Постановление ВСУ по пересмотру о невозможности обращения взыскания на предмет ипотеки по решению о взыскании суммы

[sova]

ПОСТАНОВА 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

9 квітня 2014 року

 

м. Київ

 

Судові палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Балюка М.І.,

Барбари В.П.,

Берднік І.С.,

Григор’євої Л.І., 

Гуменюка В.І.,

Гусака М.Б.,

Ємця А.А.,

Жайворонок Т.Є.,

Колесника П.І.,

Коротких О.А.,

Кривенди О.В.,

Кривенка В.В.,

Лященко Н.П.,

Маринченка В.Л.,

Онопенка В.В.,

Охрімчук Л.І.,

Панталієнка П.В.,

Патрюка М.В.,

Потильчака О.І.,

Прокопенка О.Б.,

Романюка Я.М.,

Сеніна Ю.Л.,

Сімоненко В.М.,

Терлецького О.О.,

Фесенка Л.І.,

Шицького І.Б., -

 

розглянувши на спільному судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року, 

 

в с т а н о в и л и :

 

У травні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим.

 

Зазначав, що 12 грудня 2012 року державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим було складено акт опису й арешту майна, яким накладено арешт на належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 в м. Сімферополі.

 

Зазначена квартира є предметом іпотеки за договором іпотеки, укладеним 26 жовтня 2006 року між ним та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі – АКІБ «УкрСиббанк»). Указаною іпотекою забезпечено виконання іпотекодавцем зобов’язань за договорами про надання споживчих кредитів, що укладені 26 жовтня 2006 року між ним та АКІБ «УкрСиббанк».

 

Посилаючись на те, що державним виконавцем звернуто стягнення на майно, яке передано в іпотеку, за виконавчими документами для задоволення вимог інших стягувачів, а не іпотекодержателя, такі дії суперечать вимогам статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку» і порушують його законні права щодо виконання наявних зобов’язань, які виникли на підставі договорів про надання споживчих кредитів та були забезпечені іпотекою спірної квартири, на підставі статті 383 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) просив визнати дії державного виконавця неправомірними.

 

Ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 червня 2013 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково: визнано дії державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим щодо складання акта опису й арешту майна від 12 грудня 2012 року та щодо передачі на реалізацію квартири АДРЕСА_1 в м. Сімферополі, яка належить ОСОБА_1 на праві власності, неправомірними; скасовано постанову Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим від 11 грудня 2012 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1, і заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_1.

 

Ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 7 жовтня 2013 року ухвалу Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 червня 2013 року скасовано й постановлено нову ухвалу, якою в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. 

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження з підстав, передбачених пунктом 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України.

 

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначеної ухвали та прийняття нового рішення, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» та частини шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року, від 25 вересня 2013 року, від 18 вересня 2013 року, від 11 вересня 2013 року, від 24 липня 2013 року, від 10 липня 2013 року, від 19 червня 2013 року та від 15 травня 2013 року, постанови колегії суддів Вищого господарського суду України від 18 червня 2013 року та від 1 квітня 2013 року, ухвалу колегії суддів Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2013 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначені правові норми. 

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2014 року цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V ЦПК України.

 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, судові палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

 

За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. 

 

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 26 жовтня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк»), і ОСОБА_1 було укладено два договори про надання споживчих кредитів, за якими банк надав боржнику кредити в розмірі 45 480 швейцарських франків та в розмірі 919 грн 60 коп. 

 

З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаними договорами про надання споживчих кредитів 26 жовтня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 в м. Сімферополі.

 

Згідно з пунктом 1.1. указаного договору іпотеки вартість предмета іпотеки становить 242 тис. грн.

 

Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19 лютого 2013 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 310 765 грн 04 коп. заборгованості за кредитним договором від 26 жовтня 2006 року, за яким боржнику надано кредит у розмірі 45 480 швейцарських франків. 

 

Разом із тим рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 27 жовтня 2010 року в цивільній справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Кримстройторг», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором було постановлено стягнути солідарно з відповідачів на користь ПАТ «УкрСиббанк» 2 900 860 грн 44 коп. заборгованості.

 

8 грудня 2010 року за вказаним судовим рішенням видано виконавчий лист, на підставі якого 11 грудня 2012 року заступником начальника Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим винесено постанову про арешт усього належного боржнику ОСОБА_1 нерухомого майна й оголошення заборони на його відчуження.

 

12 грудня 2012 року державним виконавцем складено акт опису й арешту майна, зокрема квартири АДРЕСА_1 в м. Сімферополі.

 

Задовольняючи частково скаргу ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки – квартири, якою забезпечено виконання зобов’язань за відповідними договорами, укладеними між ОСОБА_1 і ПАТ «УкрСиббанк», здійснено державним виконавцем без урахування положень частини восьмої статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» та частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку». 

 

Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що стягнення на зазначений предмет іпотеки може бути звернуто без жодних обмежень, оскільки відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» заставодержатель має право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна. 

 

Разом із тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року та від 19 червня 2013 року, ухвалі колегії суддів Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2013 року та постанові колегії суддів Вищого господарського суду України від 1 квітня 2013 року, наданих заявником як приклад, суди касаційної інстанції, застосувавши положення частини восьмої статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» та частини шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), дійшли висновку про те, що іпотекодержатель має переважне право перед іншими особами на задоволення забезпечених іпотекою вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому правові підстави для накладення державним виконавцем арешту на нерухоме майно, яке передано в іпотеку, відсутні, оскільки вказані дії унеможливлюють реалізацію іпотекодержателем зазначеного першочергового права на задоволення вимог до боржника за рахунок предмета іпотеки.

 

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини восьмої статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» та частини шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, судові палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України виходять із такого.

 

Відповідно до статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

 

За змістом пункту 1 частини першої статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» заходом примусового виконання судових рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

 

Згідно з частиною першою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

 

Арешт на майно боржника може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (стаття 57 Закону України «Про виконавче провадження»).

 

Загальний порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений статтею 54 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

 

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку» (частина восьма статті 54 Закону України «Про виконавче провадження»).

 

При реалізації цієї норми слід мати на увазі, що за положеннями статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом, та відповідно частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку», за якою у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. 

 

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов’язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.

 

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п’ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»). 

 

За змістом частини шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. 

 

Відповідно до частини сьомої статті 3 Закону України «Про іпотеку» пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом – у черговості їх державної реєстрації. 

 

Отже, звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя, який має переважне право перед іншими особами на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.

 

Аналогічні висновки містяться в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року та від 19 червня 2013 року, ухвалі колегії суддів Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2013 року та постанові колегії суддів Вищого господарського суду України від 1 квітня 2013 року, наданих заявником як приклад.

 

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання проведено державним виконавцем за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача, який не є іпотекодержателем, та у порушення передбаченого частиною восьмою статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» і частиною шостою статті 3 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) пріоритету права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки. 

 

За таких обставин висновок апеляційного суду, з яким погодився суд касаційної інстанції, про те, що стягнення на квартиру АДРЕСА_1 в м. Сімферополі, яка є предметом іпотеки за іншими зобов’язаннями ОСОБА_1, може бути звернуто без жодних обмежень, пов’язаних із пріоритетом іпотеки, та без дотримання спеціального порядку, встановленого законом для звернення стягнення на предмет іпотеки, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

 

Оскільки неправильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частини першої статті 360-4 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-4 ЦПК України, судові палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л и :

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

 

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий А.Г. Ярема 

Судді: М.І. Балюк

В.П. Барбара 

І.С. Берднік 

Л.І. Григор’єва 

В.І. Гуменюк 

М.Б. Гусак 

А.А. Ємець 

Т.Є. Жайворонок 

П.І. Колесник 

О.А. Коротких 

О.В. Кривенда 

В.В. Кривенко 

Н.П. Лященко

В.Л. Маринченко 

В.В. Онопенко 

Л.І. Охрімчук 

П.В. Панталієнко 

М.В. Патрюк 

О.І. Потильчак 

О.Б. Прокопенко 

Я.М. Романюк 

Ю.Л. Сенін 

В.М. Сімоненко 

О.О. Терлецький 

Л.І. Фесенко 

І.Б. Шицький 

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі № 6-13цс14

 

З урахуванням положень частини восьмої статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» та частини шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання здійснюється за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя, який має пріоритет перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки, на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.

 

Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/3249DCEFCB4F57F2C2257CE0004D27A6

[sova]

Суть дела - был кредитный договор с Укрсибом, обеспеченный ипотекой. Был договор поручительства. По обеим договорам были решения о взыскании суммы, но в ОГИС было предъявлено только решение по договору поручительства. ОГИС в рамках обращения взыскания по этому решению выставил на торги ипотечное имущество. Суд первой инстанции жалобу на действия ОГИС удовлетворил, так как  это ипотека, взыскание по другим обязательствам, взыскание на сумму. Апелляция поломала, в жалобе отказала, так как взыскатель и ипотекодержатель - одно лицо. ВССУ отказал в открытии производства.

[Obelix]

Еще один плюсик.

Ничего нового, но приятно.

Это маленькие шаги, но а правильном направлении.

[Obelix]

Суть дела - был кредитный договор с Укрсибом, обеспеченный ипотекой. Был договор поручительства. По обеим договорам были решения о взыскании суммы, но в ОГИС было предъявлено только решение по договору поручительства. ОГИС в рамках обращения взыскания по этому решению выставил на торги ипотечное имущество. Суд первой инстанции жалобу на действия ОГИС удовлетворил, так как  это ипотека, взыскание по другим обязательствам, взыскание на сумму. Апелляция поломала, в жалобе отказала, так как взыскатель и ипотекодержатель - одно лицо. ВССУ отказал в открытии производства.

По идее, даже если бы даже ИЛ по должнику был предьявлен к исполнению, то следовало бы отказать, т.к. решение о взыскании суммы, а не ипотеки.

[alexburko]

Вот еще одно Постановление. Странно, что ВСУ приходится дублировать свою позицию.

 

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=4173

[batyshka]

дивно що ВССУ незалежно від позиції ВСУ приймає такі рішення. можливо вони касації не читають просто

[sova]

При вынесении решения суд первой инстанции как раз опирался на Постановление ВСУ 2012 года, однако апелляшка на него наплевала, ВССУ тоже отфутболил, пришлось стучаться в ВСУ.

[alexburko]

Приведенное мною выше Постановление ВСУ, - обязательно для всех судов в силу ст.360-7 ГПК.
Надеюсь, не забыли подать заявление о преступлении судей апеляшки в МВД?

[у.zaporozhskiy]

Вот еще одно Постановление. Странно, что ВСУ приходится дублировать свою позицию.

 

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=4173

 

Отже, звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя, який має переважне право перед іншими особами на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.

 

Аналогічні висновки містяться в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року та від 19 червня 2013 року, ухвалі колегії суддів Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2013 року та постанові колегії суддів Вищого господарського суду України від 1 квітня 2013 року, наданих заявником як приклад.

 

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання проведено державним виконавцем за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача, який не є іпотекодержателем, та у порушення передбаченого частиною восьмою статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» і частиною шостою статті 3 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) пріоритету права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.

 

За таких обставин висновок апеляційного суду, з яким погодився суд касаційної інстанції, про те, що стягнення на квартиру АДРЕСА_1 в м. Сімферополі, яка є предметом іпотеки за іншими зобов’язаннями ОСОБА_1, може бути звернуто без жодних обмежень, пов’язаних із пріоритетом іпотеки, та без дотримання спеціального порядку, встановленого законом для звернення стягнення на предмет іпотеки, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

 неоднократно после Постановления ВСУ 2012 году, по которому обращать взыскание на предмет ипотеки возможно только по решению суда об обращении взыскания на предмет ипотеки ВССУГУД принимал решения с противоположенной позицией.

и в последующем не допускал дело к пересмотру.

Это специфика нашего кредитосудия.

Так что человек в этом процессе счастливчик.

[у.zaporozhskiy]

Приведенное мною выше Постановление ВСУ, - обязательно для всех судов в силу ст.360-7 ГПК.

Надеюсь, не забыли подать заявление о преступлении судей апеляшки в МВД?

 

Какая ответственность за невыполнение ст. 360-7 ЦПК?

Ее же так и не прописали четко.

Или есть новые указания по данном вопросу.

п.с. для Станислава уже неактуально писать такое заявление, так как процесс происходил в Крыму.

п.с.2 Постановление, выложенное в топике, тоже общеобязательное согласно ст. 360-7 ЦПК Украины.

 

[Ярослав_Т]

Думаю о квартире в Симферополе, должникам сейчас вообще можно не беспокоиться, т.к. правовых инструментов в ближайшие два года сбить долги в Крыму - увы нет. А Украинские банки заложники ситуации... Через Украину взыскать не могут физически (могут юридически), а если подадут через Россию, фактически признают Крым российский территорией, за что их НБУ по головке не погладит.

[Obelix]

Кто мешает укробанкам уступить долг русским коллекторам?

[Bolt]

 а если подадут через Россию, фактически признают Крым российский территорией, за что их НБУ по головке не погладит. 

 

Уже давно все инстанции и организации Украины признали Крым российским и никто по этому поводу не расстраивается, как ни странно...(((

[west11]

По идее, даже если бы даже ИЛ по должнику был предьявлен к исполнению, то следовало бы отказать, т.к. решение о взыскании суммы, а не ипотеки.

Ну конечно же, должно быть решения суда которым задоволено зверн. стягн на предмет ипотеки. Вот только ВСУ как-то не четко скомкал мотивувальну частину и заметьте НИГДЕ ( ! ) не сослался на ч. 3 ст. 33 ЗУ "Про ипотеку", а только пожевал как жвачку ч. 1 ст. 33 и все, поэтому вывод о необходимости иметь решение суда про зверн на ипотеку правильный, но такой вывод НЕ СОВСЕМ ЧЕТКО ПРОСМАТРИВАЕТСЯ в пост. ВСУ від 9 квітня 2014 року № 6-13цс14.

[alexburko]

Какая ответственность за невыполнение ст. 360-7 ЦПК?

Ее же так и не прописали четко.

Или есть новые указания по данном вопросу.

п.с. для Станислава уже неактуально писать такое заявление, так как процесс происходил в Крыму.

п.с.2 Постановление, выложенное в топике, тоже общеобязательное согласно ст. 369-7 ЦПК Украины.

 

Ст.382 УК, невиконання судових рішень.

 

Другое дело, как добиться привлечения судьи  к уголовной ответственности на практике.

[logoped]

Уже давно все инстанции и организации Украины признали Крым российским и никто по этому поводу не расстраивается, как ни странно...(((

можно ссылки на эти - все инстанции и организации Украины?

[у.zaporozhskiy]

Определение ВССУ после пересмотра:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/39961579

 

Державний герб України

Ухвала

іменем   україни

23 липня 2014 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Мартинюка В.І.,

суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Наумчука М.І., Савченко В.О.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на дії державного виконавця Залізничного відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим, заінтересована особа - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», за касаційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на ухвалу Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від      07 жовтня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2013 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця Залізничного відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим (далі - Залізничного ВДВС Сімферопольського МУЮ АРК), посилаючись на те, що у порушення вимог закону, а саме ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» та          ст. 33 Закону України «Про іпотеку», державним виконавцем звернуто стягнення на майно, яке передано в іпотеку, за виконавчими документами для задоволення вимог інших стягувачів, а не іпотекодержателя, яким є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 червня 2013 року скаргу задоволено частково.

Визнано дії державного виконавця Залізничного ВДВС Сімферопольського МУЮ АРК щодо складання акта опису й арешту майна від 12 грудня 2012 року та щодо передачі на реалізацію квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 на праві власності, неправомірними.

Скасовано постанову Залізничного ВДВС Сімферопольського МУЮ АРК від 11 грудня 2012 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 і заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_1

Ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від              07 жовтня 2013 року, зазначену ухвалу районного суду скасовано й у задоволенні скарги на дії державного виконавця відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті касаційного провадження з підстав, передбачених                             п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України.

Постановою судової палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України від 09 квітня 2014 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року скасовано, справу передано на новий касаційний розгляд.

У касаційній скарзі ОСОБА_1  в особі представника ОСОБА_2 просить постановлені ухвали скасувати, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що стягнення на зазначений предмет іпотеки може бути звернуто без жодних обмежень, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» заставодержатель має право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Проте, повністю погодитися з такими висновками суду не можна.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак, постановлена ухвала суду зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає.

Судом установлено, що 26 жовтня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк»), і ОСОБА_1 було укладено два договори про надання споживчих кредитів, за якими банк надав боржнику кредити у розмірі 45 480 швейцарських франків та 919 грн 60 коп.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаними договорами про надання споживчих кредитів між банком та ОСОБА_1 того ж дня було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 Крим, яка належить ОСОБА_1 на праві власності.

Відповідно до п. 1.1. указаного договору вартість предмета іпотеки становить 242 000 грн.

Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19 лютого 2013 року з ОСОБА_1 на користь       ПАТ «УкрСиббанк» стягнуто 310 765 грн 04 коп. заборгованості за кредитним договором від 26 жовтня 2006 року.

Разом із тим,  рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 27 жовтня 2010 року у цивільній справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ТОВ «Кримстройторг», ОСОБА_3,       ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором було стягнуто  солідарно з відповідачів на користь ПАТ «УкрСиббанк» 2 900 860 грн 44 коп. заборгованості.

08 грудня 2010 року за вказаним судовим рішенням видано виконавчий лист, на підставі якого 11 грудня 2012 року заступником начальника Залізничного ВДВС Сімферопольського МУЮ АРК винесено постанову про арешт усього належного боржнику ОСОБА_1 нерухомого майна та оголошено заборону на його відчуження.

12 грудня 2012 року державним виконавцем складено акт опису й арешту майна, зокрема квартири АДРЕСА_1

Відповідно до ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно ст. 387 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку  визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Загальний порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку» (ч.8 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження»).

При реалізації цієї норми слід мати на увазі, що за положеннями         ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом, та відповідно до     ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», за якою у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»).

За змістом ч. 6 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до ч. 8 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Отже, звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя, який має переважне право перед іншими особами на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.

Таким чином, задовольняючи частково скаргу, суд першої інстанції дійшов правильного по суті й обґрунтованого висновку, про те, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру, якою забезпечено виконання зобов'язань за відповідними договорами, укладеними між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк», не може бути здійснено державним виконавцем без урахування положень ч. 8 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» та ч.3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку».

Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з матеріалами справи та відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції, не зважаючи на вищевказані обставини та вимоги закону, дійшов до помилкового висновку про безпідставність вимог   ОСОБА_1   та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Безпідставно скасувавши закону й обґрунтовану ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону.

Ураховуючи те, що апеляційним судом помилково скасовано ухвалу суду першої інстанції, постановлену згідно із законом, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі ухвали суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від                            07 жовтня 2013 року скасувати, залишивши в силі ухвалу Залізничного районного суду    м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 червня 2013 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий:                                                                 В.І. Мартинюк

                              

Судді:                                                        В.І. Амелін

                                                                                                                                                  

Т.П. Дербенцева

                                                                                                                                                                 М.І. Наумчук

                                

В.О. Савченко