ANTIRAID

Постановление КААС об отмене перерегистрации ипотеки со Сведбанка на Дельта банк

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

6 голосов

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      5
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      1
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      5
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      1


Recommended Posts

Стосовно витребування оригіналів договорів відступлення прав вимоги для огляду у суді:

Використали те, що вказані договори були вже досліджені іншими судами, а саме

http://reyestr.court.gov.ua/Review/56484021

http://reyestr.court.gov.ua/Review/58896647

Суд врахував це.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
4 часа назад, alexburko сказал:

потрібно довести необхідність наявності ліцензії для надання фінансової послуги....

ІМХО, ліцензія у цьому випадку не потрібна... або треба йти глибше та надавати теоретичні обгрунтування (суди цього не люблять).

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 часа назад, alexburko сказал:

То не мені, то судді з колегії ;) Подано зустрічний позов про недійсність договору факторинга (банк, до речі, трактує це як договір... купівлі-продажу :) ). Тому потрібно довести необхідність наявності ліцензії для надання фінансової послуги....

Раз банк стверджує, що це звичайний договір купівлі-продажу, то тут не йдеться про здійснення банківських послуг (на що він має банківську ліцензію), що прямо заборонено в ЗУ Про банки і банківську діяльність:

Стаття 48. Обмеження щодо діяльності банків

Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

Отже, як можна застосовувати статті ЦК про договір купівлі-продажу????

А ст.49 цього закону каже, що придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг) - це є кредитна операція.

Також цікавлюся цим питанням і стосовно тих же банків. Чи не можете поділитися Вашою аргументацією, на підставі якої просите визнати відступлення прав вимоги недійсним?

Вважаю, що тут потрібно досліджувати текст договору відступлення, не звертаючи увагу на його назву. А в тексті сторони погодили умови, які зазвичай погоджують при факторингу. ЦК по іншому встановлює права та обов"язки покупця і продавця за звичайним договором купівлі продажу.

Відповідно до ст.512 ЦК йдеться про передання своїх прав іншій особі (відступлення права вимоги). Чомусь не вказано про купівлю-продаж.

Ст.656 " До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом."

Відступлення прав вимоги в ЦК надалі згадується тільки в главі 73.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, ladylegend сказал:

Стосовно витребування оригіналів договорів відступлення прав вимоги для огляду у суді:
Використали те, що вказані договори були вже досліджені іншими судами, а саме

http://reyestr.court.gov.ua/Review/56484021
http://reyestr.court.gov.ua/Review/58896647

Суд врахував це.

обставини, встановлені у чинних судових рішеннях, можуть бути використані тільки у суд-спорах між цими самими особами - але на ці рішення посилатись ВАРТО!

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Чи можна застосувати ЗУ"Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" при відступленні прав вимоги за договорами Свед-Дельта і Дельта-Альфа ?

Стаття 12. Правові наслідки реєстрації обтяження

Взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
6 часов назад, ladylegend сказал:

Чи можна застосувати ЗУ"Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" при відступленні прав вимоги за договорами Свед-Дельта і Дельта-Альфа ?

Стаття 12. Правові наслідки реєстрації обтяження

Взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

Щоб висловити думку, треба зрозуміти Ваш намір, як саме Ви плануєте застосувати цей ЗУ і яку мету намагаєтеся цим досягнути ? Для нового обтяжувача, при умові якщо реєстрації не відбулася, небезпеки нібито не має...а нечинність по відношенню до третіх осіб... ?

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
21 час назад, west11 сказал:

Тоді чому ця обставина не може бути самостійною підставою для визнання недійсним оспорюваного Вами договору факторингу ? Для чого Вам ще питання необхідності ліцензування ?

 

21 час назад, alexburko сказал:

То не мені, то судді з колегії ;) Подано зустрічний позов про недійсність договору факторинга (банк, до речі, трактує це як договір... купівлі-продажу :) ). Тому потрібно довести необхідність наявності ліцензії для надання фінансової послуги....

Ребята, а Вы получали вывод нацкомфинуслуг о том, что договор купли-продажи является договором факторинга?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
18 часов назад, ladylegend сказал:

Стосовно витребування оригіналів договорів відступлення прав вимоги для огляду у суді:

Використали те, що вказані договори були вже досліджені іншими судами, а саме

http://reyestr.court.gov.ua/Review/56484021

http://reyestr.court.gov.ua/Review/58896647

Суд врахував це.

 

17 часов назад, west11 сказал:

хороші рішення, але перше здається переглядає ВАСУ ?

Все правильно по первому еще с мая открыто производство.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 часа назад, y.voronizhskiy сказал:

Ребята, а Вы получали вывод нацкомфинуслуг о том, что договор купли-продажи является договором факторинга?

А для чего обращаться к Нацкомфинпослуг ? Разве суд сам не в состоянии отличить цессию от факторинга, ВССУ, например, смог отличить... :-)

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
4 часа назад, alexburko сказал:

Могут, но в то же время просят практику ВСУ :)

Вот что сказал ВССУ: "Вказана обставина має значення для вирішення справи, оскільки між правовими інститутами відступлення права вимоги (цесії) та факторингом є відмінності.

Так, цесія це сам факт заміни особи в зобов'язанні, що складається в силу укладення відповідної угоди купівлі-продажу, міни чи дарування прав, що випливають із зобов'язання.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ст. 1077 ЦК України)".

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36339010

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Тот же Кондратюк, та же замена ипотекодержателя на основании купли-продажи прав вимоги.

Донецкий окружной админ.суд.
судья закрыла провадження, т.к. Кондратюк припинив нотариальну дияльнисть и значит не может быть ответчиком.
На предложение заменить ответчика на надлежащего, если судья считает, что иск предъявлен не к тому, ответила:
- Тут менять не на кого. это ж ЕГО решение о регистрации.
И еще отожгла (почти дословно):
- я (судья!!!) проконсультировалась (!!!)  с специалистом главн. тер.управления юстиции г. Киева, и мне сказали, что в этом деле ответчиком не может быть ни Кондратюк, ни др. нотарь. Нужно, чтобы истец обратился к любому нотарю с заявлением отменить запись Кондратюка в реестре, а когда тот откажет- подать иск уже к этому любому нотариусу!:D
И это судья админ суда!!!
Говорю - а на каком основании может отменить запись в реестре любой нотариус? 
Судья - он и не отменит. А вы за это сразу в суд...

Было бы смешно, если б не судебный сбор 1378 грн за обжалование бестолковой ухвалы бестолковой судьи...
 

 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 05.11.2016 в 20:14, IVANOVA сказал:

На предложение заменить ответчика на надлежащего, если судья считает, что иск предъявлен не к тому, ответила:

Стаття 52. Заміна неналежної сторони

1. Суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

суддя не дотрималася вимоги закону - накатайте скаргу до ВККСУ,  ну не тільки ж нам мати проблеми з низькою кваліфікацією судді, хай її ТАМ навчать читати КАС.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 часа назад, west11 сказал:

Стаття 52. Заміна неналежної сторони

1. Суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

суддя не дотрималася вимоги закону - накатайте скаргу до ВККСУ,  ну не тільки ж нам мати проблеми з низькою кваліфікацією судді, хай її ТАМ навчать читати КАС.

спасибо! обязательно напишу жалобу.
тем более есть постанова пленума высшего админ.суда, что закриття провадження з підстав скорочення посади, ліквідації органу влади, припинення діяльності ....- є неприпустимим.
Суддя повинен або залучити правонаступників, або орган, що регулює цю діяльність

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Пропоную ознайомитись з Консультативною програмою IFC в Європі та Центральній Азії Проект з подолання кризи на фінансових ринках у Східній Європі та Центральній Азії Швейцарська конфедерація У партнерстві з: Передача проблемних активів в Україні Посібник. Почерпнете багато цікавого. 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Just now, vredina said:

Пропоную ознайомитись з Консультативною програмою IFC в Європі та Центральній Азії Проект з подолання кризи на фінансових ринках у Східній Європі та Центральній Азії Швейцарська конфедерація У партнерстві з: Передача проблемних активів в Україні Посібник. Почерпнете багато цікавого. 

http://www.ifc.org/wps/wcm/connect/29bd15804ac62f9cafa8bf4220e715ad/Ukraine_DA_Transfer_UA.pdf?MOD=AJPERES

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 08.11.2016 в 22:14, vredina сказал:

Передача проблемних активів в Україні Посібник

Цікавий документ, і хоча відчувається, що виготовлений цей "Посібник" на замовлення банків та фін. установ, але містить грунтовний аналіз факторингових операцій та окремих (слабких) аспектів у цих продажах прав вимоги, що, при умові творчого підходу, дозволить більш ефективно протидіяти векторятам, кейколектятам, отп факторингам та ін.

Обгрунтованою і цілком прийнятною, на мою думку, є позиція розробника, зокрема, щодо неможливості нарахування та стягнення процентів факторинговою компанією на придбані права вимоги за кредитом : "факторингова компанія не має законного права стягувати відсотки за придбаними правами вимоги за кредитами".     :)

Дякую Вам vredina !
  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

В мемориз

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Позволю себе поделиться еще некоторыми интересными моментами из "Посібника":

-Значний ризик, що факторинг кредитів, наданих фізичним особам, може бути визнаний недійсним !

.    - Існує ризик, що кредити, деноміновані у іноземній валюті, не можуть бути передані – цей ризик може бути зменшено/пом’якшено постановами НБУ (как Вам коллеги, отведенная и заслуженная роль НБУ в прикрытии банковских нарушений ?!)

 

А это наверное касается всех наших клиентом - критерий оценки должника:

Знижувачі якості - Наявність судової справи

• Якість відносин з позичальниками (тобто відносно налаштовані на співпрацю порівняно з вороже налаштованими)

 

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 05.11.2016 в 20:14, IVANOVA сказал:

Тот же Кондратюк, та же замена ипотекодержателя на основании купли-продажи прав вимоги.

Донецкий окружной админ.суд.
судья закрыла провадження, т.к. Кондратюк припинив нотариальну дияльнисть и значит не может быть ответчиком.
На предложение заменить ответчика на надлежащего, если судья считает, что иск предъявлен не к тому, ответила:
- Тут менять не на кого. это ж ЕГО решение о регистрации.
И еще отожгла (почти дословно):
- я (судья!!!) проконсультировалась (!!!)  с специалистом главн. тер.управления юстиции г. Киева, и мне сказали, что в этом деле ответчиком не может быть ни Кондратюк, ни др. нотарь. Нужно, чтобы истец обратился к любому нотарю с заявлением отменить запись Кондратюка в реестре, а когда тот откажет- подать иск уже к этому любому нотариусу!:D
И это судья админ суда!!!
Говорю - а на каком основании может отменить запись в реестре любой нотариус? 
Судья - он и не отменит. А вы за это сразу в суд...

Было бы смешно, если б не судебный сбор 1378 грн за обжалование бестолковой ухвалы бестолковой судьи...
 

 

Вы оспорили закрытие производство в апелляции?

Как по мне, он должен оставаться ответчиком и его решение должно быть отменено.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 06.11.2016 в 21:41, west11 сказал:

Стаття 52. Заміна неналежної сторони

1. Суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

суддя не дотрималася вимоги закону - накатайте скаргу до ВККСУ,  ну не тільки ж нам мати проблеми з низькою кваліфікацією судді, хай її ТАМ навчать читати КАС.

Дай Бог, щоб був результат від скарги.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 часа назад, y.voronizhskiy сказал:

Дай Бог, щоб був результат від скарги.

Думаю, и для этого достаточно оснований, что "без скарги" вообще ни о каком результате не может быть и речи. В связи с этим, вспомнил мысль на Форуме - мы с Вами формируем судебную практику.

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
8 часов назад, y.voronizhskiy сказал:

Вы оспорили закрытие производство в апелляции?

Как по мне, он должен оставаться ответчиком и его решение должно быть отменено.

жду ухвалу. как только получу, подадим апелляцию. Я тоже считаю, что ответчик он, тем более речь идет об отмене решения №.... и никакого зобов,язанння вчинити дии до нотаря.
можно еще головне тер.управл. юстиции третьим лицом, пусть и они свое мнение выскажут
В любом случае, даже если не он ответчик, то надлежащего ответчика или правонаступника должна была судья привлечь к рассмотрению дела.
а ей просто лень. ждет, что люди устанут , перегорят... или я не знаю чего еще в таких делах ждать)

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
4 часа назад, west11 сказал:

Думаю, и для этого достаточно оснований, что "без скарги" вообще ни о каком результате не может быть и речи. В связи с этим, вспомнил мысль на Форуме - мы с Вами формируем судебную практику.

Я теж парочку писав, але не знаю чи є від них реузультат.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ais
      Вот на форуме doroshal поделился ссылкой на "Хорошее решение ВС где Приватбанк "прокатили" по строкам иск.давности (карточка)"
      Теперь собственно вопрос: можно ли признать недействительным договор уступки прав требования в части кредитного договора отдельного заемщика на основании того, что на момента уступки уже прошел срок исковой давности по этому требованию?
      Т.е. Банк не воспользовался вовремя своим правом взыскать долг, т.к. наверное понимал, что срок исковой давности уже вышел и ему будет отказано судом, поэтому продал (уступил) право требование с истекшим сроком фин. установе. Возможно надо не "недействительным" признавать, а например "мнимым" или как то иначе.
      У кого какое мнение о подаче такого иска и его перспективе?
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 803/1125/17
      Провадження N 11-425апп18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу N 803/1125/17 за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор Плюс"), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни (далі - Приватний нотаріус) про визнання протиправним та скасування рішення та запису
      за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року (суддя Ксензюк А.Я.) та Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року (у складі колегії суддів Качмара В.Я., Ніколіна В.В., Рибачука А.І.),
      УСТАНОВИЛА:
      У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Приватного нотаріуса та ТОВ "ФК "Вектор Плюс", у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Приватного нотаріуса від 9 червня 2015 року про державну реєстрацію прав власності за ТОВ "ФК "Вектор Плюс" на квартиру АДРЕСА_1 (далі - Рішення) та запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 9 червня 2015 року N НОМЕР_1 про право власності ТОВ "ФК "Вектор Плюс" на вищезазначену квартиру, що вчинений Приватним нотаріусом (далі - Запис).
      Волинський окружний адміністративний суд ухвалою від 5 вересня 2017 року відмовив у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), чинного до 15 грудня 2017 року.
      Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, пославшись на висновки Верховного Суду України, наведені у постанові від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16, виходив із того, що правовідносини, пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди, не є публічно-правовими, оскільки випливають із договірних відносин, а відтак мають вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства, а не адміністративного.
      Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 7 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
      У свою чергу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивача спрямовані на скасування Рішення, яким фактично порушено його право власності на майно (квартиру), а тому скасування цього Рішення є способом захисту права власності на певне майно шляхом усунення перешкод у здійсненні позивачеві права користування та розпорядження своїм майном. За таких обставин висновки суду першої інстанції щодо неможливості розгляду цього спору в порядку адміністративного судочинства з підстав наявності у спірних відносинах невиконання умов цивільно-правової угоди є правильними, а тому з урахуванням вимог статті 15 Цивільного процесуального кодексу України такий спір, незважаючи на участь у ньому суб'єкта владних повноважень, підлягає до розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спрямований на відновлення порушеного цивільного права (права власності на майно), яке виникло при укладенні ряду цивільно-правових угод (договорів кредиту, іпотеки, факторингу) та порушенні умов однієї із цих угод, що, на думку позивача, і стало наслідком прийняття Рішення. Крім того, вимога про скасування Рішення уже заявлялась позивачем у справі N 161/3201/16-ц та була розглянута в порядку цивільного судочинства Луцьким міськрайонним судом Волинської області, який рішенням від 6 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 7 грудня 2016 року, відмовив у задоволенні позову, а ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 3 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 9 серпня 2017 року, провадження у справі закрито.
      Не погодившись із такими судовими рішеннями, ОСОБА_3 28 листопада 2017 року подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року скасувати, а справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 посилається на те, що, звертаючись до суду із цим позовом, він заявляв вимоги до Приватного нотаріуса як до спеціального суб'єкта, на якого покладено функції державного реєстратора, які обґрунтовані порушенням Приватним нотаріусом як державним реєстратором положень Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (який був чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 1952-IV) та вчиненням Приватним нотаріусом дій поза межами повноважень, визначених законодавством. При цьому будь-яких матеріально-правових вимог він не заявляв, а тому в зазначеному випадку має місце спір між ним та Приватним нотаріусом як суб'єктом, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, і цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      До того ж ОСОБА_3 зазначає, що суди безпідставно не взяли до уваги ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 3 липня 2017 року та Апеляційного суду Волинської області від 9 серпня 2017 року, якими провадження у справі за його позовом до ТОВ "ФК "Вектор Плюс", Приватного нотаріуса про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно закрито та роз'яснено позивачу, що його позовні вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки у справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії Приватного нотаріуса, який у межах правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.
      Крім того, на думку ОСОБА_3, посилання апеляційного суду на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 6 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 7 грудня 2016 року є помилковим, оскільки у цій справі він звернувся до суду з позовом до ТОВ "ФК "Вектор Плюс" та Приватного нотаріуса, в якому просив визнати договір недійсним в частині відступлення права грошової вимоги та скасування реєстрації на нерухоме майно. Тобто позовні вимоги були різними, а відтак це не може слугувати підставою для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
      Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 грудня 2017 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_3
      4 квітня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.
      Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Оскільки ОСОБА_3 у касаційній скарзі серед інших доводів зазначає й про те, що спірні правовідносини є публічно-правовими і підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду.
      Згідно із частиною третьою статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
      Із матеріалів справи вбачається, що увересні 2017 року ОСОБА_3 подав позов до суду, у якому просив визнати протиправним та скасувати Рішення та Запис.
      Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
      Частиною першою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття рішення судом першої інстанції) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
      Спором адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      У справі, що розглядається, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим, оскільки спірні правовідносини пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди.
      Велика Палата Верховного Суду вважає такий висновок помилковим з огляду на те, що, як убачається з позовної заяви, обставини виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду.
      Як убачається зі змісту позовної заяви, 16 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Сведбанк" (у подальшому - Публічне акціонерне товариство "Сведбанк"; далі - ПАТ "Сведбанк", Банк) було укладено кредитний договір N 0201/0408/71-032, відповідно до умов якого Банк надав ОСОБА_3 кредит на суму 58 000 доларів США на строк до 16 квітня 2038 року. На забезпечення виконання зобов'язань між Банком та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір від 16 квітня 2008 року (далі - іпотечний договір). На забезпечення виконання основного зобов'язання позивач передав Банку належну йому на праві власності квартиру за вказаною вище адресою. 28 листопада 2012 року між Банком і ТОВ "ФК "Вектор Плюс" укладено договір факторингу N 15 (далі - договір факторингу), відповідно до якого Банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками.
      На підставі договору факторингу приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. вніс запис до державного реєстру іпотек про зміну іпотекодержателя з ПАТ "Сведбанк" на ТОВ "ФК "Вектор Плюс".
      9 червня 2015 року Приватний нотаріус прийняв Рішення - про державну реєстрацію права власності на зазначену вище квартиру, індексний номер НОМЕР_1 від 9 червня 2015 року.
      ОСОБА_3 вважає, що при прийнятті Рішення Приватний нотаріус вийшла за межі наданих їй законодавством повноважень, оскільки прийняття рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, які виникли на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, належить до повноважень державних реєстраторів прав на нерухоме майно Укрдержреєстру, а не нотаріуса.
      Крім того, ОСОБА_3 зазначає, що на порушення вимог статті 15 Закону N 1952-IV та пункту 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року N 868, чинного на час виникнення спірних відносин, Приватний нотаріус провела державну реєстрацію права власності на нерухоме майно без вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном. Посвідчення факту виникнення, переходу або припинення права власності на нерухоме майно не вчинялося.
      Отже, за наведених вище обставин можна дійти висновку, що позовна заява ОСОБА_3 не містить вимог щодо виконання цивільно-правових угод, як помилково вважали суди першої та апеляційної інстанцій, натомість позивач просить визнати протиправним та скасувати Рішення Приватного нотаріуса та Запис, вчинений Приватним нотаріусом.
      Тобто у цій справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії Приватного нотаріуса, який у межах спірних правовідносин діє як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону N 1952-IV.
      З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Суд першої інстанції належним чином не визначив характер спору, суб'єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо належності спору до юрисдикції цивільного суду, з чим помилково погодився й суд апеляційної інстанції.
      Враховуючи наведене, недоречним є посилання суду першої інстанції у його рішенні на постанову Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16, який, закриваючи провадження в адміністративній справі, мотивував своє рішення тим, що спірні правовідносини у ній пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди.
      Крім того, недоречним є посилання й суду апеляційної інстанції на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 6 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 7 грудня 2016 року, оскільки у цій справі, зокрема, оспорювався договір факторингу з підстав відсутності прав у ТОВ "ФК "Вектор Плюс" на придбання відступної грошової вимоги до фізичної особи, яка не є суб'єктом господарювання.
      Водночас Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 3 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 9 серпня 2017 року, закрив провадження в цивільній справі N 161/1810/17 за позовом ОСОБА_3 про визнання незаконним і скасування Рішення Приватного нотаріуса та запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ТОВ "ФК "Вектор Плюс" на згадану вище квартиру, вказавши на непідвідомчість цього спору судам цивільної юрисдикції.
      До того ж, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду вже висловлювалась щодо застосування норм права у спірних правовідносинах у цій категорії спорів, зокрема, у справі N 826/9928/15 (постанова від 4 квітня 2018 року N 11-211апп18), у справі N 817/567/16 (постанова від 4 квітня 2018 року N 11-195апп18).
      Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      Згідно з частиною першою статті 353 КАС (у цій же редакції) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      Неправильне застосування Волинським окружним адміністративним судом статей 3, 17 КАС (у редакції, яка діяла на час прийняття судового рішення) призвело до безпідставної відмови у відкритті провадження в цій адміністративній справі, а тому касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а оскаржувані ухвали - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
      Керуючись статтями 2, 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, статтями 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
      2. Ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      У повному обсязі постанова складена й підписана 18 червня 2018 року.
      Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.М. Ситнік В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко В.С. Князєв О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      11 квітня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 554/14813/15-ц
      Провадження N 14-66 цс 18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича (далі також - нотаріус), Товариства з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) "Кей-Колект" про скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності, відповідного запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та повернення сторін у первинний стан
      за касаційною скаргою ТзОВ "Кей-Колект" на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 травня 2016 року, ухвалене суддею Андрієнко Г.В., й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 серпня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі: Буленка О.О., Дорош А.І. й Омельченко Л.М.
      Учасники справи:
      - позивач: ОСОБА_3 (представник - ОСОБА_8),
      - відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфін Борис Михайлович, ТзОВ "Кей-Колект".
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У грудні 2015 року позивач звернулась з позовом про:
      - скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний N 23302570) від 31 липня 2015 року щодо реєстрації за ТзОВ "Кей-Колект" права власності (N запису 10626555) на квартиру загальною площею 80,5 кв. м і житловою площею 49,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (далі - квартира, предмет іпотеки);
      - скасування запису N 10626555 у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ТзОВ "Кей-Колект" права власності на квартиру;
      - повернення сторін у первинний стан шляхом застосування реституції.
      2. Позовна заява мотивована тим, що нотаріус порушив вимоги чинного законодавства України, зареєструвавши право власності на належну позивачеві квартиру, яка була її єдиним житлом, та не мав права проводити таку реєстрацію за іншою особою, оскільки відповідно до умов Договору іпотеки від 10 липня 2008 року (далі - договір іпотеки) для задоволення вимог кредитора у позасудовому порядку необхідно було укласти окремий договір.
      3. Позивач також вказала, що нотаріус мав право зареєструвати право власності на предмет іпотеки, якщо іпотекодержатель надав йому копію письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, яка була надіслана іпотекодавцю і не була виконана у строк, що не міг бути меншим 30 днів з моменту її одержання. Проте, за твердженням позивача, іпотекодержатель таку вимогу не надсилав.
      4. Крім того, позивач стверджувала, що нарахована їй заборгованість не була безспірною на момент вчинення нотаріусом оскаржених дій.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      5. 24 травня 2016 року Октябрський районний суд м. Полтави ухвалив рішення, яким позовні вимоги задовольнив: скасував рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний N 23302570 від 31 липня 2015 року, про реєстрацію за ТзОВ "Кей-Колект" права власності на квартиру; скасував запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за ТзОВ "Кей-Колект" права власності на квартиру; повернув сторони у первинний стан: поновив за позивачем право власності на квартиру.
      6. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі порушили право власності позивача, оскільки для передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання згідно з умовами договору іпотеки необхідним є укладення окремого договору між позивачем і ТзОВ "Кей-Колект". А оскільки такий договір не укладений, то рішення нотаріуса є протиправним.
      7. Крім того, суд першої інстанції вказав, що 25 вересня 2012 року Октябрський районний суд м. Полтави відмовив у задоволенні позову ТзОВ "Кей-Колект" до позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки. Це рішення суду набрало законної сили 14 грудня 2012 року.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      8. 30 серпня 2016 року Апеляційний суд Полтавської області ухвалою залишив без змін рішення суду першої інстанції.
      9. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, розглядаючи справу, не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції, зокрема, вказав, що сторони договору іпотеки дійшли згоди, що право власності на заставне майно виникає лише на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку". А у матеріалах справи відсутні докази укладання договору між іпотекодавцем й іпотекодержателем про задоволення вимог останнього. З огляду на це протиправним є прийняття нотаріусом рішення про державну реєстрацію права власності як такого, що виникає на підставі договору іпотеки, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
      10. Крім того, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність посилання представника ТзОВ "Кей-Колект" на необхідність розгляду позовних вимог про скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію та повернення сторін у первинний стан за правилами адміністративного судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      11. 20 вересня 2016 року ТзОВ "Кей-Колект" подало касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважаючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
      12. У касаційній скарзі просить скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 травня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 серпня 2016 року та ухвалити нове рішення про закриття провадження у справі.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      13. 8 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      14. Ухвала мотивована тим, що ТзОВ "Кей-Колект" оскаржує рішення суду першої інстанції й ухвалу апеляційного суду з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      15. ТзОВ "Кей-Колект" вказує на те, що обов'язок позивача погасити заборгованість зберігається незалежно від підписання договору факторингу та договору про відступлення прав за договором іпотеки.
      16. ТзОВ "Кей-Колект" вважає, що, зауважившивідсутність додатків до договору факторингу, суд недостатньо з'ясував обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, а також порушив вимоги статей 15 і 16 ЦПК України, оскільки спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
      17. На думку особи, яка подала касаційну скаргу, суди не взяли до уваги, що рішення про державну реєстрацію права власності на нерухомість було прийняте нотаріусом як спеціальним суб'єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. А тому оскарження дій нотаріуса має відбуватися за правилами адміністративного судочинства.
      18. Крім того, відповідно до частини другої статті 36 Закону України "Про іпотеку" визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Позиція інших учасників справи
      19. У відзиві на касаційну скаргу позивач стверджує, що у нотаріуса були відсутні документи, необхідні для реєстрації права власності на предмет іпотеки згідно з Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України N 868 від 17 жовтня 2013 року, а також що така реєстрація згідно з Порядком взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2013 року N 607/5, могла проводитися лише державним реєстратором Міністерства юстиції України.
      20. Позивач звертає увагу, що Октябрський районний суд м. Полтави, який рішенням від 25 вересня 2012 року відмовив у задоволенні позову ТзОВ "Кей-Колект" до позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановив відсутність акта приймання-передачі права вимоги за формою згідно з додатком N 2 до договору факторингу N 1 від 12 грудня 2011 року, укладеного Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" з ТзОВ "Кей-Колект" щодо зобов'язань, які виникли у позивача на підставі кредитного договору.
      21. Крім того, позивач заперечує можливість розгляду справи за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір випливає з договірних відносин. Зазначає, що аналогічна позиція була висловлена у постанові судових палат в адміністративних, господарських і цивільних справах Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16.
      22. Нотаріус відзив на касаційну скаргу не надав.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.2) Щодо юрисдикції суду
      23. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України (у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      24. Згідно з частиною першою статті 3 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій) суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
      25. Пункт 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій) визначав, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      26. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
      27. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 15 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
      28. Спір виник між сторонами з приводу порушення права позивача на квартиру внаслідок дій ТзОВ "Кей-Колект" і нотаріуса щодо реєстрації такого права на неї за ТзОВ "Кей-Колект".
      29. Враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із захистом права позивача та з належністю виконання договору іпотеки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.
      30. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані аргументи ТзОВ "Кей-Колект" щодо необхідності розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.
      31. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на її позицію щодо спору про юрисдикцію суду, висловлену у постановах від 4 квітня 2018 року у справах N 826/9928/15 і N 817/567/16. У цих справах позови були обґрунтовані незаконністю дій приватного нотаріуса як суб'єкта, наділеного владними управлінськими функціями державного реєстратора. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вказані справи мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
      32. Так, у справі N 826/9928/15 позов був обґрунтований незаконністю дій приватного нотаріуса з прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, а не з невиконанням умов договору. Позивач доводив таку незаконність з огляду, зокрема, на те, що державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки мала здійснити Державна реєстраційна служба, а не приватний нотаріус, який не вчиняв нотаріальних дій. Визнання права власності на предмет іпотеки позивач не вимагав.
      33. У справі N 817/567/16 позивач доводив, що приватний нотаріус перевищив повноваження при внесенні запису до Державного реєстру іпотек про зміну умов обтяження предмета іпотеки, оскільки за Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" на час внесення вказаного запису не мав відповідних повноважень. А тому вказаний спір не стосувався виконання умов договору.
      34. Натомість, обставини справи N 554/14813/15-ц щодо захисту права власності позивача відрізняються від наведених і стосуються належності виконання умов договору іпотеки.
      (1.2) Щодо підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки
      35. В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що нотаріус діяв з порушенням вимог законодавства, чинного на той момент (іпотекодержатель не надіслав вимогу іпотекодавцю про усунення порушень), вимоги ТзОВ "Кей-Колект" позивач заперечує і вважає їх передчасними, оскільки термін повернення кредиту настане 8 липня 2022 року.
      36. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили таке:
      36.1. Позивач і Акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - банк), уклали Договір про надання споживчого кредиту (далі - кредитний договір). Згідно з його умовами позивач отримала кредит у сумі 99 000,00 доларів США для купівлі квартири з терміном погашення кредиту - 8 липня 2022 року.
      36.2. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором його сторони уклали договір іпотеки, за умовами якого іпотекодержатель (банк) забезпечив свою вимогу до іпотекодавця (позивача) квартирою останнього.
      36.3. 12 грудня 2011 року банк і ТзОВ "Кей-Колект" уклали договір факторингу N 1.
      36.4. 25 вересня 2012 року Октябрський районний суд м. Полтави у задоволенні позову ТзОВ "Кей-Колект" до позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовив. Це рішення суду набрало законної сили 14 грудня 2012 року.
      37. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" є три різні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса та договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
      38. Згідно з частинами першою та другою статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим нотаріально посвідченим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог останнього, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України "Про іпотеку". Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає останньому застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      39. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що сторони за договором іпотеки погодили можливість виникнення в іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя та у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку" (підпункти 5.2.1 і 5.2.2 пункту 5.2 договору іпотеки).Проте, як встановили суди, докази укладення такого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у матеріалах справи відсутні.А тому прийняття нотаріусом рішення про державну реєстрацію права власності як такого, що виникає на підставі договору іпотеки, є протиправним.
      40. Велика Палата Верховного Суду з такими висновками судів погоджується.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      41. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      42. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      43. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 травня 2016 року й ухвала Апеляційного суду Полтавської області від 30 серпня 2016 року є правильними по суті і законними, а тому залишає їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
      (2.2) Щодо судових витрат
      44. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені ТзОВ "Кей-Колект" у зв'язку з поданням касаційної скарги, покладаються на ТзОВ "Кей-Колект".
      З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" залишити без задоволення.
      2. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 травня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 серпня 2016 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Повний текст постанови підписаний 5червня 2018 року.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
       
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України Справа № 755/20685/13-ц
      РІШЕННЯ 
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      "03" грудня 2013 р.
      Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
       
       
      Головуючого судді: БАРТАЩУК Л.П.
       
       
      при секретарі: Ізвольській С.С.
       
      за участю:
       
       
      представника позивача Кузик Т.С.
       
       
      представника відповідача Кравець Р.Ю.
       
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за договором, -
       
       
      ВСТАНОВИВ:
       
       
      Позивач - ТОВ «Кредитні ініціативи» звернувся з позовом до відповідача - ОСОБА_3 і просить звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належить відповідачці на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 23 липня 2008 року в реєстрі № 7802 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 23.07.2008 № 2615/0708/71-064, укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3, яка станом на 23.06.2013р. складає 1 422 332,37 грн., а саме: за кредитом 736 506,99 грн.; по відсотках - 304 430,75 грн.; - пеня - 381 394,63 грн., - шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки майна.
       
       
      Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами.
       
       
      ТОВ «Кредитні ініціативи» належить право вимоги до боржника (відповідача ОСОБА_3) на підставі Договору факторингу від 28.11.2012р., укладеного з ТОВ «ФК «Вектор Плюс», до якого, в свою чергу, таке право вимоги перейшло за Договором факторингу від 28.11.2012р., укладеного з ПАТ «Сведбанк» (який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та змінило найменування з ВАТ «Сведбанк» на ПАТ «Сведбанк»).
       
       
      Внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора у зобов'язанні на TOB «Кредитні ініціативи», яке набуло статусу нового кредитора за Кредитним договором від 23.07.2008 № 2615/0708/71-064, де ОСОБА_3 є позичальником.
       
       
      23.07.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 був укладений Кредитний договір №2615/0708/71-064.
       
       
      Відповідно до умов вищевказаного Кредитного договору, Банк зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі 93 000,00 доларів США 00 центів, а позичальник зобов'язується повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, які по передбачені Кредитним договором.
       
       
      Банк свої зобов'язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у сумі 93 000,00 дол. США.
       
       
      В свою чергу, відповідач неналежно виконувала взяті на себе зобов'язання, чим порушила істотні умови Кредитного договору, в результаті чого станом на 23.06.2013 р. утворилася прострочена заборгованість в сумі 177 947,25 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає - 1 422 332,37 грн.
       
       
      Вказана заборгованість складається з: заборгованості за кредитом - 92 144,00 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає - 736 506,99 грн., по відсотках - 38 087,17дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає - 304 430,75 грн.
       
       
      Крім того, на підставі ст. ст. 549, 550 Цивільного кодексу України та умов Кредитного договору, відповідачу, як позичальнику, була нарахована пеня в розмірі 47 716,08 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає - 381 394,63грн.
       
       
      З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за Кредитним договором, 23.07.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 був укладений Іпотечний договір № 2615/0708/71-064-Z-64, відповідно до якого ОСОБА_3 передала Банку в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1.
       
       
      Сторони оцінили вищезазначений предмет іпотеки в 596 236,00 грн.
       
       
      Відповідно до умов Іпотечного договору, Іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання Боржником основного зобов'язання; у випадку невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем умов Іпотечного договору; - у інших випадках, передбачених законодавством.
       
       
      У разі порушення Боржником основного Кредитного договору та/або порушення Іпотекодавцем умов Іпотечного договору, Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю та/або Боржнику письмову вимогу про усунення порушення Основного зобов'язання за Кредитним договором та/або зобов'язань, передбачених Іпотечним договором, у 30-денний строк, та попередження про звернення стягнення на Предмет іпотеки у разі невиконання вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на Предмет іпотеки відповідно до умов Іпотечного договору.
       
       
      Звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено іпотеко держателем на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, шляхом позасудового врегулювання, яким вважатиметься застереження, що міститься у п.п. 12.3, 12.3.1 та 12.3.2 Іпотечного договору або на підставі окремого договору, який може бути укладений між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем з урахуванням вимог чинного законодавства України.
       
       
      На виконання умов договору, позивачем були направлені письмові вимоги про необхідність погашення заборгованості за Кредитним договором та попередження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки.
       
       
      Оскільки вказані вимоги були залишені відповідачем без задоволення, позивач, як новий кредитор, звернувся до суду з відповідним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором.
       
       
      Відповідач ОСОБА_3 позов ТОВ «Кредитні ініціативи» про звернення стягнення на предмет іпотеки не визнала з підстав недоведеності позивачем зазначеного у позовній заяві розміру заборгованості, що унеможливлює при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна; передчасності позову з підстав порушення позивачем строків на повернення кредиту, передбачених ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ненадання їй документів на підтвердження переходу прав кредитора у зобов'язанні, як цього вимагає ст. 517 ЦК України; порушення позивачем її прав на належне виконання умов Кредитного договору через відсутність у позивача генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій і його неможливість приймати платежі в іноземній валюті, як це передбачено умовами Кредитного договору, і звернулася з зустрічним позовом про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за договором.
       
       
      Зустрічний позов обґрунтований тим, що ТОВ «Кредитні ініціативи» не вчинило жодної дії, спрямованої на те, щоб ОСОБА_3 виконала умови кредитного договору (не надало їй доказів на підтвердження переходу прав кредитора у зобов'язанні, не відкрило рахунок для можливості погашення кредиту у валюті, не надала розрахунок заборгованості).
       
       
      Оскільки ст. 613 ЦК України передбачає відстрочення виконання зобов'язання на час прострочення кредитора, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 просить визнати кредитора - ТОВ Кредитні ініціативи» таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за Кредитним договором.
       
       
      Представники сторін у судовому засіданні підтримали первісний та зустрічний позови і надані письмові заперечення.
       
       
      Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
       
       
      23.07.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 був укладений Кредитний договір №2615/0708/71-064, з подальшим внесенням до нього змін та доповнень.
       
       
      Відповідно до умов вищевказаного Кредитного договору, Банк зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі 93 000,00 доларів США 00 центів, а позичальник зобов'язується повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, які по передбачені Кредитним договором.
       
       
      З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за Кредитним договором, 23.07.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 був укладений Іпотечний договір № 2615/0708/71-064-Z-64, відповідно до якого ОСОБА_3 передала Банку в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1.
       
       
      Сторони оцінили вищезазначений предмет іпотеки в 596 236,00 грн.
       
       
      Банк свої зобов'язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у сумі 93 000,00 дол. США.
       
       
      В свою чергу, відповідач ОСОБА_3, згідно наданих нею квитанцій, до листопада 2012 року належним чином виконувала свої обов'язки за Кредитним договором. Погашаючи тіло кредиту та сплачуючи проценти за користування кредитними коштами.
       
       
      Як убачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, здійснені відповідачем платежі за Кредитним договором, які підтверджені квитанціями, не відображені в наданому суду розрахунку заборгованості.
       
       
      Згідно письмового повідомлення ПАТ «Сведбанк» від 14.12.2012р. за вих. № 0014011 про відступлення права грошової вимоги до ТОВ «ФК «Вектор Плюс», направленого ОСОБА_3, станом на 28.11.2012р. розмір заборгованості ОСОБА_3 за Кредитним договором становив: по основній сумі кредиту - 2 271, 75 дол. США; заборгованість за процентами 187, 12 дол. США і нарахована пеня в сумі 790, 27 дол. США.
       
       
      Отже, на момент передачі права вимоги за Договором факторингу від 28.11.2012р., від ПАТ «Сведбанк» (змінило найменування з ВАТ «Сведбанк» на ПАТ «Сведбанк») до ТОВ «ФК «Вектор Плюс», заборгованість ОСОБА_3 за Кредитним договором становила 2 458, 87 дол. США і нарахована пеня становила 790, 27 дол. США.
       
       
      Доказів переходу прав вимоги до ОСОБА_3 про стягнення іншого розміру заборгованості від ПАТ «Сведбанк» до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» суду не надано.
       
       
      Акт прийому-передачі Реєстру заборгованостей боржників за Договором факторингу від 28.11.2012р., наданий представником позивача, також не містить іншого розміру заборгованості ОСОБА_3, тому суд не може прийняти, як належний доказ заборгованості ОСОБА_3 за Кредитним договором станом на 28.11.2012р. в сумі 160 993, 08 дол. США, наданий витяг Реєстру заборгованостей боржників до Договору факторингу від 28.11.2012р.,у кладеного між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи».
       
       
      Отже, розмір заборгованості ОСОБА_3 в сумі 177 947,25 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає - 1 422 332,37 грн., є недоведеним.
       
       
      Пунктом 41 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ передбачено, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна.
       
       
      Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України, - доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 
       
       
      Необґрунтований та невірний розрахунок заборгованості відповідача за Кредитним договором не може бути доказом того, що обраний позивачем спосіб захисту свого права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки вартістю в 596 236, 00 грн. є спів мірним з наявною заборгованістю відповідача внаслідок порушення нею умов Кредитного договору.
       
       
      Суд критично оцінює доводи представника відповідача щодо відсутності у позивача права вимоги до ОСОБА_3, оскільки з матеріалів справи убачається, що ТОВ «Кредитні ініціативи» належить право вимоги до боржника (відповідача ОСОБА_3) на підставі Договору факторингу від 28.11.2012р., укладеного з ТОВ «ФК «Вектор Плюс», до якого, в свою чергу, таке право вимоги перейшло за Договором факторингу від 28.11.2012р., укладеного з ПАТ «Сведбанк» (який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та змінило найменування з ВАТ «Сведбанк» на ПАТ «Сведбанк»), а наданими суду довідками від 02.10.2013р. за №448, 477 підтверджується факт розрахунків первинних кредиторів з факторами, що відповідає умовам договорів факторингу про момент переходу права вимоги за вказаними договорами.
       
       
      Натомість, оцінюючи доводи представника відповідача, суд вважає обгрунтованими їх в тій частині, що ОСОБА_3 не було надано належних документів, які б підтвердили перехід права вимоги до нових кредиторів, оскільки докази на підтвердження іншого в матеріалах справи відсутні.
       
       
      Заслуговують на увагу суду і доводи представника відповідача про неможливість належного виконання ОСОБА_3 умов Кредитного договору перед новим кредитором (ТОВ «Кредитні ініціативи») у запропонований ним строк, оскільки представник позивача визнав відсутність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій у TOB «Кредитні ініціативи» і неможливість відкриття відповідачці рахунку для внесення нею грошових коштів в іноземній валюті, як це передбачено умовами Кредитного договору.
       
       
      Даний факт підтверджується і листом Національного банку України на запит ОСОБА_3 від 10 січня 2013р.
       
       
      Як підтверджується наданими відповідачем суду листами, заявами та скаргами, ОСОБА_3 неодноразово зверталася до нових кредиторів з пропозицію погасити наявну заборгованість шляхом перерахування нею грошових коштів у валюті договору - доларах США, проте, об'єктивно не мала і на даний час не має можливості це зробити.
       
       
      Суд критично оцінює доводи представника позивача про можливість здійснення відповідачем з ним розрахунків у національній валюті, оскільки умови договору не передбачають обов'язку позичальника нести витрати на конвертацію валюти, а зобов'язання мають виконуватися відповідно до умов договору.
       
       
      Згідно ч.1 ст. 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
       
       
      Частиною 2 вказаної статті передбачено, що якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
       
       
      Наданими суду доказами підтверджується факт прострочення кредитора, оскільки рахунок, відкритий позичальнику ВАТ «Сведбанк» для здійснення розрахунків, згідно п. 3.2.1 Кредитного договору, - був закритий, а новим кредитором - ТОВ «Кредитні ініціативи» такий рахунок для здійснення відповідачкою платежів в іноземній валюті не було відкрито.
       
       
      Проте, зустрічний позов про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за договором задоволенню не підлягає через те, що такий спосіб захисту цивільного права і інтересу не передбачений ст. 16 ЦК України, а встановлення судом обставин прострочення прийняття виконання зобов'язання кредитором є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, який боржник не зміг виконати.
       
       
      Враховуючи наведені обставини, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та для задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до ТОВ «Кредитні ініціативи» про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за договором
       
       
      На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 16, 517, 526, 613, 625 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 10, 11, 57-61, 208-209, 212-215, 218, 222, 223, 294 ЦПК України, суд, -
       
       
      В И Р І Ш И В:
       
       
      У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.
       
       
      У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за договором - відмовити.
       
       
      Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду міста Києва через Дніпровський районний суд міста Києва протягом десяти днів після його проголошення в судовому засіданні, а учасниками судового розгляду, які не брали участь у справі протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
       
       
      СУДДЯ:
       
       
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35903877
       
       
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      25 квітня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 638/13998/14-ц
      Провадження N 14-88 цс 18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянуласправу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі також - ПАТ "Дельта Банк", позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Український завод електрообладнання" (далі також - ТзОВ "НВО "Український завод електрообладнання", позичальник) і ОСОБА_3 (далі також - поручитель) про стягнення заборгованості за кредитним договором
      за касаційною скаргою ПАТ "Дельта Банк" на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 5 лютого 2015 року, ухвалене суддею Цвірою Д.М., й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі: Яцини В.Б., Бурлака І.В., Карімової Л.В.
      Учасники справи:
      позивач: ПАТ "Дельта Банк";
      відповідачі: ТзОВ "НВО "Український завод електрообладнання", ОСОБА_3.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 11 червня 2013 року ПАТ "Астра Банк" (далі - первісний кредитор) та позичальник уклали Генеральний кредитний договір (далі - кредитний договір). Згідно з його умовами первісний кредитор відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію у розмірі 3 919 800,00 грн терміном до 10 червня 2016 року зі сплатою 19,5 % річних.
      2. 11 червня 2013 року для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором первісний кредитор і поручитель уклали договір поруки (далі - договір поруки).
      3. 2 грудня 2013 року первісний кредитор і позивач уклали договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором.
      4. Позичальник зобов'язання за кредитним договором належно не виконував, внаслідок чого станом на 22 липня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 4 591 444,07 грн. яка складається із: заборгованості за кредитом - 3 919 800 грн. нарахованих відсотків за кредитом - 617 324,77 грн. пені за несвоєчасне повернення відсотків - 28 837,75 грн. пені за несвоєчасне повернення боргу - 27 481,56 грн.
      5. У серпні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення на його користь заборгованості за кредитним договором солідарно з відповідачів.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      6. 17 грудня 2014 року позивач подав до суду першої інстанції клопотання про слухання справи за якого відсутності.
      7. 5 лютого 2015 року Дзержинський районний суд м. Харкова з огляду на вказане клопотання позивача та неявку відповідача постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
      8. 5 лютого 2015 року суд першої інстанції ухвалив заочне рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не надав належних доказів на підтвердження факту відступлення на його користь первісним кредитором права вимоги за кредитним договором і за договором поруки.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      9. 19 жовтня 2016 року Апеляційний суд Харківської області ухвалою скасував рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог до позичальника, а провадження у справі в цій частині закрив. В іншій частині рішення районного суду залишив без змін.
      10. Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до позичальника, апеляційний суд вказав, що вони мають бути розглянуті за правилами господарського судочинства.
      11. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині вимог до поручителя, апеляційний суд констатував, що у позивача була реальна процесуальна можливість надати докази на підтвердження факту переходу до нього права вимоги від первісного кредитора, але позивач вчасно такі докази не надав, притримавши їх для подальшого апеляційного розгляду. Тому, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції в частині цих вимог ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      12. У листопаді 2016 року позивач подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважаючи, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
      13. У касаційній скарзі просить скасувати заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 5 лютого 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      14. 1 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки позивач оскаржує судові рішення з підстав порушення судом правил юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      15. Позивач вважає, що наявні у матеріалах справи докази свідчать про перехід до нього права вимоги за кредитним договором і за договором поруки від первісного кредитора.
      16. Крім того, на його думку, апеляційний суд неправильно закрив провадження у справі, оскільки вимоги до поручителя та позичальника вважаються нерозривно пов'язаними та підлягають об'єднанню і розгляду в одному провадженні за правилами цивільного судочинства.
      (2) Позиції інших учасників справи
      17. Інші учасники справи позиції щодо касаційної скарги не висловили.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      18. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      19. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
      20. Господарський процесуальний кодекс (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (пункт 1 частини другої статті 12).
      21. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позов до відповідачів з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором був поданий до позичальника-юридичної особи, який допустив неналежне виконання зобов'язань за цим договором, а також до поручителя-фізичної особи.
      22. Апеляційний суд постановив ухвалу про закриття провадження у справі в частині позову до позичальника, вважаючи, що вимога до юридичної особи не може розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      23. Правовою підставою для постановлення такої ухвали суд вважав приписи частини першої та другої статей 15 і 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), а також статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).
      24. Так, стаття 16 ЦПК України вказувала на те, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто, цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.
      25. Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителя могла бути предметом розгляду як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки зазначені стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони.
      26. Проте поряд з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій.
      27. Вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором була заявлена у цій справі до юридичної особи-позичальника за кредитним договором, а також до фізичної особи-поручителя, який погодився розділити відповідальність із позичальником за наслідки невиконання останнім зобов'язання за кредитним договором.
      28. Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором і боржником за основним зобов'язанням, які є юридичними особами, та поручителем, який є фізичною особою.
      29. Натомість, ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.
      30. Крім того, вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителя, який є фізичною особою та несе солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 160 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), оскільки дослідження одного і того ж предмету та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.
      31. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими висновки апеляційного суду про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою.
      32. Позовні вимоги до кількох відповідачів мали розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, зокрема, нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї з них залежало вирішення інших. Такий розгляд не допускався, коли відсутня спільність предмета позову.
      33. Стаття 554 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України встановлює, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
      34. Відповідальність поручителя перед позивачем є солідарною разом з позичальником як боржником за основним зобов'язанням. Вказане випливає з пункту 2.1 договору поруки.
      35. Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
      36. Відтак, з огляду на солідарний обов'язок перед кредитором боржника за основним зобов'язанням і поручителя кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.
      37. У цій справі заявлені однакові позовні вимоги до кожного з відповідачів щодо стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з позичальника та поручителя.
      38. Право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів передбачена у процесуальному законі незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов'язання.
      39. Позовні вимоги у цій справі є однорідними та нерозривно пов'язаними з обов'язком належного виконання основного зобов'язання за кредитним договором. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом. Такий розгляд вплине, зокрема, і на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин.
      40. ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не передбачав обмежень щодо розгляду спору з таким предметом і суб'єктним складом, як у цій справі, в порядку цивільного судочинства, а ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) навпаки встановлював обмеження за суб'єктним критерієм, які унеможливлювали розгляд позову кредитора-юридичної особи до боржника-юридичної особи та поручителя-фізичної особи.
      41. Лише з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
      42. Відтак, тільки з 15 грудня 2017 року у випадку об'єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договору поруки, укладеного для забезпечення основного зобов'язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов'язання.
      43. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з аргументами позивача про те, що суд апеляційної інстанції неправильно закрив провадження у справі в частині вимог до позичальника-юридичної особи, та вважає, що цей спір за позовом кредитора-юридичної особи до позичальника-юридичної особи і поручителя-фізичної особи, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
      44. Аналогічних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у пунктах 23, 31-34, 44-48, 56-64 постанови від 13 березня 2018 року у справі N 415/2542/15-ц (провадження N 14-40 цс 18), а також у пунктах 20, 29-33, 40-41 постанови від 17 квітня 2018 року у справі N 545/1014/15-ц (провадження N 14-54 цс 18).
      (1.2) Щодо позовних вимог до поручителя
      45. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      46. Позивач стверджує, що у матеріалах справи є докази, які свідчать про перехід до нього права вимоги за кредитним договором і за договором поруки від первісного кредитора.
      47. Проте суд першої інстанції вважав, що позивач не надав належних доказів на підтвердження факту відступлення на його користь первісним кредитором права вимоги за кредитним договором. А суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач подав йому новий доказ - копію додатка до Акта приймання-передачі права вимоги до Договору купівлі-продажу прав вимоги від 2 грудня 2013 року.
      48. Відповідно до частини другої статті 303 ЦПК України (в редакції, що діяла на час розгляду справи) апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
      49. Відтак, за відсутності поважних причин неподання нового доказу до суду першої інстанції апеляційний суд не мав права досліджувати цей доказ, поданий позивачем в апеляційній інстанції. Не має такого права за змістом частини першої статті 400 ЦПК України і суд касаційної інстанції.
      50. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом (частини перша - третя статті 10 ЦПК України в редакції, що діяла на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). Змістовно близькі приписи закріплені і в частинах першій - третій статті 12 ЦПК України в редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року.
      51. Особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті (частина друга статті 27 ЦПК України в редакції, що діяла на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 131 того ж кодексу.
      52. Частина друга статті 131 ЦПК України в редакції, що діяла на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, передбачала, що докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.
      53. Суди встановили, що позивач не подав до суду першої інстанції докази на підтвердження факту відступлення на його користь первісним кредитором права вимоги за кредитним договором і за договором поруки. А подаючи такі докази до апеляційного суду, не обґрунтував поважність причин їх неподання до суду першої інстанції.
      54. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвала Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року в частині вимог до поручителя постановлена з додержанням норм права, а аргументи позивача про її незаконність в цій частині є необґрунтованими.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      55. Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали суду апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на постанови суду апеляційної інстанції.
      56. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      57. Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      58. Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є частково обґрунтованою. З огляду на викладені вище мотиви ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року необхідно скасувати в частині закриття провадження щодо позовних вимог до позичальника, а матеріали справи передати до Апеляційного суду Харківської області для продовження розгляду у цій частині. В іншій частині ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року залишити без змін.
      (2.2) Щодо судових витрат
      59. З огляду на висновок стосовно суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
      Керуючись частиною першою статті 400, частиною третьою статті 406, пунктом 2 частини першої статті 409, частиною шостою статті 411, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково.
      2. Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року скасувати в частині закриття провадження щодо позовних вимог про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Український завод електрообладнання", а матеріали справи передати до Апеляційного суду Харківської області для продовження розгляду у цій частині. В іншій частині ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Повний текст постанови підписаний 10 травня 2018 року.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Н.П. Лященко