по сплаті коштів станом на 29.07.2014 року за відповідачем наявна заборгованість за кредитними зобов'язаннями в розмірі 37 723 грн. 63 коп., яка складається з пені.


 


29 грудня 2014 року представник позивача збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 51 563 грн. 24 коп. заборгованості за кредитним договором.


 


Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з мотивів наведених в позовній заяві. Просив позов задовольнити.


 


Представник відповідача проти позову заперечив. Просив суд до вимог позивача застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позову. Надав суду письмову заяву.


 


Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу порушення права на належне виконання умов кредитного договору внаслідок чого банк позивається про його відновлення шляхом стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором.


 


Статтею 1054 Цивільного Кодексу України визначено зміст кредитного договору. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Істотними умовами кредиту є розмір кредиту та строк повернення кредиту.


 


Судом встановлено, що 22.07.2008 року між ЗАТ КБ «Приват Банк», назву якого змінено на ПАТ КБ «Приват Банк», та відповідачем ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за яким банк надав, а позичальник (відповідач) отримав кредит в розмірі 5 282 грн. 65 коп. на придбання товару, строком на 12 місяців до 22.07.2009 року включно. Умовами кредитного договору встановлено розмір відсотків за користування кредитними коштами, який становить 0,01% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с.6).


 


Погашення заборгованості здійснюється щомісяця з 01 по 05 число платежами в сумі 440 грн.51 коп.(а.с.6 зв.).


 


Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) передбачено, що банк зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом перерахування на рахунок торгівельно-сервісному підприємству. Датою видачі кредиту є дата укладання кредитно-заставного договору. При порушенні строків платежів позичальник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 500 грн. і 5% від суми позову.


 


Пунктом 5.5 Умов визначено, що термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки, пені, штрафів встановлюється тривалістю 5 років (а.с.9).


 


Незважаючи на взяті на себе за кредитним договором зобов'язання, відповідач порушував строки сплати кредиту, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором № IFXRRZ10453190 від 22.07.2008 року (а.с.36)..


 


За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.


 


Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у встановлений договором строк.


 


Позивачем станом на 29.07.2014 року проведено розрахунок заборгованості за кредитним договором № IFXRRZ10453190 від 22.07.2008 року, відповідно до якого нарахована вся суму заборгованості відповідача за кредитним зобов'язаннями в сумі 51 563 грн. 24 коп., а саме: заборгованість за кредитом в розмірі 5 282 грн. 66 коп., заборгованість по процентах за користування кредитом в розмірі 3 грн. 74 коп., пеня - 46 276 грн. 84 коп.


 


Представником відповідача заявлено клопотання про застосування строку позовної давності, що в силу ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.


 


Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.


 


Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.


 


Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.


 


Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).


 


Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.


 


Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).


 


Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.


 


За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).


 


Правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 11 березня 2015 року (справа № 6-16цс15 ), визначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).


 


Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.


 


Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).


 


Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. Крім того, у заяві позичальника домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.


 


Доводи представника Банку про дотримання ними строків позовної давності при зверненні до суду не відповідають фактичним обставинам справи і умовам кредитування.


 


Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.


 


У кредитора право пред'явлення вимоги до відповідача виникло тоді коли відповідач не сплатив черговий платіж по кредиту. Як вбачається із розрахунку заборгованості (а.с.36), ще у вересні 2008 року.


 


Виходячи з норм ст. ст. 261530631 ЦК України суд приходить до висновку, що у разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом всього часу - до закінчення строку виконання останнього зобов'язання вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими процентами, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом, щомісячні платежі (з процентами) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів.


 


Оскільки пунктами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного щомісячного платежу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.


 


Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальником частинами кожного місяця, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.


 


Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, суд вважає, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.


 


При цьому суд враховує також правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, прийнятої за наслідками розгляду заяви про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, які є обов'язковими для всіх судів відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України.


 


Клопотання про поновлення строку позовної давності представником позивача суду не заявлялось.


 


Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.


 


З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у задоволені позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат слід відмовити за пропуском строку позовної давності.


 


На підставі викладеного, відповідно до ст.ст. 256257258526527 ч. 1, 5301054 ч. 1, 1620 Цивільного Кодексу України, ст. ст. 34101160 ЦПК України, керуючись ст. ст. 213-215 ЦПК України, суд, -


 


В И Р І Ш И В :


 


В задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та витрат по оплаті судового збору відмовити.


 


Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.


 


Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.


 


Довідка: повний текст рішення виготовлено 01 квітня 2015 року


 


Суддя Бабій О.М.


Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

А вот тут я, что то не понял как в одном решении уживаются две противоположные постановы ВСУ...


 

rada.gif

     Справа № 489/244/15-ц


Номер провадження 2/489/842/15


 


РІШЕННЯ


Іменем України


 


         27 березня 2015 року                                                                                  місто Миколаїв


 


Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:


головуючого судді Кокорєва В. В.,


          при секретарі Антоненко А. С.,


 


розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" до ОСОБА_1 про стягнення неустойки за кредитним договором,


 


встановив


 


В січні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, мотивуючи свої вимоги тим, що між Банком та відповідачем було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит. Відповідач був зобов'язаний щомісячно у встановлені строки здійснювати погашення заборгованості за кредитом та сплачувати проценти за користування кредитними коштами.


 


Оскільки, відповідач, не виконував належним чином взяті на себе кредитні зобов'язання, позивач просив суд стягнути з нього суму неустойки та судовий збір.


 


Позивач в судове засідання свого представника не направив, до суду надійшла заява в якій представник позивача просить розглядати справу без його присутності, позовні вимоги підтримує.


 


Відповідач в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог. Просив застосувати строк позовної давності. Вказав, що існує судове рішення яким з нього стягнуто заборгованість.


 


Ухвалою суду від 19.03.2015 закрито провадження у справі в частині вимог про стягнення штрафу 500 грн. та пені нарахованої до 01.02.2012 в сумі 67 166,72 грн. у зв'язку з тим, що ці вимоги були предметом судового розгляду і існує заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11.06.2012 між тими самими сторонами і з тих же підстав.


 


Дослідивши матеріали справи, судом встановлено такі обставини та відповідні правовідносини.


 


31.07.2008 між Банком та відповідачем було укладено кредитний договір № ABLXRC24930024, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 15 307,54 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач був зобов'язаний щомісячно у встановлені строки здійснювати погашення заборгованості за кредитом та сплачувати проценти за користування кредитним коштами. З умовами договору відповідач був ознайомлений, ним він підписаний.


 


Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11.06.2012 з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість в розмірі 11 782 грн. 81 коп., а саме: 4135 грн. 94 коп. - заборгованість за кредитом; 1136 грн. 07 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 5510 грн.80 коп. комісія та 1000 грн. - пені. В задоволенні вимог про стягнення штрафів відмовлено, розмір пені зменшено. Стягнута заборгованість розрахована станом на 01.02.2012.


 


Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 17.12.2014 було нараховано 111344 грн. 07 коп. пені, 500 грн. штраф (фіксована складова) та 4978,06 грн. штраф (процентна складова). З 01.02.2012 нараховано 44 177,35 грн. пені.


 


Посилання відповідача на те, що уже було рішення суду і він сплатив заборгованість, а тому Банк не має права звертатись до суду не може бути прийнято судом, оскільки рішення прийнято у 2012 році станом на 01.02.2012, а заборгованість сплачена у червні 2013 року, тому банк продовжував нараховувати неустойку.


 


Відповідач просив застосувати строк позовної давності.


 


Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:1) про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст. ст. 256-258 ЦК України).


 


Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.


 


Частиною 1 статті 360-7 ЦПК України встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.


 


Суд враховує правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 24.09.2014 (№ 6-144цс14) та від 11.03.2015 (№ 6-16цс15). Аналіз вказаних правових висновків свідчить про те, що зазначення в Умовах надання споживчого кредиту про збільшення строку позовної давності не можна однозначно сприймати як договір про збільшення позовної давності.


 


Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).


 


Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.


 


Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).


 


Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК УКраїни).


 


Для всіх договорів обов'язковою істотною умовою є предмет.


 


У договорі про збільшення строку позовної давності предметом є збільшення цього строку на конкретний термін.


 


Тобто вважається укладеним договір про збільшення строку позовної давності якщо сторони у формі встановленій статтями 207259 ЦК Українидосягли згоди щодо збільшення цього строку на конкретний термін.


 


З наданої позивачем заяви не вбачається, що сторони в письмовій формі досягли згоди щодо предмету договору про збільшення строку позовної давності на конкретний термін.


 


В заяві вказано, що відповідач підтверджує надання йому повної інформації про умови кредитування, а саме: мету, форми забезпечення кредиту, наявні форми кредитування, тип відсоткової ставки, суму на яку кредит може бути виданий, орієнтовну сукупну вартість, вартість послуг з оформлення, термін, на який кредит може бути одержаний, варіанти повернення, можливість дострокового повернення та його умови, необхідність здійснення оцінки майна, переваги і недоліки схем кредитування.


 


Тобто, враховуючи те, що з матеріалів справи не вбачається досягнення згоди про збільшення строку позовної давності договір про це є неукладеним (п. 8 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 за N 9).


 


Окрім цього, відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).


 


Відповідно до вимог ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.


 


Дослідивши докази долучені до матеріалів справи щодо їх належності і допустимості, оцінивши їх в сукупності, суд дійшов висновку про те, що в задоволенні позову слід відмовити.


 


На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 31588209212214-215 ЦПК України, суд


 


вирішив


 


Відмовити в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" до ОСОБА_1 про стягнення неустойки за кредитним договором.


 


Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.


 


Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а у разі оскарження особою, яка не була присутня під час проголошення рішення - з моменту отримання копії рішення.


 


         Суддя                                                                                                                     В. В. Кокорєв


Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Просто постановление 2015 года считают следствием позиции 2014.

 

Следствие то следствием... Но ведь они оба действуют... и имеют противоположные позиции...

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

rada.gif

У Х В А Л А


ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


 


01 квітня 2015 року                                               м. Київ


 


Колегія суддів судової палати у цивільних справах


Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:


 


головуючого Євтушенко О.І., суддів:      Гвоздика П.О.,   Іваненко Ю.Г., Завгородньої І.М,   Ситнік О.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Київської області від 24 вересня 2014 року,


 


в с т а н о в и л а:


 


У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 15 травня 2008 року між ним та ОСОБА_6 укладений кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 7 тис. грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.


 


У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитом станом на 31 січня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 20 266 грн 17 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 6 515 грн  02 коп., заборгованість за процентами за користування кредитом - 7 583 грн 95 коп., заборгованість за комісією за користування кредитом -  4 964 грн 05 коп.; штраф (фіксована частина) - 250 грн; штраф (процентна складова) - 953 грн 15 коп.


 


ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідачки зазначену заборгованість.


 


Рішенням Березанського міського суду Київської області від 24 червня 2014 року у позові відмовлено.


 


Рішенням апеляційного суду Київської області від 24 вересня 2014 року рішення Березанського міського суду Київської області від 24 червня 2014 року скасовано, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 20 066 грн 17 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.


 


У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.


 


Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена.


 


Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався тим, що банком порушено встановлений статтею 257 ЦК України строк звернення до суду з позовом.


 


Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції керувався тим, що сторонами у договорі була передбачена його пролонгація, тому суд першої інстанції помилково вважав, що строк кредитного договору закінчився, і безпідставно застосував позовну давність.


 


Із такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна з огляду на наступне.


 


За вимогами ст. ст. 213214316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.


 


При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.


 


Вказані вимоги апеляційним судом не дотримано.


 


Із матеріалів справи вбачається, що 15 травня 2008 року ОСОБА_6 звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою, на підставі якої відповідачка отримала кредит у розмірі 1 300 грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, зі сплатою 2,5 % на місяць (а. с. 6).


 


Згідно з розрахунком заборгованості, наданим банком, заборгованість ОСОБА_6 за кредитним договором від 15 травня 2008 року станом на 31 січня 2014 року склала 20 266 грн 17 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 6 515 грн 02 коп., заборгованість за процентами за користування кредитом - 7 583 грн 95 коп., з заборгованість за комісією за користування кредитом -  4 964 грн 05 коп.; штраф (фіксована частина) -  250 грн; штраф (процентна складова) - 953 грн 15 коп. (а. с. 45).


 


Звертаючись до суду з позовом, ПАТ КБ «ПриватБанк» надало суду Умови і правила надання банківських послуг (далі - Умови), які зазначало як невід'ємну частину кредитного договору  (а. с. 712).


 


Задовольняючи позов, апеляційний суд звернув увагу на те, що пунктом 9.12 вказаних Умов установлено автоматичну пролонгацію договору на строк 12 місяців, якщо жодна зі сторін не проінформує іншу про закінчення договору. При цьому суд не встановив наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розуміла відповідачка, підписуючи заяву позичальника, а також те, що в подальшому такі Умови не змінювалися.


 


Крім того, Умови містять розбіжності, адже відповідно до п. п. 3.1.1, 5.4 Умов граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній, і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці (поле MONTH) (а. с. 1112).


 


Банк не надав суду належних доказів, що ОСОБА_6 було видано нову картку після спливу дії старої.


 


Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.


 


Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.


 


За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).


 


Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.


 


Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа.


 


Із розрахунку заборгованості вбачається, що останні платіж на погашення кредиту відповідачка внесла у червні 2009 року (а. с. 5).


 


Із позовною заявою про стягнення заборгованості банк звернувся         27 березня 2014 року (а. с. 2).


 


Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.


 


Заява про застосування строку позовної давності подана відповідачкою до суду першої інстанції 17 квітня 2014 року (а. с. 28).


 


Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у позові.


 


Такі висновки узгоджуються з правовими позиціями, висловленими Верховним Судом України у постановах від 19 березня  2014 року у справі  № 6-14цс14 та від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15.


 


Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов банку, апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права, безпідставно зроблена переоцінка доказів, надана судом першої інстанції, тому рішення суду апеляційної інстанції має бути скасовано, рішення суду першої інстанції - залишено в силі.


 


Керуючись ст. ст. 333336339343344345347349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ


 


у х в а л и л а:


 


Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.


 


Рішення апеляційного суду Київської області від 24 вересня           2014 року скасувати, рішення Березанського міського суду Київської області від 24 червня 2014 року залишити в силі.


 


Ухвала оскарженню не підлягає.


 


Головуючий:                               О.І. Євтушенко                               Судді: П.О. Гвоздик   І.М. Завгородня  Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік


Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...