ANTIRAID

Постановление ВС-КГС об отсутствии оснований на взыскание процентов по кредитному договору после решения суда о взыскании всей суммы с процентами и возможности взыскания только по ст. 625 ГК

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

9 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      7
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      7
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

7 минут назад, Лев сказал:

перезаказаны...

Развели немного банковских, придётся второй раз заплатить...:D))

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

А вот и противовесная позиция по названием "Искренне Ваш, Луспенник".  И рассмотрено было чуть более чем через месяц. Какая-то "невероятная " оперативность. По моему мнению, выделенное синим вступает в противоречие к выделенному жирным.

Постанова

Іменем  України

7 березня 2018 року

м. Київ

справа № 305/1293/16-ц

провадження № 61-5779 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д.Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

представник відповідача - Грицюк ВячеславПетрович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 11 жовтня 2016 року у складі судді Бліщ О. Б. та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 6 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Кеміня М. П., Готри Т. Ю.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») про зняття арешту з майна.

Позовна заява мотивована тим, що 26 березня 2008 року між ним та закритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ЗАТ «Промінвестбанк») було укладено кредитний договір, за умовами якого він отримав кредит у розмірі 19 366 дол. США зі сплатою 11 % річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення - 25 березня       2015 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 26 березня 2008 року між ним та ЗАТ «Промінвестбанк» укладено договір застави автотранспорту, за умовами якого він передав в заставу автомобіль Ford Fusion, номерний знак НОМЕР_1. Приватним нотаріусом Рахівського районного натаріального округу зареєстровано заставу рухомого майна та накладено заборону на відчуження вказаного транспортного засобу і внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна відповідний реєстраційний запис № 6870831.

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 14 грудня 2012 року з нього на користь ЗАТ «Промінвестбанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 134 991 грн 61 коп. Зазначену суму боргу за рішенням суду він сплатив у повному обсязі під час виконавчого провадження, у зв'язку із чим виконавче провадження було закрито.

Вважав, що забезпечені заставою зобов'язання за договором кредиту виконано в повному обсязі, тому зобов'язання за договором застави як похідні від кредитного договору припиняються, а тому просив суд зняти арешт та заборону відчуження з належного йому автомобіля Ford Fusion, номерний знак НОМЕР_1, накладеного приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу 26 березня 2008 року.

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 11 жовтня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Знято арешт та заборону відчуження з належного ОСОБА_1 автомобіля Ford Fusion, номерний знак НОМЕР_1, накладеного приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу Маріна А. С. 26 березня 2008 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що забезпечені заставою зобов'язання за договором кредиту виконано при примусовому виконанні рішення суду про стягнення кредитної заборгованості у повному обсязі, тому зобов'язання за договором застави як похідні від основного зобов'язання - кредитного договору припиняються, що є підставою для зняття арешту із майна, переданого в заставу.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 6 грудня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» відхилено. Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 11 жовтня 2016 рокузалишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції на підставі повно і всебічно встановлених обставин справи дійшов правильного висновку про задоволення позову, оскільки зобов'язання позивача за кредитним договором від 26 березня 2008 року повністю виконано, тому договір застави транспортного засобу, укладений на забезпечення основного зобов'язання, є припиненим.

У грудні 2016 року ТОВ «Кредитні ініціативи» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано, що судове рішення, яким стягнуто борг, не припиняє зобов'язання сторін, оскільки зобов'язання припиняється з підстав, встановлених законом або договором. Так, рішення суду від                      14 грудня 2012 року, яким з позивача стягнуто заборгованість за кредитним договором, яка існувала станом на 1 лютого 2011 року, ним виконано у травні 2015 року, при цьому умовами кредитного договору передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються з дати видачі готівки боржнику по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості. Крім того, товариство має право на стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Вказане свідчить, що основне зобов'язання позивачем виконано не повністю, тому підстав для припинення зобов'язання за договором застави немає.

Крім того, переглядаючи справу, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції та доповнив його іншими обставинами, зокрема, вважав доведеними обставини, встановленні рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 5 листопада 2015 року у справі за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 8 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Кредитні ініціативи» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, на які місцевий суд не посилався, що, на думку заявника, є виходом за межі заявлених вимог.

У березні 2017 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що ухвалені у справі судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального і процесуального права та дійшли обґрунтованого висновку про зняття арешту із заставного майна у зв'язку з припиненням основного зобов'язання.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

5 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 26 березня 2008 року між ЗАТ «Промінвестбанк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 19 366 дол. США зі сплатою 11 % річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення 25 березня 2015 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 26 березня 2008 року сторонами було укладено договір застави автотранспорту, за умовами якого ОСОБА_1 передав в заставу автомобіль Ford Fusion, номерний знак НОМЕР_1. Приватним нотаріусом Рахівського районного натаріального округу зареєстровано заставу рухомого майна та накладено заборону на відчуження вказаного транспортного засобу і внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна відповідний реєстраційний запис № 6870831.

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 14 грудня 2012 року з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», яке є правонаступником ЗАТ «Промінвестбанк», стягнуто заборгованість за кредитним договором від 26 березня 2008 року у розмірі 134 991 грн 61 коп.

На підставі заяви стягувача державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Рахівського районного управління юстиції Закарпатської області було відкрито виконавче провадження.

17 грудня 2012 року на підставі договору відступлення права вимоги            ПАТ «Промінвестбанк» відступило, а ТОВ «Кредитні ініціативи» прийняло права вимоги по усім кредитним договорам укладеним між банком та фізичними особами, у тому числі за кредитним договором від 26 березня 2008 року, укладеним з позивачем.

Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області                            від 12 листопада 2014 року замінено сторону у виконавчому провадженні з ПАТ «Промінвестбанк» на ТОВ «Кредитні ініціативи».

Отже, згідно з положеннями статей 512, 514, 1077 ЦК України новим кредитором за кредитним договором від 26 березня 2008 року та договором застави автотранспорту від 26 березня 2008 року стало ТОВ «Кредитні ініціативи».

6 травня 2015 року ОСОБА_1 виконав рішення суду та сплатив заборгованість за кредитним договором від 26 березня 2008 року, тобто рішення суду виконано через два з половиною роки.

Враховуючи фактичне виконання у повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом, постановою державного виконавця Рахівського районного управління юстиції Закарпатської області від 15 травня 2015 року виконавче провадження закінчено.

У зв'язку з припиненням основного зобов'язання шляхом його виконання, позивач просив зняти арешт з майна, переданого в заставу.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про заставу» застава це спосіб забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про заставу» застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

Підстави припинення застави визначено у статті 28 Закону України «Про заставу». Зокрема, застава припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання

У частині першій статті 598 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). У зобов'язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб'єктивним правом кредитора є право одержати від боржника належного виконання його обов'язку.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування позикодавцеві грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У пункті 2.2 кредитного договору зазначено, що за користування кредитом встановлюється процентна ставка у розмірі 11 % річних; у п. 3.2 кредитного договору передбачено, що нарахування банком відсотків здійснюється, починаючи з дати видачі його готівкою позичальнику до дати повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом.

Отже, якщо позичальник своєчасно не повернув суми позики, його борг складатиме: решту суми позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки Національного банку України за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

За змістом статей 625 та 1048 ЦК України інфляційні, три проценти річних та проценти за позикою входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Отже індекс інфляції, три проценти річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) та проценти за позикою, визначені договором (стаття 1048 ЦК України), підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу в межах строку дії кредитного договору.

Системний аналіз зазначених норм Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення поточної заборгованості за кредитним договором, яке не виконано боржником належним чиномчи виконано із простроченням, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не припиняє зобов'язання в цілому і не позбавляє кредитора права на стягнення інших передбачених договором платежів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

З урахуванням наведених положень чинного законодавства кредитор має право на нарахування процентів та інших платежів, передбачених у договорі, та/або сум, визначених статтею 625 ЦК України, за період невиконання рішення суду, а тому не можна вважати, що зобов'язання виконано в повному обсязі, адже припинилось у зв'язку з виконанням і, як наслідок, припинились зобов'язання, які виникають з договору іпотеки як похідного зобов'язання.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15 та                           від 27 вересня 2017 року у справі № 6-2096цс16.

За змістом та предметом позовних вимог по суті спір стосувався припинення застави. Проте згідно з пунктом 3.2 договори застави автотранспорту право застави припиняється виконанням заставодавцем забезпечених заставою зобов'язань кредитним договором, а також в інших випадках, передбачених законами України.

При цьому у зв'язку з порушенням умов кредитного договору та несвоєчасним виконанням рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 14 грудня 2012 року про стягнення з               ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 26 березня 2008 року, за позивачем станом на 30 серпня 2016 року, за розрахунком кредитора, рахується заборгованість у розмірі 48 930 дол. США 41 цент, що за курсом Національного банку України становить 1 247 171 грн 96 коп. й не спростована позивачем (а. с. 37-40).

Отже, згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється лише виконанням, проведеним належним чином.  

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права і ухвалення нового судового рішення не потребує встановлення фактичних обставин справи, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

У пункті 2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Таким чином, документально підтверджені судовівитрати у розмірі             606 грн 32 коп. за поданняапеляційної скарги та 661 грн 44 коп. за подання касаційної скарги підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416,418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

 

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задовольнити частково.

Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 11 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 6 грудня 2016 року скасувати.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про зняття арешту з майна.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» 1 267 грн 76 коп. у рахунок оплати судових витрат.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72727672

 

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites

Трохи різні ситуації. В наведеному "свіжішому" рішенні мова йде про 1): поточну заборгованість, 2): строки банком не змінювались вимогою.

Share this post


Link to post
Share on other sites

23/03/2018 застосував постанову ВСУ в суді 1 інстанції, результат - відмова банку в повному обсязі).

  • Like 4

Share this post


Link to post
Share on other sites
5 часов назад, Vladimir AB сказал:

23/03/2018 застосував постанову ВСУ в суді 1 інстанції, результат - відмова банку в повному обсязі).

Похвастайте решением... Любопытно ведь...

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 25.02.2018 в 15:50, juri_rv сказал:

Узнаем после рассмотрения  Великої Палати Верховного Суду.

А чем закончилось? Рассмотрение было назначено на 15.03.2018г.

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 24.03.2018 в 15:29, Bolt сказал:

Похвастайте решением... Любопытно ведь...

Повний текст рішення буде 30.03.2018

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Банк подал иск в 15 году и просил взыскать всю сумму. Исходя из Постанови 14 лютого 2018 року справа № 564/2199/15-ц провадження № 61 - 2404 св 18  подача иска остановила действие договора. Суд вынес заочное решение. Его отменили в 17 году и пошли на пересмотр в 18 году. Банк подал уточнение и увеличил сумму долга за период с момента подачи и на момент пересмотра.

Можно говорить о том что банк незаконно насчитал проценты и увеличил сумму с учетом что после подачи иска по сути предъявления требования договор остановлен? Спасибо за мнения.

Share this post


Link to post
Share on other sites
11 часов назад, Vladimir AB сказал:

Повний текст рішення буде 30.03.2018

Почитаем, не долго осталось...

Share this post


Link to post
Share on other sites

Приветствую.
Господа юристы, помогите советом.
В июне 2015г банком была направлена вымога на досрочное погашение. После этого на её основе было два суда. Первый оставили без рассмотрения(представители не являлись в суд) , Второй был отказ банку по статье о ЗУ о ЗПП (просрочка была менее 3 месяцев).
До сегодняшнего дня кредит платится, задолженности отсутствуют.
Поэтому и основные вопросы:
 Можно ли применить данное решение к моей ситуации, каковы шансы на положительное решение.
Как суд воспримет мои платежи по договору , осуществляемые после июня 2015г?
Правильно ли я понимаю, что банк изменив срок действия договора должен был в срок до июля 2018 каким-то образом реализовать своё право на взыскание всей суммы кредита, а после июля 2018 истекает этот срок (как срок давности)?
Не прерывают ли (не исключают ли) прошедшие в 2015,2016г  суды на основе вымоги срок исковой давности вообще?

Исходя из ответов на эти вопросы возникнет множество других, поэтому надеюсь на Ваше мнение и советы.
Заранее благодарю.
П.С. да, банк в стадии ликвидации с 2014

Share this post


Link to post
Share on other sites

Після направлення відповідачу письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив свою дію та позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором. 
Саме такого висновку дійшов Костопільський районний суд у прийнятому рішенні від 13.03.2018 року, про відмову у задоволенні позову ПАТ "Універсалбанк" про стягнення боргу з Позичальника.

Категорія справи №564/4/18: Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.

Надісланосудом: 26.03.2018. Зареєестровано: 27.03.2018. Оприлюднено: 29.03.2018.

 

    РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/4/18

13 березня 2018 року

Костопільський районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді  Олійника П. В.

з участю секретаря Озарчук Л.В.

з участю представника позивача Федорчука О.В.,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Костопіль цивільну справу за позовом ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відовідача ОСОБА_3 заборгованість по нарахуваних відсотках за кредитним догвоором №07-260-КФ-2007 від 29.05.20007 року за період з 15.03.2013 року по 20.11.017 року в сумі 5 117, 72 доларів США, стягнути з відповідача ОСОБА_3 пеню за невиконання зобов»язань зп кредитним договором №07-260-КФ-2007 від 29.05.20007 року за період з 15.03.2013 року по 20.11.017 року в сумі 266, 41 доларів США, що становить 7 059, 50 грн.. та судові витрати в розмірі 2 249,65 грн.

В обгрунтування позову покликається на обставини викладені в позовній заяві.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю та просив позов задоволити.

Відповідач ОСОБА_3, в судове засідання не з»явився про розгляд справи повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог покликаючись на відзив та пояснення, щодо позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши обставини та дослідивши докази по справі дійшов до настпного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що 29 травня 2007 року ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є позивач, на підставі кредитного договору № 07-260-КФ-2007 відповідачу ОСОБА_3 надано кредит у сумі 15000 доларів США зі сплатою 13 % річних за користування кредитом із терміном повернення кредиту не пізніше 28 травня 2018 року.

Додатком до кредитного договору встановлено графік погашення заборгованості по кредиту та відсотків за користування кредитними коштами.

В зв'язку з тим, що відповідач неналежно виконував умови кредитного договору, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 04.12.2013 року з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно стягуто на користь Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором № 07-260-КФ-2007 від 28 травня 2007 року в загальній сумі 10769,27 дол. США, що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 13.03.2013 року становить 86078 ( вісімдесят шість тисяч сімдесят вісім ) грн. 78 коп. та у відшкодування судових витрат 860 ( вісімсот шістьдесят ) грн. 79 коп. Дане рішення не скасовано та набрало законної сили.

Крім того з  данного рішення вбачається, що позивач 08 листопада 2012 року з посиланням на п. 10.4 кредитного договру, надіслав відповідачам письмову вимогу про дострокове погашення заборгованості по кредиту в зв'язку з порушенням термінів виплати.

Таким чином, позивач в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, змінив строк виконання зобов'язання за кредитним договором з травня 2018 року на грудень 2012 року .

Після зміни строку виконання зобов'язання усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою від 08 листопада 2012 року позичальник був зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі до вказаної у вимозі дати й усі наступні щомісячні платежі за графіком після письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості не підлягали виконанню.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 02 грудня 2015 року (№ 6-1707цс15 та № 6-249цс15), та у постанові від 14.02.2018 року (61-2404 св18) які згідно зі ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов'язковми для судів.

Таким чином, після направлення відповідачу письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив свою дію та позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором, оскільки, нарахування процентів за користування кредитними коштами, комісійних, неустойки поза строком дії кредитного договору не передбачено.

З моменту ухвалення вказаного рішення, яким вирішено спір сторін щодо боргових зобов'язань відповідача, правовідносини сторін перейшли в іншу площину - площину виконання судового рішення. Ці правовідносини врегульовані спеціальним законом - Законом України «Про виконавче провадження».

Крім того, згідно положень абзацу 2 пункту 17 Постанови Пленуму ВССУ № 5, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, і не надає права на нарахування і отримання відсотків за Кредитним договором (нарахування і отримання яких можливо лише у разі стягнення коштів за виконавчим написом нотаріуса, згідно положень абзацу 3 пункту 17 Постанови Пленуму ВССУ № 5).

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості по відсотках та пені не підлягають до задоволення

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача судового збору , суд відзначає, що відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов"язані з розглядом справи, покладаються на позивача у разі відмови в позові, таким чином позовні вимоги в частині стягнення судового збору не підлягають до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись 10, 76, 133, 141, 212, 259, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області через Костопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяП. В. Олійник

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72954493

image.png

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 27.03.2018 в 07:49, Алехандро мучачо сказал:

Приветствую.
Господа юристы, помогите советом.
В июне 2015г банком была направлена вымога на досрочное погашение. После этого на её основе было два суда. Первый оставили без рассмотрения(представители не являлись в суд) , Второй был отказ банку по статье о ЗУ о ЗПП (просрочка была менее 3 месяцев).
До сегодняшнего дня кредит платится, задолженности отсутствуют.
Поэтому и основные вопросы:
 Можно ли применить данное решение к моей ситуации, каковы шансы на положительное решение.
Как суд воспримет мои платежи по договору , осуществляемые после июня 2015г?
Правильно ли я понимаю, что банк изменив срок действия договора должен был в срок до июля 2018 каким-то образом реализовать своё право на взыскание всей суммы кредита, а после июля 2018 истекает этот срок (как срок давности)?
Не прерывают ли (не исключают ли) прошедшие в 2015,2016г  суды на основе вымоги срок исковой давности вообще?

Исходя из ответов на эти вопросы возникнет множество других, поэтому надеюсь на Ваше мнение и советы.
Заранее благодарю.
П.С. да, банк в стадии ликвидации с 2014

"До сегодняшнего дня кредит платится, задолженности отсутствуют" - жодним чином постанова не стосується. В позові до банку сенсу не бачу.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
3 часа назад, Igor Rivne сказал:

Після направлення відповідачу письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив свою дію та позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором. 
Саме такого висновку дійшов Костопільський районний суд у прийнятому рішенні від 13.03.2018 року, про відмову у задоволенні позову ПАТ "Універсалбанк" про стягнення боргу з Позичальника.

Категорія справи №564/4/18: Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.

Надісланосудом: 26.03.2018. Зареєестровано: 27.03.2018. Оприлюднено: 29.03.2018.

 

 

    РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/4/18

13 березня 2018 року

Костопільський районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді  Олійника П. В.

з участю секретаря Озарчук Л.В.

з участю представника позивача Федорчука О.В.,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Костопіль цивільну справу за позовом ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відовідача ОСОБА_3 заборгованість по нарахуваних відсотках за кредитним догвоором №07-260-КФ-2007 від 29.05.20007 року за період з 15.03.2013 року по 20.11.017 року в сумі 5 117, 72 доларів США, стягнути з відповідача ОСОБА_3 пеню за невиконання зобов»язань зп кредитним договором №07-260-КФ-2007 від 29.05.20007 року за період з 15.03.2013 року по 20.11.017 року в сумі 266, 41 доларів США, що становить 7 059, 50 грн.. та судові витрати в розмірі 2 249,65 грн.

В обгрунтування позову покликається на обставини викладені в позовній заяві.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю та просив позов задоволити.

Відповідач ОСОБА_3, в судове засідання не з»явився про розгляд справи повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог покликаючись на відзив та пояснення, щодо позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши обставини та дослідивши докази по справі дійшов до настпного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що 29 травня 2007 року ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є позивач, на підставі кредитного договору № 07-260-КФ-2007 відповідачу ОСОБА_3 надано кредит у сумі 15000 доларів США зі сплатою 13 % річних за користування кредитом із терміном повернення кредиту не пізніше 28 травня 2018 року.

Додатком до кредитного договору встановлено графік погашення заборгованості по кредиту та відсотків за користування кредитними коштами.

В зв'язку з тим, що відповідач неналежно виконував умови кредитного договору, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 04.12.2013 року з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно стягуто на користь Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором № 07-260-КФ-2007 від 28 травня 2007 року в загальній сумі 10769,27 дол. США, що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 13.03.2013 року становить 86078 ( вісімдесят шість тисяч сімдесят вісім ) грн. 78 коп. та у відшкодування судових витрат 860 ( вісімсот шістьдесят ) грн. 79 коп. Дане рішення не скасовано та набрало законної сили.

Крім того з  данного рішення вбачається, що позивач 08 листопада 2012 року з посиланням на п. 10.4 кредитного договру, надіслав відповідачам письмову вимогу про дострокове погашення заборгованості по кредиту в зв'язку з порушенням термінів виплати.

Таким чином, позивач в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, змінив строк виконання зобов'язання за кредитним договором з травня 2018 року на грудень 2012 року .

Після зміни строку виконання зобов'язання усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою від 08 листопада 2012 року позичальник був зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі до вказаної у вимозі дати й усі наступні щомісячні платежі за графіком після письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості не підлягали виконанню.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 02 грудня 2015 року (№ 6-1707цс15 та № 6-249цс15), та у постанові від 14.02.2018 року (61-2404 св18) які згідно зі ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов'язковми для судів.

Таким чином, після направлення відповідачу письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив свою дію та позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором, оскільки, нарахування процентів за користування кредитними коштами, комісійних, неустойки поза строком дії кредитного договору не передбачено.

З моменту ухвалення вказаного рішення, яким вирішено спір сторін щодо боргових зобов'язань відповідача, правовідносини сторін перейшли в іншу площину - площину виконання судового рішення. Ці правовідносини врегульовані спеціальним законом - Законом України «Про виконавче провадження».

Крім того, згідно положень абзацу 2 пункту 17 Постанови Пленуму ВССУ № 5, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, і не надає права на нарахування і отримання відсотків за Кредитним договором (нарахування і отримання яких можливо лише у разі стягнення коштів за виконавчим написом нотаріуса, згідно положень абзацу 3 пункту 17 Постанови Пленуму ВССУ № 5).

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості по відсотках та пені не підлягають до задоволення

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача судового збору , суд відзначає, що відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов"язані з розглядом справи, покладаються на позивача у разі відмови в позові, таким чином позовні вимоги в частині стягнення судового збору не підлягають до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись 10, 76, 133, 141, 212, 259, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області через Костопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяП. В. Олійник

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72954493

image.png

Теперь главное выстоять апелляцию...

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 27.03.2018 в 07:49, Алехандро мучачо сказал:

До сегодняшнего дня кредит платится, задолженности отсутствуют.

Кстати, да, о чём Вы судиться собираетесь...

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
12 часов назад, Bolt сказал:

Кстати, да, о чём Вы судиться собираетесь...

 

13 часов назад, Vladimir AB сказал:

"До сегодняшнего дня кредит платится, задолженности отсутствуют" - жодним чином постанова не стосується. В позові до банку сенсу не бачу.

Я прошу прощения за возможно глупые заданные вопросы.
Исходя из мной ранее написанного банк  изменил срок окончания действия договора на июнь 2015г
Правильно ли я понимаю, что до июня 2018 банк должен   каким либо способом стягнуть всю сумму задолженности, предьявленную в вымоге? 
Есть ли какие-либо правовые (законные) механизмы по стягненню этого долга после истечения 3 лет с дня окончания срока, указанного в вымоге?
Смысл был таковым, что например в июле 2018 подать иск о признании договора таким, срок окончания которого истёк в 2015г. ,  я думал, что такое решение даст мне право больше не платить по кредиту))), из Вашей реакции я понял, что скорее всего я ошибался.

Ну и вариант номер два: 
все платежи после июня 2015 (пени,проценты, штрафы)... а в моём случае это в основном только проценты не должны были начисляться(исходя из решения в этой теме), но я их платил. За три года это сумма равна примерно трети от суммы кредита.
Возможно есть смысл иска по перерасчёту, засчитать эти деньги не как проценты, а как выплаты по основной сумме (телу ) кредита?

Share this post


Link to post
Share on other sites
5 часов назад, Алехандро мучачо сказал:

 

Я прошу прощения за возможно глупые заданные вопросы.
Исходя из мной ранее написанного банк  изменил срок окончания действия договора на июнь 2015г
Правильно ли я понимаю, что до июня 2018 банк должен   каким либо способом стягнуть всю сумму задолженности, предьявленную в вымоге? 
Есть ли какие-либо правовые (законные) механизмы по стягненню этого долга после истечения 3 лет с дня окончания срока, указанного в вымоге?
Смысл был таковым, что например в июле 2018 подать иск о признании договора таким, срок окончания которого истёк в 2015г. ,  я думал, что такое решение даст мне право больше не платить по кредиту))), из Вашей реакции я понял, что скорее всего я ошибался.

Ну и вариант номер два: 
все платежи после июня 2015 (пени,проценты, штрафы)... а в моём случае это в основном только проценты не должны были начисляться(исходя из решения в этой теме), но я их платил. За три года это сумма равна примерно трети от суммы кредита.
Возможно есть смысл иска по перерасчёту, засчитать эти деньги не как проценты, а как выплаты по основной сумме (телу ) кредита?

Но зачем Вы платили...

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 01.04.2018 в 07:35, Алехандро мучачо сказал:

 

Я прошу прощения за возможно глупые заданные вопросы.
Исходя из мной ранее написанного банк  изменил срок окончания действия договора на июнь 2015г
Правильно ли я понимаю, что до июня 2018 банк должен   каким либо способом стягнуть всю сумму задолженности, предьявленную в вымоге? 
Есть ли какие-либо правовые (законные) механизмы по стягненню этого долга после истечения 3 лет с дня окончания срока, указанного в вымоге?
Смысл был таковым, что например в июле 2018 подать иск о признании договора таким, срок окончания которого истёк в 2015г. ,  я думал, что такое решение даст мне право больше не платить по кредиту))), из Вашей реакции я понял, что скорее всего я ошибался.

Ну и вариант номер два: 
все платежи после июня 2015 (пени,проценты, штрафы)... а в моём случае это в основном только проценты не должны были начисляться(исходя из решения в этой теме), но я их платил. За три года это сумма равна примерно трети от суммы кредита.
Возможно есть смысл иска по перерасчёту, засчитать эти деньги не как проценты, а как выплаты по основной сумме (телу ) кредита?

"Вчасними оплатами" Ви всі можливі варіанти перекреслили...

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 24.03.2018 в 15:29, Bolt сказал:

Похвастайте решением... Любопытно ведь...

Хвастаюсь):

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

23 березня 2018 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді      Кошель Л. М. ,

при секретарі          Вангородська О. С.,

за участі представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 4 м.Біла Церква цивільну справу за позовом  Публічного акціонерного товариства « Дельта Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 06 липня 2011 року між позивачем та ОСОБА_3 був укладений Договір кредитної лінії № НКЛ-2006885 з наступними доповненнями. Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ФОП ОСОБА_3 20.01.2017 року припинила діяльність, тому позивач звертається з позовом до фізичної особи ОСОБА_3. Відповідно до п.1.1. Кредитного договору, позивач надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового використання 220 000,00 грн., який зменшується щомісячно рівними частинами відповідно до встановленого графіку. Банк взяті зобовязання виконав у повному обсязі, надав відповідачці кредитні кошти, в той час як остання не здійснювала належним чином чергові платежі. Рішенням господарського суду від 20.06.2012 року у справі №11/047-12 було частково стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ «Дельта Банк» заборгованість за Договором Кредитної лінії №НКЛ-2006885 від 06.07.2011 року у розмірі 220 000,00 грн. заборгованості за кредитом, 39 616,16 грн. заборгованості за відсотками, 161 173,44 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 121 328,27 грн. пені за несвоєчасне повернення відсотків, 10 842,36 грн. судового збору. Вказане рішення набрало законної сили. Суму заборгованості за період з 21.03.2012 року по 20.06.2017 року визначено позивачем на рівні 830 741,56 грн., яка складається з суми прострочених відсотків за кредитом 422 790,87 грн.; суми пені за несвоєчасне повернення відсотків 406 937,24 грн.; суми 3% річних від суми прострочених процентів 1 113,45 грн., які позивач і просив суд стягнути з відповідачки.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, що є аналогічними наведеним у позовній заяві.

Відповідачі в судове засідання не з»явилися, про день і час розгляду справи була належним чином повідомлена. Представник відповідачки позов не визнав, подав відзив на позовну заяву.

Суд, зясувавши думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновків, які мотивує наступним чином.

Судом встановлено, що 06.07.2011 р. між публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 був укладений договір кредитної лінії № НКЛ-2006885 згідно умов якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру використання грошові кошти в межах не відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 220 000 грн., який зменшується щомісячно рівними частинами відповідно до встановленого графіку зменшення максимального ліміту заборгованості згідно додатку № 1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною зі сплатою плати за користування грошовими коштами в розмірі 25,99 % річних, з кінцевим терміном повернення до 05.07.2014 р. включно, на умовах, визначених договором (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору видача кредиту проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника з позичкового рахунку відкритого у кредитора, на поточний рахунок позичальника в гривні, відкритий в АТ «Дельта Банк», після оформлення застави згідно письмових заяв позичальника відповідно до положень цього договору.

Згідно п. 2.2 договору моментом (днем) надання кредиту вважається день видачі готівкових коштів з позичкового рахунку позичальника в повній або частковій сумі кредиту.

Згідно п. 2.3 договору моментом (днем) повернення кредиту вважається день зарахування на відповідні рахунки кредитора: суми кредиту, процентів, комісій та можливих штрафних санкцій, визначених цим договором, якщо інше не випливає з умов цього договору.

На виконання умов договору банк надав відповідачу кредит у розмірі 220 000 грн., що сторонами не заперечується.

Відповідно до п. 3.1 договору позичальник сплачує кредитору проценти за користування кредитом, виходячи із розміру процентної ставки. Нарахування та сплата процентів за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів користування кредитом в періоді (28-29-30-31/365) на непогашену суму кредиту (залишок заборгованості за кредитом), починаючи з дати видачі кредиту до дати його повернення. При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту (п. 3.2 договору). Сплата відсотків здійснюється в валюті кредиту щомісячно, не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним (п. 3.3 договору).

Відповідно до ст. 1050 ЦК України в разі прострочення повернення чергової частини позичальником, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до п. 8.2 договору у випадку невиконання позичальником будь-яких своїх зобов'язань за цим договором, та/або умов іпотечного договору/договору застави, та/або у випадку порушення позичальником строків платежів, кредитор має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, а позичальник зобов'язаний виконати зазначені зобов'язання в порядку, передбаченому договором.

 

Як вбачається із матеріалів справи, позичальник неналежним чином виконував свої обов'язки по сплаті кредиту та відсотків за користування кредитом, порушив строки повернення заборгованості за договором, передбачені графіком зменшення ліміту кредитування, у зв'язку з чим позивач 16.01.2012 р. направив на адресу відповідача претензію № 22.1-1839 про дострокове повернення кредиту та сплату процентів за користування кредитом. Дана претензія залишилась без відповіді та задоволення.

Рішенням господарського суду Київської області від 20 червня 2012 року у справі №11/047-12 задоволено позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ФОП ОСОБА_3, стягнуто з останньої на користь банку 220 000,00 грн. заборгованості за кредитом, 39 616,16 грн. заборгованості за відсотками, 161 173,44 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 121 328,27 грн. пені за несвоєчасне повернення відсотків, 10 842,36 грн. судового збору. 03.07.2012 року видано відповідний судовий наказ на примусове виконання рішення.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ФОП ОСОБА_3 20.01.2017 року припинила підприємницьку діяльність.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2018 року у справі №357/84/17 задоволено частково позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Суд вирішив в рахунок погашення заборгованості за договором кредитної лінії № НКЛ-2006885 від 06.07.2011 року в розмірі 507 977 грн. 84 коп., яка складається із: суми простроченої заборгованості за кредитом - 213 000 грн.; суми прострочених відсотків за кредитом - 293 864,39 грн.; суми 3-х % річних від суми прострочених процентів - 1 113,45 грн., звернути стягнення за іпотечним договором від 06.07.2011 року на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1), а саме: квартиру № 72, що розташована за адресою: Київська область, місто Біла Церква, вулиця Кримського академіка, будинок 10, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, за ціною встановленою на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид манна з початковою ціною 1 058 153 грн. Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» 1 600 грн. судового збору.

  Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України в силу зобовязання одна особа (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.        

Статтею 526 ЦК передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1\ припинення зобов»язання внаслідок односторонньої відмови від зобов»язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору ;

2\ зміна умов зобов»язання;

3\ сплата неустойки;

4\ відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов»язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України.

Заперечуючи проти вимог позивача, представник відповідача вважає, що оскільки порушене право Банку на момент звернення з даним позовом є захищеним, а кредитний договір фактично припинив свою дію, тому Банк має право лише на отримання 3-х% річних від простроченої суми боргу відповідно до ст.625 ЦК України. Зазначені 3% стягнуто за вказаним вище рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

У відповіді на відзив та усних поясненнях, представник позивача вказує на те, що відповідачем фактично було визнано боргові зобовязання перед позивачем, 20.02.2015 року здійснено погашення боргу у розмірі 2 000,00 грн. та 27.02.2015 року у розмірі 5 000,00 грн., тому строк позовної давності розпочався з початку.

Щодо припинення дії договору у звязку з направлення вимоги про погашення заборгованості то вказала, що кредитний договір діє до повного виконання сторонами зобовязань, тому оскільки відповідачка свої зобовязання належним чином не виконала, її обовязок перед позивачем не можна визнати припиненим.

Надаючи правову оцінку доводам сторін суд враховує, що у рішення Господарського суду Київської області від 20 червня 2012 року у справі №11/047-12 встановлено той факт, що ПАТ «Дельта Банк» направляв ОСОБА_3 претензію про дострокове повернення кредиту та процентів за користування кредитом. У звязку з не задоволенням вказаної претензії ПАТ «Дельта Банк» звернувся до господарського суду і його вимоги було задоволено. Рішення набрало законної сили та перебувало на примусовому виконанні в ДВС.

Отже, не має значення термін дії договору, тому що банк в своєму письмовому повідомленні з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості фактично змінив термін виконання зобовязання. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право на одержання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Вказані висновки викладені Верховним Судом у справі №564/2199/15-ц провадження №61-2404св18, постанова від 14 лютого 2018 року.

В даному випадку, ПАТ «Дельта Банк» скористався своїм правом на стягнення з ОСОБА_3 3% річних, що підтверджується рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2018 року у справі №357/84/17.

Таким чином, на момент звернення ПАТ «Дельта Банк» до суду з даним позовом, його порушені права за кредитним договором з ОСОБА_3 є захищеними.

В даному випадку, посилання представника позивача на визнання відповідачкою боргових зобовязань перед позивачем шляхом здійснення часткового погашення заборгованості 20.02.2015 року у розмірі 2 000,00 грн. та 27.02.2015 року у розмірі 5 000,00 грн. не мають правового значення, так як термін виконання зобовязання вже закінчився.

Враховуючи встановлені обставини та наведені вимоги закону, у задоволенні позову слід відмовити як не обґрунтованого.

Крім того, на підставі ст.141 ЦПК України, суд залишає понесені судові витрати за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 509, 512, 525, 526, 543, 553, 554, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст.12, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позову.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Білоцерківський міськрайонний суд.

Повне рішення складено 30.03.2018 р.  

Суддя                     ОСОБА_4

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ещё один привет от Луспеника. Как хорошо было выписано в 1-й инстанции:

Постанова

Іменем України

28 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 477/281/15-ц

провадження № 61-1127 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представники позивача: Мартиченко Ольга Ігорівна, Сафір Федір Олегович, Дорофєєв Костянтин Вікторович, Білоус Андрій Володимирович, РемешевськийЄвген Анатолійович,  

відповідач - ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 18 листопада 2015 року у складі колегії суддів: Ямкової О. О., Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що 02 жовтня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № б/н, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 15 000 грн зі сплатою 30 % річних, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 30 квітня 2011 року утворилася заборгованість у розмірі 16 849 грн 95 коп., з яких: заборгованості за кредитним договором становить 14 756 грн 47 коп., заборгованість за відсотками - 814 грн 91 коп., штраф фіксований - 500 грн, штраф відсотковий - 778 грн 57 коп.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2011 року у складі судді Семенової Л. М. (справа № 2-856/11) з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 16 071 грн 38 коп. (а. с. 12).

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2011 року у складі судді Козаченка Р. В. (справа № 2-1064/11) з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 16 071 грн 38 коп. (а. с. 121, 122).

Згідно з відповіддю органу державної виконавчої служби рішення у цивільній справі № 2-856/11 не виконувалося, а рішення у справі № 2-1064/11 виконано у червні 2015 року (а. с. 86-88), тому за період з 17 жовтня 2011 року по 31 грудня 2014 року банком були нараховані проценти за користування кредитними коштами у розмірі 12 136 грн 03 коп. та комісія у розмірі 3 330 грн 56 коп., а всього - 15 466 грн 56 коп.

Ураховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк», уточнивши позовні вимоги, просило суд стягнути з ОСОБА_6 на його користь заборгованість у розмірі 15 466 грн 56 коп. Вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 03 вересня 2015 року у складі судді Козаченка Р. В. у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2011 року кредитна заборгованість з ОСОБА_6 стягнута, тобто договірні правовідносини між сторонами припинились. Крім того, нарахування процентів за користування кредитом та комісії після закінчення строку дії кредитного договору законом не передбачено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 18 листопада 2015 року рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 03 вересня 2015 року в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами скасовано, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 12 136 грн 03 коп. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки заборгованість за кредитним договором стягнута за рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2011 року з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк», була зарахована на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» лише у червні 2015 року, то у банку є право на отримання від позичальника процентів, нарахованих за користування кредитними коштами.

14 грудня 2016 року ОСОБА_6 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що, підписуючи заявку та отримуючи  кредит у розмірі 15 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, позичальник не був ознайомлений з умовами кредитного договору. Крім того, нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку дії кредитного договору законом не передбачено.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

15 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 02 жовтня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № б/н, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 15 000 грн зі сплатою 30 % річних, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а. с. 18-24).

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 30 квітня 2011 року утворилася заборгованість у розмірі 16 849 грн 95 коп., з яких: заборгованості за кредитним договором становить 14 756 грн 47 коп., заборгованість за відсотками - 814 грн 91 коп., штраф фіксований - 500 грн, штраф відсотковий - 778 грн 57 коп.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2011 року у складі судді Семенової Л. М. (справа № 2-856/11) з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 16 071 грн 38 коп. (а. с. 12).

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2011 року у складі судді Козаченка Р. В. (справа № 2-1064/11) з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 16 071 грн 38 коп. (а. с. 121, 122).

Судами також встановлено, що у Жовтневому районному суді Миколаївської області була проведена перевірка розглянутих справ Жовтневим районним судом Миколаївської області, під час якої було встановлено, що в 2011 році судом було розглянуто та вирішено дві цивільні справи за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення кредитного боргу за кредитним договором № б/н від 02 жовтня 2008 року.

Згідно з відповіддю органу державної виконавчої служби рішення у цивільній справі (№ 2-856/11) не виконувалося, а рішення у справі (№ 2-1064/11) виконано у червні 2015 року (а. с. 86-88).

Оскільки рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2011 року виконано боржником лише у червні 2015 року, ПАТ КБ «ПриватБанк» станом на липень 2015 року були нараховані проценти за користування кредитними коштами у розмірі 12 136 грн 03 коп та комісія у розмірі 3 330 грн 56 коп., а всього 15 466 грн 56 коп. (а. с. 13-17, 43-44, 96).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку  ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно з частиною  другою статті 1050 ЦК України у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611, 1046, 1048, 1050 ЦК України, можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора про передбачене договором дострокове стягнення тіла кредиту та нарахованих процентів, яке ухвалене до спливу строку договору  і не виконане боржником, не позбавляє кредитора права на отримання нарахувань та штрафних санкцій, передбачених умовами договору та цього кодексу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15 та від 21 вересня 2016 року у справі № 6-2631цс15.

Посилання в касаційній скарзі на неукладення ОСОБА_6 кредитного договору, неознайомлення його з Умовами та правилами надання банківських послуг та умовами кредитування є безпідставними з огляду на те, що рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2011 року, яке набрало законної сили, з ОСОБА_6 на користь ПАТ «КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором.

Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи в судах попередніх інстанцій) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Безпідставною є також вимога касаційної скарги про застосування строку позовної давності.

Позовна давність відповідно до статті 267 ЦК України застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

При цьому ОСОБА_6 із заявою до суду про застосування строку позовної давності не звертався.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що кошти за кредитним договором № б/н, укладеним 02 жовтня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_6, у належному розмірі позичальником були повернуті на виконання рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2011 року лише у червні 2015 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 цього кодексу встановлено, що для стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність  строком в один рік.

Вирішуючи справу та відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що оскільки заборгованість за кредитним договором з використанням платіжної картки була зарахована на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» лише у червні 2015 року, то у банку виникло право на отримання від позичальника процентів, нарахованих за користування кредитними коштами.

Разом з тим, задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлено згідно з вимогами процесуального закону, та узгоджуються із нормами матеріального права, які судом правильно застосовано.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01лютого 2016 року було зупинено виконання рішення апеляційного суду Миколаївської області від 18 листопада 2015 року, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання рішення апеляційного суду Миколаївської області від 18 листопада 2015 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, частиною третьою статті 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 18 листопада 2015 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення апеляційного суду Миколаївської області від 18 листопада 2015 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                   Д. Д. Луспеник

Судді:                                                                             О. В. Білоконь  

Б. І. Гулько

С. Ф.Хопта

Ю. В. Черняк

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72670241

Share this post


Link to post
Share on other sites
4 часа назад, centurion сказал:

Ещё один привет от Луспеника. Как хорошо было выписано в 1-й инстанции:

В общем человеком допущено две ключевые и стандартные ошибки, одна в 2011 году, а другая в 2015 году... 

Share this post


Link to post
Share on other sites
4 часа назад, centurion сказал:

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2011 року у складі судді Семенової Л. М. (справа № 2-856/11) з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 16 071 грн 38 коп. (а. с. 12).

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2011 року у складі судді Козаченка Р. В. (справа № 2-1064/11) з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 16 071 грн 38 коп. (а. с. 121, 122).

А я немного не понял... С человека что взыскали в один день в разных делах разные судьи одну и ту же сумму дважды...

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
5 часов назад, centurion сказал:

Ремешевський Євген Анатолійович

https://forum.antiraid.com.ua/topic/3335-меня-несколько-достал-приват/?do=findComment&comment=201690

Цитата
Цитата

Опознан представитель Приватбанка руководивший этой операцией без привлечения исполнителей. Видимо нарушение Закона это уже в крови у сотрудников.

Фамилия сотрудника Приватбанка - Ремешевский Е.А.

 

Share this post


Link to post
Share on other sites
6 hours ago, Bolt said:

А я немного не понял... С человека что взыскали в один день в разных делах разные судьи одну и ту же сумму дважды...

Думаю, что это обычная безалаберность при наборе текста. Если такое выходит из ВС, то о чём можно говорить.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      15 травня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 331/5054/15-ц
      Провадження N 14-164 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д.А.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі також - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" (далі також - відповідач) про стягнення коштів
      за касаційною скаргою відповідача на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 березня 2017 року, ухвалене суддею Жуковою О.Є., та на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 2 серпня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Кримської О.М., Дашковської А.В. і Подліянової Г.С.
      Учасники справи:
      позивач: ОСОБА_1 (представник - адвокат Гришин Станіслав Володимирович);
      відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса" (представник - адвокат Білека Юрій Іванович).
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 22 липня 2015 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив стягнути з відповідача 708 335,74 грн за придбаний товар, інфляційні втрати в розмірі 55 250,19 грн і 3 % річних у розмірі 14 613,06 грн.
      2. Позов мотивував такими обставинами:
      2.1. У період з 14 до 31 березня 2015 року включно позивач замовив і купив у відповідача через магазин " Ельдорадо ", розташований за адресою: м. Запоріжжя, проспект Леніна (Соборний), 53 (далі - магазин), пральні машини у кількості 89 штук (далі - товар) вартістю 708 335,74 грн. яку сплатив готівкою.
      2.2. Відповідач не виконав обов'язок передати товар, який придбав позивач.
      2.3. 30 квітня 2015 року позивач звернувся до відповідача з грошовою вимогою, яку той проігнорував, товар не передав, а отримані гроші не повернув.
      Короткий зміст рішень суду, ухвалених під час первинного розгляду справи
      3. 26 лютого 2016 року Жовтневий районний суд м. Запоріжжя ухвалив рішення, яким позовні вимоги задовольнив повністю.
      4. 7 квітня 2016 року Апеляційний суд Запорізької області ухвалою залишив без змін рішення суду першої інстанції.
      5. 2 листопада 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою скасував вказані судові рішення, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції. Мотивував ухвалу тим, що суди першої й апеляційної інстанцій не встановили характер спірних правовідносин, норми матеріального права, які слід застосувати; не перевірили доводи відповідача про те, що, купуючи товар, позивач діяв не як фізична особа, а як підприємець; не надали належної правової оцінки договору N 15/839, який позивач 23 лютого 2015 року уклав з відповідачем як фізична особа-підприємець; дійшли передчасного висновку про розгляд справи за правилами цивільного судочинства.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      6. 13 березня 2017 року Жовтневий районний суд м. Запоріжжя ухвалив рішення, яким задовольнив позовні вимоги: стягнув з відповідача на користь позивача 708 335,74 грн. інфляційні втрати у розмірі 55 250,19 грн і 3 % річних у розмірі 14 613,06 грн.
      7. Під час нового розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у сторін господарсько-правового зобов'язання з огляду на таке:
      7.1. Позивач придбав товар не на виконання договору N 15/839 від 23 лютого 2015 року, який має ознаки договору поставки.
      7.2. Відповідач не надав жодних заявок, рахунків-фактур, товарно-супровідних документів, актів звірок взаєморозрахунків, видаткових накладних, повідомлень про настання обставин непереборної сили, специфікацій чи інших документів, що відповідають предмету позовних вимог, оскільки у нього таких документів немає.
      7.3. З огляду на відсутність будь-яких елементів господарсько-правового зобов'язання на спірні відносини поширюються приписи Закону України "Про захист справ споживачів".
      7.4. Грошова вимога, яку позивач додав до позовної заяви, не відповідає ознакам належного доказу в розумінні статті 58 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції, оскільки у цій вимозі немає інформації щодо предмета доказування.
      7.5. Квитанції, які позивач додав до позовної заяви, підтверджують факт готівкового розрахунку між сторонами, тоді як у господарських зобов'язаннях оплата має бути у безготівковій формі.
      7.6. Згідно з фіскальними чеками 25 березня 2015 року сума готівкового розрахунку між позивачем і відповідачем становила 162 356,78 грн. а 26 березня 2015 року - 164 027,78 грн. Якби позивач оплатив 162 356,78 грн і 164 027,78 грн протягом одного дня саме як фізична особа-підприємець, то це означало би, що відповідач має нести адміністративну відповідальність за перевищення меж готівкового розрахунку з фізичною особою-підприємцем за статтею 163-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Однак у матеріалах справи немає постанови про притягнення посадових осіб відповідача до адміністративної відповідальності за перевищення суми готівкових розрахунків з позивачем як з фізичною особою-підприємцем.
      7.7. Проведення сторонами готівкового розрахунку на суму, що значно перевищує 10 000 грн протягом доби, свідчить, що позивач придбав товар як фізична особа, а не фізична особа-підприємець.
      7.8. Торгівельний об'єкт, розташований за адресою: м. Запоріжжя, проспект Леніна (Соборний), 53, не є товарним складом або магазин-складом, тобто він не призначений для оптової торгівлі. А тому правовідносини сторін засновані на договорах роздрібної купівлі-продажу побутової техніки. Роздрібна купівля-продаж виключає будь-яку господарську діяльність зі сторони позивача, оскільки він є кінцевим споживачем продукції як фізична особа.
      7.9. Факт реєстрації позивача як суб'єкта підприємницької діяльності не обмежує його право бути споживачем, якщо купівля товару має ознаки цивільно-правового договору.
      8. Наявність підстав для задоволення позову суд обґрунтував так:
      8.1. Свідки ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і допитаний як свідок позивач, підтвердили факт придбання позивачем у березні 2015 року товару в магазині шляхом оплати готівкою.
      8.2. Наданий відповідачем відеозапис не є належним доказом на підтвердження відсутності факту оплати позивачем товару, оскільки у деяких записах неможливо встановити час, дату та місце їх здійснення.
      8.3. Виявлення у квітні 2015 року в магазині нестачі коштів на суму 794 160,63 грн. а також звернення відповідача із заявою до прокуратури щодо вчинення керівництвом цього магазину шахрайських дій не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки споживач не несе відповідальності за дії матеріально-відповідальних працівників відповідача. Останній має право у спосіб, встановлений чинним законодавством, стягнути з винних осіб кошти, нестачу яких він виявив.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      9. 2 серпня 2018 року Апеляційний суд Запорізької області ухвалив постанову, якою залишив рішення суду першої інстанції без змін.
      10. Мотивував постанову так:
      10.1. Відповідач не надав жодних заявок, рахунків-фактур, товарно-супровідних документів, актів звірок взаєморозрахунків, видаткових накладних, повідомлень про настання обставин непереборної сили, специфікацій чи інших документів, що відповідають предмету позовних вимог та визначені умовами договору N 15/839 від 23 лютого 2015 року як обов'язкові під час виконання вказаного договору. Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірні відносини сторін виникли поза межами зазначеного договору та на підставі Закону України "Про захист прав споживачів".
      10.2. У матеріалах справи відсутні відомості про те, що позивач придбав товар з метою здійснення підприємницької діяльності.
      10.3. Наявність в особи статусу підприємця не обмежує її цивільну право- та дієздатність як фізичної особи.
      10.4. Позивач придбав товар у роздрібному магазині за готівку.
      10.5. Претензія фізичної особи-підприємця ОСОБА_1. від 24 квітня 2015 року та грошова вимога фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 25 червня 2015 року не підтверджують існування у сторін господарських відносин щодо товару. Таким підтвердженням можуть бути первинні документи.
      10.6. Доводи апелянта про те, що господарські відносини відповідача та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 існували більше трьох років (до моменту подання позову), і впродовж них позивач придбав у відповідача товари на суму понад 25 млн. грн. не є підставою вважати, що товар, якого стосується цей спір, позивач придбав як фізична особа-підприємець.
      10.7. У матеріалах справи немає первинних документів, які свідчили би про передання товару позивачеві.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      11. 7 серпня 2018 року відповідач подав касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 березня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 2 серпня 2018 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
      Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
      12. 20 серпня 2018 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою зупинив виконання рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 березня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі.
      13. 20 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      14. Мотивував ухвалу тим, що відповідач оскаржує рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 березня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 2 серпня 2018 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1.1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      15. Відповідач обґрунтовує касаційну скаргу так:
      15.1. З 2001 року позивач зареєстрований як фізична особа-підприємецьі регулярно здійснював діяльність з оптового та роздрібного продажу електропобутової техніки через низку торговельних точок.
      15.2. Протягом усього періоду співпраці фізична особа-підприємець ОСОБА_1 придбав у відповідача товари на суму понад 25 млн. грн.
      15.3. Суди першої й апеляційної інстанцій не оцінили докази у справі, а саме: претензію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1. N б/н від 24 квітня 2015 року; претензію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1. N б/н від 25 червня 2015 року; договір N 15/839 від 23 лютого 2015 року; видаткові та товарно-транспортні накладні, які є у матеріалах справи; адвокатський запит адвоката Яценка Д.В. від 25 квітня 2015 року N 20/04/2015; обставини придбання позивачем товару як споживачем у розумінні пункту 22 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів"; документальне оформлення передання товару від продавця (магазину) до споживача відповідно до чинних правил продажу; матеріали кримінального провадження N 12015080020001178.
      15.4. Претензії від 24 квітня 2015 року та від 25 червня 2016 року, а також фіскальні чеки підтверджують системність практики придбання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 товарів у відповідача дрібним оптом за готівку на підставі фіскальних чеків. А тому суди розглянули справу з порушенням правил юрисдикції.
      15.5. Суди першої й апеляційної інстанцій не зазначили, для яких особистих потреб позивач придбав товар.
      15.6. Відповідач повністю виконав зобов'язання перед позивачем.
      15.7. Досудове розслідування у кримінальному провадженні N 1201500020001178 встановило, що старший касир ОСОБА_2 надавала незаконні вказівки на видання товару без фактичної оплати, зокрема, фізичній особі-підприємцюОСОБА_1. Обґрунтовує висновком експерта Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України N 6/11.1/1309 від 15 вересня 2016 року.
      (1.2) Позиції інших учасників справи
      16. 4 січня 2019 року позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить рішення судів першої й апеляційної інстанцій залишити без змін.
      17. Мотивував відзив так:
      17.1. Відповідач не довів обставини, зазначені у касаційній скарзі. Так, сторони проводили розрахунки, форма яких неприпустима для господарсько-правових зобов'язань, що, на думку позивача, підтверджує цивільно-правовий характер спору.
      17.2. Суди першої й апеляційної інстанцій повністю виконали сформульовані в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 листопада 2016 рокувказівки, встановили дійсний суб'єктний склад правовідносин, а також правильно оцінили договір N 15/839 від 23 лютого 2015 року.
      17.3. Суди не встановили, а відповідач не довів, що позивач мав намір використовувати товар для підприємницьких цілей.
      17.4. Обвинувальний акт щодо ОСОБА_2 не є допустимим доказом у цивільній справі, оскільки вину у вчиненні кримінального правопорушення підтверджує лише обвинувальний вирок суду, який набрав законної сили, а такого вироку щодо вказаної особи нема.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      18. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      19. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
      20. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.
      21. Відповідно до частин першої та другої статті 1 ГПК України у зазначеній редакції підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
      22. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК України у вказаній редакції, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим кодексом, - фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу (частини друга та третя статті 21 ГПК України).
      23. Отже, на момент звернення до суду сторонами у господарському процесі за загальним правилом могли бути юридичні особи та фізичні особи-підприємці.Фізичні особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, мали право бути позивачами у господарському суді лише у випадках, передбачених законодавчими актами України.
      24. Частина друга статті 55 Господарського кодексу (далі -ГК) України визначає суб'єктами господарювання: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
      25. Згідно з частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього кодексу.
      26. У справі, яка розглядається, позивач звернувся з позовом, в якому просив стягнути з відповідача кошти через невиконання останнім зобов'язання за договором купівлі-продажу.
      27. Передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційний суд вважав, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про розгляд цього спору за правилами цивільного судочинства, не оцінивши належно докази, зокрема, договір N 15/839 від 23 лютого 2015 року, який уклали позивач як фізична особа-підприємець і відповідач. Крім того, суд касаційної інстанції вказав, що суди не перевірили доводи відповідача про те, що, купуючи товар, позивач діяв не як фізична особа, а як фізична особа-підприємець.
      28. Під час нового розгляду справи суди першої й апеляційної інстанцій встановили:
      28.1. Позивач придбав у відповідача товар на суму 708 335,74 грн через магазин роздрібної торгівлі, що не є товарним складом чи магазин-складом.
      28.2. Позивач оплатив товар готівкою через касу відповідача, а останній видав позивачеві розрахункові документи (фіскальні чеки) на підтвердження факту оплати. Вказане підтверджують документальні докази, а також свідки ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і допитаний у судовому засіданні як свідок позивач.
      28.3. 30 квітня 2015 року позивач як фізична особа згідно із Законом України "Про захист прав споживачів" звернувся до відповідача з грошовою вимогою на суму 708 335,74 грн. яку останній не задовольнив.
      28.4. Відповідач не надав заявок, рахунків-фактур, товарно-супровідних документів, актів звірок взаєморозрахунків, видаткових накладних, повідомлень про настання обставин непереборної сили, специфікацій чи інших документів, що визначені обов'язковими згідно з пунктами 2.1.3, 2.3.1, 2.3.3, 2.3.8, 3.1, 4.3, 6.2 договору N 15/839 від 23 лютого 2015 року, який відповідач уклав з позивачем як з фізичною особою-підприємцем. Представник відповідача на судовому засіданні не заперечував, що зазначені документи у відповідача відсутні.
      28.5. Грошову вимогу, датовану 25 червня 2015 року, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не підписав, а зміст цієї вимоги не стосується предмета спору.
      29. Частина третя статті 175 ГК України передбачає, що зобов'язання майнового характеру, які виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами-громадянами, не є господарськими та регулюються іншими актами законодавства.
      30. Суди не встановили, що спірні правовідносини пов'язані зі здійсненням позивачем господарської діяльності, і що саме у цих відносинах позивач діяв як фізична особа-підприємець, як і не встановили обставини придбання чи фактичного використання позивачем товару для здійснення господарської діяльності.
      31. З урахуванням встановлених фактичних обставин справи суди першої й апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач придбав товар як споживач, а не на виконання договору N 15/839 від 23 лютого 2015 року, який він з відповідачем укладав як фізична особа-підприємець.
      32. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (див. висновки, сформульовані у постановах від 14 березня 2018 року у справі N 2-7615/10, від 5 червня 2018 року у справі N 522/7909/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі N 216/181/16-ц). Змістовно близьких висновків дійшли суди першої й апеляційної інстанцій у цій справі.
      33. Отже, той факт, що позивач і відповідач мають фінансово-господарські відносини, зокрема, за договором N 15/839 від 23 лютого 2015 року, який суди дослідили, не може свідчити про те, що позивач придбав товар саме як фізична особа-підприємець і для зайняття підприємницькою діяльністю.
      34. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду не погоджується з викладеними у касаційній скарзі доводами відповідача щодо наявності підстав для розгляду справи за правилами господарського судочинства. Крім того, необґрунтованими є і доводи касаційної скарги про те, що суди першої й апеляційної інстанцій не виконали вказівки касаційного суду під час нового розгляду справи.Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що, вирішуючи питання про юрисдикцію суду у цій справі, суди встановили правовий статус позивача у спірних правовідносинах, визначилися з характером цих відносин і надали оцінку доказам, на необхідність належного дослідження яких вказав суд касаційної інстанції.
      (1.2) Щодо суті спору
      35. Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
      36. Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина перша статті 662 ЦК України).
      37. Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
      38. Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
      39. Згідно з частиною першою статті 665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
      40. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина друга статті 693 ЦК України).
      41. Відповідно до частин першої і третьої статті 698 ЦК України за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його. До відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця-фізичної особи, не врегульованих цим кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів.
      42. Отже, у законодавстві України щодо регулювання договору роздрібної купівлі-продажу встановлений пріоритет ЦК України перед актами законодавства про захист прав споживачів (див. постанову Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2018 року у справі N 362/2159/15-ц).
      43. У пункті 7 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що договір - це усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами.
      44. Суди першої й апеляційної інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи фіскальних чеків та інших документів встановили, що у сторін виникли зобов'язальні правовідносини: позивач оплатив вартість товару готівкою, а відповідач товар позивачеві не передав.
      45. Суди оцінили електронні накладні відповідача на внутрішнє переміщення товарів, вказавши, що ці документи не відповідають вимогам законодавства щодо форми їх складення, оскільки у них відсутня інформація, передбачена у наказі Міністерства статистики України від 21 червня 1996 року N 1193 "Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів". Зазначені накладні про переміщення товарів із основного складу на проміжний склад (кросс-док), а далі з проміжного складу (кросс-доку) на склад магазинів не підтвердили факт передання товару позивачеві. Суди встановили відсутність первинних документів, на підставі яких цей факт можна би було встановити.
      46. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача вартості оплаченого позивачем товару.
      47. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      48. Оскільки відповідач не виконав зобов'язання з передання товару позивачеві та не повернув на вимогу позивача сплачену останнім вартість товару, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про задоволення позову і в частині стягнення з відповідача боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних.
      49. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
      50. Отже, з огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятними доводи касаційної скарги щодо неналежного встановлення судами обставин справи та відхиляє доводи відповідача, спрямовані на переоцінку доказів.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      51. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).
      52. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України).
      53. Враховуючи наведені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду, що рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 березня 2017 року та постанова Апеляційного суду Запорізької області від 2 серпня 2018 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. А тому їх слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
      54. Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскарженого судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
      55. Враховуючи наведений припис, Велика Палата Верховного Суду поновлює виконання рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 березня 2017 року, виконання якого зупинив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду згідно з ухвалою від 20 серпня 2018 року.
      (2.2) Щодо судових витрат
      56. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на відповідача.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, частиною першою статті 410, статтями 416, 418, 419, частиною третьою статті 436 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" залишити без задоволення.
      2. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 березня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 2 серпня 2018 року залишити без змін.
      3. Поновити виконання рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 березня 2017 року.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна В.С. Князєв О.М. Ситнік Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
    • By Владимировна
      Здравствуйте еще в апреле взяла кредит в компании швидко гроши на сумму 4000 гривен поменялась робота сейчас просто подработка , после этого всю сумму не могу отдать плачу деньги что бы продлить уже так продлила на 3 тисячи , отдать нужно 5 200 , Скажите можно ли как то собрать квитанции они у меня есть и договорить или добиться того что бы заплать остаток от 2200 грн , Просто полностью я так не смогу выплать , А деньги и так мне пока с трудом попадают 
      Спасибо вам за ответ 
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      10 квітня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 461/10610/13-ц
      Провадження N 14-108 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" (далі також - позивач) до ОСОБА_8 (далі також - позичальник), Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гарант Плюс" (далі також - поручитель) про стягнення боргу
      за касаційною скаргою позичальника на рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 вересня 2017 року, ухвалене суддею Юрківим О.Р., та постанову Апеляційного суду Львівської області від 12 липня 2018 року, прийняту колегією суддів у складі Савуляка Р.В., Крайник Н.П., Мельничук О.Я.
      Учасники справи:
      позивач: Публічне акціонерне товариство "Ідея Банк",
      відповідачі: ОСОБА_8, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гарант Плюс".
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 6 вересня 2013 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну предмета просив стягнути солідарно з позичальника та поручителя заборгованість у сумі 25 000 грн. а також з позичальника заборгованість у сумі 320 443,21 грн.
      2. Позов мотивував такими обставинами:
      2.1. 1 лютого 2012 року позивач уклав із позичальником кредитний договір N 910.13099 (далі також - кредитний договір), відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у сумі 149 248,00 грн для купівлі транспортного засобу;
      2.2. 2 липня 2013 року для забезпечення виконання кредитного договору позивач уклав із поручителем договір поруки, за умовами якого поручитель взяв на себе зобов'язання відповідати перед позивачем солідарно з позичальником у межах 25 000 грн;
      2.3. Станом на 11 березня 2015 року загальна заборгованість позичальника через невиконання ним умов кредитного договору разом з процентами та неустойкою становила 345 443,21 грн.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 29 вересня 2017 року Галицький районний суд м. Львова ухвалив рішення, яким позов задовольнив.
      4. Місцевий суд вважав, що оскільки позичальник не виконав обов'язки за кредитним договором у встановлений строк, виникла заборгованість, яка станом на 11 березня 2015 року становила 345 443,21 грн. Враховуючи умови кредитного договору та договору поруки, суд першої інстанції вирішив, що з позичальника та поручителя на користь позивача слід стягнути солідарно заборгованість у сумі 25 000 грн. а решту заборгованості у сумі 320 443,21 грн - з позичальника.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 12 липня 2018 року Апеляційний суд Львівської області прийняв постанову, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      6. Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, стягнувши на користь позивача за наявності належних і законних для того підстав 25 000 грн солідарно з позичальника та поручителя і 320 443,21 грн - з позичальника.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. 21 вересня 2018 року позичальник подав касаційну скаргу. Просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаржиться нанеправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      8. 13 лютого 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      9. Обґрунтував ухвалу тим, що позичальник оскаржує рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 12 липня 2018 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      10. Позичальник стверджує, що він був позбавлений права взяти участь у судовому засіданні, призначеному апеляційним судом на 12 липня 2018 року, оскільки не отримав судової повістки про виклик на це судове засідання.
      11. Суди попередніх інстанцій не врахували, що у наданому позивачем розрахунку є недостовірні відомості.
      12. Вимоги позивача до поручителя мали розглядатися за правилами господарського судочинства, а тому провадження у цій частині суди мали закрити.
      (2) Позиції інших учасників справи
      13. Позивач і поручитель відзиви на касаційну скаргу не надали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      14. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
      15. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      16. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.
      17. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      18. Господарський процесуальний кодекс (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (пункт 1 частини другої статті 12).
      19. У касаційній скарзі позичальник вказує на те, що вимогу до поручителя слід розглядати за правилами господарського, а не цивільного судочинства.
      20. Стаття 16 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, передбачала, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто, цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.
      21. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з позичальника та поручителя могла бути предметом розгляду як за правилами цивільного, так і за правилами господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду, не встановлювали відповідної заборони.
      22. Позовні вимоги до кількох відповідачів мали розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, зокрема, нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї з них залежало вирішення інших. Такий розгляд не допускався, коли була відсутня спільність предмета позову.
      23. Проте поряд з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій.
      24. ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, не передбачав обмежень щодо розгляду спору з таким предметом і суб'єктним складом, як у цій справі, в порядку цивільного судочинства, а ГПК України у редакції, чинній на той же час, навпаки встановлював обмеження за суб'єктним критерієм, які унеможливлювали розгляд позову юридичної особи-кредитора до фізичної особи-боржника та поручителя, який є юридичною особою.
      25. Крім того, вирішення такого спору за правилами господарського судочинства в частині вимоги до поручителя, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині вимоги до фізичної особи-позичальника, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 160 ЦПК України у вказаній редакції, оскільки дослідження одного і того ж предмету та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.
      26. Стаття 554 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України встановлює, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
      27. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач уклав договір порукиз поручителем, який має відповідати з позичальником перед позивачем солідарно.
      28. Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
      29. Відтак, з огляду на солідарний обов'язок перед кредитором боржника за основним зобов'язанням і поручителя кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.
      30. У цій справі позивач заявив вимоги про стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з фізичної особи-позичальника та з юридичної особи-поручителя у межах обсягу відповідальності, визначеного договором поруки.
      31. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що такі вимоги мали розглядатися спільно за правилами цивільного судочинства. Тому доводи касаційної скарги є необґрунтованими, а висновки судів першої й апеляційної інстанцій щодо юрисдикції суду - правильними (аналогічні висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в її постановах від 13 березня 2018 року у справі N 415/2542/15-ц, від 17 квітня 2018 року у справі N 545/1014/15-ц, від 27 червня 2018 року у справі N 534/1898/14-ц, від 22 серпня 2018 року у справі N 2-1169/11, від 5 грудня 2018 року у справі N 524/4996/13-ц).
      (1.2) Щодо суті спору
      32. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
      33. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      34. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що 1 лютого 2012 року ПАТ "Ідея Банк" уклало з позичальником кредитний договір, за яким позичальник отримав кредит у сумі 149 248,00 грн зі сплатою 21,99 % річних.
      35. Позивач вказував у позові, що сторони у § 4 кредитного договору погодили погашення заборгованості за цим договором відповідно до Графіку щомісячних платежів (Додаток N 1 до кредитного договору). Згідно з Графіком щомісячних платежів позичальнику розстрочено повернення кредитних коштів і визначено сплату процентів шляхом внесення кожного місяця не пізніше 1 числа періодичних платежів у розмірах, визначених цим Графіком.
      36. Тобто, сторони кредитного договору встановили, зокрема, місячний строк виконання позичальником обов'язків з внесення регулярних платежів для виконання основного зобов'язання, і цей строк згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливав у відповідне число останнього місяця строку.
      37. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу (пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12).
      38. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
      39. Отже, прострочення повернення кожного періодичного платежу є порушенням позичальником зобов'язання за кредитним договором.
      40. Згідно з частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" Глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 "Кредит" і не випливає із суті кредитного договору.
      41. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
      42. Позивач зазначав у позові, що внаслідок неналежного виконання позичальником умов кредитного договору, а саме недодержання ним графіку погашення як кредиту, так і процентів за користування кредитом, позивач направив поручителеві вимогу від 10 липня 2013 року N 122-11/50847, в якій повідомив про те, що позичальники, вказані у додатку до цієї вимоги (зокрема, і позичальник за кредитним договором), не вносять платежі в рахунок погашення заборгованості за договорами, а тому поручитель у межах 25 000 грн зобов'язаний виконати обов'язок позичальника впродовж 7 днів з моменту пред'явлення зазначеної вимоги.
      43. Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки суди першої й апеляційної інстанцій не дослідили умови кредитного договору щодо порядку реалізації позивачем права на дострокове повернення кредиту, а також вимогу від 10 липня 2013 року N 122-11/50847 на предмет її вручення поручителеві, це унеможливило повне, всебічне й об'єктивне встановлення обставин справи.
      44. Позичальник у касаційній скарзі також вказує на те, що суди не дослідили зроблений позивачем розрахунок заборгованості.
      45. Велика Палата Верховного Суду з цим погоджується. Суди першої й апеляційної інстанцій задовольнили вимогу позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 140 894,21 грн. Але не звернули увагу на те, що позивач додав до заяви про зміну предмета позову від 20 березня 2015 року (т. 1, а. с. 141-143) розрахунок, в якому зазначив станом на час звернення до суду іншу суму заборгованості за кредитним договором. Тому необґрунтованим є стягнення судом 140 894,21 грн заборгованості без дослідження зазначеного розрахунку.
      46. Крім того, за умови пред'явлення банком до позичальника та поручителя вимоги про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов'язання (див. пункт 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі N 2-1169/11). У разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України строк повернення неохопленої попередніми періодами заборгованості за кредитним договором вважається таким, що настав, а право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12).
      47. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами касаційної скарги про те, що суди, не дослідивши належним чином зібрані у справі докази, не перевірили обґрунтованість заперечення позичальника щодо належності розрахунку заборгованості за кредитним договором. Досліджуючи відповідний розрахунок, суди мають враховувати наведені висновки щодо застосування норм права.
      48. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
      49. З огляду на вказане доводи позичальника про обґрунтованість розрахунку заборгованості за кредитним договором, а також про встановлення інших обставин, які суди першої й апеляційної інстанцій не встановили, суд касаційної інстанції перевірити не може.
      (1.3) Щодо належного повідомлення позичальника про розгляд справи
      50. Позичальник у касаційній скарзі вказує на те, що апеляційний суд не повідомив його належно про судове засідання, призначене на 12 липня 2018 року і на якому суд прийняв постанову.
      51. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що лист, яким апеляційний суд надсилав позичальникові повістку про судове засідання на 12 липня 2018 року, відділення поштового зв'язку повернуло без вручення з відмітками "за закінченням терміну зберігання" й "інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення".
      52. Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, днем вручення судової повістки є: 1) день вручення її під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про її доставлення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
      53. Отже, повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" чи "інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення" не є доказом належного інформування позичальника про час і місце розгляду справи (близький за змістом висновок викладений у пункті 31 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі N 127/2871/16-ц, у пунктах 47-48 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі N 752/11896/17 від 12 грудня 2018 року). Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд не виконав належно зазначений процесуальний обов'язок з інформування позичальника.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      54. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      55. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта цієї статті).
      56. З огляду на висновки щодо порушення норм процесуального права судами першої й апеляційної інстанцій Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу обґрунтованою. А томуслід скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 12 липня 2018 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      57. Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
      (2.2) Щодо судових витрат
      58. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, слід розподілити за результатами розгляду спору.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 2 частини першої статті 409, пунктом 1 частини третьої, частиною четвертою статті 411, статтями 416-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити.
      2. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 12 липня 2018 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      15 травня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 817/649/16
      Провадження N 11-1032апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень у справі за його позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про зобов'язання вчинити певні дії, визнання бездіяльності протиправною,
      УСТАНОВИЛА:
      Вищий адміністративний суд України ухвалою від 5 вересня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року про залишення апеляційної скарги без руху повернув заявнику, оскільки вона не відповідає вимогам статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.
      Не погодившись із такою ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 КАС в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.
      Як на приклад неоднакового застосування норм процесуального права заявник посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2016 року у справі N 565/562/15-ц, у якій суд по-іншому і, на переконання заявника, правильно застосував одні й ті самі норми процесуального права у подібних правовідносинах.
      Верховний Суд України ухвалою від 28 жовтня 2016 року відкрив провадження у цій справі.
      До набрання чинності КАС у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) та припинення діяльності Верховного Суду України розгляд справи за позовом ОСОБА_1 про перегляд судового рішення цим судом не закінчено.
      На підставі розпорядження керівника апарату Верховного Суду України від 12 січня 2018 року N 20/0/19-18 зазначену заяву супровідним листом від 12 січня 2018 року передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 вересня 2018 року адміністративну справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 241 КАС у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, підпункт 2 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС у редакції Закону N 2147-VIII, оскільки така справа підлягала розгляду Верховним Судом України на спільному засіданні судових палат у адміністративних і цивільних справах Верховного Суду України.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 1 жовтня 2018 року прийняла до розгляду заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 вересня 2016 року.
      Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 11 січня 2019 року справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження.
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши заяву ОСОБА_1., Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Як убачається з матеріалів справи N 817/649/16 та касаційного провадження N К/800/17881/16, уквітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду про зобов'язання виплатити, перерахувати безготівково належні позивачу кошти (відсотки, еквівалент 3 490,47 дол. США) та визнання бездіяльності протиправною.
      Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою від 25 травня 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 повернув позивачу, оскільки він не усунув недоліків цієї заяви, а саме - не сплатив судовий збір.
      Не погодившись із таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу.
      Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без руху та надав йому строк для усунення недоліків скарги - сплати судового збору.
      У червні 2016 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на вказану ухвалу суду апеляційної інстанції.
      Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 липня 2016 року відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, а касаційну скаргу позивача на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року залишив без руху у зв'язку з тим, що заявник не додав документа про сплату судового збору та копії оскаржуваного судового рішення.
      Оскільки заявник не усунув недоліків скарги, Вищий адміністративний суд України ухвалою від 5 вересня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 повернув заявнику, тому що вона не відповідає вимогам статті 213 КАС у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.
      Відповідно до пункту 2 частини першої статті 237 КАС у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду, підставами перегляду Верховним Судом України судових рішень у адміністративних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.
      Як убачається із заяви ОСОБА_1, позивач вважає, що суд касаційної інстанції неоднаково застосував одні й ті самі норми права щодо підстав звільнення від сплати судового збору.
      Так, ОСОБА_1 у касаційній скарзі заявив клопотання про звільнення його від сплати судового збору з посиланням на частину третю статті 22 Закону України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон N 1023-XII), відповідно до якої споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
      Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 липня 2016 року у задоволенні зазначеного клопотання відмовив. При цьому суд виходив з того, що предметом заявлених позовних вимог є відносини, які виникли внаслідок укладання договору і не вважаються відносинами споживчого кредитування в розумінні Закону N 1023-XII, що унеможливлює звільнення позивача від сплати судового збору.
      У справі N 565/562/15-ц, рішення у якій надано для порівняння, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" (далі - Банк) про визнання дій протиправними, стягнення коштів за договорами строкового банківського вкладу, нарахованих процентів за користування чужими коштами, трьох процентів річних, дійшов висновку, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до частини третьої статті 22 Закону N 1023-XII, тому немає необхідності у вирішенні питання про звільнення його від сплати судового збору.
      Зі змісту позовної заяви у справі, що розглядається, убачається, що ОСОБА_1 позивається до Фонду і просить суд визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов'язати його виплатити, перерахувати безготівково кошти.
      Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулює Закон N 1023-XII, який установлює права споживачів, визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
      Відповідно до частини третьої статті 22 цього Закону споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
      Згідно зі статтею 2 Закону України від 7 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність" вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
      Преамбула Закону України від 12 липня 2001 року N 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон N 2664-III) визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
      Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону N 2664-III фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
      За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 Цивільного кодексу України).
      За змістом статті 1 Закону N 1023-XII споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
      З аналізу наведених законодавчих норм убачається, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, пов'язаним з порушенням його прав за договором банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону N 1023-XII.
      Подібний за змістом правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі N 6-37цс16 відступати від якого Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав.
      Крім того, у постанові від 21 березня 2018 року у справі N 761/24881/16-ц Велика Палата Верховного Суду встановила, що при зверненні до суду з позовом про стягнення з Фонду майнової відповідальності за договором банківського вкладу позивач як споживач фінансових послуг звільняється від сплати судового збору за частиною третьою статті 22 Закону N 1023-XII не тільки при поданні позовної заяви, а й на наступних стадіях цивільного процесу.
      Таким чином, вкладник (споживач фінансових послуг), звертаючись до суду з позовом до банку (виконавця фінансових послуг) за захистом своїх порушених прав, зокрема, у зв?язку з неналежним виконанням договору банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону N 1023-XII.
      Разом з цим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що дія частини третьої статті 22 Закону N 1023-XII поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI).
      Ураховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставним висновок касаційного суду про те, що дія частини третьої статті 22 Закону N 1023-XII не поширюється на позивача, а тому ухвала Вищого адміністративного суду України від 5 вересня 2016 року про повернення касаційної скарги ОСОБА_1 у зв?язку з несплатою судового збору є необґрунтованою та підлягає скасуванню.
      За приписами частин першої та третьої статті 243 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) у разі порушення судом норм процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, суд задовольняє заяву та скасовує оскаржуване рішення повністю і передає справу на розгляд до відповідного суду.
      Ураховуючи викладене та керуючись статтями 241, 242, 243 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду), підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 вересня 2016 року задовольнити.
      Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 вересня 2016 року скасувати.
      Справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання вчинити певні дії, визнання бездіяльності протиправною - передати на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      15 травня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 817/777/16 (К/9901/6605/18)
      Провадження N 11-11апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов?язання вчинити певні дії,
      УСТАНОВИЛА:
      У травні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, Фонд) та зобов?язати відповідача виплатити та перерахувати позивачці відсотки по договору банківського вкладу (депозиту) у розмірі 3 537,20 дол. США в гривневому еквіваленті.
      На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_3 зазначила, що рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 22 грудня 2015 року з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" (далі - ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива") на користь ОСОБА_3 стягнуто 3 537,20 дол. США, що еквівалентно 83 188,41 грн ненарахованих відсотків за договором банківського вкладу. Однак ці кошти ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" не виплатив, оскільки постановою Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року N 408 цей банк віднесено до категорії неплатоспроможних.
      За позицією позивачки, після запровадження з 24 червня 2015 року в ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію спірні кошти (відсотки за договором банківського вкладу) підлягають стягненню саме з ФГВФО.
      Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою від 30 травня 2016 року залишив позов ОСОБА_3 без руху та встановив позивачці строк для сплати судового збору.
      06 червня 2016 року позивачка направила до суду першої інстанції заяву, у якій зазначила, що вона звільнена від сплати судового збору за цей позов на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон N 1023-XII), як споживач послуг банку.
      14 червня 2016 року Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою повернув ОСОБА_3 її позовну заяву разом з доданими до неї документами.
      Не погоджуючись із зазначеною вище ухвалою, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, яка ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2016 року була повернута скаржниці у зв?язку з несплатою судового збору.
      ОСОБА_3 оскаржила в касаційному порядку ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2016 року про повернення її позову. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 серпня 2016 року повернув цю касаційну скаргу скаржниці, оскільки вона не сплатила судовий збір за подання такої скарги. При цьому суд касаційної інстанції дійшов висновку, що укладання договору банківського вкладу (депозиту) не є відносинами споживчого кредитування у розумінні Закону N 1023-XII, а тому позивачка не звільнена від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 цього Закону.
      Не погодившись з таким рішенням касаційного суду, 05 вересня 2016 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2016 року з підстав, установлених п. 2 ч. 1 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду), у якій просила скасувати ухвалу суду касаційної інстанції від 18 серпня 2016 року та направити справу до відповідного суду для продовження розгляду.
      Верховний Суд України ухвалою від 17 жовтня 2016 року відкрив провадження в цій справі за заявою ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2016 року в порядку п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС України (у редакції, чинній на час постановлення ухвали суду).
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
      Згідно з підп. 1 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
      На підставі розпорядження керівника апарату Верховного Суду України від 12 січня 2018 року N 20/0/19-18 вказана заява разом зі справою передана до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21 грудня 2018 року зазначену адміністративну справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на ч. 2 ст. 241 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду), та на підп. 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАСУкраїни (у редакції Закону N 2147-VIII).
      За приписами підп. 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Оскільки справа за заявою ОСОБА_3 згідно із ч. 2 ст. 241 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) підлягала розгляду на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України в адміністративних та цивільних справах, то її подальший розгляд здійснює Велика Палата Верховного Суду за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Дослідивши наведені в заявах доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
      17 липня 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" було укладено договір банківського вкладу "Пенсійний" N 211808 (далі - Депозитний договір), за умовами якого ОСОБА_3 розмістила у ПАТ КБ "Фінансова ініціатива" 500 дол. США терміном до 22 липня 2014 року під 11,5 % річних, з правом поповнення вкладу протягом перших 180 календарних днів з дати внесення вкладу.
      16 серпня 2013 року ОСОБА_3 на підставі укладеного між сторонами додаткового договору N 1 поповнила суму депозитного вкладу на 22 000,00 дол. США.
      У строк, встановлений Депозитним договором (22 липня 2014 року), суму депозитного вкладу та відсотків ОСОБА_3 не було повернуто.
      Кузнецовський міський суд Рівненської області рішенням від 04 листопада 2014 року у справі N 565/1087/14-ц визнав протиправним порушення ПАТ КБ "Фінансова ініціатива" Депозитного договору та стягнув з ПАТ КБ "Фінансова ініціатива" на користь ОСОБА_3 заборгованість за Депозитним договором у сумі 22 954,56 дол. США; ненараховані відсотки за Депозитним договором у сумі 314,45 дол. США та 3 % річних від простроченої суми за Депозитним договором у розмірі 75,47 дол. США.
      Крім того, рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 22 грудня 2015 року у справі N 565/1042/15-ц визнано дії ПАТ КБ "Фінансова ініціатива" щодо неповернення ОСОБА_3 коштів за Депозитним договором суми депозитного вкладу та процентів у строки, встановлені цим договором, порушенням права приватної власності позивачки та стягнуто з банку на користь ОСОБА_3. 3 537,20 дол. США, що еквівалентно 83 188,41 грн ненарахованих процентів за Депозитним договором. Також стягнуто з ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" на користь ОСОБА_3 503,74 дол. США, що еквівалентно 11 847,03 грн. 3 % річних від простроченої суми за Депозитним договором.
      З матеріалів справи також убачається, що 23 червня 2015 року Правлінням Національного банку України винесено постанову N 408 "Про віднесення ПАТ КБ "Фінансова ініціатива" до категорії неплатоспроможних", на підставі якого цього ж дня виконавча дирекція ФГВФО прийняла рішення N 121 про запровадження з 24 червня 2015 року тимчасової адміністрації ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" та призначення уповноваженої особи Фонду на її здійснення.
      Вважаючи неправомірною бездіяльність Фонду щодо невиплати їй відсотків за Депозитним договором, ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про зобов?язання ФГВФО виплатити їй зазначені кошти на підставі п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI).
      Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в заявах доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2016 року підлягає задоволенню з огляду на таке.
      За правилами п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) підставою перегляду Верховним Судом України судових рішень у адміністративних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарження судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.
      Підставою звернення до суду із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2016 року ОСОБА_3 зазначила неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України та Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у побідних правовідносинах положень ч. 3 ст. 22 Закону N 1023-XII стосовно звільнення позивачів від сплати судового збору за подання позовів про стягнення коштів за договорами строкового банківського вкладу.
      На підтвердження вказаного заявниця долучила до справи ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 лютого 2016 року у справі N 565/562/15-ц, у якій зазначено, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову про стягнення коштів за договорами строкового банківського вкладу на підставі ч. 3 ст. 22 Закону N 1023-XII.
      Разом із цим, у справі, яка розглядається, Вищий адміністративний суд України, повертаючи ОСОБА_3 її касаційну скаргу у зв?язку з несплатою судового збору, зазначив, що дія ч. 3 ст. 22 Закону N 1023-XII на позивачку в цій справі не поширюється, оскільки відносини, які виникли внаслідок укладання договору банківського вкладу, не є споживчими у розумінні Закону N 1023-XII.
      Зокрема, суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до преамбули Закону N 1023-XII цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
      Пунктом 22 ч. 1 Закону N 1023-XII визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
      У рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 зазначено, що положення п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону N 1023-XII у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України слід розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
      За таких обставин Вищий адміністративний суду України дійшов висновку, що укладання договору банківського вкладу (депозиту) не є відносинами споживчого кредитування в розумінні Закону N 1023-XII, а тому на позивачку не розповсюджується дія ч. 3 ст. 22 зазначеного Закону.
      Однак, Велика Палата Верховного Суду вважає такий висновок суду касаційної інстанції помилковим з огляду на таке.
      Відповідно до ст. 2 Закону України від 07 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність" вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
      Преамбула Закону України від 12 липня 2001 року N 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон N 2664-III) визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
      Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону N 2664-III фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
      За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України).
      У свою чергу, за змістом ст. 1 Закону N 1023-XII споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п. 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (п. 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п. 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (п. 3).
      З аналізу наведених законодавчих норм убачається, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, що пов'язаний з порушенням його прав за договором банківського вкладу, звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону N 1023-XII.
      Подібна за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі N 6-37цс16, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такого висновку.
      Крім того, у постанові від 21 березня 2018 року у справі N 761/24881/16-ц Велика Палата Верховного Суду встановила, що при зверненні до суду з позовом про стягнення з Фонду майнової відповідальності за договором банківського вкладу позивач, як споживач фінансових послуг, звільнений від сплати судового збору за ч. 3 ст. 22 Закону N 1023-XII не тільки при поданні позовної заяви, а й на наступних стадіях цивільного процесу.
      Таким чином, вкладник (споживач фінансових послуг), звертаючись до суду з позовом до банку (виконавця фінансових послуг) за захистом його порушених прав, серед іншого, у зв?язку з неналежним виконанням договору банківського вкладу, звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону N 1023-XII.
      Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що дія ч. 3 ст. 22 Закону N 1023-XII не поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та ФГВФО під час здійснення останнім владних управлінських функцій (виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI).
      Ураховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставним висновок касаційного суду, що дія ч. 3 ст. 22 Закону N 1023-XII не поширюється на позивачку, а тому ухвала Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2016 року про повернення касаційної скарги ОСОБА_3 у зв?язку з несплатою судового збору, є необґрунтованою та підлягає скасуванню.
      Водночас при постановленні спірної ухвали від 18 серпня 2016 року про повернення ОСОБА_3 її касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України залишив поза увагою питання про предметну юрисдикцію цього спору.
      З цього приводу Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
      За змістом ст. 107 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суддя після одержання позовної заяви, серед іншого, з?ясовує чи належить розглядати такий позов у порядку адміністративного судочинства. Тобто питання юрисдикції спору вирішується на стадії відкриття провадження у справі.
      Предметом спору у цій справі є стягнення суми відсотків за Депозитним договором з Фонду, який, на думку позивачки, після введення тимчасової адміністрації ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" уповноважений здійснювати відповідні розрахунки.
      Крім того, з матеріалів справи вбачається, що визначена в позові сума вже була предметом судового розгляду, і рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 22 грудня 2015 року у справі N 565/1042/15-ц стягнута з ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" на користь ОСОБА_3
      Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону N 4452-VI вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.
      Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, установленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
      Однак, заявлені позовні вимоги стосуються не виплати гарантованої державою суми відшкодування за вкладом, а стягнення з ФГВФО відсотків за Депозитним договором. Такі позовні вимоги зумовлені, на думку позивачки, несвоєчасним виконанням банком зобов'язань за договором банківського вкладу, представництво інтересів якого після введення тимчасової адміністрації та (або) ліквідації банку здійснює Фонд.
      При цьому, у своєму позові ОСОБА_3 не зазначає про необхідність її включення до переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, та чи отримала вона від ФГВФО суму відшкодування коштів за вкладом (у тому числі суму депозитного вкладу).
      Велика Палата Верховного Суду наголошує й на тому, що юрисдикція спору, однією зі сторін якого є Фонд, визначається з огляду на зміст правовідносин та функції Фонду або його уповноваженої особи. Першочергово суд повинен визначити чи має цей спір ознаки публічно-правового характеру або є приватноправовим, що обумовлений порушенням прав позивачки неналежним виконанням банком узятих на себе договірних зобов'язань.
      Вказаний висновок узгоджується з висновком, сформульованим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі N 569/1437/16-ц.
      За приписами ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 243 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) у разі порушення судом норм процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, суд задовольняє заяву та скасовує судове рішення повністю і передає справу на розгляд до відповідного суду.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 241, 242, 243 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду), підп. 1, 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2016 року задовольнити.
      Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2016 року скасувати.
      Справу за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов?язання вчинити певні дії - передати на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна
      Судді:
      Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.