Решения 3-х инстанций по "Централю" - 2

[Filosof_00]

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2010 р.
№ 9/70пд

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого:
Мирошниченка С.В. (доповідач),

Суддів :
Жукової Л.В.,
Подоляк О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Готель "Централь"

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.2010 р.

у справі № 9/70 пд господарського суду Донецької області

за позовом ТОВ "Готель "Централь"

до ВАТ "ВТБ Банк"

третя особа Національний Банк України

про визнання недійсними договорів

за участю представників сторін:

позивача Бєломєстнов А.Ю.,

відповідача Могольницька Н.В.,

третя особа Ващенко Е.В.

В С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Донецької області від 26.04.2010 р. (судді: Курило Г.Є., Левшина Г.В., Морщагіна Н.С.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.2010 р. (судді: Волков Р.В., Запорощенко М.Д., Калантай М.В.) вказане рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням та постановою господарських судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просив постанову суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. У касаційній скарзі заявник зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У відзивах на касаційну скаргу відповідач та третя особа просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки вони є законними та обгрунтованими.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п.1 ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку ст. ст. 43, 47, 33, 34, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, зокрема, кредитний договір №69В/2007 від 16.06.2007р., договір №1 від 14.12.2007р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р.; договір застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р., іпотечний договір №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та інші докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин місцевий та апеляційний господарські суди з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

В силу вимог ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести та обставина, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач не довів наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків, відтак, господарські суди правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови у даній справі не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1116, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Готель "Централь" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 26.04.2010 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.2010 р. у справі № 9/70пд залишити без змін.

Головуючий
С. Мирошниченко

Судді
Л. Жукова
О. Подоляк

http://reyestr.court.gov.ua/Review/11165140

[Filosof_00]

Донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

08.06.2010 р. справа №9/70пд

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:

суддів

за участю представників сторін:

від позивача:

не з'явився,

від відповідача:

Могольницька Н.В. - довір. № 422/11.5.2 від 21.09.2009р.

від третьої особи:

П'яткін О.К. - довір. № 1862 від 01.07.2009р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю "Готель "Централь", м. Донецьк

на рішення господарського суду Донецької області

від 26.04.2010 року

по справі №9/70пд

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Готель "Централь", м. Донецьк

до відкритого акціонерного товариства "ВТБ Банк", м. Київ

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Національного Банку України, м. Київ

про визнання недійсним кредитного договору, іпотечного договору та договору застави майнових прав

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Донецької області від 26.04.2010р. по справі № 9/70пд відмовлено в задоволенні позову товариству з обмеженою відповідальністю ”Готель ”Централь”, м. Донецьк (далі –позивач) до відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Київ (далі- відповідач) про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач по справі звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким задовольнити позов. В обгрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що місцевий господарський суд належним чином не дослідив всіх обставин по справі та прийняв необгрунтоване, безпідставне рішення. За ствердженням скаржника, п 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року N 15-93 передбачає, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Разом з тим, з урахуванням відсутності відповідної індивідуальної ліцензії як у Позивача, так і у Відповідача - резидентів України, всупереч вимогам діючого законодавства України, спірний Договір взагалі не містить гривневого виразу зобов'язання, а замість грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті сторони прямо визначили грошове зобов'язання, обумовлене Договором, в іноземній валюті - доларах США. За таких обставин, позивач вважає цілком доведеним той факт, що спірний Договір не відповідає та прямо суперечить вимогам діючого законодавства України, зокрема, статті 99 Конституції України, статті 524 Цивільного кодексу України, статтям 189, 198 Господарського кодексу України, статті 35 Закону України «Про Національний банк України», пункту 1 статті 3 та пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993р. № 15-93, оскільки зобо’язання, обумовлені в договорі, виражені в іноземній валюті.

Апеляційну скаргу позивачем подано з порушенням строку, передбаченого ст. 93 Господарського процесуального кодексу України. За клопотанням позивача строк для подачі апеляційної скарги судом апеляційної інстанції відновлено, порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 08.06. 2020р.

Від позивача на адресу суду апеляційної інстанції в переддень слухання справи надіслано клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку із зайнятістю представника в судовому засіданні Вищого господарського суду України. Клопотання судом розглянуто та відхилено.

По перше, позивачем до клопотання не долучено жодного документу на підтвердження його посилань, як-то відрядження, ухвали суду касаційної інстанції. Крім того, дана справа вже була розглянута в судах усіх інстанцій і сторони мали можливість висловити свою позицію, надати докази та письмові пояснення.

Відповідно до ст.28 Господарського процесуального кодексу України представництво інтересів юридичних осіб в господарському процесі здійснюється через їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника (керівника). Зазначене не обмежує можливість представництва інтересів іншими особами, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Відповідач по справі та Національний Банк України у відзиві на апеляційну скаргу вимоги скаржника не визнали. Рішення суду вважають законним та обгрунтованим, а вимоги скаржника такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснювалась фіксація судового засідання за допомогою технічних засобів.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, суд встановив наступне:

Між Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” (далі -Банк) та товариством з обмеженою відповідальністю ”Готель ”Централь” (позичальник) 16.06.2007р. підписано кредитний договір №69В/2007 (кредитний договір), відповідно до п.1.1 якого Банк взяв на себе зобов’язання надати позичальнику грошові кошти (кредит) у вигляді відкличної невідновлювальної кредитної лінії у сумі 13 000 000 доларів США зі строком користування до 17.06.2013р., а позичальник на підставі п.п. 1.1, 8.1 кредитного договору – перераховувати Банку проценти за користування кредитом у розмірі 11,3 відсотків річних щомісячно з 25 числа по останній робочий день поточного місяця за винятком останнього місяця, коли сума нарахованих процентів сплачується разом з основною сумою кредиту.

Відповідно до договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. сторони дійшли згоди, що предметом цього договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах:

п.1.1.1 сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі: а) ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США; б) ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ);

п.1.1.2 валюта кредитної лінії: а) валюта ліміту кредитування 1 –долар США; б) валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня;

п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013р.

п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування часткою кредиту в доларах США –11,5 відсотків річних, за користування часткою в російських рублях –12,5 відсотків річних, за користування часткою кредиту в гривнях –16,5 відсотків річних.

17.09.2008р. між позивачем та відповідачем був укладений договір №4 про внесення змін та доповнень до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. За змістом вказаного договору про внесення змін та доповнень, предметом спірного кредитного договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах:

п.1.1.1 сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі, ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США, ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (та/або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ на дату надання кредитних коштів позичальнику);

п.1.1.2 валюта кредитної лінії: валюта ліміту кредитування 1 –долар США, валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня;

п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013р.;

п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування кредитом та/або його часткою в доларах США –11,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в російських рублях –12,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в гривнях –16,5 відсотків річних.

За змістом п. 2.5. кредитного договору Банк надає позичальнику кредит для здійснення господарської діяльності, спрямованої на реалізацію власних будівельних проектів.

При цьому, Банк зобов’язаний надати позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі та на строк, що встановлені в п. 1.1. цього кредитного договору та в порядку та на умовах, встановлених цим кредитним договором (п. 3.1. договору), а позичальник - повернути банку кредит, наданий згідно ліміту кредитування 1, визначений в п.1.1.1. кредитного договору, в повному обсязі, в строк та в порядку, встановленому графіком погашення кредиту, наданого згідно ліміту кредитування 1, вказаного в додатку №1 до цього кредитного договору, проте у всякому разі не пізніше строку користування кредитом, вказаному в п. 1.1.3. цього договору, або достроково –у випадках, передбачених п. 4.7. цього кредитного договору (п. 4.1. договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р.).

Позичальник також зобов’язався повернути банку кредит, наданий згідно ліміту кредитування 2, що визначений в п.1.1.1. кредитного договору, в повному обсязі, в строк та в порядку, встановленому графіком погашення кредиту, наданого згідно ліміту кредитування 2, вказаного в додатку №2 до цього кредитного договору (п. 4.2. договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р.).

Позичальник зобов’язаний сплатити банку проценти за користування кредитом у розмірі та порядку, що встановлені кредитним договором (п. 4.3. договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р.).

За умовами п. 10.1. кредитного договору, останній вступає в дію з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.

Відповідачем взяті зобов’язання виконано в повному обсязі, позивачем отримано кредитні кошти, використано їх для здійснення господарської діяльності, спрямованої на реалізацію власних будівельних проектів.

Разом з тим, доказів виконання взятих зобов’язань з боку позивача щодо повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитними коштами в повному обсязі, матеріали справи не містять.

Для забезпечення виконання позивачем зобов’язань по кредитному договору №69В/2007 від 16.06.2007р. між сторонами підписано договір застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р., за умовами п.1.1 якого заставодавець (позивач) для забезпечення виконання в повному обсязі зобов’язання за кредитним договором передає у заставу заставодержателю (відповідачу) належні йому майнові права, за якими заставодавець є кредитором.

За змістом п.1.2 вказаного договору (з урахуванням змін, внесених на підставі договору №2 від 29.02.2008р. про внесення змін) майнові права, що є предметом застави, ґрунтуються на договорі інвестування будівництва офісного центру №001-34/8 від 09.01.2008р. та усіх додаткових угодах до нього (договорах про внесення змін), які є його невід’ємними частинами, укладеному між заставодавцем та товариством з обмеженою відповідальністю „РОСУКРОЙЛ”. Предметом застави за цим договором є майнові права за договором інвестування, що належать заставодавцю на момент укладання цього договору, а також ті, що виникнуть у заставодавця згідно із договором інвестування в майбутньому. Загальна вартість майнових прав, що передаються в заставу, встановлена за домовленістю сторін та складає 92 112 000,00 грн.

16.06.2007р. між сторонами підписано договір іпотеки №69Вз/2007, пунктом 1.1 якого встановлено, що предметом договору є передача іпотекодавцем (позивачем) іпотекодержателю (відповідачу) в іпотеку нерухомого майна, вказаного в п.1.3 цього договору, для забезпечення виконання своїх зобов’язань в повному обсязі щодо повернення кредиту, здійснення оплати за користування кредитом, комісії, пені, інших платежів, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р.

За змістом п.1.3 іпотечного договору предметом договору іпотеки є приміщення будівлі готельного комплексу з діловим центром (літера А-9) та прибудовою (літера А’) площею 5089,5 кв.м, а також підземна автостоянка (літера Г-1) площею 2200,3 кв.м, загальною площею 7289,8 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Донецьк, вул. Артема, буд.87.

Позивач звертаючись до суду просить визнати недійсними кредитний договір №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечний договір №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договір застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р., посилаючись на те, що вищеперелічені договори суперечать вимогам чинного законодавства, тобто: підставами для визнання недійсним кредитного договору позивач вважає укладення останнього в іноземній валюті та використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов’язок доказування господарським процесуальним кодексом України покладено на сторони.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є зокрема, правочин.

За вимогами ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 Цивільного кодексу України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво –чи багатосторонніми (договори) ( ст. 202 Цивільного кодексу України).

Таким чином, саме позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Підставою недійсності правочину відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно вимог ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним ( ст. 1055 Цивільного кодексу України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ”Позика” глави "Позика, кредит, банківський вклад", якщо інше не встановлено параграфом 2 ”Кредит” і не випливає із суті кредитного договору. Викладене міститься у ст. 1054 Цивільного кодексу України.

Згідно з ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993р. ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що встановлено ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993р. ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ”іноземна валюта” –це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю”:

- Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом;

- генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;

- індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції;

- порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України № 275 від 17.07.2001р.

Стаття 49 Закону України ”Про банки і банківську діяльність” відносить до кредитних операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3 - 7 частини другої статті 47 цього Закону, зокрема, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що Банк, будучи фінансовою установою має право здійснювати кредитування як валютну операцію, при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.

Як свідчать матеріали справи, на час укладання кредитного договору відповідач мав видані Національним банком України банківську ліцензію №79 від 20.04.2007р. на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пп. 5 - 11 частини другої ст. 47 Закону України ”Про банки і банківську діяльність”, дозвіл №79-1 від 20.04.2007р., додаток до дозволу №79-1 від 20.04.2007р. на право здійснення операцій, визначених п.п. 1 - 4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України ”Про банки і банківську діяльність”.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що відповідач мав право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення відповідних операцій.

За вимогами ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Разом з тим, до цього часу ці межі законодавчо не встановлені. Отже, будь-які операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті ( незалежно від строків та сум) отримання індивідуальної ліцензії не потребують.

Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004р. використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України. У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.

Крім того, отримувачем відсотків, комісій за кредитним договором є Банк, що спростовує твердження позивача (заявника апеляційної скарги) про обов’язкове одержання індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Так, одним способом захисту порушених прав ст.16 Цивільного кодексу України передбачає визнання правочину недійсним.

Разом з тим, позивачем в порушення ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України не надано суду доказів, які б підтверджували яким саме чином укладення спірного кредитного договору з відповідачем порушує його права та охоронювані законом інтереси.

Тим більше, що позивачем (заявником апеляційної скарги), як вбачається з матеріалів справи, проте позивачем не доведено в чому саме полягає порушення його прав внаслідок навпаки, отримано кредит в повному обсязі та використано на власні виробничі потреби.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Крім того, позивачем не надано суду переконливих доказів в розумінні ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, які б підтверджували, що кредитний договір №69В/2007 від 16.06.2007р. суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не доведено також позивачем і відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь–якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь–якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

За таких обставин, судова колегія суду апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р.

За вимогами ст. 317 Цивільного кодексу України право розпорядження майном, належить власникові.

Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ст.1 Закону України „Про заставу”).

Відповідно до ст. 3 Закону України ”Про заставу”, заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Згідно ст. 575 Цивільного кодексу України іпотека є окремим видом застав. Так, згідно частини першої зазначеної статті іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст. 1 Закону України ”Про іпотеку” та ст. 572 Цивільного кодексу України, іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За ствердженням позивача, договір застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. та іпотечний договір №69Вз/2007 від 16.06.2007р. є недійсними на підставі ст. 548 Цивільного кодексу України.

За змістом ч.2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим кодексом.

Між тим, як зазначено раніше, суд дійшов висновку про відмову задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., на забезпечення якого укладались договір застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. та іпотечний договір №69Вз/2007 від 16.06.2007р.

При цьому, позивачем і в цьому разі також не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що договір застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. та іпотечний договір №69Вз/2007 від 16.06.2007р. суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

За таких обставин, і вимоги позивача про визнання недійсним договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. та іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. є такими, що не підлягають задоволенню.

Зважаючи на вищевикладне, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає оспорюване судове рішення законним та обґрунтованим та не вбачає підстав для його скасування.

Що стосується вимог заявника апеляційної скарги, то вони є такими, що не підлягають задоволенню та спростовуються матеріалами справи.

З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Готель "Централь", м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 26.04.2010р. по справі № 9/70пд - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 26.04.2010р. по справі № 9/70пд - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд.

Результати розгляду апеляційної скарги оголошені в судовому засіданні.

Головуючий

Судді:

Надруковано: 6 прим.

1- позивачу

1- відповідачу

1- третій особі

1- госп. суду

1-у справу

1- ДАГС

http://reyestr.court.gov.ua/Review/10062588

[Filosof_00]

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26.04.10 р. Справа № 9/70пд

Господарський суд Донецької області у складі: головуючого судді Курило Г.Є., суддів Левшиної Г.В., Морщагіної Н.С.

при секретарі судового засідання Дорохової Т.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ”Готель „Централь”, м. Донецьк

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м.Київ

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Національного Банку України, м. Київ

про визнання недійсним кредитного договору, іпотечного договору та договору застави майнових прав

Представники сторін:

Від позивача: не з’явився

Від відповідача: Гарасім Т.В., Могольницька Н.В.

Від третьої особи: П’яткіна О.К.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю ”Готель ”Централь”, м. Донецьк звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р.

Господарський суд Донецької області ухвалою від 21.07.2009р. порушив провадження у справі № 9/70пд.

Відповідно до розпорядження від 21.07.2009р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Готель ”Централь”, м. Донецьк до відповідача, Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк про визнання недійсним кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р, визнання недійсним іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р, визнання недійсним договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р розглянуто колегіально у складі: головуючого судді Марченко О.А., суддів Іванченкової О.М., Нестеренко Ю.С.

Рішенням господарського суду Донецької області від 20.08.2009р. по справі №9/70пд позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ”Готель „Централь”, м. Донецьк задоволені та визнано недійсними кредитний договір № 69В/2007 від 16.06.2007 р, іпотечний договір № 69Вз/2007 від 16.06.2007 р., договір застави майнових прав № 69Вз-1/2007 від 16.06.2007 р.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.09.2009р. рішення господарського суду Донецької області від 20.08.2009р. по справі №9/70пд залишено без змін.

Постановою від 18.11.2009р. Вищого господарського суду України скасовано рішення господарського суду Донецької області від 20.08.2009р. та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 14.09.2009р., а справа направлена на новий розгляд оскільки господарські суди не звернули увагу на наявність у відповідача банківської ліцензії № 79 від 20.04.2007 р., виданої Національним банком України на здійснення операцій, визначених ч. 1 та п.5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність"; не в повній мірі дослідили обставини щодо застосування положень Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

Ухвалою Верховного суду України від 21.01.2010р. відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 18.11.2009р. у справі № 9/70пд.

Справа була скерована до господарського суду Донецької області.

Розпорядженням від 23.03.2010р. справу було передано на розгляд колегії суддів: головуючого судді Джарти В.В., суддів Левшиної Г.В., Морщагіної Н.С.

Ухвалою від 23.03.2010р. судове засідання призначено на 13.04.2010р.

Розпорядженням від 13.04.2010р. справу було передано на розгляд колегії суддів: головуючого судді Курило Г.Є., суддів Левшиної Г.В., Морщагіної Н.С.

Позивач в судове засідання 13.04.2010р. не з’явився, через канцелярію суду надав клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Відповідач надав відзив на позовну заяву б/н від 12.04.2010р., в якому проти задоволення позову заперечує, з підстав викладених у вищезазначеному відзиві.

Крім того, відповідно до відзиву на позовну заяву б/н від 12.04.2010р. відповідач повідомив суд про припинення діяльності Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, в підтвердження цього відповідач надав витяг із протоколу засідання правління від 11.06.2009р. №77. Таким чином, відповідачем по справі є Відкрите акціонерне товариство „ВТБ Банк”. Суд зазначає, що незважаючи на припинення діяльності Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” територіальна підсудність справи не змінюється, оскільки відповідно до ст. 15 ГПК України справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, оскільки саме позивач, місцезнаходженням якого є м.Донецьк, зобов’язаний повернути кредит, сплатити відсотки та комісії за кредитним договором, спір повинен розглядатися в господарському суді Донецької області.

Відповідач в судовому засіданні 13.04.2010р. надав усне клопотання про залучення в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Національний банк України.

Ухвалою від 13.04.2010р. господарський суд залучив в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Національний Банк України, м. Київ.

Відповідно до пояснень по справі №13-012/3577 від 26.04.2010р. третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача проти задоволення позовних вимог заперечує, крім того суду надана копія висновку науково-правової експертизи Інституту держави і права ім. В.М. Корецького від 09.11.2006р.

Позивач в судове засідання 26.04.2010р. не з’явився документи суду не представив, але через канцелярію суду надав клопотання про відкладення розгляду справи.

Розгляд справи відкладався на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Перед початком розгляду справи по суті представників відповідача та третьої особи було ознайомлено з правами та обов’язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 27 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача та третьої особи, господарський суд встановив:

Між Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю ”Готель ”Централь”(позичальник) 16.06.2007р. був підписаний кредитний договір №69В/2007 (кредитний договір).

Відповідно до п.1.1 кредитного договору банк зобов’язався надати позичальнику грошові кошти (кредит) у вигляді відкличної невідновлювальної кредитної лінії у сумі 13 000 000 доларів США зі строком користування до 17.06.2013р. Згідно з п.п. 1.1, 8.1 кредитного договору позичальник прийняв на себе обов’язок щодо перерахування банку процентів за користування кредитом у розмірі 11,3 відсотків річних щомісячно з 25 числа по останній робочий день поточного місяця за винятком останнього місяця, коли сума нарахованих процентів сплачується разом з основною сумою кредиту.

Відповідно до договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. сторони дійшли згоди, що предметом цього договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах:

п.1.1.1 сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі: а) ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США; б) ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ);

п.1.1.2 валюта кредитної лінії: а) валюта ліміту кредитування 1 –долар США; б) валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня;

п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013р.

п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування часткою кредиту в доларах США –11,5 відсотків річних, за користування часткою в російських рублях –12,5 відсотків річних, за користування часткою кредиту в гривнях – 16,5 відсотків річних.

17.09.2008р. між позивачем та відповідачем був укладений договір №4 про внесення змін та доповнень до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. За змістом вказаного договору про внесення змін та доповнень, предметом спірного кредитного договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах:

п.1.1.1 сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі, ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США, ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (та/або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ на дату надання кредитних коштів позичальнику);

п.1.1.2 валюта кредитної лінії: валюта ліміту кредитування 1 –долар США, валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня;

п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013р.;

п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування кредитом та/або його часткою в доларах США –11,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в російських рублях –12,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в гривнях –16,5 відсотків річних.

Відповідно до п. 2.5. кредитного договору банк надає позичальнику кредит для здійснення господарської діяльності, спрямованої на реалізацію власних будівельних проектів.

Банк зобов’язаний надати позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі та на строк, що встановлені в п. 1.1. цього кредитного договору та в порядку та на умовах, встановлених цим кредитним договором (п. 3.1. договору).

Позичальник зобов’язаний повернути банку кредит, що наданий згідно ліміту кредитування 1, що визначений в п.1.1.1. кредитного договору, в повному обсязі, в строк та в порядку, встановленому графіком погашення кредиту, наданого згідно ліміту кредитування 1, вказаного в додатку №1 до цього кредитного договору, проте у всякому разі не пізніше строку користування кредитом, вказаному в п. 1.1.3. цього договору, або достроково – у випадках, передбачених п. 4.7. цього кредитного договору (п. 4.1. договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р.).

Позичальник зобов’язаний повернути банку кредит, що наданий згідно ліміту кредитування 2, що визначений в п.1.1.1. кредитного договору, в повному обсязі, в строк та в порядку, встановленому графіком погашення кредиту, наданого згідно ліміту кредитування 2, вказаного в додатку №2 до цього кредитного договору (п. 4.2. договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р.).

Позичальник зобов’язаний сплатити банку проценти за користування кредитом у розмірі та порядку, що встановлені кредитним договором (п. 4.3. договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р.).

Відповідно до п. 10.1. договору цей кредитний договір вступає в дію з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав кредитні кошти, використав їх задля здійснення господарської діяльності, спрямованої на реалізацію власних будівельних проектів, однак на час розгляду справи кредитні кошти не повернені та проценти за користування кредитними коштами позивачем в повному обсязі не сплачені, що підтверджено відповідачем в судовому засіданні від 26.04.2010р. (протокол судового засідання від 26.04.2010р.).

З метою забезпечення виконання позивачем своїх обов’язків за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. між сторонами був підписаний договір застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р.

За змістом п.1.1 вказаного договору заставодавець (позивач) для забезпечення виконання в повному обсязі зобов’язання за кредитним договором передає у заставу заставодержателю (відповідачу) належні йому майнові права, за якими заставодавець є кредитором.

Згідно п.1.2 вказаного договору (з урахуванням змін, внесених на підставі договору №2 від 29.02.2008р. про внесення змін) майнові права, що є предметом застави, ґрунтуються на договорі інвестування будівництва офісного центру №001-34/8 від 09.01.2008р. та усіх додаткових угодах до нього (договорах про внесення змін), які є його невід’ємними частинами, укладеному між заставодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю „РОСУКРОЙЛ”. Предметом застави за цим договором є майнові права за договором інвестування, що належать заставодавцю на момент укладання цього договору, а також ті, що виникнуть у заставодавця згідно із договором інвестування в майбутньому. Загальна вартість майнових прав, що передаються в заставу, встановлена за домовленістю сторін та складає 92 112 000,00 грн.

Крім того, 16.06.2007р. між сторонами був підписаний договір іпотеки №69Вз/2007.

Пунктом 1.1 зазначеного правочину встановлено, що предметом договору є передача іпотекодавцем (позивачем) іпотекодержателю (відповідачу) в іпотеку нерухомого майна, вказаного в п.1.3 цього договору, для забезпечення виконання своїх зобов’язань в повному обсязі щодо повернення кредиту, здійснення оплати за користування кредитом, комісії, пені, інших платежів, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р.

Предметом договору іпотеки, згідно із п.1.3 іпотечного договору, є приміщення будівлі готельного комплексу з діловим центром (літера А-9) та прибудовою (літера А’-1) площею 5089,5 кв.м, а також підземна автостоянка (літера Г-1) площею 2200,3 кв.м, загальною площею 7289,8 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Донецьк, вул. Артема, буд.87.

Позивачем був заявлений позов про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р., оскільки зазначені договори за твердженням позивача суперечать вимогам чинного законодавства, а саме підставами для недійсності кредитного договору позивачем визначено укладення останнього в іноземній валюті, та використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу, що, на думку позивача, суперечить вимогам законодавства.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача про визнання недійсними договорів такими, що підлягають залишенню без задоволення, враховуючи наступне:

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 Цивільного кодексу України).

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов’язків ( ст. 11 Цивільного кодексу України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво – чи багатосторонніми (договори) ( ст. 202 Цивільного кодексу України).

Заявляючи позов про визнання недійсним кредитного договору, договору застави та договору іпотеки, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов”язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов”язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним ( ст.1055 Цивільного кодексу України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ”Позика” глави "Позика, кредит, банківський вклад", якщо інше не встановлено параграфом 2 ”Кредит” і не випливає із суті кредитного договору. Викладене міститься у ст. 1054 Цивільного кодексу України.

Згідно з ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 р. ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що встановлено ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України.

Визначення терміну ”іноземна валюта” як ”валютної цінності” містить ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 р. ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, зокрема, ст. 1 Декрету визначає, що іноземна валюта –це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Як встановлено ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю”:

- Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом;

- генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;

- індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції;

- порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України № 275 від 17.07.2001 р.

Стаття 49 Закону України ”Про банки і банківську діяльність” відносить до кредитних операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3 - 7 частини другої статті 47 цього Закону, зокрема, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Виходячи з викладеного, банк як фінансова установа може здійснювати кредитування як валютну операцію, при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.

Відповідач станом на час укладання кредитного договору, мав видані Національним банком України банківську ліцензію №79 від 20.04.2007р. на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пп. 5 - 11 частини другої ст. 47 Закону України ”Про банки і банківську діяльність”, дозвіл №79-1 від 20.04.2007р., додаток до дозволу №79-1 від 20.04.2007р. на право здійснення операцій, визначених п.п. 1 - 4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України ”Про банки і банківську діяльність”.

Отже, відповідач має право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення відповідних операцій.

Крім того, ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 встановлено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, до цього часу ці межі законодавчо не встановлені. Отже, будь-які операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті ( незалежно від строків та сум) отримання індивідуальної ліцензії не потребують.

Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004 р. використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України. У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.

Отримувачем відсотків, комісій за кредитним договором є відповідач (банк), таким чином, посилання позивача на обов’язкове одержання індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, є помилковим.

Крім того, відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є способом захисту порушених прав, проте позивачем не доведено в чому саме полягає порушення його прав внаслідок укладання спірного кредитного договору, навпаки, відповідно до умов зазначеного договору відповідачем позивачу був наданий кредит, використаний останнім на виробничі потреби.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Позивач не надав до матеріалів справи будь–яких письмових доказів, які б підтверджували той факт, що кредитний договір №69В/2007 від 16.06.2007р. суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь–якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь–якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про визнання недійсним кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., укладеного між сторонами не підлягають задоволенню.

В силу ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 317 Цивільного кодексу України право розпорядження майном, належить власникові. За ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ст.1 Закону України „Про заставу”).

Відповідно до ст. 3 Закону України ”Про заставу”, заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Згідно ст. 575 Цивільного кодексу України іпотека є окремим видом застав. Так, згідно частини першої зазначеної статті іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст. 1 Закону України ”Про іпотеку” та ст. 572 Цивільного кодексу України, іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Позивач наполягає, що підписаний сторонами договір застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. та іпотечний договір №69Вз/2007 від 16.06.2007р. є недійсними на підставі ст. 548 Цивільного кодексу України.

Згідно приписів ч.2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання ( вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим кодексом.

Судом відмовлено позивачу у задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., на забезпечення якого укладались договір застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. та іпотечний договір №69Вз/2007 від 16.06.2007р.

Позивач не надав до суду будь–яких доказів, які б підтверджували той факт, що договір застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. та іпотечний договір №69Вз/2007 від 16.06.2007р. суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, вимоги позивача про визнання недійсним договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. та іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

26.04.2010р. до канцелярії господарського суду надійшло клопотання б/н та дати від позивача про відкладання розгляду справи на іншу дату в зв’язку з необхідністю представника позивача бути присутнім в іншому судовому засіданні.

За приписом ст.28 Господарського процесуального кодексу України представництво інтересів юридичних осіб в господарському процесі здійснюється через їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника (керівника). Наведена норма не обмежує можливість представництва інтересів іншими особами, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Позивачем не надано доказів, що представник позивача, знаходиться у іншому судовому процесі, і що на підприємстві не має більш працівників, які могли би бути присутні в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, а також достатність зібраних по справі документів для вирішення спору по суті, клопотання позивача судом залишено без задоволення.

Судові витрати покладаються на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищевикладеного та керуючись, ст.ст. 4-3, 20, 22, 27, 33, 49, 69, 77, 82, 83, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ”Готель ”Централь”, м. Донецьк до Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Київ, про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р., відмовити.

У судовому засіданні 26.04.2010р. оголошено повний текст рішення.

Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий суддя Г.Є. Курило

Суддя Г.В. Левшина

Суддя Н.С. Морщагіна

Суддя

http://reyestr.court.gov.ua/Review/10607211

[Алексашка]

Нехорошее известие.

Самое главное что про 192, 193, 524 статьи ЦКУ, 189, 198 ГКУ, а так же про 99 КУ суды всех инстанций промолчали. Весь упор на незаконную Постанову № 483. Судьи напрочь забыли о иерархии законов и о том что подзаконная Постанова № 483 не может отменять императивных норм закона - Декрета.

Обидно и стыдно за таких судей. Во страна....

[КомпаньонЪ]

Нехорошее известие.

Самое главное что про 192, 193, 524 статьи ЦКУ, 189, 198 ГКУ, а так же про 99 КУ суды всех инстанций промолчали. Весь упор на незаконную Постанову № 483. Судьи напрочь забыли о иерархии законов и о том что подзаконная Постанова № 483 не может отменять императивных норм закона - Декрета.

Обидно и стыдно за таких судей. Во страна....

Ну так нужно брать на вооружение все эти моменты ... как по мне, сдаваться не то что рано, а просто недопустимо, нужно ломать эту порочную практику.

[Алексашка]

Ну так нужно брать на вооружение все эти моменты ... как по мне, сдаваться не то что рано, а просто недопустимо, нужно ломать эту порочную практику.

Да это конечно так. Просто теперь банковские юристы будут совать под нос судьям это решение и те будут шарахаться и не выносит решение в пользу Заемщиков.

[Alia laws]

Ну так нужно брать на вооружение все эти моменты ... как по мне, сдаваться не то что рано, а просто недопустимо, нужно ломать эту порочную практику.

Особенно брать на вооружение тот факт, что лицензия таки необходима.

На ее отсутствии базировались первые решения и в этом решении о ней не забыли.

[sofi]

Нехорошее известие.

Самое главное что про 192, 193, 524 статьи ЦКУ, 189, 198 ГКУ, а так же про 99 КУ суды всех инстанций промолчали. Весь упор на незаконную Постанову № 483. Судьи напрочь забыли о иерархии законов и о том что подзаконная Постанова № 483 не может отменять императивных норм закона - Декрета.

Обидно и стыдно за таких судей. Во страна....

Как и все у нас в стране, через черный ход, мягко выражаясь.

Представитель позывача в 2 суда не появился! Докази не надавав. Т.е. все что пропели представители ответчика и нбу суд принял за чистую монету, т.к. протеста ваще не было. Весь этот фарс - что бы ткнуть мордой тех, кто еще надеется отстоять свои права, что вот ВГХСУ принял постанову о законном использовании валюты как средства платежа в кредитных договорах.

При этом суд указывает:

интересный момент в ГПК:

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Это как понимать- Эта статья нам подходит так как подтверждает наше право и мы ее берем во внимание, а эта ст. может нас смутить или наше право ограничить - мы ее во внимание не берем. Ваша честь, вы какой частью кодекса руководствуетесь, первой,?, тогда нам к другому судье, у кого вторая,

Позивач не надав до матеріалів справи будь–яких письмових доказів, які б підтверджували той факт, що кредитний договір №69В/2007 від 16.06.2007р. суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь–якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь–якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

-

Да позывач уже давно слил майно, а теперь при власти стал и мутить в корыте не будет, в суд не является и доказив не надае. А суд чист аки стекло , незамутненое знанием законодательства, и оценил доказы лисы и волка за своим внутренним распоряжением сверху.

во, а здесь вспомнил суд, что в законе есть не только ст47 из зу о бибд и п.4в ст5 декрета, но идр. интересные ст., которые могут регулировать подобные договора. но сторона в требованиях поменялась, значит в этом случае, бум применять

В силу ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Разом з тим, позивачем в порушення ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України не надано суду доказів, які б підтверджували яким саме чином укладення спірного кредитного договору з відповідачем порушує його права та охоронювані законом інтереси.

Тим більше, що позивачем (заявником апеляційної скарги), як вбачається з матеріалів справи, проте позивачем не доведено в чому саме полягає порушення його прав внаслідок навпаки, отримано кредит в повному обсязі та використано на власні виробничі потреби.

Ну мы-то доказы порушених прав надамо. или получить 100, а отдавать 170+% не порушене право?

Позивач не довів наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків, відтак, господарські суди правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог.

Ну прям руководство к действию, доказывайте, а мы посмотрим.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

а какие инши обставины, чего не пишут? Возможно те, что указывают на недействительность?

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови у даній справі не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Ги-ги, . Хочется рвать и метать!!!

Лицемерие, иезуитство, манипуляции общественным сознанием для дальнейшего порабощения народа. И хотя у нас не прецедентное право этот случай его поменяет на прецедентное. Для того и проделали, наверно. Нужно бороться не с отдельными банками, а с НБУ. Ине забывать, что мы физлица к тому же и кредит брали не для рубероида с италии для стройки . И инвестора забугорного не имеем.

Врагу не сдается отважный варяг! Смело товарищи в ногу, духом окрепнем в борьбе!

[Alia laws]

Интересно было бы послушать мнение сторожил.

[Alia laws]

Как и все у нас в стране, через черный ход, мягко выражаясь.

Представитель позывача в 2 суда не появился! Докази не надавав. Т.е. все что пропели представители ответчика и нбу суд принял за чистую монету, т.к. протеста ваще не было. Весь этот фарс - что бы ткнуть мордой тех, кто еще надеется отстоять свои права, что вот ВГХСУ принял постанову о законном использовании валюты как средства платежа в кредитных договорах.

При этом суд указывает:

интересный момент в ГПК:

Это как понимать- Эта статья нам подходит так как подтверждает наше право и мы ее берем во внимание, а эта ст. может нас смутить или наше право ограничить - мы ее во внимание не берем. Ваша честь, вы какой частью кодекса руководствуетесь, первой,?, тогда нам к другому судье, у кого вторая,

-

Да позывач уже давно слил майно, а теперь при власти стал и мутить в корыте не будет, в суд не является и доказив не надае. А суд чист аки стекло , незамутненое знанием законодательства, и оценил доказы лисы и волка за своим внутренним распоряжением сверху.

во, а здесь вспомнил суд, что в законе есть не только ст47 из зу о бибд и п.4в ст5 декрета, но идр. интересные ст., которые могут регулировать подобные договора. но сторона в требованиях поменялась, значит в этом случае, бум применять

Ну мы-то доказы порушених прав надамо. или получить 100, а отдавать 170+% не порушене право?

Ну прям руководство к действию, доказывайте, а мы посмотрим.

а какие инши обставины, чего не пишут? Возможно те, что указывают на недействительность?

Ги-ги, . Хочется рвать и метать!!!

Лицемерие, иезуитство, манипуляции общественным сознанием для дальнейшего порабощения народа. И хотя у нас не прецедентное право этот случай его поменяет на прецедентное. Для того и проделали, наверно. Нужно бороться не с отдельными банками, а с НБУ.

Врагу не сдается отважный варяг! Смело товарищи в ногу, духом окрепнем в борьбе!

Sofi! Спасибо, что не заставили долго ждать. Достойная критика!

[sofi]

Особенно брать на вооружение тот факт, что лицензия таки необходима.

На ее отсутствии базировались первые решения и в этом решении о ней не забыли.

я знаю как доказать , что никакой лицензии не может быть в случае с потребкредитами от банков резидентов, а как доказать что она необходима?

Если принять во внимание, что должна быть инд лицензия или ген лицензия дает право кредитовать меня для покупки ланоса в валюте, то ее наличие и нарушало бы мои права.

Банк доказывает, что у них все лицензии есть, это что вам теперь легче платить в тридорога?

[Filosof_00]

Прочитав эти решения я не могу не согласится с тобой Софи. По поводу представителя исца.

Этого представителя надо просто убивать нах... Какого черта он не являлся на судебные заседания? Купили козла?

За пол лимона? Я надеюсь что его уже утопили нах.

[vassylek]

У нас нет страны-это надо понять и знать. У любой страны должна быть армия (она есть только на бумаге), границы (фактически оформленных делимитированных границ нет ни с одной из стран), Конституция( об этом умолчим), экономика (есть но в руках 1% братвы), но зато у нас красивый стяг и гимн. Вот почему и такие решения, а в суд надо ползти в любом виде удобоваримом, судей нельзя оставлять одних. Никогда.

[у.zaporozhskiy]

2) Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, проте кредитний договір суперечить вищенаведеним вимогам Цивільного Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а саме вимогам стосовно: 1) вираження грошового зобов’язання виключно в грошовій одиниці України – гривні та 2) вимогам стосовно того, що виконання зобов’язань за кредитним договором з використання іноземної валюти можливе у випадках, порядку та на умовах встановлених законом; 3) стосовно заборони зловживанням правом.

Кредитний договір виражений у іноземній валюті.

В законодавстві не передбачено за наявності яких умов та у якому порядку конкретно можливе виконання зобов’язань за кредитним договором з надання грошових коштів в іноземній валюті на споживчі цілі громадянину України для купівлі товарів та оплати послуг на території України, а також не передбачено за яких умов можливе виконання зобов’язань за кредитним договором з повернення грошових коштів та сплати відсотків в іноземній валюті.

Виконання зобов’язань з надання та повернення грошових коштів, а також зі сплати відсотків в іноземній валюті передбачене кредитним договором не дозволені згідно вимог усього вищенаведеного законодавства України.

Тому зобов’язання з надання, повернення грошових коштів та сплати відсотків в іноземній валюті передбачені кредитним договором незаконні. А так як такі зобов’язання є невід’ємною частиною предмету кредитного договору, то незаконним і таким, що суперечить чинному законодавству є весь кредитний договір.

[stairtov]

.

Виконання зобов’язань з надання та повернення грошових коштів, а також зі сплати відсотків в іноземній валюті передбачене кредитним договором не дозволені згідно вимог усього вищенаведеного законодавства України.

Тому зобов’язання з надання, повернення грошових коштів та сплати відсотків в іноземній валюті передбачені кредитним договором незаконні. А так як такі зобов’язання є невід’ємною частиною предмету кредитного договору, то незаконним і таким, що суперечить чинному законодавству є весь кредитний договір.

а в ответ НАМ * ну і що з того що там написано ,все законно от і постанова єє!!!*

как с этим боротся когда суды порсто не хотят понимать что принимая такие решения сами попадают под статью в надежде что их прикроют высшие суды . замкнутый круг .

[Алексашка]

Не знаю чем руководствовался "Централь" не доведя дело да конца, но они по большому счету подставили всю страну. И самое обидно что практически они были инициаторами этой заворушки.

[nameless]

Х.З....

Решение ФОРМАЛЬНОЕ. По сути - нуль.

[ANTIRAID]

Да это конечно так. Просто теперь банковские юристы будут совать под нос судьям это решение и те будут шарахаться и не выносит решение в пользу Заемщиков.

Не переживайте. Как и в случае с положительными решениями судьи указывали, что это же хозяйственный спор и у нас не прецедентное право. Еще не вечер.

[nameless]

Я вот непойму, ЗАчем они апеллировали и не появлялись в суде...

В решении ж чётко прописанно:

Отказать, т.к. не обосновано В СУДЕ почему нужна индивидуалка, и почему договор недействительный.

Зачем кассацию подавали и опять ничего не доказали?

С банком договорились?

[DeL]

Не знаю чем руководствовался "Централь" не доведя дело да конца, но они по большому счету подставили всю страну. И самое обидно что практически они были инициаторами этой заворушки.

они как раз довели все до ума. Вы забываете, о первых решениях судов, когда договора были признаны недействительными, чего было достаточно для вывода недвижимости и капиталов. А щас забирайте диван и секретаршу.

[nameless]

Я не забываю, а вы недочитываете.....

На кой чёрт они подавали апелляцию и не приходили? А кассацию?

С банком договорились полюбовно и всё. И тему замяли с валютой.

[ksana36]

Не знаю чем руководствовался "Централь" не доведя дело да конца, но они по большому счету подставили всю страну. И самое обидно что практически они были инициаторами этой заворушки.

Если я не ошибаюсь, вывести отель из залога они успели . Вот и вся цель. Да и с банком могли договориться тоже не в большой ущерб себе.

[VladimirD]

Имущество "вывели", а чтоб не признали мнимой сделку - апеллировали и писали касацию. Перестраховались.

[vit]

Имущество "вывели", а чтоб не признали мнимой сделку - апеллировали и писали касацию. Перестраховались.

да еще и для банка (или даже для всех банков) прецедент сделали - смотрите мол все законно

не зря же НБУ так быстро отреагировал

[ksana36]

Ворон ворону глаз не выклюет...